01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
03.11.2010 № 41/92
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Новікова М.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Шуляр С.А. - дов. №11 від 26.07.2010р.;
від відповідача: Червінський О.В. - дов. №309 від 01.10.2010р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"
на рішення Господарського суду м.Києва від 14.05.2010
у справі № 41/92 ( .....)
за позовом ПП "Укрвторресурс"
до ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"
про стягнення 26267,38 грн.
Приватне підприємство «Укрвторресурс» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - відповідач) заборгованості за договором підряду №545/19/14-08 від 13.08.2008р. та додатковою угодою №1 до нього у розмірі 26 267,38 грн. (з них: 19 157,60 грн. - основний борг, 5 229,65 грн. - пеня, 1 132,94 грн. - інфляційні втрати, 747,28 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних позивачем підрядних робіт.
В процесі судового розгляду позивач зменшив розмір своїх вимог та просив суд стягнути з відповідача 18 207,60 грн. основного боргу, 5 229,56 грн. пені, 1 132,94 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 747,28 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 102).
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог. Зокрема, відповідач наголошував на тому, що додаткова угода до договору підряду №545/19/14-08 від 13.08.2008р. була укладена позивачем з директором Департаменту соціального розвитку Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», тоді як останній не мав достатнього обсягу повноважень (дієздатності) для цього. Окрім того, на думку відповідача, акти приймання виконаних підрядних робіт, на які посилається позивач, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також відповідач зазначав про те, що у Договорі підряду відсутня умова про застосування до нього відповідальності у вигляді пені.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2010р. у справі №41/92 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 18 207,60 грн. основного боргу, 1 132,94 грн. інфляційних втрат, 747,28 грн. 3% річних, 200,88 грн. державного мита та 187,25 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено (том справи - 1, аркуші справи - 145-151).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том справи - 1, аркуші справи - 173-180), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2010р. у справі №41/92 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю, обґрунтовуючи свої вимоги наступним:
- судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 95, 244, 246 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 4-7, 32, 43 Господарського процесуального кодексу України;
- місцевим господарським судом не було надано належної оцінки ані Положенню про Департамент соціального розвитку Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», ані довіреності, виданої відповідачем на ім'я Костеріної Н.Л.;
- факт здійснення господарських операцій повинен підтверджуватись первинними бухгалтерськими документами, однак надані позивачем акти приймання виконаних підрядних робіт не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2010р. апеляційну скаргу відповідача було повернуто без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України (том справи - 1, аркуші справи - 158-159).
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2010р. у справі №41/92 та зобов'язати Київський апеляційний господарський суд прийняти апеляційну скаргу відповідача до розгляду.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2010р. касаційну скаргу відповідача було задоволено, ухвалу Київського апеляційного господарського суду у справі №41/92 від 10.06.2010р. скасовано, а справу №41/92 скеровано до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження (том справи - 1, аркуші справи - 185-187).
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.11.2010р.
29.10.2010р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2010р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Новікова М.М., суддів Зубець Л.П., Мартюк А.І.
В судовому засіданні 03.11.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2010р. у справі №41/92 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Представник позивача у судовому засіданні 03.11.2010р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте судом з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
13.08.2008р. між позивачем, як підрядником, та відповідачем, як замовником, було укладено договір підряду №545/19/14-08 (далі - Договір), у відповідності до умов якого (п.п.1, 2) підрядник за дорученням замовника зобов'язався на власний ризик і своїми силами виконати роботи з ремонту приміщень оздоровчого комплексу «Джерело» за адресою: м. Київ, Оболонський район (Пуща-Водиця), вул. Курортна, 4, а замовник зобов'язався прийняти ці роботи та оплатити їх. Загальна сума Договору становить 404 890,80 грн., в тому числі ПДВ -67 481,80 грн. Склад і вартість робіт визначені кошторисом, підписаним сторонами, який є невід'ємною частиною Договору, та підтверджуються актом здачі-приймання виконаних робіт, який підписується сторонами за результатом виконання робіт в повному обсязі. Після підписання Договору замовник здійснює попередню оплату робіт у розмірі 10% вартості робіт. Остаточний розрахунок за виконані роботи здійснюється замовником протягом одного місяця з моменту підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт (том справи - 1, аркуші справи - 21-23).
Відповідно до п.7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання його умов винна сторона несе відповідальність згідно з цим Договором та чинним законодавством України.
В п.10.7 Договору передбачено, що права та обов'язки замовника (відповідача по справі) при виконанні умов даного Договору, в тому числі проведення розрахунків, приймання робіт, оформлення документів на виконання договору (актів здачі-приймання виконаних робіт, дефектних актів тощо) здійснюється його структурним підрозділом - Департаментом соціального розвитку Відкритого акціонерного товариства «АК «Київводоканал» в особі його керівника або іншої уповноваженої особи, діючої на підставі Положення та довіреності.
В грудні 2008 року між позивачем, як підрядником, та Департаментом соціального розвитку ВАТ «АК «Київводоканал» в особі його директора Костеріної Н.Л. було укладено додаткову угоду №1 до Договору підряду №545/19/14-08 від 13.08.2008р., в якій сторони дійшли згоди щодо коригування вартості підрядних робіт, збільшивши її на 42 980,00 грн., та визначили термін виконання робіт до 31.05.2009р., у зв'язку з чим пункти 2.1 та 4.1 Договору були викладені в новій редакції (том справи - 1, аркуш справи - 24).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору він виконав, а відповідач прийняв підрядні роботи на загальну суму 447 716,00 грн., про що сторонами було складено та підписано Акти приймання виконаних підрядних робіт (форми КБ-2в) за вересень 2008 року на суму 111 759,60 грн., за грудень 2008 року на суму 267 249,60 грн., за грудень 2008 року на суму 16 798,80 грн., №1 за травень 2009 року на суму 36 109,20 грн., №2 за травень 2009 року на суму 6 870,80 грн., №3 за травень 2009 року на суму 8 928,00 грн. та довідки про вартість виконаних робіт (форма КБ-3) за вересень 2008 року на суму 111 759,60 грн., за грудень 2008 року на суму 267 249,60 грн., за грудень 2008 року на суму 16 798,80 грн., за травень 2009 року на суму 36 109,20 грн., за травень 2009 року на суму 6 870,80 грн., за травень 2009 року на суму 8 928,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 48-70, 115-117).
Натомість відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних підрядних робіт, перерахувавши позивачу лише 429 508,40 грн., внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 18 207,60 грн. (копії картки рахунку та банківської виписки наявні в матеріалах справи - том справи - 1, аркуші справи - 75-76, 103).
Позивач звертався до відповідача з претензією №52 від 05.03.2010р. (том справи - 1, аркуші справи - 71-74), в якій вимагав сплатити борг. Однак звернення позивача було залишене відповідачем без належного реагування, сума заборгованості сплачена не була.
Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку погасити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати та 3% річних.
Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, зазначивши про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних. В задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені суд відмовив, посилаючись на те, що між сторонами угода відносно неустойки не укладена, тоді як норми ст. 231 Господарського кодексу України, на які посилався позивач, застосовуються лише за наявності специфічного суб'єктного складу чи правовідносин, до яких спір у даній справі не відноситься. До того ж, названа стаття визначає лише розмір штрафних санкцій, які можуть встановлюватись сторонами, а не обов'язок їх сплати.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими, з наступних підстав.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов'язань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ст. 837 Цивільного кодексу України).
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ст. 854 Цивільного кодексу України).
В ст. 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.
Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ст. 853 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В ст. 525-527 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
У ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В ст. 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В процесі судового розгляду було встановлено, що позивач виконав, а відповідач прийняв підрядні роботи на загальну суму 447 716,00 грн., про що сторонами було складено відповідні Акти приймання виконаних підрядних робіт (форми КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт (форма КБ-3), копії яких залучені до матеріалів справи (том справи - 1, аркуші справи - 48-70, 115-117).
Однак відповідач лише частково оплатив вартість виконаних позивачем робіт, перерахувавши 429 508,40 грн., що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на дату прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного відповідачем рішення становила 18 207,60 грн. Оплата підрядних робіт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями картки рахунку та банківської виписки (том справи - 1, аркуші справи - 75-76, 103).
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами було проведено повний розрахунок ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду надано не було.
Відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що директор Департаменту соціального розвитку Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» Костеріна Н.Л. не мала повноважень на підписання Додаткової угоди № 1 до Договору підряду №545/19/14-08 від 13.08.2008р., апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
В ст. 237 Цивільного кодексу України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (ст. 241 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
В п.10.7 Договору передбачено, що права та обов'язки замовника (відповідача по справі) при виконанні умов даного Договору, в тому числі проведення розрахунків, приймання робіт, оформлення документів на виконання договору (актів здачі-приймання виконаних робіт, дефектних актів тощо) здійснюється його структурним підрозділом - Департаментом соціального розвитку ВАТ «АК «Київводоканал» в особі його керівника або іншої уповноваженої особи, діючої на підставі Положення та довіреності.
З наявної в матеріалах справи довіреності, виданої відповідачем на ім'я директора Департаменту соціального розвитку Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» Костеріної Н.Л. (том справи - 1, аркуш справи - 124), вбачається, що Костеріна Н.І. не наділена повноваженнями на укладання від імені відповідача додаткових угод саме до договорів підряду, але має право підписувати від імені відповідача акти виконаних робіт (наданих послуг).
Як уже зазначалось вище, виконані позивачем роботи були прийняті без будь-яких зауважень з боку відповідача щодо їх якості, обсягів та строків виконання. На користь позивача було перераховано 429 508,40 грн. в оплату виконаних підрядних робіт, що становить майже 96% від їх загальної вартості, з яких 250 950,00 грн. сплачено після підписання Додаткової угоди №1 до спірного Договору підряду.
При цьому, жодних доказів на підтвердження звернення відповідача до позивача з приводу заперечень відносно укладання згаданої Додаткової угоди або подання позову про визнання її недійсною суду надано не було.
Зважаючи на вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що прийнявши виконані позивачем роботи та здійснивши майже повний розрахунок з позивачем, відповідач визнав правомірними дії директора Департаменту соціального розвитку Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» Костеріної Н.Л. по укладенню Додаткової угоди №1 до Договору підряду №545/19/14-08 від 13.08.2008р., що в свою чергу свідчить про схвалення відповідачем, як замовником, змін до Договору підряду, внесених цією додатковою угодою.
Зауваження відповідача відносно невідповідності Актів виконаних підрядних робіт вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. також є необґрунтованими, оскільки роботи за спірними Актами були прийняті та частково оплачені. Доказів на підтвердження відмови від прийняття виконаних позивачем робіт або звернення до позивача із претензіями (зауваженнями) щодо якості робіт, виявлених недоліків та відмови позивача від їх усунення не надано. Тобто, в матеріалах відсутні докази, які б свідчили про те, що виконані позивачем роботи станом на момент їх передачі не відповідали умовам Договору, нормам чинного законодавства України або державним будівельним нормам і правилам, якими врегульовано порядок виконання таких видів робіт.
Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем довідки про вартість виконаних робіт (форма КБ-3) та Акти виконаних підрядних робіт (форми КБ-2в) є належними доказами виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором підряду і являються підставою для виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань.
Належних та допустимих доказів сплати заборгованості відповідач суду не надав, що свідчить про неналежне виконання (прострочення) ним своїх грошових зобов'язань за Договором, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення основного боргу у сумі 18 207,60 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань, нарахування інфляційних втрат у розмірі 1 132,94 грн. та 3% річних у сумі 747,28 грн. також є правомірним.
Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача пені, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
В обґрунтування вищевказаних вимог позивач посилається на норми статей 610, 611 Цивільного кодексу України та статті 231 Господарського кодексу України.
В ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
В ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Як вбачається з матеріалів справи, умовами Договору підряду не передбачено застосування пені, як виду відповідальності за прострочення сторонами виконання своїх зобов'язань, тобто, сторонами не було укладено правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання в письмовій формі, як встановлено діючим законодавством.
Окрім того, як вірно зазначив місцевий господарський суд в своєму рішенні, норми ст. 231 Господарського кодексу України визначають безпосередньо розмір штрафних санкцій, які можуть встановлюватись сторонами, а не обов'язок щодо їх сплати, і вказана стаття підлягає застосуванню лише за наявності специфічного суб'єктного складу чи правовідносин, до яких спір у даній справі не відноситься.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Твердження відповідача в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими та спростовуються зібраними у справі доказами. При цьому, апеляційний суд вважає звернути увагу на те, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Натомість відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про належне виконання ним своїх договірних зобов'язань та спростовували наявність заборгованості за Договором підряду №545/19/14-08 від 13.08.2008р., що й зумовило звернення позивача з позовом до суду про стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, у зв'язку з чим твердження відповідача про прийняття місцевим господарським судом неправильного рішення у даній справі є безпідставним.
Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, витрати по сплаті державного мита за її подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2010р. у справі №41/92 - без змін.
2. Матеріали справи №41/92 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді
09.11.10 (відправлено)