01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
09.11.2010 № 11/1047
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондратової І.Д.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Білий М.М. - пред. за дов. № 3694-19 від 06.08.2010 р., Хомицький А.А.- пред. за дов. № 724-19 від 16.02.2010 р.,
від відповідача - Ярмак Г.М.- пред. за дов. № 3 від 01.06.2010р,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк"
на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.09.2010
у справі № 11/1047 ( )
за позовом Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк"
до ТОВ "Адвокатсько-косалтингова компанія "Лекс"
про визнання договорів недійсними
На розгляд Господарського суду Черкаської області були передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатсько-консалтингова компанія "Лекс" про визнання недійсним з момету укладення договору № 19 від 04.02.2009 р., а також додаткові угоди до цього договору від 05.02.2009 р., 07.08.2009 р., 10.08.2009 р. та 24.08.2009 р.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.09.2010 р. у справі № 11/1047 в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 14.09.2010 р. у справі № 11/1047 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, обставини, що мають значення для справи не з'ясовані в повному обсязі. Зокрема, заявник апеляційної скарги відзначає наступне :
- суд першої інстанції безпідставно не надав належної оцінки доказам позивача, які свідчать про те, що договір не виконувався. В свою чергу, явні порушення внутрішніх процедур при здійсненні реєстрації документів, порядку їх передачі; підписання додаткового договору у святковий день; відсутність взаєморозрахунків між сторонами та актів приймання - передачі свідчить про зловмисну домовленість представників сторін;
- місцевим господарським судом не оцінені належним чином замовлення, які за переконанням позивача, взагалі не мають ніякого відношення до договору про надання юридичних послуг № 19 від 04.02.20009 р.;
- судом першої інстанції безпідставно не враховано, що постановою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 01.09.2010 р. у справі № 4-623/10 скасовано постанову помічника прокурора Придніпровського району мста Черкаси від 09.07.2010 р. про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3;
- суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відсутність невигідних для позивача умов чи можливості настання для нього несприятливих наслідків через укладення спірного договору;
- при розгляді справи в суді першої інстанції допущені норми процесуального права, оскільки розглянуто справу за відсутності представника позивача та безпідставно відхилено клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2010 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.11.2010 р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010 р. № 01-23/1/5 у зв'язку з відпусткою судді Ропій Л.М., внесено зміни до складу суду та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у справі № 11/1047 колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя - Кондратова І.Д., судді: Попікова О.В., Рябуха В.І.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між позивачем (надалі - замовник) та відповідачем (надалі - виконавець) виникли на підставі договору про надання юридичних послуг № 19 від 4 лютого 2009 р. (надалі - договір) (а.с.16, т. 1), предметом якого є поточне обслуговування виконавцем замовника по наданню юридичних послуг з питань, які виникають у фінансово-господарській діяльності замовника.
05 лютого 2009 р. сторони уклали додаткову угоду до договору про надання юридичних послуг № 19 від 4 лютого 2009 р. (а.с. 17, т. 1), відповідно до якої дійшли згоди про доповнення пункту 2.1 статті 2 договору наступною умовою: замовник за згодою виконавця чи на його вимогу здійснює розрахунок за виконані роботи шляхом передачі у власність чи продажу у встановленому законом порядку майна боржника, на яке звертається стягнення в порядку виконання судового рішення на суму виконаних робіт.
07 серпня 2009 р. сторонами була укладена додаткова угода № 2 до договору про надання юридичних послуг № 19 від 4 лютого 2009 р. (а.с. 17, т. 1), відповідно до якої замовник за поданням виконавця уповноважує назначеного останнім адвоката на ведення справ в судах відповідною довіреністю з визначеними в ній правами, який виконує обов'язки по договору та за дії якого несе відповідальність виконавець.
10 серпня 2009 р. сторони уклали додатковий договір до договору про надання юридичних послуг № 19 від 4 лютого 2009 р. (а.с. 18, т. 1), відповідно до якого дійшли згоди змінити пункт 2.5 договору щодо порядку оплати вартості наданих послуг, а також доповнили статтю 3 договору пунктами 3.3, 3.4 щодо права сторін на односторонню відмову від договору та наслідків вчинюваної дії, статтю 6 договору пунктом 6.4 щодо право виконавця уступити право вимоги по оплаті конкретного замовлення, яке випливає з договору, уповноваженій на ведення справи особі.
24 серпня 2009 р. сторони уклали додатковий договір № 2 до договору про надання юридичних послуг № 19 від 4 лютого 2009 р. (а.с. 18, т. 1), відповідно до якого дійшли згоди внести виправлення до п. 2 додаткового договору від 10.08.2009 р., а також доповнили статтю 1 договору пунктами 1.4, 1.5, 1.6, 1.7, статтю 3 договору пунктами 3.7, 3.8, 3.9.
Колегія суддів відзначає, що правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом. Звертаючись до господарського суду, позивач самостійно визначає як предмет позову, так і його підстави, тобто факти, якими він обґрунтовує вимогу про захист свого порушеного права чи охоронюваного законом інтересу; визначення предмету доказування у справі та істотних обставин справи прямо пов'язано з наведеними позивачем підставами позову.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом спору у цій справі є визнання недійсними договору та додатків до нього, з огляду на те, що останні вчинені внаслідок зловмисної домовленості представника позивача з другою стороною, а також з огляду на те, що правочини вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, тобто є фіктивними.
Приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що оспорюваний ним договір укладений внаслідок зловмисної домовленості представника позивача з відповідачем. Зловмисність договору, на думку позивача, підтверджується тим, що даний договір не обліковується в журналі реєстрації господарських договорів та бухгалтерському обліку позивача, при складанні акту від 05.10.2009 р. прийому-передачі справ від ОСОБА_1 до ОСОБА_4 ні договір, ні додатки до нього не передавались, роботи за договором не виконувались, розрахунки не проводились.
Крім того, позивач відзначає, що додатковий договір від 24.08.2009 р. був укладений в День Незалежності, а оспорюваний договір (в редакції додаткових угод) суперечить статті 627 Цивільного кодексу України та укладений на явно невигідних для банку умовах.
Відповідно до частини 1 статті 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Зловмисний правочин - це умисна змова представника однієї сторони з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої укладено договір.
Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Колегією суддів встановлено, що оспорюваний договір та додаткові угоди до нього підписані від імені замовником - керуючим Черкаською філією ТОВ "КБ "Західінкомбанк" ОСОБА_1, який відповідно до нотаріально посвідченої довіреності серія ВКЕ № 982151 від 26.02.2008 р. (а.с. 28, т. 1) уповноважений здійснювати від імені ТОВ "КБ "Західінкомбанк" (правонаступником якого є позивач) дії, що стосуються діяльності Черкаської філії ТОВ "КБ "Західінкомбанк", зокрема, укладати та підписувати, змінювати і припиняти всі цивільно-правові договори спрямовані на забезпечення фінансово-господарської діяльності філії, а також підписувати усі пов'язані з ними договори. Від імені виконавця оспорюваний договір та додаткові угоди до нього підписані директором Ярмак Г.М., який діяв на підставі статуту.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами або іншими учасниками судового процесу.
Разом з тим судом апеляційної інстанції не встановлено (а позивачем не доведено) наявність правових підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним відповідно до статті 232 Цивільного кодексу України.
При цьому, посилання заявника апеляційної інстанції на наявність зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, оскільки між сторонами не проводились розрахунки за договором, відсутні акти приймання - передачі виконаних робіт та договір у відповідному журналі він не реєструвався, колегія суддів відхиляє, погоджуючись при цьому з висновком суду апеляційної інстанції про їх безпідставність.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що зі змісту спірного договору та додаткових угодах не вбачаються невигідні для позивача умови чи можливість настання для нього несприятливих наслідків через його укладення. Позивачем також не наведено, які саме умови договору суперечать його інтересам та які він вважає такими, що спричинили несприятливі для нього наслідки, оскільки передбачена умовами договору неустойка за одноособову відмову від договору (п. 3.6. додаткового договору від 10.08.2009 року) відповідає приписам ст.ст. 6, 549, 551 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України. При цьому, як вірно відзначив суд першої інстанції, неустойка за односторонню відмову від виконання договірних обов'язків передбачена однаково як для відповідача так і для позивача - у вигляді штрафу в розмірі 10 відсотків від суми замовленого стягнення (п.п. 3.6. додаткового договору від 10.08.2009 року, п. 3.8. додаткового договору № 2 від 24.08.2009 року), що відповідає вимогам ч. 3 ст.173, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України.
Посилання позивача на порушення внутрішніх процедур при здійсненні посадовими особами позивача реєстрації документів, порядку їх передачі, а також підписання додаткового договору № 2 від 24.08.2009 року у святковий день, не є доказом зловмисної домовленості сторін в розумінні вищенаведених приписів закону та не має наслідком за законом визнання оспорюваного договору недійсним.
Нотаріально посвідчена довіреність від 26.02.2008 року, зареєстрована приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Сушик О.В. за № 623 , що була видана ТОВ „Західінкомбанк” в особі голови правління Гаврилишиної Н.А. керуючому філією ОСОБА_1 строком до 26.02.2011 року містіть право передоручення. Невиконання ним приписів п. 2 ст. 240 Цивільного кодексу України про надання довірителю даних про особу при передорученні власних повноважень має наслідком виникнення у нього відповідальності за замісника і не мають наслідком визнання спірного договору недійсним.
Крім того, колегія суддів відзначає, що посилання позивача на невиконання відповідачем умов договору та ненадання ним послуг за договором не можуть бути підставою для визнання недійсним договору, оскільки за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійсною (аналогічна правова позиція викладена в абзаці четвертому пункту 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").
Безпідставними є також доводи позивача в апеляційній скарзі на те, що постановою Придніпровського районного суду міста Черкаси № 4-623/10 від 01.09.2010 р. матеріали справи направлено прокурору Придніпровського району міста Черкаси для організації та проведення додаткової перевірки для виконання вказівок, викладених у мотивувальній частині даної постанови. Оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, постановою помічника прокурора Придніпровського району міста Черкаси від 08.10.2010р. відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно колишнього голови правління ЧФ КБ "Захід інкомбанк" ОСОБА_1, колишнього головного бухгалтера ОСОБА_2 та директора "Адвокатської консалтингової компанії "Лекс" Ярмак Г.М. за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 364-367 Кримінального кодексу України. Постановою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26.10.2010р. № 4-865/10 скаргу Ярмак Геннадія Миколайовича на постанову помічника прокурора Придніпровського району міста Черкаси від 08.10.2010р. залишено без задоволення.
З огляду на вказані обставини, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи дійшов обґрунтованого висновку про відсутність зловмисної домовленості представника позивача та відповідача при укладенні оспорюваного договору та додатків до нього.
В свою чергу, підстав для визнання оспорюваного договору фіктивним колегія суддів також не вбачає.
За приписами частини першої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки. На виконання фіктивного правочину не передаються майно або майнові права. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, заздалегідь знаючи, що він не буде виконаний.
Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Разом з тим, рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси № 2-1123/10 від 16.03.2010 р. (докази скасування в апеляційному чи касаційному порядку зазначеного рішення суду в матеріалах відсутні) встановлений факт (який має преюдиціальне значення при вирішення спору у даній справі у відповідності до статті 35 Господарського процесуального кодексу України), вчинення сторонами юридично значимі дії на виконання оспорюваного договору та додатків до нього, що виключає можливість визнання його фіктивним згідно статті 234 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, колегія суддів відзначає, що позивачем не надано суду переконливих доказів в розумінні статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували, що оспорюваний договір та додатки до нього суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не доведено також позивачем і відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
На підставі викладеного, ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 14.09.2010 р. у справі № 11/1047 - без змін.
Матеріали справи № 11/1047 повернути Господарському суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя
Судді