01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.11.2010 № 35/661
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Цімейко Б.А. - директор;
від відповідача 1-Білоус Ф.Й. - представник за дов. №25/10-11 від 20.01.2010р.;
від відповідача 2 - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальне підприємство "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва"
на рішення Господарського суду м.Києва від 23.04.2010
у справі № 35/661 ( .....)
за позовом Науково-виробнича фірма "Зігфрід"
до Комунальне підприємство "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва"
Головне управління контролю за благоустроєм м. Києва
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 2 950,00 грн.
Науково-виробнича фірма “Зігфрід” (далі - позивач) у жовтні 2009 року звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства “Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва” (далі - відповідач 1) про стягнення з відповідача на користь позивача 2950,00 грн. вартості палатки-павільйону та стягнення судових витрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2010р. на підставі ст. 24 Господарського процесуального кодексу України було залучено до участі у справі Головне управління контролю за благоустроєм м. Києва (далі - відповідач 2).
Позивач в суді першої інстанції неодноразово уточнював позовні вимоги.
Так, 26.03.2010р. позивач на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України надав суду першої інстанції заяву про уточнення позовних вимог, якою просив Господарський суд міста Києва: визнати незаконними дії Комунального підприємства “Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них” Печерського району міста Києва щодо демонтажу 16.08.2007р. від приміщення Національного банку України по вул. Інститутській, 9, м. Києва, як безхозної, палатки, яку орендував у Науково-виробничої фірми “Зігфрід” її директор Цімейко Б.А.; визнати незаконними дії Комунального підприємства “Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них” Печерського району міста Києва щодо втрати палатки-власності Науково-виробничої фірми “Зігфрид”, незаконно демонтованої 16.08.2007р. від приміщення Національного банку України по вул. Інститутській, 9, м. Києва; визнати незаконними дії Головного управління контролю за благоустроєм м. Києва щодо демонтажу 16.08.2007р. від приміщення Національного банку України по вул. Інститутській, 9, м. Києва, як безхозної, палатки, яку орендував у Науково-виробничої фірми “Зігфрід” її директор Цімейко Б.А. та залучення для цього Комунального підприємства “Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них” Печерського району міста Києва; стягнути з Комунального підприємства “Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них” Печерського району міста Києва на користь Науково-виробничої фірми “Зігфрід” 11893,00 грн. збитків, спричинених незаконними діями та втратою демонтованої 16.08.2007р. як безхозної, палатки Науково-виробничої фірми “Зігфрід” від приміщення Національного банку України по вул. Інститутській, 9, міста Києва, яку орендував у Науково-виробничої фірми “Зігфрід” її директор Цімейко Б.А. та стягнути з Комунального підприємства “Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них” Печерського району міста Києва на користь Науково-виробничої фірми “Зігфрід” сплачене державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2010р. у справі № 35/661 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача 1 на користь позивача, 2950,00 грн. вартості палатки-павільйону; 101,17 грн. державного мита та 58,54 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з позивача в дохід Державного бюджету недоплачену суму державного мита в розмірі 176,93 грн. за збільшення розміру позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2010р. у справі №35/661, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2010р. у справі №35/661, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.
Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду за №01-23/3/1 від 14.10.2010р. в зв'язку з виробничою необхідністю, розгляд апеляційної скарги у справі №35/661 було доручено колегії суддів під головуванням судді Сотніков С.В. суддів Дзюбко П.О., Сулім В.В.
Відповідач 1 в засідання Київського апеляційного господарського суду 19.10.2010р. не з'явився, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2010р. та поштовим повідомленням № 276536.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2010р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач 2 в засідання Київського апеляційного господарського суду 02.11.2010р. не з'явився, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується розпискою повідомленням про місце та час слухання даної справи та відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2010р.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.
Згідно ст. 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
З огляду на викладене, виходячи зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України та аналізу змісту позовних вимог по даній справі, Київський апеляційний господарський суд не вважає за необхідне відкладати розгляд апеляційної скарги по даній справі, оскільки розгляд апеляційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, а таке відкладення призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи.
Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, відповідач 2 не скористався належними йому процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 02.11.2010р. Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача 2 за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2010р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Комунального підприємства “Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва” - без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи позивач 25.10.2006р. листами № 120-с від 25.10.2006р. (вх. №37036, №37037) повідомив голову Київської міської державної адміністрації та голову Національного банку України про те, що з 26.10.2006р. позивач разом з вкладниками АКБ “Гарант” та інших банків, які ліквідуються НБУ, розгортає під стінами Національного банку України по вул. Інститутській, 9, наметове містечко з 3-5 палаток.
Відповідно до рахунку-фактури від 30.10.2006р. № 0000000249, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю “Вартекс”, позивач платіжним дорученням № 501 від 31.10.2006р. (наявні в матеріалах справи) сплатив Товариству з обмеженою відповідальністю “Вартекс” грошові кошти в сумі 2950,00 грн. в якості передоплати за виготовлення павільйону.
03.11.2006р. між позивачем (орендодавець) та власником і директором фірми позивача Цімейком Б.А. (орендар) було укладено договір № 1 оренди палатки-павільйону, предметом якого відповідно до п. 1.1. є зобов'язання орендодавця передати, а орендаря прийняти в орендне користування палатку-павільйон вартістю 2950,00 грн. для проведення пікетування приміщення Національного банку України по вул. Інститутській, 9, м. Києва.
На підставі видаткової накладної № 1 від 03.11.2006р. (аркуш справи 25) позивач передав, а Цімейко Б.А. прийняв палатку-павільйон вартістю 2950,00 грн.
Так, як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 16.08.2007р. палатку-павільйон позивача по вул. Інститутській, 9, м. Києва було демонтовано відповідачем-1 та доставлено на штраф-майданчик за адресою: вул. Богатирська, 1а, яка в подальшому була втрачена.
Відповідно до п. 5.6. Правил благоустрою території у м. Києві, встановленими рішенням Київської міської ради № 47/207 від 26.09.2002р., із змінами і доповненнями, відповідальні посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також громадяни зобов'язані: розміщувати, зокрема, малі архітектурні форми та елементи зовнішнього благоустрою на підставі проектно-дозвільної документації, затвердженої у встановленому порядку.
Пунктом 6.11. вказаних Правил встановлено заборону відповідальним особам підприємств, установ, організацій, а також громадянам, зокрема, самовільно встановлювати павільйони та тимчасові споруди і конструкції, перешкоджаючи вільному пересуванню людей.
Порядок розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд визначений Правилами благоустрою м. Києва, затвердженими рішенням Київської міської ради від 25.12.2008р. № 1051/1051, Правилами забудови м. Києва, затвердженими рішенням Київської міської ради від 27.01.2005р. № 11/2587, правилами (положеннями), встановленими Київською міською радою.
Відповідно до п. 13.1.1. Правил благоустрою м. Києва, єдиною підставою для проведення робіт з встановлення малих архітектурних форм та тимчасових споруд є дозвіл (ордер) на право тимчасового порушення благоустрою та його відновлення у зв'язку з виконанням відповідних робіт Головного управління контролю за благоустроєм м. Києва, який видається за наявності дозволу на розміщення тимчасових споруд, виданого Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Відповідно до п. 20.2.1. Правил благоустрою, якщо під час перевірки виявлені причини та умови, які можуть спричинити порушення благоустрою, посадова особа контролюючого органу зобов'язана скласти та видати офіційний документ -припис, який є обов'язковим для виконання в термін трьох діб особами, які є відповідальними за утримання об'єктів благоустрою.
Згідно п. 13.2.5. “Правил благоустрою м. Києва” малі архітектурні форми та тимчасові споруди, які розміщені без відповідної, оформленої в установленому порядку дозвільної документації, вважаються самочинно розміщеними малими архітектурними формами та тимчасовими спорудами і підлягають демонтажу.
У випадку невиконання припису матеріали щодо здійснення примусового демонтажу малих архітектурних форм передаються на розгляд Комісії з демонтажу самовільно встановлених та безхазяйних елементів благоустрою Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи Управлінням контролю за благоустроєм Печерського району м. Києва та Головним управлінням контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном м. Києва було складено приписи: № 456653 від 08.11.2006р. та № 465654 від 14.11.2006р. з вимогою негайно демонтувати намети по вул. Інститутській, 9, встановлені без дозвільно-погоджувальної документації.
16.08.2007р. комісією у складі посадових осіб відповідача-1 та відповідача-2 було складено Акт про демонтування незаконно розташованої МАФ біля будинку НБУ. Згідно вказаного Акту усі речі, які знаходились у наметі, та намет демонтовані та доставлені на штраф-майдан за адресою: вул. Богатирська, 1а.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Так, позивачем в розумінні ст.ст. 33. 34 Господарського процесуального кодексу України не було надано належних та допустимих доказів надання останньому відповідної дозвільно-погоджувальної документації на розміщення палатки-павільйону по вул. Інститутській, 9.
Крім того, позивачем не було надано ані суду першої інстанції ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів незаконності дій відповідача 1 щодо демонтажу 16.08.2007р. від приміщення Національного банку України по вул. Інститутській,9, м. Києва, як безхозної палатки вартістю 2950,00 грн. та визнання незаконними дій відповідача 2 щодо демонтажу 16.08.2007р. від приміщення Національного банку України по вул. Інститутській,9, м. Києва, як безхозної палатки вартістю 2950,00 грн.
Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги до відповідача-1 та відповідача-2 в частині визнання незаконними дій відповідача 1 щодо демонтажу 16.08.2007р. від приміщення Національного банку України по вул. Інститутській,9, м. Києва, як безхозної палатки вартістю 2950,00 грн. та визнання незаконними дій відповідача 2 щодо демонтажу 16.08.2007р. від приміщення Національного банку України по вул. Інститутській,9, м. Києва, як безхозної палатки вартістю 2950,00 грн., є необґрунтованими та безпідставними, документально не доведеними, та такими, що задоволенню не підлягають.
Ч. ч. 1-3 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є втрата яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватись особі, право якої порушено не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Відповідно до ч 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції між сторонами відсутні господарські відносини, а тому й відсутні господарські зобов'язання.
Так, глава 82 Цивільного кодексу України регулює правовідносини, що виникають із заподіяння позадоговірної шкоди.
Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Юридичною підставою для усіх видів цивільно-правової чи господарсько-правової відповідальності є наявність певних умов, що у своїй сукупності утворюють склад цивільного (господарського) правопорушення. Необхідними умовами цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності за загальним правилом є: протиправність поведінки особи; шкода як результат протиправної поведінки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, що заподіяла шкоду.
Позивач не довів належними засобами доказування наявності всіх умов, необхідних для застосування цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що правові підстави вимагати стягнення збитків з відповідача у розмірі 8 943,80 грн., відсутні, оскільки, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, які він поніс внаслідок неналежного виконання боржником свого зобов'язання та які знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з неправомірною поведінкою боржника.
Отже, суд першої інстанції правомірно відмовив в частині стягнення збитків у розмірі 11 893,80 грн.
Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача-1 на користь позивача суми вартості палатки-павільйону в розмірі 2950,00 грн., оскільки позивачем в порядку ст. ст. 33. 34 господарського процесуального кодексу України належними та допустимими доказами підтверджено понесення витрат за виготовлення павільйону, що підтверджується платіжним дорученням №501 від 31.10.2006р (наявне в матеріалах справи), тоді як відповідачем 1 спірна палатка-павільйон була втрачена, що також підтверджується матеріалами справи, так, матеріали справи крім акту про демонтування незаконно розташованої МАФ біля будинку НБУ відповідачем 1 не містять будь яких доказів передачі спірної палатки до відповідача 2 або іншим особам на зберігання.
Враховуючи вищевикладене суд правомірно прийшов до висновку, що відповідач 1 не забезпечив збереження вилученого майна позивача, чим допустив порушення матеріальних прав позивача.
Інші доводи наведені Комунальним підприємством “Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва” в апеляційній скарзі колегією суддів також до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства “Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва” залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2010р. у справі № 35/661 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 35/661 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді