23 грудня 2024 рокум. Ужгород№ 260/6097/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 29 березня 2024 року №071950002820 про відмову ОСОБА_1 у повторному розгляді заяви від 11 травня 2023 року; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області задовольнити заяву ОСОБА_1 від 11 травня 2023 року та перевести з пенсії по інвалідності III групи загального захворювання на пенсію по інвалідності II групи, пов'язану з проходженням військової служби, у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 11 травня 2023 року, здійснити перерахунок пенсії, а також здійснити з 11 травня 2023 року виплату перерахованої пенсії, з урахуванням фактично виплачених сум; 3) стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 100000,00 гривень.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що він перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області, як особа з інвалідністю ІІІ групи. У зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності з огляду на наявне захворювання, пов'язане з проходженням військової служби, 11 травня 2023 року він звернувся до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про перехід на інший вид пенсії, а саме за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», до якої долучив всі необхідні документи. Однак у задоволенні такої було відмовлено з мотивів ненадання довідки з військового комісаріату про проходження військової служби за 2004 рік. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 №260/9793/23 відмову органу Пенсійного фонду України було визнано протиправною та зобов'язано повторно розглянути його заяву з урахуванням висновків суду. Однак на виконання такого судового рішення відповідач 2 знову відмовив у призначенні пенсії з тих самих підстав. Стверджує, що незаконним рішенням відповідача 2 позивачу була завдана моральна шкода, оскільки він був позбавлений засобів для існування не тільки для себе, але й для членів своєї сім'ї, належного лікування. Окрім того, позивач був зобов'язаний докласти додаткових зусиль для організації свого життя, враховуючи складний економічний стан в країні.
23 жовтня 2024 року відповідач 2 надіслав до суду відзив на позов №1000-0905-7/166487 від 14.10.2024, в якому проти позову заперечує. Так, зазначає, що всупереч Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, позивачем при зверненні не було надано довідку з військового комісаріату про проходження військової служби із зазначенням дати призову, дати і підстави звільнення з військової служби за 2004 рік, тому підстав для переведення позивача на інший вид пенсії не було. Стосовно позовної вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди зазначає, що позивачем не доведено в чому саме полягає така шкода та не надано доказів її заподіяння.
29 жовтня 2024 року відповідач 1 надіслав до суду відзив на позов № 0700-0902-8/65633 від 28.10.2024, в якому із заявленими позовними вимогами не погоджується. Так, відповідач 1 також наголошує на тому, що позивач до звернення не долучив довідку з військового комісаріату про проходження військової служби із зазначенням дати призову, дати і підстави звільнення з військової служби за 2004 рік, тому право для переведення його на інший вид пенсії відсутнє. Окрім того, звертає увагу суду на те, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди без зазначення конкретних моральних страждань та їх інтенсивності. В свою чергу в даному позову позивач не довів заподіяння йому моральної шкоди, не вказав жодних критеріїв, які були враховані при визначенні причинно-наслідкового зв'язку з наслідками, що настали у зв'язку з діями органу Пенсійного фонду, та не вказав конкретних обставин, які мають значення для вирішення питання щодо обґрунтованості її стягнення.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатські області).
Так, рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області №071950002820 від 20.10.2021 у зв'язку з встановленням інвалідності ІІІ групи ОСОБА_1 з 30 серпня 2021 року було призначено пенсію по інвалідності на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У період з 10 лютого по 10 жовтня 2004 року ОСОБА_1 брав участь у бойових діях у Республіці Ірак у складі Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 №433 від 21 грудня 2005 року та довідкою Військової частини НОМЕР_1 №494 від 06.10.2004, з огляду на що отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 05.09.2005.
У зв'язку з оголошенням мобілізації на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 ОСОБА_1 24 лютого 2022 року було призвано на військову службу у Збройні Сили України, в ході якої у період з 17 червня по 20 червня 2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України в районі с. Володимирівське Донецької області, що підтверджується довідкою №9641 від 14.09.2023, виданою Військовою частиною НОМЕР_3 .
