01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
08.11.2010 № 43/254
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів:
за участю секретаря
судового засідання
за участю представників сторін
від позивача: Мельниченко Ю.А., представник, довіреність б/н від 06.07.2010;
Салова Л.В., представник, довіреність б/н від 08.11.2010;
від відповідача:Ільїна В.Ю., представник, довіреність б/н від 12.09.2010;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Світ плюс”
на рішення Господарського суду м.Києва від 27.08.2010
у справі № 43/254 ( )
за позовом 1 Спеціального регіонального центру швидкого реагування оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України;
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Світ плюс”;
про стягнення 13 292,39грн.
постанову прийнято 08.11.2010, оскільки відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України засідання суду відкладалось слуханням з 20.10.2010 до 08.11.2010
1 Спеціальний регіональний центр швидкого реагування оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Світ плюс” (далі - ТОВ „Світ плюс”) про стягнення 13 292,39 грн.
Під час розгляду справи 1 Спеціальний регіональний центр швидкого реагування оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України в порядку ст. 22 ГПК України уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 13 644,14 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.08.2010 у справі № 43/254 задоволено повністю позов 1 Спеціального регіонального центру швидкого реагування оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України до ТОВ „Світ плюс” про стягнення 13 644,14 грн.
Не погодившись з рішенням суду, ТОВ „Світ плюс” подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права.
Зокрема, скаржник посилається, що судом не взято до уваги, що позивачем не доведено факт надання послуг відповідачу за спірним договором.
Представник 1 Спеціальний регіональний центр швидкого реагування оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ „Світ плюс” та в засіданні суду проти доводів скарги заперечував, просив рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2010 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ „Світ плюс” - без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Між позивачем та відповідачем 02.03.2009 укладено договір № 31 на постійне та обов'язкове обслуговування, предметом якого є організація та здійснення позивачем аварійно-рятувального обслуговування відповідача з метою своєчасного реагування та виконання аварійно-рятувальних робіт при виникненні у відповідача надзвичайної ситуації та ліквідації наслідків (п. 1 договору).
Даний договір укладений на виконання ст. 5 Закону України „Про аварійно-рятувальні служби” та постанови Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 № 1214, якою затверджено „Перелік об'єктів та окремих територій, які підлягають постійному та обов'язковому на договірній основі обслуговуванню державними аварійно-рятувальними службами”.
На виконання умов договору відповідач зобов'язався, зокрема, оплачувати відповідно до умов договору постійне та обов'язкове обслуговування позивачем відповідача, відшкодовувати витрати, що пов'язані з ліквідацією надзвичайних ситуацій (п. 3 договору).
Пунктом 4 договору передбачено, що вартість функціонування структурних підрозділів позивача у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайної ситуації або загрози її виникнення у кількості двох спеціальних автомобілів та 10 рятувальників складає 11 971,64 грн. Ця вартість встановлена сторонами на основі розрахунку (калькуляції), який додається. Плата за обслуговування здійснюється відповідачем до 10 числа наступного місяця за попередній місяць, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача.
Термін дії договору до 31.12.2009 (п. 7 договору).
Сторонами складено та підписано розрахунок нормативної вартості робіт на обслуговування відповідача на рік де зазначено, що загальна вартість обслуговування на рік становить 11 971,64 грн. (в т.ч. ПДВ). Підписи сторін скріпленої їх печатками.
Позивачем надано відповідачу послуги відповідно до вищезазначеного договору на суму 11 971,64 грн., проте відповідач зобов'язання по договору (п. 3 договору) належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 11 971,64 грн.
Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 2 ст. 175 ГК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Позивач листом від 15.01.2010 звернувся до відповідача, в якому просив перерахувати заборгованість за вартість обслуговування за договором № 31, що становить 11 971,64 грн., а також сплатити пеню в сумі 786,51 грн. за несвоєчасне виконання зобов'язань.
Відповідач листом від 15.02.2010 № 27/01-02 повідомив позивача, що між ними договір № 31 не укладався, а тому відсутні підстави для перерахування 11 971,64 грн. заборгованості та 786,51 грн. пені.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач подав відзив на позовну заяві (а.с. 77-78), в якому зазначає про договірні відносини з позивачем, але не за договором № 31, а за договором №32.
До матеріалів справи відповідачем надано завірену ним копію договору від 02.03.2009 № 32, який за своїм змістом є ідентичним договору від 02.03.2009 № 31.
Під час перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, представники сторін пояснили, що договір № 31 та договір № 32 - є одним і тим самим договором, але з різними номерами реєстрації. Таким чином, спір у справі стосується питання належного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами єдиного договору від 02.03.2009 на постійне та обов'язкове обслуговування.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Матеріалами справи не доведено відсутність вини відповідача в порушенні ним своїх зобов'язань за договором від 02.03.2009 на постійне та обов'язкове обслуговування.
Доказами у справі, відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність заявленої до стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу.
Також, позивачем заявлено про стягнення з відповідача 540,39 грн. інфляційних втрат, 264,51 грн. 3% річних та 887,60 грн. пені.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 264,51 грн. та інфляційних втрат в сумі 540,39 грн.
Пунктом 6 договору передбачено, що за порушення терміну опдати відповідач оплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми нарахування місячного, за кожен день прострочення відповідно до вимог чинного законодавства. Сплата пені не звільняє винну сторону від виконання обов'язків за даним договором.
Перевіряючи правильність нарахування пені, суд першої інстанції виходив із норм ст. 549 ЦК України, ст. 232 ГК України та ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” і погодився з розрахунком пені (887,60 грн.), який надано позивачем.
Колегія суддів з зазначеним вище погоджується.
Посилання скаржника на не доведеність факту надання послуг відповідачу за спірним договором спростовується наявними матеріалами справи.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2010 у справі № 43/254.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2010 у справі № 43/254 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Світ плюс” - без задоволення.
2. Матеріали справи № 43/254 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя
Судді
10.11.10 (відправлено)