23 грудня 2024 року м. Ужгород№ 260/6863/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_1 , в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» ОСОБА_1 ; 2) визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України в частині, що стосується ОСОБА_1 ; 3) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства Оборони України звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити зі списків особового складу військової частини.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 23 травня 2024 року він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення військово-облікових даних та проходження медичної комісії, за наслідками чого його було мобілізовано та відправлено для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 . Заявляє, що на момент проведення мобілізації йому виповнилося повних 22 роки, що свідчить про протиправність рішень відповідачів.
04 грудня 2024 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовна заяву №6463 від 25.11.2024, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив. Так, зазначив, що військова частина не уповноважена здійснювати перевірку підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову та її оформлення. Жодних зауважень щодо документів позивача після доставки такого до військової частини не виникло, тому його правомірно було зараховано до складу військової частини. Звертає увагу суду на те, що дії представників ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову позивача на військову службу не були визнані неправомірними, а розпорядчі документи щодо його направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 не скасовані. За таких обставин позовна вимога про скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування позивача до складу військової частини є передчасною.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі та надано відповідачу 1 строк для подання відзиву на позов. Окрім того, повідомлено про передбачені ч. 4 ст. 159 КАС України наслідки не подання суб'єктом владних повноважень відзиву на позову.
Вказана ухвала була надіслана до електронного кабінету ІНФОРМАЦІЯ_2 в підсистемі «Електронний суд» та отримана 05 листопада 2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, складеною уповноваженим працівником Закарпатського окружного адміністративного суду.
Однак відповідач 1 відзив у встановлений судом строк до суду не надіслав, про причини неподання такого не повідомив, про продовження процесуального строку для його подання не клопотав.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
З огляду на вищенаведене суд вважає за можливе застосувати наслідки, передбачені ч. 4 ст. 159 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , проходив державну службу на посаді провідного спеціаліста Хустського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області.
19 травня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_6 ) скерував на адресу Хустського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області розпорядження №7494 від 19.05.2024, відповідно до якого з метою уточнення облікових даних та проходження медичної комісії зобов'язано здійснити оповіщення, в тому числі ОСОБА_1 , про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_7 23 травня 2024 року.
Позивач заявляє, що прибув 23 травня 2024 року на виклик ІНФОРМАЦІЯ_7 для уточнення облікових даних, однак, незважаючи на недосягнення мінімально встановленого віку, був призваним на військову службу під час мобілізації.
Незважаючи на витребування судом документів, що стосуються призову ОСОБА_1 на військову службу, ІНФОРМАЦІЯ_6 всупереч своєму процесуальному обов'язку такі до суду у встановлений строк не надіслав.
Поряд з цим, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 №137 від 23.05.2024, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022, ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації та направлено для проходження такої до Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №55 від 24.05.2024 солдата ОСОБА_1 з 24 травня 2024 року зараховано на військову службу за призовом у воєнний час, на всі види забезпечення та призначено на посаду старшого водія 1 розвідувального відділення розвідувального взводу НОМЕР_2 піхотного батальйону.
Вважаючи рішення відповідачів щодо його призову на військову службу протиправними з огляду на недосягнення мінімального віку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Нормами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Вказане кореспондується також з положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено та наразі триває.
Воєнний стан в розумінні положень ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Суд враховує, що спірні правовідносини виникли в період дії в Україні воєнного стану.
Згідно ч. 2 ст. 1 Закону №2232 військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Ч. 3 ст. 1 Закону №2232 передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232).
Частина 6 ст. 2 Закону №2232 передбачає перелік видів військової служби, серед яких, зокрема: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно ч. 9 ст. 1 Закону №2232 щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
- призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
- військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Статтею 37 Закону №2232 визначений порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Зокрема, ч. 1 ст. 37 Закону №2232 передбачено, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України:
1) на військовий облік призовників (крім Служби безпеки України, розвідувальних органів України) віком до 25 років: які за рішенням комісії з питань взяття на військовий облік пройшли медичний огляд; які є призовниками, що прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань, якщо раніше не перебували на військовому обліку; які припинили альтернативну (невійськову) службу достроково і відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» підлягають взяттю на військовий облік призовників; які відраховані із закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та не пройшли базову загальновійськову підготовку;
2) на військовий облік військовозобов'язаних: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних; військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби; які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону №2232, призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку. Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань..
