Провадження № 22-ц/803/7151/24 Справа № 175/10229/23 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 69
11 грудня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Шавкун Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2024 року
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення -
У грудні ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року з метою встановлення цього факту для отримання паспорта громадянина України.
Заявниця ззначає, що народилася в с. Воронцівка, Красноперекопського району, (Кримська область) Автономної Республіки Крим, навчалася в Попово-Балівській середній школі в період з 01 вересня 1975 року по 25 червня 1983 року. У період з 15 травня 1991 року по 04 серпня 1992 року працювала в Балівському лісопитомнику та загалом з 10 травня 1990 року по 08 серпня 1997 року була офіційно працевлаштована, працювала на різних підприємствах та постійно проживала на території України. Проте, документ, що посвідчує особу громадянина України не отримувала, а паспорт громадянина СРСР було загублено, належності до громадянства іншої держави не має.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України станом на 24 серпня 1991 року (а.с.50,51).
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для встановленням факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України, що є підставою для оформлення належності до громадянства і України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої ст. 3 цього Закону та доведеністю того факту, що ОСОБА_1 дійсно постійно проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Не погодившись з таким рішенням суду, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу у місті Дніпрі звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви (а.с.74-80).
Апеляційна скарга мотивована тим, що свідоцтво про народження, довідка, видана Балівським ліцеєм Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про навчання заявника у середній школі та копії листів з домової книжки №5 радгоспу “Перемога» за 1983-1989 роки не можуть бути доказом її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, а документальні факти про реєстрацію місця проживання після отримання паспорту вперше після досягнення 16-річного віку заявником не надано. Довідка про склад сім'ї осіб не може бути таким доказом, оскільки не мітить період проживання заявника.
Надана заявником копія трудової книжки, що є єдиним належним доказом її проживання у визначений період, судом першої інстанції не досліджувалась та такому доказу не надано правової оцінки.
Також судом не враховані розбіжності в даті народження заявника, що у свідоцтві про народження зазначена дата ІНФОРМАЦІЯ_2 , в трудовій книжці 18 лютого 1968 року, у довідці Попово-Балівської середньої шкоди 12 лютого 1968 року, що, на думку скаржника, не підтверджує належність цих документів одній і тій самій особі. Також судом першої інстанції не враховано, що заявниця у 1993 році уклала шлюб із ОСОБА_2 та взяла прізвище ОСОБА_2 , а у 1984 році народила сина. Залишилось недоведеним те, чи отримувала заявниця паспорт на нове прізвище та чи укладала шлюб до 1993 року.
ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалась та відзиву на апеляційну скаргу не подавала, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 26 березня 1968 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась в с. Воронцівка, Красноперекопського району, (Кримська область) Автономної Республіки Крим, про що складений актовий запис №18. Батьком зазначений ОСОБА_3 , матір'ю ОСОБА_4 .
Згідно довідки №200 від 30 листопада 2023 року, виданої Балівським ліцеєм Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області ОСОБА_1 дійсно навчалася в Попово-Балівській середній школі в період з 01 вересня 1975 року, (наказ №68 §2 від 21.08.1975 по Попово-Балівській восьмирічній школі) по 25 червня 1983 року, (наказ №66 §1 від 25.06.1983 по Балівській середній школі).
Відповідно до копії трудової книжки заявниця у період з 15 травня 1991 року по 04 серпня 1992 року працювала в Балівському лісопитомнику, що підтверджується відомостями у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , та загалом з 10 травня 1990 року по 08 серпня 1997 року була офіційно працевлаштована та працювала на різних підприємствах.
Згідно копії виписки з домової книги №5 радгоспу «Перемога» за 1983-1989 років довідкою про склад сім'ї осіб, які фактично проживають виданої ЦНАП Слобожанської селищної ради від 20 грудня 2023 року №505, ОСОБА_1 , 19 лютого 1968 року проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції застосував норми ст. 293, 315 ЦПК України, ст. 3,9 ЗУ «Про громадянство України», Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 та встановив, що на момент 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно постійно проживала на території України, що підтверджується дослідженими під час судового розгляду документами, проте паспорт громадянина України не отримала,з чим повністю погоджується і колегія суддів.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів наголошує, що зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Так, частиною першою статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - із 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
У справі, що переглядається, заявниця, посилаючись на статтю 3 Закону України «Про громадянство України», просила суд встановити факт її постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Цей факт має значення для встановлення належності заявника до громадянства України та в подальшому отримання паспорта громадянина України.
Пунктом 7 Порядку визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується: а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України; б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту; в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.
Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття.
Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.
Згідно з пунктом 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 25 Порядку визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а»-«в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство» і може пов'язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20), від 07 серпня 2023 року у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23).
У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й суд апеляційної інстанції, врахувавши вищенаведені норми права, надавши належну правову оцінку доводом заявника та наданим нею доказам на підтвердження своїх вимог, зробив обґрунтований висновок про підтвердження заявником факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, а, відтак, і зробив вірні висновки про задоволення заяви ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги указаного не спростовують, вони згодяться до власного тлумачення скаржником норм права та незгоди з висновками суду першої інстанції, що не може бути правовою підставою для його скасування.
При цьому в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Із цих підстав колегія суддів відхиляє посилання апеляційної скарги про неналежність поданих заявником доказів, неправильну оцінку судом першої інстанції доказів, оскільки всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів судом першої інстанцій зроблена.
Окрім цього, у спірних правовідносинах судом першої інстанції не встановлено факту набуття заявником громадянство іншої держави, а скаржником не спростовано той факт, що в період 15 травня 1991 року по 04 серпня 1992 року заявниця була офіційно працевлаштована на території України, що збігається з періодом, станом на який заявниця просить встановити визначений нею факт, тому відповідні посилання апеляційної скарги є безпідставними.
При цьому судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає на території України в селі Балівка Дніпропетровської області, де і навчалась, будучи неповнолітньою та працювала у Балівському Лісопитомнику, що підтверджено належними доказами проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Висновки суду по суті узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду, що спростовує доводи апеляційної скарги. Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 06 листопада 2023 року у справі №511/2413/19.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області- залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна