01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.11.2010 № 44/266
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: Кравченко Р.Ю.,
від відповідача1: Тушницький О.О.,
від відповідача2: Тушницький О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України та Центру забезпечення службової діяльності структурного підрозділу Міністерства оборони України
на рішення Господарського суду м. Києва від 05.07.2010
у справі № 44/266 ( .....)
за позовом Закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"
до Міністерства оборони України
Центру забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства Оборони України
про стягнення 11 472,43 грн.
Закрите акціонерне товариство „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (відповідач 1) про стягнення 11 472,43 грн. страхового відшкодування.
22.04.2010 позивач змінив найменування з Закритого акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна”, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 номер бланку 625618 (а.с. 43).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2010 було залучено до участі у справі № 44/266 другого відповідача - Центр забезпечення службової діяльності структурного підрозділу Міністерства оборони України (відповідач 2).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2010 позов задоволено. Стягнуто з Центру забезпечення службової діяльності структурного підрозділу Міністерства оборони України на користь Приватного акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія “ІНГО Україна” 11 823,15 грн., з яких 11 472,43 грн. страхового відшкодування, 114,72 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні позову до відповідача 1 відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, Міністерство оборони України та Центру забезпечення службової діяльності структурного підрозділу Міністерства оборони України звернулися з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просили поновити строк для подання апеляційної скарги, скасувати рішення від 05.07.2010 повністю та постановите нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Також, в апеляційній скарзі представником відповідачів було заявлено клопотання про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги, мотивоване тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2010 до Центру надійшло 19.07.2010, первину апеляційну скаргу було подано 29.07.2010, у прийнятті якої було відмовлено Київським апеляційним господарським судом.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2010 відновлено Міністерству оборони України та Центру забезпечення службової діяльності структурного підрозділу Міністерства оборони України строк подання апеляційної скарги, прийнято до провадження апеляційну скаргу з призначенням до розгляду на 19.10.2010. Зобов'язано Міністерство оборони України та Центр забезпечення службової діяльності структурного підрозділу Міністерства оборони України надати оригінал платіжного дорученням № 493 від 01.09.2010 за подання апеляційної скарги та довідку територіального відділення державного казначейства про зарахування до Державного бюджету України державного мита у розмірі 57,36 грн., сплаченого платіжним дорученням № 493 від 01.09.2010.
Оскільки відповідачі не виконали вимог ухвали суду від 30.09.2010 та не надали витребувані документи, ухвалою суду від 19.10.2010 розгляд справи було відкладено, повторно зобов'язано Міністерство оборони України та Центр забезпечення службової діяльності структурного підрозділу Міністерства оборони України виконати вимоги ухвали суду від 30.09.2010.
На виконання вимог ухвали суду від 30.09.2010, представник відповідачів в судовому засіданні 02.11.2010 надав оригінал платіжного дорученням № 493 від 01.09.2010 за подання апеляційної скарги з підтвердженням територіального відділення державного казначейства про зарахування до Державного бюджету України державного мита у розмірі 57,36 грн.
Представник відповідачів в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2010.
Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту -ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується довідкою Управління державної автомобільної інспекції ГУ МВС України у м. Києві (а.с. 9), 28.09.2009 року в м. Києві, вул. Політехнічна, 25/29, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) між автомобілем „Форд” (д/н НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_1 та автомобілем „Фольксваген” (д/н НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_2.
В результаті ДТП був пошкоджений автомобіль „Фольксваген” (д/н НОМЕР_2), який належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Перша лізингова компанія”, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії ААС № 525679 від 03.11.2006 (а.с. 28).
10.11.2008 між позивачем та ТОВ „Перша лізингова компанія” було укладено договір страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності водія та пасажирів №250576471 (а.с. 6), за умовами якого позивач зобов'язався здійснити на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Перша лізингова компанія” виплату страхового відшкодування в межах 113 419,54 грн. з урахуванням франшизи внаслідок, зокрема ДТП. Розмір франшизи становить 1156,08 грн.
Згідно зі ст. 1 Закону України „Про страхування” страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 19.10.2009 у адміністративній справі № 3-4368-1/09 визнано винним у скоєнні ДТП водія автомобіля „Форд” (д/н АА НОМЕР_1) - ОСОБА_1 (а.с. 7).
З метою здійснення відновлювального ремонту автомобіля „Фольксваген” (д/н НОМЕР_2) власнику останнього було виставлено рахунок № У-00002409 від 09.10.2009 на загальну суму 12 628,51 грн. (а.с. 25).
Відповідно до звіту № 0204 від 26.10.2009 про оцінку автомобіля „Фольксваген” (д/н НОМЕР_2) матеріальний збиток, завданий власникові останнього в результаті його пошкодження при ДТП складає 12 368,69 грн. (а.с. 10-12).
На виконання умов договору страхування, позивачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Перша лізингова компанія” було виплачено вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля „Фольксваген” (д/н НОМЕР_2), за вирахуванням франшизи, у розмірі 11 472,43 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7666 від 23.11.2009 (а.с. 27).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України від 01.07.04 №1961-IV „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” (далі -Закон).
Відповідно до преамбули цей закон спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Згідно зі ст. 6 Закону страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
При настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи (п.22.1 ст.22 Закону).
Відповідно до цього Закону потерпілим, які є юридичними особами, страховиком відшкодовується виключно шкода, заподіяна майну (п.22.2 ст.22 Закону).
Статтею 27 Закону України „Про страхування” та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
В ст. 1191 ЦК України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Отже, до позивача перейшло, в межах суми 11472,43 грн. (12628,51 грн. - 1156,08 грн.), право зворотньої вимоги до особи відповідальної за заподіяний збиток.
Як вбачається з матеріалів справи, автомобіль „Форд” (д/н НОМЕР_1) належить відповідачу 2 відповідно до технічного талону транспортного засобу серії КВ № 014312 від 02.10.2009 (а.с. 48).
Водій автомобіля „Форд” (д/н НОМЕР_1) - ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в Центрі забезпечення службової діяльності структурного підрозділу Міністерства оборони України, що підтверджується довідкою № 88 від 31.05.2010, виданою відповідачем 2 (а.с. 53).
Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Частиною 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Беручи до уваги, що відповідачу 1 не належить автомобіль „Форд” (д/н НОМЕР_1), а ОСОБА_1 не перебував на службі у відповідача 1, позовні вимоги до Міністерства оборони України не підлягають задоволенню.
Як було зазначено вище, автомобіль „Форд” (д/н АА НОМЕР_1), яким спричинено ДТП 28.09.2009, належить відповідачу 2, а ОСОБА_1, якого визнано винним відповідно постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 19.10.2009, перебуває на військовій службі у відповідача 2.
Отже, відповідач 2 є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля автомобіль „Фольксваген” (д/н НОМЕР_2), а до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором № 250576471 від 10.11.2008, перейшло право вимоги до відповідача 2, як особи, відповідальної за завдані збитки.
Доводи, наведені відповідачами в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується відповідачів, які мали довести наявність тих обставин, на підставі яких вони просили скасувати рішення суду першої інстанції.
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволена вимога ПАТ „Акціонерна страхова компанія „ІНГО Україна” про стягнення суми у розмірі 11472,43 грн. в порядку регресу, а тому апеляційна скарга Міністерства оборони України та Центру забезпечення службової діяльності структурного підрозділу Міністерства оборони України не підлягає задоволенню.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України та Центру забезпечення службової діяльності структурного підрозділу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2010 - без змін.
Матеріали справи № 44/266 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді