01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
03.11.2010 № 30/191
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Калінчук В.В. - дов. №044/24-47 від 12.01.2010р.;
відповідача: Ніколаєнко В.В. - дов. №1875 від 07.06.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс"
на рішення Господарського суду м.Києва від 16.09.2010
у справі № 30/191 ( .....)
за позовом Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс"
про стягнення 4461,80 грн.
Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спецжитлофонд” звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна житло-сервіс” про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором оренди житлового приміщення № 3886 від 07.10.05. в сумі 4 461,80 грн.
Під час розгляду справи господарським судом позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2010р. у справі №30/191 позовні вимоги було задоволено повністю, а саме стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна житло-сервіс” (02094, м. Київ, проспект Гагаріна, 14-А, код ЄДРПОУ 32772152) на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спецжитлофонд” (04071, м. Київ, вул. Оболонська, 34, код ЄДРПОУ 31454734) 2 929 (дві тисячі дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 90 коп. - неустойки, 102 (сто дві) грн. 00 коп. -державного мита та 236 (двісті тридцять шість) 00 коп. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначав про порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, просив Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2010р. у справі №22/188 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково в частині суми неустойки - 893,40 грн.
Свою апеляційну скаргу відповідач обґрунтовував тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що при регулюванні спірних орендних правовідносин ст.. 785 ЦК України є спеціальною по відношенню до ст.. 232 ГК України, за якою позивач має право на неустойку за весь час безпідставного користування приміщенням.
Разом з тим, ч. 6 ст. 232 ГК України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції (6 місяців), а строк протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом.
Також, в своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що місцевим господарським судом при розрахунку неустойки не враховано строк позовної давності, передбачений ст.. 258 ЦК України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.11.2010р.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин справи, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник відповідача у судовому засіданні 03.11.2010р. надав суду усні пояснення, в яких просив суд задовольнити апеляційну скаргу, з викладених в ній підстав, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №30/191 від 16.09.2010р., та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, в частині суми неустойки - 893,40 грн.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний Господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі
Так, 07.10.05. між Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального значення “Спец житлофонд” (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Україна житло - сервіс” (Орендар) укладено Договір оренди житлового приміщення № 3886, відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець надає, а Орендар, на визначений у п. 5.1 термін, приймає в орендне користування житлове приміщення з характеристикою, викладеною у п. 1.2, оплатою, визначеною у розділі 2.
Згідно п. 1.2 Договору визначено, що предметом Договору є житлове приміщення: квартира № 197(3) у будинку № 10 на вул. Борщагівській, з характеристикою: житлова площа - 9,8 кв. м, загальна площа 14,1 кв. м.
Згідно п. 2.2 Договору, сторонами погоджено, що розмір орендної плати за користування спірним приміщенням становить 74,45 грн. на місяць.
У відповідності до п. 5.1 Договору, сторони погодили строк дії даного Договору з 07.10.05. по 01.04.06.
Місцевим господарським судом встановлено, що в зв'язку з тим, що після закінчення строку дії Договору відповідач продовжував користуватись спірним житловим приміщенням, у відповідності до вимог ч. 2. ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ст. 284 Господарського кодексу України, ст. 764 Цивільного кодексу України, строк дії Договору було продовжено з 02.04.06. до 25.09.06., з 26.09.06. до 21.03.07., з 22.03.07. до 14.09.07., з 15.09.07. до 10.03.08.
Крім того, оскільки строк дії Договору закінчився 10.03.08р., позивачем відповідачу засобами поштового зв'язку було направлено заяву про припинення строку дії Договору від 11.03.08. № 044/24 - 2544 (повідомлення про вручення поштового відправлення від 12.03.08.).
Згідно зі ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до п. 5.3. Договору сторони визначили, що після закінчення терміну дії Договору, або у випадку відмови Орендаря від оренди житлового приміщення, житлове приміщення передається Орендодавцю за актом прийому - передачі.
Також, судом першої інстанції встановлено, що після закінчення строку дії Договору відповідач орендоване приміщення не звільнив та продовжував ним безпідставно користуватись з 11.03.08. по 31.10.09р.
Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги зазначивши про їх обґрунтованість та підтвердженість належними доказами. За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 929,90 грн. неустойки.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
В процесі судового розгляду було встановлено, що як визначено абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що відповідач після закінчення строку дії Договору житлове приміщення не звільнив та не передав його по акту приймання-передачі позивачу, в зв'язку чим порушив умови Договору оренди житлового приміщення № 3886 від 07.10.05.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Розмір такої неустойки встановлюється у сумі подвійної плати за користування річчю за період прострочення. Тобто при розрахунку неустойки наймодавцеві необхідно підрахувати вартість одного дня користування річчю, помножити цю суму на два та на кількість днів прострочення повернення речі.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду стосовно того, що за умовою вказаної вище правової норми позивач має право стягнути з відповідача неустойку за весь час безпідставного користування приміщенням без обмеження будь - якими строками, оскільки нормами ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення зобов'язання.
Крім цього, слід зазначити що відповідно до п. 3.2.5. Договору, сторонами погоджено, що Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування житловим приміщення за кожний місяць прострочення його звільнення.
Колегія суддів господарського апеляційного суду не погоджується з доводами відповідача щодо того, що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання, оскільки при регулюванні спірних орендних правовідносин, ст. 785 Цивільного кодексу України є спеціальною по відношенню до ст. 232 Господарського кодексу України та ст.. 258 Цивільного кодексу України (які є загальними та обмежують строк нарахування штрафних санкцій у всіх випадках, якщо інше не встановлено договором, або законом).
У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Твердження відповідача в апеляційній скарзі про порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права не може бути прийнято судом до уваги, оскільки відповідачем не підтверджено жодної норми (статті), яка була порушена Господарським судом міста Києва під час розгляду даної справи.
Окрім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Натомість за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача, з викладених у ній підстав, відсутні.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на відповідача (апелянта).
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна житло-сервіс» залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2010р. у справі №30/191 - без змін.
2. Матеріали справи №30/191 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді
10.11.10 (відправлено)