01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
09.11.2010 № 48/361
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Моносюк В.В.;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "ДІ АЙ ВАЙ ГЛОБАЛ ЮКРЕЙН"
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.08.2010
у справі № 48/361 ( .....)
за позовом ТОВ "Сансервіс"
до ТОВ "ДІ АЙ ВАЙ ГЛОБАЛ ЮКРЕЙН"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 42825,20 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 13.08.2010 року у справі № 48/361 позов ТОВ "Сансервіс" задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Ді Ай Вай Глобал Юкрейн" (04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 27; ідентифікаційний код 36567247) на користь ТОВ "Сансервіс" (30000, Хмельницька область, м. Славута, вул. Р.Люксембург, 58; ідентифікаційний код 33317231) заборгованість у розмірі 42825 (сорок дві тисячі вісімсот двадцять п'ять) грн. 20 коп., державне мито у розмірі 428 (чотириста двадцять вісім) грн. 25 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції апелянт звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 13.08.2010 року повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт наголошує на тому, що договір № 319/10-09 РР від 05.10.2009 року не містить умов про безумовну оплату поставленого товару протягом строку договору. Відповідачем не отримував від позивача вимогу та оплату поставленого товару.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2010 року прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено 19.10.2010 року.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду змінювався склад колегії суду.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення
В судове засідання 19.10.2010 року представник відповідача не з'явився про причини неявки суд не повідомив, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 09.11.2010 року.
Представником позивача подано клопотання про накладення арешту на майно та грошові кошти боржника.
В засідання суду 09.11.2010 року відповідач, повноважного представника не направив та не повідомив суд про причини їх неявки, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.
Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача враховуючи, що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи 05.10.2009 р. між ТОВ "Сансервіс" (постачальник) та ТОВ "Ді Ай Вай Глобал Юкрейн" (покупець) було укладено договір № 319/10-09 РР (надалі -договір).
Положеннями п. 1.1 договору визначено, що постачальник зобов'язується доставляти і передавати на умовах та у встановлені даним договором строки непродовольчу продукцію у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах даного договору.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору постачальник зобов'язується поставляти товар на умовах DDP (пункт поставки - визначений у замовлені) відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року, якщо інші умови не передбачені договором. Поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень покупця. Мінімальна вартість замовлення визначається в пункті 2 Угоди про Умови.
Згідно із п. 2.11 Договору зобов'язання постачальника з поставки товару вважається виконаним з моменту передачі покупцю товару, його приналежностей, супровідних документів на товар та підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної та (або) товарно-транспортної накладної та передачі покупцю податкової накладної.
Пунктом 7.1 Договору визначено, що строк оплати товару визначається в пункті 3 Угоди про Умови, і відраховується або з дня виконання постачальником зобов'язання з поставки товару (в п.3 Угоди про Умови - з дня поставки) або з дня продажу покупцем товару споживачу (в п. 3 Угоди про Умови - з дня продажу).
Відповідно до п. 8.3 Договору ціна договору становить суму цін партій товару, що були поставлені за договором.
Як вбачається з матеріалів справи 05.10.2009 року сторонами затверджено додаток №1 до Договору (Угода про Умови) (надалі -Угода), відповідно до п. 3 якої строк платежу - сім днів з дня продажу товару.
На виконання умов договору, у період з 24.11.2009 року по 16.12.2009 року, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 78602,40 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін витратною накладною № 190 від 24.11.2009 року та видатковою накладною № 223 від 16.12.2009 року. Від імені відповідача накладні підписані повноважним представником, що підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей № 0062 від 17.11.2009 року та № 0151 від 14.12.2009 року.
Проте, Відповідач частково розрахувався та поставлений позивачем товар у розмірі 3700,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, а також відповідачем було частково повернуто поставлений позивачем товар на загальну суму 32777,20 грн., що підтверджується накладними повернення постачальнику № 20-13841, № 20-13838 від 23.01.2010 року та №13983 від 27.01.2010 року.
Як випливає з матеріалів справи, 01.02.2010 року сторонами складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача за поставлений згідно договору товар становить 42825,20 грн.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, укладений між позивачем та відповідачем договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Умовами договору визначено, що строк оплати товару визначається в пункті 3 Угоди про Умови, і відраховується або з дня виконання постачальником зобов'язання з поставки товару (дня продажу) або з дня продажу покупцем товару споживачам (день продажу) (п.7.1 Договору).
Так згідно із п.3 Угоди про Умови від 05.10.2009 року строк платежу - 7 днів з дня продажу. Тобто, сторони передбачили строк оплати товару протягом 7 днів з дня продажу покупцем товару споживачам.
Фактично договір містить умову, відповідно до якої виконання зобов'язання з оплати коштів за поставлений товар пов'язано з діями третіх осіб, які не є сторонами вказаного договору - споживачами товару, що мають придбати товар та сплатити кошти.
При цьому, за змістом ст. 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.
Укладений сторонами Договір не створює обов'язку у третіх осіб придбавати та оплачувати поставлений позивачем товар.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 528 Цивільного кодексу України навіть у випадку покладення виконання обов'язку боржником на іншу особу, відповідальним за виконання зобов'язання залишається боржник, а не така особа.
Сторонами в п.7.1 Договору та п. 3 Угоди про Умови узгоджено не умови виникнення у замовника вказаного обов'язку, а порядок та строки здійснення розрахунків, тобто строки виконання зобов'язання.
При цьому ст. 530 Цивільного кодексу України передбачає як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка має неминуче настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його негайного виконання у будь-який час.
Договір також не містить посилання на подію, з настанням якої зобов'язання з оплати відповідних послуг підлягає виконанню.
Так, подією відповідач вважає продаж отриманого від позивача товару споживачам. Однак, відповідачем безпідставно ототожнюються поняття "подія" та "дія".
Подією є явище, що виникає незалежно від волі людей; а дією є життєвий факт, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею, діяльності людей, які, у свою чергу, поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону (правопорушення).
Фактично Договір містить умову, відповідно до якої виконання зобов'язання з оплати коштів за надані послуги пов'язано з діями споживачів, а саме придбанням та оплатою коштів за товар щодо яких невідомо чи будуть вони вчинені і у якому обсязі.
Разом з тим, як вже вказувалось, зобов'язання не може створювати обов'язку для особи, яка не є стороною такого зобов'язання; зобов'язаною особою за Договором є відповідач, а не споживачі товару. Відзив містить посилання відповідача на те, що продажу товару споживача може не настати, що підтверджує висновок суду про неможливість застосування ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України до визначення строку грошового зобов'язання відповідача за Договором.
Таким чином, Договір не містить визначення строку виконання грошового зобов'язання в порядку ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, а тому підлягає застосуванню частина друга вказаної статті, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вже зазначалось судом першої інстанції, аналогічні висновки щодо застосування положень ст. 530 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах містяться в постановах Вищого господарського суду України від 27.07.2010 року у справі № 7/728 та від 13.07.2010 року у справі № 17/307.
Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Матеріалами справи підтверджується поставка відповідачу товару за Договором на загальну суму 78 602,40 грн., що не заперечується представником відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що 31.07.2010 року позивач направив на адресу відповідача вимогу від 27.07.2010 р. про оплату коштів у розмірі 42825,20 за отриману продукцію, що підтверджується касовим чеком та описом вкладення в лист. Отже, грошове зобов'язання відповідача по оплаті отриманого за Договором товару мало бути виконано до 07.08.2010 року.
Відповідач частково розрахувався та поставлений позивачем товар, сплативши 3700,00грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, а також відповідачем було частково повернуто поставлений позивачем товар на загальну суму 32 777,20 грн., що підтверджується накладними повернення постачальнику № 20-13841, № 20-13838 від 23.01.2010 року та №13983 від 27.01.2010 року. Отже, заборгованість відповідача за поставлений згідно Договору товар становить 42 825,20 грн. (78602,40 - 32077,20 -3700,00), підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом звірки взаєморозрахунків від 01.02.2010 року.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 42825,20 грн. на підставі договору за поставлений товар. Проте, відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку задоволення позовних вимог в повному обсязі.
За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 13.08.2010 року у справі № 48/361.
Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Колегією суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав в розумінні ст. 66 Господарського процесуального кодексу України для вжиття заходів до забезпечення позову, тому клопотання про забезпечення позову відхиляється.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення господарського суду м. Києва від 13.08.2010 року у справі № 48/361 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 48/361 повернути до господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови направити сторонам.
Головуючий суддя
Судді
11.11.10 (відправлено)