01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
03.11.2010 № 35/142
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Острова В.В. - дов. №64-2988 від 18.08.2010р.;
відповідача: Асипенко Т.О. - дов. №2156 від 28.07.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської клінічної лікарні №1
на рішення Господарського суду м.Києва від 06.09.2010
у справі № 35/142 ( .....)
за позовом КП "Управління житлового господарства" Дніпровського району м. Києва
до Київської міської клінічної лікарні №1
про стягнення 34 025,73 грн.
Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Київської міської клінічної лікарні №1 (далі - відповідач) заборгованості за Договором про надання послуг №3/420 від 18.01.2008р. у сумі 34 025,73 грн. (з них: 26 344,40 грн. - основний борг за період з 01.01.2008р. по 01.09.2009р., 3 333,35 грн. - пеня, 3 119,59 грн. - 3% річних, 765,43 грн. - інфляційні втрати), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем комунальних послуг.
Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість, просив суд в позові відмовити. Відповідач наголошував на тому, що приміщення, якому надавались комунальні послуги, було звільнено ним ще в грудні 2008 року. Окрім того, договір не був зареєстрований належним чином в Головному управлінні державного казначейства України в м. Києві, внаслідок чого відповідач, як бюджетна установа та отримувач бюджетних коштів, не мав змоги здійснити оплату за спірним договором.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2010р. у справі №35/142 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 26 344,40 грн. основного боргу, 3 333,35 грн. пені, 3% річних у сумі 3 119,59 грн., 765,43 грн. інфляційних нарахувань, 340,26 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2010р. у справі №35/142 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом не було з'ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.11.2010р.
27.10.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити оскаржуване рішення без змін.
У судовому засіданні 03.11.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд Рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2010р. у справі №35/142 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.
У судовому засіданні 03.11.2010р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
18.01.2008р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг №3/420 (далі - Договір), згідно з умовами якого (п.п.1, 2) позивач зобов'язався надавати орендованому відповідачем приміщенні за адресою вул. Флоренції, 12-а у м. Києві комунальні послуги. Відповідач зобов'язався прийняти комунальні послуги та своєчасно їх оплатити, перераховуючи до 10 числа поточного місяця платежі за комунальні послуги поточного місяця в сумі, що визначаються на рівні сум минулого місяця. Перерахунок за фактично спожиті комунальні послуги здійснюється на підставі табулярів та груп рахунків, що надходять від постачальників комунальних послуг місяцем пізніше, шляхом добору або зарахування надмірно сплачених коштів в рахунок майбутніх платежів.
В Додатку №1 до Договору визначено перелік послуг, які надає позивач, а саме: центральне опалення, гаряче водопостачання, холодне водопостачання та каналізація, холодна вода яка являється сировиною для виготовлення гарячої води.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов'язання в частині повної та своєчасної сплати спожитих комунальних послуг за період з січня 2008р. по вересень 2009р., внаслідок чого виникла заборгованість.
Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення суми основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3% річних.
Господарський суд міста Києва позовні вимоги задовольнив повністю, посилаючись на обґрунтованість та доведеність останніх.
Відповідач, не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2010р. у справі №35/142 скасувати та відмовити в позові повністю, мотивуючи це тим, що позивач неналежним чином виконував свої договірні зобов'язання в частині виставлення відповідачу платіжних вимог. Окрім того, відповідач посилався на те, що він, як бюджетна установа, не отримував відповідних коштів з бюджету, у зв'язку з чим не міг сплатити борг.
Апеляційний суд не погоджується з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
В процесі судового розгляду було встановлено неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем комунальних послуг, що призвело до виникнення заборгованості, яка за період з 01.01.2008р. по 01.09.2009р. становила 26 344,40 грн.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач не виставляв йому до сплати платіжні вимоги не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки умовами Договору чітко визначений обов'язок відповідача здійснювати оплату комунальних послуг до 10 числа поточного місяця (п.2.2 Договору). При цьому, жодних доказів на підтвердження звернення відповідача до позивача з приводу направлення платіжних вимог у спірному періоді або ненадання позивачем комунальних послуг суду надано не було. Натомість, в матеріалах справи наявний Акт, складений співробітниками ЖРЕО-420 та представником позивача про відмову відповідача від прийняття нарочно платіжних вимог (том справи - 1, аркуш справи - 152).
Твердження відповідача про відсутність фінансування з бюджету також є необґрунтованим, оскільки умовами Договору не передбачена залежність оплати відповідачем вартості комунальних послуг від його фінансування.
Окрім того, в ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Посилання відповідача на те, що він звільнив орендоване ним приміщення в грудні 2008 року, а тому фактично не міг отримувати комунальних послуг у 2009 році, також не можу бути прийнято судом до уваги, оскільки доказів на підтвердження повернення орендованого приміщення орендодавцю та/або повідомлення позивача про припинення оренди приміщення надано не було, хоча згідно з умовами Договору (п.п.3.1.6, 5.2 Договору) відповідач повинен був попередити позивача про припинення користування послугами, зміну адреси, тощо.
Отже, з наданих суду доказів вбачається, що відповідачем були порушені договірні зобов'язання щодо здійснення оплати за надані комунальні послуги в порядку та на умовах, встановлених Договором про надання послуг №3/420 від 18.01.2008р.
Належних та допустимих доказів на підтвердження сплати боргу відповідач суду не надав.
Відповідно до п.2.5 Договору за несвоєчасну сплату платежів, передбачених п.2.2. Договору, відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі 1% від розміру несплачених платежів за кожен день прострочення, але не більше розміру, встановленого чинним законодавством.
Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки в ході судового розгляду було підтверджено прострочення відповідачем грошового зобов'язання, нарахування пені, інфляційної складової боргу та 3% річних також є обґрунтованим.
В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові, тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2010р. у справі №35/142 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Київської міської клінічної лікарні №1 залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2010р. у справі №35/142 - без змін.
2. Матеріали справи №35/142 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді
10.11.10 (відправлено)