01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
03.11.2010 № 38/278
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не з'явились;
відповідача-1: Філіппенко В.І. - дов. б/н від 13.05.2010р.;
відповідача-2: не з'явились;
відповідача-3: не з'явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Галичина"
на рішення Господарського суду м.Києва від 02.09.2010
у справі № 38/278 ( .....)
за позовом ЗАТ "Галичина"
до НТ "Відкритий недержавний пенсійний фонд "ВСІ"
ТОВ "Арта Цінні Папери"
ТОВ "Компанія з управління активами "Всесвіт""
про визнання недійсним п.4.3 договору №80-Б від 18.03.2009 р.
Закрите акціонерне товариство „Галиччина” (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Непідприємницького товариства „Відкритий недержавний пенсійний фонд „ВСІ” (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю „Арта Цінні Папери” (далі - відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія з управління активами „Всесвіт” (далі - відповідач-3) про визнання недійсним пункту 4.3 договору купівлі-продажу цінних паперів №80-Б від 18.03.2009р., укладеного між позивачем, від імені якого діяв відповідач-2, з відповідачем-1, від імені якого діяв відповідач-3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний пункт договору є недійсним, оскільки у замовленні позивача на укладення договору купівлі-продажу цінних паперів відсутня умова щодо відповідальності позивача за несвоєчасне виконання своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу у вигляді пені.
Відповідачі заперечили проти задоволення позову, зазначаючи про те, що договір купівлі-продажу цінних паперів №80-Б від 18.03.2009р. повністю відповідає вимогам діючого законодавства і позивач прийняв його умови, що підтверджується як Актом-звітом про виконання замовлення №4 від 20.03.2009р., здійсненням оплати та на надання розпорядження для зарахування на власний рахунок у депозитарії цінних паперів згідно договору №80-Б від 18.03.2009р., так і відсутністю заперечень з боку позивача до відповідача-2 відносно умов договору купівлі-продажу цінних паперів №80-Б від 18.03.2009р. протягом всього періоду його дії.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2010р. у справі №38/278 в позові було відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2010р. у справі №38/278 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Зокрема, позивач наголошував на тому, що суд, в порушення ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, не прийняв до уваги факти, встановлені під час розгляду аналогічної справи №13/37 Господарським судом Львівської області.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.11.2010р.
02.11.2010р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив (письмові пояснення) на апеляційну скаргу, в якому він просив суд залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.
В судовому засіданні 03.11.2010р. представник відповідача-1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представники позивача, відповідача-2 та відповідача-3 у судове засідання 03.11.2010р. не з'явились, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представників позивача, відповідача-2 та відповідача-3 за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
03.02.2009р. між позивачем, як довірителем, та відповідачем-2, як повіреним, було укладено договір доручення №18-Б (далі - Договір доручення).
Згідно з умовами названого Договору (п.п.1, 3) відповідачу-2 надаються повноваження представника позивача перед третіми особами, відповідно до яких відповідач-2 від імені позивача та за його рахунок виконує дії, необхідні для узгодження умов викупу цінних паперів позивача у власників цінних паперів та укладення договорів купівлі-продажу цінних паперів, належних позивачу. Позивач доручив, а відповідач-2 зобов'язався від імені, за дорученням та за рахунок позивача виконати всі дії, необхідні для укладання договорів щодо купівлі, продажу цінних паперів, емітент та вид яких обумовлюється у замовленнях, які є невід'ємною частиною цього договору. Відповідач-2 також зобов'язався укладати договір купівлі-продажу цінних паперів з третіми особами на умовах, погоджених з позивачем, і найбільш вигідних для позивача, відповідно до цього Договору доручення (том справи - 1, аркуші справи - 19-24).
16.03.2009р. позивач та відповідач-2 підписали разове замовлення №4 до Договору доручення, згідно з яким Позивач доручив відповідачу-2 укласти договір купівлі цінних паперів на умовах, визначених в замовленні (том справи - 1, аркуш справи - 25).
На виконання замовлення позивача, 18.03.2010р. між відповідачем-1, як продавцем, від імені якого діяв відповідач-3, та позивачем, як покупцем, від імені якого діяв відповідач-2, було укладено договір купівлі-продажу цінних-паперів №80-Б (далі - Договір купівлі-продажу цінних паперів).
Умовами Договору купівлі-продажу (п.п.1, 2) передбачено, що відповідач-1 зобов'язаний передати у власність позивача, а позивач - прийняти та оплатити цінні папери. Згідно з порядком розрахунків, погоджених сторонами, позивач повинен сплатити суму угоди, вказану в п.1.3 договору, у наступні строки: 352 205,00 грн. до 16-00 години 26.03.2009р. включно; 251 417,50 грн. до 16-00 години 23.09.2009р. включно; 126 880,80 грн. до 16-00 години 15.03.2010р. (том справи - 1, аркуші справи - 15-18).
Положення про відповідальність сторін викладені в розділі 4 Договору. Зокрема, в п.4.3 Договору купівлі-продажу передбачено, що за несвоєчасне виконання позивачем зобов'язань згідно п.п.2.1, 2.3 та 2.11 цього договору, він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, від суми договору, яка вказана в п.1.3 договору за кожний день затримки.
20.03.2010р. між позивачем та відповідачем-2 було підписано акт-звіт про виконання замовлення №4 до Договору доручення, з якого вбачається відсутність претензій позивача відносно виконання відповідачем-2 умов замовлення №4 від 16.03.2009р. (том справи - 1, аркуш справи - 158).
На виконання умов Договору купівлі-продажу 23.03.2009р. відповідач-1 передав позивачу цінні папери, що підтверджується розпорядженнями на виконання облікових операцій, виписками (том справи - 2, аркуші справи - 10-15) та не заперечується позивачем.
Згідно з банківською випискою від 30.03.2009р. позивач перерахував на користь відповідача-1 перший платіж, передбачений п.2.1 Договору купівлі-продажу, у розмірі 352 205,00 грн. (том справи - 2, аркуш справи - 9).
Обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним пункту 4.3 Договору купівлі-продажу, яким передбачено застосування до позивача пені за прострочення виконання ним грошових зобов'язань за договором, позивач зазначав про неузгодженість даного питання між ним та відповідачем-1 в замовлення №4 від 16.03.2009р. і стверджував про те, що він не схвалював умови оспорюваного ним пункту договору купівлі-продажу, оскільки сплата пені не відповідає його інтересам.
Господарський суд міста Києва відмовив в позові повністю, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.
Як уже зазначалось вище, основним доводом апеляційної скарги позивача є те, що місцевий господарський суд не надав належної оцінки фактам, встановленим Господарським судом Львівської області під час розгляду справи №13/37, предметом розгляду в якій є аналогічні вимоги позивача, але по іншому договору купівлі-продажу цінних паперів, що є порушенням ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційний господарський суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Правовідносини, які виникають між юридичної особою та її органом, є представництвом.
Згідно з нормами ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є обов'язок або право однієї сторони вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Діяльність представника має здійснюватись у межах повноважень.
Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
При цьому, перевищення повноважень - це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками особи, яку представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку представляють.
Тобто, в разі перевищення повноважень представником особи, остання має право як схвалити правочин, так і відмовитись від його схвалення. Зважаючи на те, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені, зобов'язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень, наслідком відмови від схвалення правочину є право особи, від імені якої з перевищенням повноважень вчинено правочин, захистити свої права шляхом визнання правочину недійсним.
Нормами ст. 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується з приписами ст. 15 Цивільного кодексу України, яка визначає право кожної особи на захист свого цивільного права та свого інтересу.
Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
В ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання Договору доручення та замовлення №4 від 16.03.2009р. відповідачем-2, від імені, в інтересах та за рахунок позивача було укладено Договір купівлі-продажу з відповідачем-1, від імені якого діяв відповідач-3.
В замовленні №4 від 16.03.2009р. позивачем, як довірителем, були визначені обов'язкові умови, на яких підлягав укладенню Договір купівлі-продажу, а саме визначено реквізити класифікації цінних паперів, розмір грошових коштів, які позивач зобов'язувався перерахувати продавцю цінних паперів, строки їх перерахування, а також умови щодо переоформлення прав власності на цінні папери.
Наведені умови були узгоджені під час укладання Договору купівлі продажу, що й знайшло своє відображення у змісті Договору.
Відповідно до акту-звіту від 20.03.2010р. про виконання замовлення №4 від 16.03.2009р. до Договору доручення, підписаного між позивачем та відповідачем-2, позивач підтвердив, що відповідач-2, як повірений, виконав всі дії, необхідні для купівлі цінних паперів для позивача, як довірителя, і жодних претензій з приводу виконання умов замовлення позивач до відповідача-2 не має.
Наявними у справі доказами підтверджено як факт передачі позивачу цінних паперів, так перерахування ним частину коштів в оплату їх вартості згідно погодженого в Договорі купівлі-продажу графіку.
Належних та допустимих доказів на підтвердження звернення позивача до відповідача-1 з приводу відмови від Договору купівлі-продажу або зміни його умов, зокрема п.4.3, суду надано не було.
Наведене свідчить про те, що своїми діями позивач схвалив (погодив) Договір купівлі-продажу цінних паперів №80-Б від 18.03.2009р., зміст якого становить сукупність певних умов, в тому числі і щодо відповідальності сторін за неналежне виконання своїх зобов'язань (сплата штрафних санкцій). Тобто, названий договір створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки позивача з моменту його вчинення і підстави для визнання недійсним п.4.3 цього договору, наведені позивачем, є необґрунтованими.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до норм господарського процесуального законодавства обов'язок доведення обставин, викладених у позові, покладається саме на позивача.
Однак, доводи, викладені позивачем в позовній заяві та в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Відносно посилання позивача на порушення місцевим господарським судом норм ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що рішення Господарського суду Львівської області та постанова Львівського апеляційного господарського суду по справі №13/37, надіслані позивачем на адресу Господарського суду міста Києва, надійшли вже після прийняття рішення у справі №38/278 (том справи - 2, аркуш справи - 26).
Окрім того, відповідно до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Отже, за змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи (Аналогічна позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. №01-8/482 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року”).
Однак, з наданих позивачем рішень вбачається, що склад учасників у справі №13/37 та у справі №38/278 не є тотожним, тому підстави для застосування норм ст. 35 Господарського процесуального кодексу України в даному випадку відсутні (том справи - 2, аркуші справи - 27-33).
Загалом, відносно посилання позивача в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Натомість за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги, з викладених у ній підстав, відсутні.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Галиччина” залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2010р. у справі №38/278 - без змін.
2. Матеріали справи №38/278 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді
10.11.10 (відправлено)