30 липня 2022 року наказом командира Військової частини НОМЕР_3 №213 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини у зв'язку зі звільненням з військової служби за станом здоров'я - на підставі висновку Військово-лікарської комісії, відповідно до якого ОСОБА_1 до військової служби непридатний.
07 березня 2023 року ОСОБА_1 було встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку з наявним захворюванням так, пов'язаним з проходженням військової служби, що підтверджується випискою з акту огляду медико-соціальною експертною комісією №298525 від 07.03.2023.
11 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про перехід на інший вид пенсії з підстав визнання його особою з інвалідністю ІІ групи, до якої долучив, серед іншого, наступні документи: виписку з акту огляду медико-соціальною експертною комісією №298525 від 07.03.2023, посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 09.09.2005, свідоцтво про хворобу №1232 від 19.07.2022, довідку ІНФОРМАЦІЯ_1 №433 від 21.12.2005 про участь у бойових діях в республіці Ірак з 10 лютого 2004 року по 10 жовтня 2004 року, довідку Військової частини НОМЕР_1 №494 від 06.10.2004 про те, що ОСОБА_1 у період з 10.02.2004 по 27.10.2004 проходив службу на посаді механіка вузла зв'язку Військової частини НОМЕР_1 .
Вказана заява позивача, відповідно до принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ у Київській області), яке рішенням №071950002820 від 17.05.2023 відмовило ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії («переходу на інший вид пенсії») на підставі поданої заяви. Вказану відмову аргументовано тим, що заявником при зверненні не було надано довідку з військового комісаріату про проходження військової служби із зазначенням дати призову, дати і підстави звільнення з військової служби, а саме: за 2004 рік.
Вказані вище обставини були встановлені рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 №260/9793/23, а тому згідно ч. 4 ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням органу Пенсійного фонду України, вважаючи його таким, що порушує передбачене законодавством право на пенсію, ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до суду.
Так, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 №260/9793/23, що набрало законної сили 06 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Закарпатській області та ГУ ПФУ у Київській області задоволено частково. Визнано протиправним рішення ГУ ПФУ у Київській області від 17.05.2023 року №071950002820 та зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.05.2023 року з урахуванням висновків суду. В решті позову відмовлено.
Приймаючи таке рішення суд виходив з того, що ОСОБА_1 не був військовослужбовцем строкової служби, а проходив військову службу за призовом під час мобілізації, з огляду на що положення п.2.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на які посилався орган Пенсійного фонду України, не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.
Так, право позивача на отримання пенсії по інвалідності за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виникло в 2023 році після встановлення ІІ групи інвалідності за результатами проведення огляду медико-соціальною експертною комісією, в ході якого виявлено, що наявне у позивача захворювання, що призвело до інвалідності, пов'язане з проходження військової служби. При цьому така інвалідність була встановлено після проходження військової служби за призовом під час мобілізації в 2022 році.
В свою чергу на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 №260/9793/23 ГУ ПФУ в Київській області повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 від 11.05.2023 та рішенням від 29 березня 2024 року №071950002820 «відмовило в повторному розгляді заяви ОСОБА_1 від 11.05.2023 року з урахуванням висновків суду». Як вбачається з такого рішення, свою відмову ГУ ПФУ в Київській області аргументує нормами п.2.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та неподанням заявником довідки з військового комісаріату про проходження військової служби із зазначенням дати призову, дати і підстави звільнення з військової служби, а саме: за 2004 рік.
Не погоджуючись з правомірністю такого рішення органу Пенсійного фонду України, вважаючи його таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058).
П. 13 Прикінцевих положень Закону №1058 визначено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про прокуратуру» та цього Закону, призначається одна пенсія за вибором особи.
Спірні правовідносини в даній адміністративній справі виникли з приводу відмови органу Пенсійного фонду перевести позивача на інший вид пенсії - пенсію по інвалідності за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон №2262).
Так, ОСОБА_1 вважає, що у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, так пов'язаного з проходженням військової служби, він набув право на отримання пенсії за нормами Закону №2262.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 року одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Тобто, особи призвані під час мобілізації на особливий період на військову службу набувають статусу військовослужбовця.
Відповідно до ст. 1 Закону №2262, військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.
Нормами п. «в» ст. 1-2 №2262 передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби, зокрема, особи із числа військовослужбовців Збройних Сил.
Згідно ст. 18 Закону №2262 пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.
Групи і причини інвалідності, а також час її настання встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, які діють на підставі положення про них, що затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 19 Закону №2262).
Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 20 Закону №2262, залежно від причини інвалідності особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом поділяються на такі категорії:
а) особи з інвалідністю внаслідок війни - при настанні інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час, а також інші особи, зазначені у статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
б) інші особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - при настанні інвалідності внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу в Збройні Сили України у зв'язку з оголошенням мобілізації на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022, брав участь у бойових діях та проходив військову службу у складі Збройних Сил України до 30 липня 2022 року, коли його було виключно зі списків особового складу військової частини у зв'язку з непридатністю до військової служби за станом здоров'я.
В подальшому ОСОБА_1 було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, так, пов'язаного з проходженням військової служби.
З огляду на що, враховуючи положення Закону №2262, суд вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання пенсії по інвалідності за нормами Закону №2262.
У зв'язку з встановленням інвалідності, що пов'язана з проходження військової служби, з метою переходу на інших вид пенсії ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою та підтверджуючими документами.
Разом з тим, за результатами розгляду поданої ОСОБА_1 заяви ГУ ПФУ у Київській області повідомив про відсутність підстав для переведення заявника на інший вид пенсії за Законом №2262 з мотивів не подання довідки з військового комісаріату про проходження військової служби із зазначенням дати призову, дати і підстави звільнення з військової служби за 2004 рік (період служби в Республіці Ірак). При цьому нормативно обґрунтовуючи свою відмову відповідач 2 посилається на п.2.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Так, вказаною нормою Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії по інвалідності військовослужбовців строкової служби додається копія свідоцтва про хворобу, засвідчена територіальним центром комплектування та соціальної підтримки за місцем зняття військовослужбовця з військового обліку, або довідка військово-лікарської комісії. Якщо інвалідність настала після звільнення з військової служби, то замість копії свідоцтва про хворобу подаються довідка територіального центру комплектування та соціальної підтримки про проходження військової служби із зазначенням дати призову, дати і підстави звільнення з військової служби та висновок МСЕК про те, що інвалідність пов'язана з проходженням військової служби.
В ході розгляду адміністративної справи №260/9793/23 судом було встановлено протиправність таких мотивів ГУ ПФУ в Київській області при відмові у переведенні ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності за поданою 11 травня 2023 року заявою.
Ст. 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Отже, Конституцією України проголошено принцип обов'язковості судового рішення, що є однією із складових принципу правової визначеності.
Норми статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 1402-VIII 02.06.2016 також регламентують обов'язковість судових рішень. Так, зокрема, ч. 2 ст. 13 зазначеного законодавчого акта визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Європейського суду з прав людини у своїх рішення також неодноразово наголошував, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Якщо вбачати у ст. 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 р.).
Всупереч вищенаведеному ГУ ПФУ в Київській області на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 №260/9793/23, що набрало законної сили, рішенням від 29.03.2024 №071950002820 відмовило позивачу в повторному розгляді заяви від 11.05.2023 з тих самих мотивів, що були визнані протиправними вказаним судовим рішенням.
З огляду на що суд вважає, що відмова відповідача 2 у врахуванні висновків суду, зроблених у рішенні від 28.12.2023 №260/9793/23, під час повторного розгляду заяви ОСОБА_1 є фактичним порушення органом Пенсійного фонду України норм, якими гарантовано обов'язковість судових рішень, що, в свою чергу підриває, авторитет судової влади та не дозволяє забезпечити відновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому суд відхиляє посилання відповідача 1 на необхідність подання заяви про перехід на пенсію по інвалідності через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, оскільки вказана обставина не була підставою для прийняття оскарженого рішення про відмову, що є предметом оскарження в даній адміністративній справі.
З цього приводу суд зазначає, що вирішуючи спори, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб'єкта владних повноважень на момент його прийняття та не може обґрунтовувати юридичну правомірність таких актів в контексті обставин, що не були підставою їх прийняття. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах.
При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу ГУ ПФУ в Київській області на наступне.
Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, відповідно до положень ст. 17 Конституції України, є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Нормами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст. 17 Конституції України).
За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року №12-р/2018, від 25 квітня 2019 року №1-р(II)/2019).
Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у своєму рішенні №7-р(II)/2022 від 12 жовтня 2022 року зазначив, що зі змісту ч. 1, 2, 5 ст. 17 Конституції України у їх взаємозв'язку з ч. 1 ст. 46, ч. 1 ст. 65 Основного Закону України випливає конституційний обов'язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня.
Конституційний Суд України в Рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 наголосив на тому, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а з особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Окрім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 6 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 вказав, що «ч. 5 ст. 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки»; а також, що «з урахуванням вимог ч. 5 ст. 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності».
ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду України з метою переходу на пенсію по інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби.
Конституційний Суд України неодноразового акцентував на тому, що держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією; з цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне юридичне регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини (Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Наведені юридичні позиції Конституційного Суду України є застосовними до реалізації також соціальних та економічних прав і свобод людини, оцінки державного втручання до їх сфери, зокрема права на соціальний захист.
У зв'язку з вищенаведеним, враховуючи те, що рішення ГУ ПФУ в Київській області прийнято з аналогічних мотивів, що слугували підставою для прийняття рішення від 17.05.2023 року №071950002820, яке було визнано судом протиправним, суд вважає за необхідне таке скасувати.
При цьому вирішуючи питання належного та ефективного способу захисту порушених прав ОСОБА_1 , суд враховує те, що ГУ ПФУ в Київській області, незважаючи на свій обов'язок здійснювати належне забезпечення прав пенсіонерів на гарантований Конституцією України соціальний захист, вкотре безпідставно відмовляє у призначенні особі пенсії по інвалідності.
Верховний Суд у постанові №825/2228/18 від 02.07.2020 вказував на те, що у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення.
Адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
В даній адміністративній справі відповідач не надав суду жодних доказів відсутності у ОСОБА_1 права на перехід на пенсію по інвалідності, враховуючи висновок Закарпатського окружного адміністративного суду у рішенні від 28.12.2023 №260/9793/23.
У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України також звертав увагу на те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.
Тому зважаючи на вищенаведене та неодноразову відмову ГУ ПФУ в Київській області у переведенні ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності з одних й тих самих підстав, з метою забезпечення ефективного захисту права позивача на соціальний захист, суд вважає за можливе зобов'язати відповідача 2 (як орган Пенсійного фонду України, що згідно з принципом екстериторіальності здійснював розгляд його заяви) перевести позивача з пенсії по інвалідності III групи загального захворювання на пенсію по інвалідності II групи, пов'язану з проходженням військової служби, відповідно до Закону №2262 з 11 травня 2023 року.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Тобто, моральна шкода повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин (тобто бути похідною).
Відповідно до положень п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Згідно з положеннями ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Позивач стверджує, що неодноразова відмова ГУ ПФУ в Київській області призначити йому пенсію по інвалідності, що настала внаслідок проходження військової служби, спричинила моральні страждання, пов'язані з позбавленням засобів для існування та можливості забезпечення належного лікування.
Суд, в свою чергу, не бачить причин щоб не погодитися з такими доводами позивача. При цьому суд враховує те, що ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року проходив військову службу за мобілізацією, виконував свій конституційний обов'язок із захисту незалежності та територіальної цілісності Батьківщини, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, внаслідок чого йому було встановлено інвалідність, пов'язану з проходженням військової служби.
Незважаючи на це, відповідач 2 всупереч ст. 17 Основного Закону України не тільки не забезпечив соціальний захист позивача, але й неодноразово за відсутності законних підстав відмовляв у такому.
На думку суду, виконання своїх завдань державними органами у такий спосіб, як це було зроблено відповідачем у спірній ситуації, не відповідає вимогам щодо добросовісності, прозорості, сумлінності та принципу верховенства права, відповідно до якого права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 дійшов висновку, що суди мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Так, розглядаючи дану адміністративну справу, суд вважає, що заявлений ОСОБА_1 розмір моральної шкоди не відповідає вимогам розумності та справедливості (не є співмірним до порушення) та вважає за необхідне присудити на користь позивача 10000,00 грн шляхом їх стягнення з ГУ ПФУ в Київській області, як територіального органу Пенсійного фонду України, що допустив порушення прав позивача.
Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норми, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрати на правову допомогу у розмірі 12112,00 грн.
Згідно вимог ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, в розумінні ч. 3 зазначеної статті належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Ч. 4 зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з положеннями ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач долучив копію договору про правову допомогу від 10.04.2024; акту про прийняття-передачі наданих послуг з правової допомоги від 17.09.2024 та квитанцію про оплату у сумі 12112,00 грн.
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору, за надання правової допомоги, передбаченої цим договором, клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначеному в додатках до договору. Факт наданих послуг підтверджується актом про прийняття-передачі наданих послуг з правової допомоги, який є додатком до цього договору.
Згідно з актом про прийняття-передачі наданих послуг з правової допомоги від 17.09.2024 адвокатом Керитою М.В. надано замовнику ОСОБА_1 наступні юридичні послуги:
- консультація клієнта, узгодження правової позиції (1 год) - 1514,00 грн;
- правовий аналіз ситуації по справі (3 год) - 4542,00 грн;
- підготовка та подання до Закарпатського окружного адміністративного суду позовної заяви (4 год) - 6056,00 грн.
Загальна вартість наданих послуг становить 12112,00 грн.
Відповідачі проти стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу не заперечили.
Згідно ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вважає, що при вирішенні питання про стягнення на користь позивача судових витрат суд зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з прецедентною практикою такого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).
Суд враховує, що реальність понесення позивачем витрат підтверджується матеріалами справи.
З огляду на зазначене, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, а також їх співрозмірністю зі складністю справи, суд дійшов висновку, що заявлену позивачем до відшкодування вартість витрат на правову допомогу слід стягнути з відповідача 2 (суб'єкта владних повноважень, протиправне рішення якого зумовило виникнення підстав для звернення позивача з даним позовом до суду) пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 10000,00 грн.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 20453063) та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: вул. Варшавська, буд.3-Б, смт. Макарів, Київська область, 08001, ідентифікаційний код - 22933548) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 29 березня 2024 року №071950002820 про відмову ОСОБА_1 у повторному розгляді заяви від 11 травня 2023 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності III групи загального захворювання на пенсію по інвалідності II групи, пов'язану з проходженням військової служби, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 11 травня 2023 року, а також здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: вул. Варшавська, буд.3-Б, смт. Макарів, Київська область, 08001, ідентифікаційний код - 22933548) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) 10000,00 грн (Десять тисяч гривень 00 коп.) відшкодування моральної шкоди.
5. В решті позову відмовити.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: вул. Варшавська, буд.3-Б, смт. Макарів, Київська область, 08001, ідентифікаційний код - 22933548) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) 10000,00 грн. (Десять тисяч гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін