Справа № 185/7693/22
№ 2/183/291/24
14 листопада 2024 року м. Самар
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д.І.
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання права власності на недоотриману пенсію в порядку спадкування за законом, -
16 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з вищезазначеним позовом.
На обґрунтування вимог ОСОБА_1 посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її рідний брат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після його смерті відкрилась спадщина на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 та недоотриману пенсію,яка належала брату, але не була ним отримана за життя за період з 01 березня 2016 року по 07 вересня 2018 року в розмірі 52 801,93 грн.
За життя ОСОБА_2 заповіту не складав.
У визначений законом строк позивач ОСОБА_1 звернулася до Першої Павлоградської державної нотаріальної конториз заявою про прийняття спадщини за законом після смерті брата ОСОБА_2 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, проте постановою державного нотаріуса Шкицькою Ю.А. від 20.04.2019 року їй було відмовлено у вчиненні відповідних нотаріальних дій з тих підстав, що нею не було надано довідку стосовно реєстрації та складу сім'ї на час смерті ОСОБА_2
22 січня 2020 року позивач повторно звернулася до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вищезазначену квартиру та недоотриману пенсію в сумі 52 801,93 грн., проте листом державного нотаріуса Шкицькою Ю.А. від 20.04.2019 року за вих. № 196/02-14 їй було відмовлено у вчиненні відповідних нотаріальних дій з тих підстав, що згідно Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, виданого 16 січня 2020 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою встановлено, що померлий ОСОБА_2 на час смерті перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка (на час реєстрації шлюбу проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Доказів неприйняття дружиною померлого, ОСОБА_3 , спадщини після померлого чоловіка до нотаріальної контори не було надано.
У зв'язку з чим, у 2021 році позивач ОСОБА_1 звернулася до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_3 , треті особи - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, в якому просила суд: визнати за нею право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 та недоотриману пенсію ОСОБА_2 в розмірі 52 801,93 грн., яка перебуває на його особовому рахунку в порядку спадкування після смерті брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2022 року у справі № 185/7169/21 позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 , в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено у зв'язку з недоведеністю.
В той же час, позивач ОСОБА_1 наголошує на тому, що на запит державного нотаріуса Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Біловодським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області надано відповідь від 25.09.2019 року за вих. № 763/03.1, згідно якої сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 складає 52 801,93 грн.
28 липня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про виплату їй як спадкоємцю після смерті брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належної останньому та недоотриманої за життя пенсії, проте листом від 18.8.2022 року за вих. № 1200-0501-8/17354 їй було відмовлено, оскільки можливість виплати суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, врегулювано ст. 52 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в тому числі і в частині їх виплати спадкоємцям, за умов надання свідоцтва про право на спадщину, де спадковим майном зазначено пенсію померлого пенсіонера.
У зв'язку з наведеним, посилаючись на приписи ст. 1227 ЦК України та ст. 52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ОСОБА_1 просила суд:
- визнати за нею право власності на суму недоотриманої пенсії, яка належала померлому ОСОБА_4 , але не була ним отримана за життя у розмірі 40 571,20 грн. за період з 01.06.2017 року по 28.02.2019 року включно, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області виплатити їй суму недоотриманої пенсії, яка належала померлому ОСОБА_4 , але не була ним отримана за життя у розмірі 40 571,20 грн. за період з 01.06.2017 року по 28.02.2019 року включно, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2022 року дану цивільну справу передано за підсудністю до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2022 року відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2023 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2023 року зобов'язано Першу Павлоградську державну нотаріальну контору надати на адресу суду належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з'явилися, згідно заяви представника остання просила розглядати справу без її участі, вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.
Представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області в судове засідання не з'явився, в той же час звернувся до суду з відзивом, згідно якого вимоги не визнав, посилаючись на їх необґрунтованість, просив розглядати справу без його участі та в позові відмовити, з огляду на наступне. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримував пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". ОСОБА_2 відповідно до довідки № 926013391 від 13.08.2016 року перебував на обліку як внутрішньо-переміщена особа за адресою: АДРЕСА_4 . Пенсія ОСОБА_2 була виплачена по 29.02.2016 року. З 01.03.2016 року нарахування та виплату пенсії було припинено. Інформації про підстави припинення виплати пенсії в електронній пенсійній справі немає. При цьому, ОСОБА_2 починаючи з 01.03.20165 року з відповідною заявою про поновлення пенсійних виплат до органу Пенсійного фонду не звертався, та відповідної не відновив свої порушені права, в той час як право внутрішньо-переміщених осіб на отримання пенсійних виплат визначається Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Згідно зі ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058-IV), сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини. Суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, або члена сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6-ти місяців після смерті (ч. 2 цієї статті). Статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058-IV) передбачено, що нараховані суми пенсії на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, у зв'язку з чим вищезазначений розмір недоотриманої пенсії може бути зменшено в залежності від дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України особи, яка має право на спадщину, із оформленим свідоцтвом про спадщину. Позивач ОСОБА_1 з заявою про виплату недоотриманої пенсії померлого брата ОСОБА_2 протягом 6-ти місяців після смерті останнього до відповідача не зверталася, зокрема свідоцтво про право на спадщину не надавала, а тому відсутні були підстав для виплати останній суми недоотриманої спадкодавцем за життя пенсії.Крім того, просив звернути увагу на те, що ОСОБА_1 вже зверталася до суду з позовом з аналогічними вимогами, в задоволенні яких рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2022 року у справі № 185/7169/21 останній було відмовлено.
У зв'язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 08 жовтня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, заінтересовані особи - Павлоградський міський відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління Міністерства юстиції у Дніпропетровській області.
Так, рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2018 року у справі № 185/8393/18 заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Свердловськ Луганської області, громадянина України, що був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в Свердловську Луганської області, Україна.
Встановлено, що 08 жовтня 2018 року Павлоградським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 серії НОМЕР_1 , актовий запис про смерть № 1313 від 10 жовтня 2018 року.
Встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримував пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Встановлено, що після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 та недоотриману пенсію, яка належала останньому, але не була ним отримана за життя в розмірі 52 801,93 грн.
Спадкова справа № 1009/2018 після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 заведена 12 грудня 2018 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою, номер у спадковому реєстрі: 63485337, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 54462814 від 12 грудня 2018 року.
За життя ОСОБА_2 заповіту не складав.
У визначений законом строк позивач ОСОБА_1 звернулася до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті брата ОСОБА_2 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, проте постановою державного нотаріуса Шкицькою Ю.А. від 20.04.2019 року їй було відмовлено у вчиненні відповідних нотаріальних дій з тих підстав, що нею не було надано довідку стосовно реєстрації та складу сім'ї на час смерті ОСОБА_2
22 січня 2020 року позивач повторно звернулася до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на вищезазначену квартиру та недоотриману пенсію в сумі 52 801,93 грн., проте листом державного нотаріуса Шкицькою Ю.А. від 20.04.2019 року за вих. .№ 196/02-14 їй було відмовлено у вчиненні відповідних нотаріальних дій з тих підстав, що згідно Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, виданого 16 січня 2020 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою встановлено, що померлий ОСОБА_2 на час смерті перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка (на час реєстрації шлюбу проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Доказів неприйняття дружиною померлого, ОСОБА_3 , спадщини після померлого чоловіка до нотаріальної контори не було надано.
У 2021 році позивач ОСОБА_1 звернулася до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_3 , треті особи - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, в якому просила суд: визнати за нею право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 та недоотриману пенсію ОСОБА_2 в розмірі 52 801,93 грн., яка перебуває на його особовому рахунку в порядку спадкування після смерті брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2022 року у справі № 185/7169/21 позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 , в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено у зв'язку з недоведеністю. Рішення суду набрало законної сили 29 березня 2022 року.
Під час розгляду даної справи № 185/7169/21 судом встановлено, що на момент смерті ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , зареєстрованому 29.05.1974 року Ленінською сільською радою.
Відповідно до акту про фактичне проживання № 12 від 23.05.2019 року зазначено, що за адресою: АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_2 ніхто не проживав і не зареєстрований.
Власником 2/3 частин квартири АДРЕСА_3 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом є ОСОБА_1 . Власником 1/4 частини є ОСОБА_2 .
Зі спадкової справи за № 1009/2018, заведеної 12.12.2018 року Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою на підставі заяви про прийняття спадщини від ОСОБА_1 , інші спадкоємці як за законом так і заповітом не встановлено. Свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 не видавалося.
Дружина спадкодавця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 з померлим фактично не проживала, з заявою про прийняття спадщини не зверталася, а тому позивач є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 .
Разом з тим, в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування на недоотриману пенсію, яка належала спадкодавцю в сумі 52 801,93 грн. було відмовлено, оскільки позивачем не було надано доказів, що на особовому рахунку ОСОБА_2 в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області перебували кошти пенсії в зазначеній сумі.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В той же час, згідно відповіді Біловодським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області від 25.09.2019 року за вих. № 763/03.1 на запит державного нотаріуса Шкицької Ю.А. вбачається, що сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 складає 52 801,93 грн.
Встановлено, що 28 липня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про виплату їй як спадкоємцю після смерті брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належної останньому та недоотриманої за життя пенсії, проте листом від 18.8.2022 року за вих. .№ 1200-0501-8/17354 їй було відмовлено, оскільки можливість виплати суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, врегулювано ст. 52 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в тому числі і в частині їх виплати спадкоємцям, за умов надання свідоцтва про право на спадщину, де спадковим майном зазначено пенсію померлого пенсіонера.
Отже, спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме право власності на спадкове майно у вигляді призначеної, нарахованої, але невиплаченої пенсії спадкодавця.
Підставою своїх позовних вимог позивач зазначає наявність у неї як спадкоємця другої черги після смерті брата права на спадкування недоотриманої суми пенсії.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд наводить наступні норми права.
Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За статтею 1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Відповідно до статті 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Статтею 1227 ЦК України визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України (спадкоємці за законом).
Частиною 1 ст. 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У відповідності до ст.1261, 1262ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки, у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Відповідно до п. 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.11.2005 року № 22-1, днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Згідно зі ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058-IV), сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, або члена сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6-ти місяців після смерті (ч. 2 цієї статті).
Статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058-IV) передбачено, що нараховані суми пенсії на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, у зв'язку з чим вищезазначений розмір недоотриманої пенсії може бути зменшено в залежності від дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України особи, яка має право на спадщину, із оформленим свідоцтвом про спадщину.
Отже, суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.
Так, у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 року у справі № 200/10269/19-а, сформульована висновок про те, що « у разі переходу до членів сім'ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім'ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя».
Такий висновок Верховного Суду стосується випадків, коли члени сім'ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсією у разі втрати годувальника, реалізувала своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому ч. 1 ст. 52 Закону № 1058-IV та ч. 1 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6-ти місяців після смерті пенсіонера (ч. 2 ст. 52 Закону № 1058-IV), проте не отримала таку виплату й оскаржує прийняте суб'єктом владних повноважень рішення з цього питання.
У цій справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 протягом 6-ти місяців після смерті брата не зверталася до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області для отримання відповідних сум пенсії.
У такому разі, в силу приписів ч. 3 ст. 52 Закону № 1058-IV, сума пенсії, що належала ОСОБА_2 і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини, та орган Пенсійного фонду не здійснює виплату неодержаної пенсії у порядку ч. 1 ст. 52 Закону № 1058-IV.
Вказаний висновок сформований в постанові Верховного Суду від 06.04.2022 року у справі №200/10136/20-а.
Як зазначалося вище, зміст частини третьої статті 52 Закону № 1058-IV також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення", де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Закон № 1058-IV), які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.
Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини першої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
За викладених обставин, суд вважає, що позивач має право на спадкове майно -недоотриману пенсію спадкодавцем відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Закон № 1058-IV), який є спеціальним у цих правовідносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року по справі № 428/10113/20 , провадження № 61-14299св21; від 23 вересня 2020 року по справі № 428/6685/19, провадження № 61-7985св20; від 09 червня 2022 року по справі № 200/12094/18-а, провадження № К/9901/10098/19; від 06 квітня 2022 року по справі №200/10136/20-а.
В той же час суд зауважує, що за вимогами п. 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв'язку з відсутністю членів сім'ї або в разі не звернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть, свідоцтво про право на спадщину.
Згідно із ч. 1 ст. 1296 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Згідно із статтею 66 Закону України «Про нотаріат» на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.
Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України.
Відповідно до статті 68 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.
Згідно із п. 4.14 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який було затверджено наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 із змінами та доповненнями, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічне твердження закріплене і в ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Так, зі змісту постанови Верховного Суду від 13 листопада 2019 року по справі № 570/6046/14-ц вбачається, що під час розгляду справ про визнання права власності на майно в порядку спадкування суду слід перевіряти чи були спадкоємцем здійснені всі необхідні заходи щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, чи вимагав він у відповідності до приписів пунктів 1, 3 глави 13 розділу I Порядку від нотаріусу винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва), чи оскаржував таку постанову у судовому порядку або відразу звернувся до суду за правилами позовного провадження.
На думку суду, зміст ст. 1296 ЦК України, ст. 66, 68 Закону України «Про нотаріат», п. 4.14 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України свідчить про те, що основним позасудовим способом оформлення права власності на майно в порядку спадкування є отримання свідоцтва про право на спадщину у нотаріуса.
Крім того, у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 вказано, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
Це пояснюється тим, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є виключним способом захисту прав спадкоємця, який може застосовуватися лише у випадку об'єктивної відсутності умов для отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріальному порядку та неможливості усунення обставин, які створюють відсутність таких умов. Відсутність умов для отримання свідоцтва про право на спадщину в нотаріальному порядку може бути усунута шляхом встановлення певного юридичного факту в суді або шляхом отримання певних документів, які дають змогу нотаріусу та спадкоємцю визначити точний обсяг спадкового майна.
Застосування іншого підходу призведе до того, що суд фактично перебере на себе функції нотаріуса у таких спадкових справах.
Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 20 травня 2021 року по справі № 339/369/18, провадження № 61-18714св19.
Як вже встановлено, рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2022 року у справі № 185/7169/21 позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 , в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено у зв'язку з недоведеністю. Рішення суду набрало законної сили 29 березня 2022 року.
Підставою відмови, в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування на недоотриману пенсію, яка належала спадкодавцю в сумі 52 801,93 грн. слугувало те, що позивачем не було надано доказів, що на особовому рахунку ОСОБА_2 в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області перебували кошти пенсії в зазначеній сумі.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В той же час, згідно відповіді Біловодським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Луганської області від 25.09.2019 року за вих. № 763/03.1 на запит державного нотаріуса Шкицької Ю.А. вбачається, що сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 складає 52 801,93 грн.
Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 у встановлений законом строк прийняла спадщину після смерті брата ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувшись у встановлені законом строки до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, у зв'язку з чим має право на спадкове майно - недоотриману пенсію спадкодавцем відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Закон № 1058-IV). При цьому, відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину позивачем підтверджена належними доказами.
Що стосується суми недоотриманої пенсії, яка належала померлому ОСОБА_2 та не була ним отримана за життя, суд зазначає наступне.
Як встановлено вище та не заперечується відповідачем, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримував пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Право особи на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом 1058-IV, не можуть застосовуватись.
Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.
З вищевикладених підстав, суд також вважає неможливим застосувати до спірних правовідносин положення Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", якими регламентовано, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. З аналогічних підстав суд не може застосувати до спірних правовідносин положення абзацу двадцятого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", якими визначено, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
З наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що відповідачем рішення про припинення виплати пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 з 01 березня 2016 року не приймалося, тобто припинення виплати пенсії останньому відбулося не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що припинення з 01 березня 2016 року виплати ОСОБА_2 раніше призначеної пенсії за віком здійснено відповідачем за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, або підстав, передбачених іншим законом, та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, а отже, дії відповідача є протиправними.
Таким чином, померлий ОСОБА_2 , починаючи з 01 березня 2016 року, не отримував пенсію з вини відповідача. Відповідно, суми пенсії, невиплачені останньому з вини відповідача, мають бути виплачені позивачу ОСОБА_1 , як спадкоємцю, за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Згідно відповіді Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 25.09.2019 року за вих. № 763/03.1 сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 складає 52 801,93 грн.
При розгляді даної справи, суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, пов'язаних зі зверненням до адміністративного суду пенсіонерів, що проживають на території проведення антитерористичної операції, яким територіальними органами Пенсійного фонду України припинено нарахування і виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав, виключний перелік яких наведений у частині першій статті 49 Закону № 1058-IV, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 805/402/18 (зразкова справа про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі (№№ рішень в ЄДРСР 73869341, 76945461 відповідно), постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 688/1196/17 (№ рішення в ЄДРСР 75047424) та постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 638/2208/17 (№ рішення в ЄДРСР 76906153)…»
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на суму недоотриманої пенсії, яка належала померлому ОСОБА_2 , але не була ним отримана за життя у розмірі 52 801,93 грн. за 01 березня 2016 року по 07 вересня 2018 року включно, в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 обґрунтовані та підлягають задоволенню.
При цьому, суд критично ставиться до посилань відповідача у відзиві про те, що даний спір вже було вирішено під час розгляду справи № 185/7168/21Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області з ухваленням рішення 24 лютого 2022 року, яке набрало законної сили та яким ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на недоотриману пенсію в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та зауважує, що відповідачем у справі № 183/7168/21 була ОСОБА_3 (дружина спадкодавця), а Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області - третьою особою, в той час як у даній справі останній є відповідачем. При цьому, в судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 надано достатньо доказів на підтвердження розміру недоотриманої пенсії спадкодавцем за життя, яка входить до складу спадщини,яку позивач має право успадкувати після смерті брата ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо розгляду справив порядку цивільного судочинства, з огляду на наступне.
Так, справою адміністративної юрисдикції з огляду на п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин (відповідні правові висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 804/15129/15).
Спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги після смерті батька призначеної, нарахованої, але невиплаченої пенсії спадкодавця.
Сама собою участь у спорі Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Заявлені вимоги не стосуються оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання особою пенсійних виплат. Сторона позивача мотивувала позовну заяву порушення м права власності позивача як спадкоємця на спадкове майно, а саме недоотриману пенсію померлої особи. Предметом позовних вимог є визнання за позивачем права власності в порядку спадкування на суму недоотриманої за життя спадкодавцем пенсії. Вказані вимоги є майновими та стосуються спадкових правовідносин, а тому спір повинен вирішуватися за правилами позовного провадження.
Враховуючи наведене, спір у цій справі не має публічно-правового характеру, а тому, не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 у справі № 286/3516/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 808/1346/18, від 26 червня 2019 року у справі № 284/252/17 та від 09 червня 2022 року у справі № 200/12094/18-а, провадження № К/9901/10098/19.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Інші доводи сторін не приймаються до уваги, оскільки не спростовують наведених висновків суду.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа - Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання права власності на недоотриману пенсію в порядку спадкування за законом, - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на недоотриману пенсію в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка належала померлому, але не була ним отримана за життя за період з 01 березня 2016 року по 07 вересня 2018 року в розмірі 52 801,93 грн. (п'ятдесят дві тисячі вісімсот одна грн. 93 коп.).
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.).
Учасники справи:
-позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ;
-відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, код ЄДРПОУ 21782461, місцезнаходження за адресою: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9;
-третя особа: Перша Павлоградська державна нотаріальна контора Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), код ЄДРПОУ 028911115, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Харківська, буд. 114.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 14 листопада 2024 року.
Суддя Д.І. Городецький