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Положеннями ст. 22 вказаного законодавчого акту визначені обов'язки військовозобов'язаних щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, які передбачають, серед іншого, з'явитися на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
Ч. 5 ст. 22 Закону №3543 передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Поряд з цим нормами ч. 5 ст. 23 Закону №3543 визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації до досягнення 25-річного віку військовозобов'язані, які пройшли базову загальновійськову підготовку відповідно до статті 10-1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» чи базову військову службу. Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.
Вказане кореспондується також з нормами п.66 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.
На момент призову на військову службу ОСОБА_1 виповнилося 22 роки.
Незважаючи на це, всупереч нормам ч. 5 ст. 23 Закону №3543 ІНФОРМАЦІЯ_6 призвав позивача на військову службу за мобілізацією.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи судом було витребувано від відповідача 1 документи, що стосуються призову ОСОБА_1 на військову службу.
Доказами в адміністративному судочинстві, в розумінні ч. 1 ст. 72 КАС України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Нормами ст. 77 КАС України обов'язок кожної сторона довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ч. 9 ст. 80 КАС України, у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
Вказане кореспондується також положеннями ч. 4 ст. 159 КАС України, відповідно до яких неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Всупереч своєму процесуальному обов'язку ІНФОРМАЦІЯ_6 витребуваних судом доказів стосовно призову позивача на військову службу не надав. Тому, враховуючи вищенаведені процесуальні норми, суд вважає за можливе застосувати процесуальні наслідки, передбачені нормами ч. 9 ст. 80 та ч. 4 ст. 159 КАС України.
Отже, суд встановив, що ОСОБА_1 за віком належить до категорії осіб призовного віку та не є військовозобов'язаним, добровільної згоди на проходження військової служби в період дії воєнного стану не давав, а тому не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.
Суд зазначає, що наразі особи, які не досягли 25 річного віку можуть бути взяті на військовий облік виключно у якості призовників (однак в умовах дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться) або ж за їх добровільної згоди можуть бути прийняті на військову службу за контрактом.
Суд вважає, що введення в Україні воєнного стану та оголошення загальної мобілізації не може нівелювати діюче правове регулювання щодо проходження особами військової служби та неможливості призову на таку під час мобілізації осіб, що не досягли 25-річного віку.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про протиправність наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 №137 від 23.05.2024 в частині призову ОСОБА_1 .
На переконання суду з огляду на очевидну протиправність оскаржуваного позивачем акта індивідуальної дії, який хоч і вичерпує дію фактом виконання, однак його скасування не порушить стабільності публічно-правових відносин та принципу правової визначеності, а навпаки ефективно поновить порушенні суб'єктом владних повноважень права особи.
З огляду на те, що наказ Військової частини НОМЕР_1 №55 від 24.05.2024 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини є похідним від наказу про мобілізацію, суд вважає, що набуття особою статусу військовослужбовця не може бути єдиною причиною неможливості скасування також і наказу Військової частини НОМЕР_1 , оскільки такий набутий з порушенням законодавства.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача 2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити зі списків особового складу суд зазначає наступне.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регламентується нормами Положення, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з вимогами п.п. 4 - 7 Положення №1153 громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України. Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
За змістом ч. 3 ст. 24 Закону №2232 закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно п. 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
За змістом абз. 2 п. 225 Положення №1153 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч. 3, п. 2 ч. 4, п. 3 ч. 5 та п. 3 ч.6 ст. 26 Закону №2232 у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення №1153 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Разом з тим, з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, під час воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе на підставі відповідного рапорту за наявності відповідних підстав.
Суд зазначає, що предметом судового розгляду даної справи є правомірність рішення територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо проведення призову на військову службу по мобілізації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Звільнення з військової служби позивача, як військовослужбовця, відповідно до вимог чинного законодавства повинне проводитися відповідним командиром чи посадовою особою, яка відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняна до нього.
У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність проведеного призову ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача 2 звільнити позивача з військової служби та виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Отже, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №137 від 23.05.2024 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .
3. Визнати протиправним та скасувати п. 1.195 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №55 від 24.05.2024 в частині, що стосується ОСОБА_1 .
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити зі списків особового складу військової частини.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін