01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.11.2010 № 9/155
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іваненко Я.Л.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Цимбал В.С., довіреність № 08/07/10 від 08.07.2010 року
від відповідача -Редька В.П., довіреність № б/н від 02.11.2010 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Дизайн центр "Сова"
на рішення Господарського суду м.Києва від 06.08.2010
у справі № 9/155 ( .....)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Нісса"
до ТОВ "Дизайн центр "Сова"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 738817,46 грн.
В судовому засіданні 02.11.2010 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2010 року у справі № 9/155 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Нісса” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дизайн Центр „СОВА” про стягнення 738 817,46 грн. задоволено повністю.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 738 817,46 грн. суми основного боргу, 7 388,18 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з заявою про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги та з апеляційною скаргою (вх. № 02-4.1/7217 від 02.09.2010 року), в якій просить суд прийняти апеляційну скаргу до провадження та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2010 року у справі № 9/155. Вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що між позивачем та відповідачем дійсно здійснювались господарсько - фінансові операції щодо придбання товарів (фарби), за який відповідач здійснював розрахунки, проте жодних зобов'язань щодо постачання витратних матеріалів між сторонами не існувало.
До того ж, на думку скаржника, додані до позовної заяви видаткові накладні не можуть бути належними доказами отримання ТОВ „Дизайн Центр „СОВА” товару від позивача, оскільки довіреності на отримання товарно - матеріальних цінностей підписані не уповноваженими на те особами, а підписи на довіреностях наочно різняться між собою та не відповідають оригінальному підпису Директора та головного бухгалтера відповідача.
27.10.2010 року до відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю „Нісса” надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2010 року у справі № 9/155 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Позивач відмічає, що обсяги поставки товару позивачем відповідачеві, його вартість та інші істотні умови договору узгоджувались керівниками позивача та відповідача при укладанні даного договору.
При цьому, всі видаткові та інші накладні і довіреності на одержання товарно - матеріальних цінностей підписувались сторонами на його виконання, та свідчили про фактичну передачу товару позивачем відповідачеві.
В судове засідання 02.11.2010 року з'явилися уповноважені представники сторін та підтримали свої вимоги викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні 02.11.2010 року колегія суддів відхилила клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю „Дизайн Центр „СОВА” про призначення судово - бухгалтерської експертизи, як безпідставне та необґрунтоване, зважаючи на те, що фактичні обставини справи встановлені у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи,заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Нісса” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дизайн Центр “СОВА” про стягнення заборгованості в розмірі 738817,46 грн. згідно рахунків - фактур на поставку витратних матеріалів для поліграфічного обладнання.
Судом першої інстанції встановлено, що 02 червня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “НІССА” (далі по тексту - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Дизайн Центр “СОВА” (далі по тексту - відповідач) було укладено в усній формі договір поставки.
Згідно умов досягнутих між Сторонами позивач брав на себе зобов'язання поставити Відповідачеві витратні матеріали для поліграфічного обладнання, а Відповідач брав на себе зобов'язання прийняти дані витратні матеріали та оплатити їх по узгодженій Сторонами кількості та ціні, яка зазначена в рахунках-фактурах.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, вчинення відповідного правочину підтверджується видатковими накладними № РН-0001291 від 02.06.2008 року на суму 2 268,00 грн., № РН-0002741 від 03.12.2008 року на суму 117 676,56 грн., № РН-0002742 від 03.12.2008 року на суму 101 845,12 грн., № РН-0000051 від 20.01.2009 року на суму 119 843,59 грн., № РН-0000077 від 23.01.2009 року на суму 100 853,78 грн., № РН-0000307 від 02.03.2009 року на суму 42 217,37 грн., № РН-0001309 від 31.07.2009 року на суму 57 515,14 грн., № РН-0001310 від 31.07.20009 року на суму 14 325,78 грн., № РН-0001311 від 31.07.2009 року на суму 23 547,86 грн., № РН-0002128 від 04.12.2009 року на суму 64 829,18 грн., № РН-0002129 від 04.12.2009 року на суму 137 265,08 грн.; товар відповідачем отримано на підставі довіреностей ЯОХ № 219130 від 02.06.2008 року, ЯОХ № 219511 від 03.12.2008 року, ЯОХ № 219591 від 20.01.2009 року, ЯОХ № 219599 від 23.01.2009 року, ЯОХ № 219685 від 02.03.2009 року, № 163 від 31.07.2009 року, № 320 від 04.12.2009 року.
З урахуванням викладеного, господарський встановив, що позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товару на загальну суму 787 187,46 грн.
З матеріалів справи слідує, що на виконання умов досягнутих домовленостей між Сторонами та для оплати за отриманий товар, Позивачем було виставлено рахунки - фактури № СФ-02/06-6 від 02.06.2008 року на суму 2 268,00 грн., № СФ-21/11-5 від 21.11.2008 року на суму 117 676,56 грн., № СФ-21/1121 від 21.11.2008 року на суму 101 845,12 грн., № СФ-25/12-5 від 25.12.2008 року на суму 119 843,59 грн., № СФ-23/0110 від 23.01.2009 року на суму 100 853,78 грн., № СФ-02/03-7 від 02.03.2009 року на суму 47 217,37 грн., № СФ-27/0513 від 27.05.2009 року на суму 57 515,14 грн., № СФ-26/0611 від 26.06.2009 року на суму 14 325,78 грн., № СФ-23/0710 від 23.07.2009 року на суму 23 547,86 грн., № СФ-23/11-1 від 23.11.2009 року на суму 64 829,18 грн., № СФ-23/11-2 від 23.11.2009 року на суму 137 265,08 грн. (належним чином засвідчені копії додано до позовної заяви).
Втім, оплата поставленого товару Відповідачем була здійснена не у повному обсязі, а саме відповідачем було сплачено 41 370,00 грн. в оплату рахунку-фактури № СФ-02/03-7 від 02.03.2009 року.
Разом з цим, позивач зазначив про те, що відповідачем, оплачуючи рахунок-фактуру № 07/11-6 від 07.11.2008 року (даний рахунок не є предметом спору по справі), було здійснено переплату у розмірі 7 000,00 грн., а тому вказана сума була зарахована позивачем в рахунок оплати рахунку-фактури № СФ-21/11-5 від 21.11.2008 року, за яким у відповідача існує заборгованість.
В контексті викладеного, враховуючи те, що відповідачем не було надано доказів на спростування суми боргу, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 738 817,46 грн.
Між тим, з матеріалів справи вбачається, що листом № 202 від 02.02.2009 року відповідач визнав наявність заборгованості перед Позивачем станом на 02.02.2009 року у розмірі 555 003,00 грн. та просив позивача розстрочити виплату боргу до 20.06.2009 року згідно наданого відповідачем графіку, у зв'язку із погіршенням економічної ситуації.
Враховуючи, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, щодо погашення суми боргу та кошти не сплатив, позивач 16.02.2010 року звернувся до відповідача з вимогою вих. № 16/02/10-1 від 16.02.2010 року про погашення боргу в сумі 738 817,46 грн. в тижневий строк з моменту отримання даної претензії.
16.03.2010 року відповідач направив на адресу Позивача лист № 03-3/10 від 16.03.2010 року на вимогу №16/02/10-1 від 16.02.2010р., в якому просив позивача поставитись з розумінням до складної економічної ситуації на підприємстві та розстрочити сплату суми боргу.
Враховуючи наведене, та встановлений факт проведення неповного розрахунку з позивачем за поставлені товари згідно вказаних видаткових накладних, обов'язок по оплаті яких виник у відповідача згідно надісланого листа-вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 738 817,46 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
До того ж, місцевий господарський суд відхилив посилання відповідача щодо неспівпадіння підписів осіб на яких виписано довіреність та якими отримувався товар, з огляду на те, що вказана обставина свідчить лише про неналежне ведення підприємством - відповідача бухгалтерського обліку та про неналежне оформлення первинних документів, що в свою чергу не може бути підставою для несплати за фактично поставлений підприємству товар.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду на підставі встановлених обставин справи вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, в період з червня 2008 року по грудень 2009 року позивачем, на підставі усної угоди, було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 738 817,46 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0001291 від 02.06.2008 року на суму 2 268,00 грн., № РН-0002741 від 03.12.2008 року на суму 117 676,56 грн., № РН-0002742 від 03.12.2008 року на суму 101 845,12 грн., № РН-0000051 від 20.01.2009 року на суму 119 843,59 грн., № РН-0000077 від 23.01.2009 року на суму 100 853,78 грн., № 0000307 від 02.03.2009 року на суму 42 217,37 грн., № РН-0001309 від 31.07.2009 року на суму 57 515,14 грн., № РН-0001310 від 31.07.20009 року на суму 14 325,78 грн., № РН-0001311 від 31.07.2009 року на суму 23 547,86 грн., № РН-0002128 від 04.12.2009 року на суму 64 829,18 грн., № РН-0002129 від 04.12.2009 року на суму 137 265,08 грн.
Як і будь - які інші цивільні та господарські правовідносини, зобов'язання виникають при наявності певних юридичних фактів. Ці факти або певні їх сукупності називаються підставами виникнення зобов'язання.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. В силу п. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарського договору у спрощений спосіб.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку, що вищезазначені дії позивача та відповідача свідчать про виникнення між сторонами правовідносин щодо купівлі - продажу товару. Тобто, такими діями позивач прийняв на себе обов'язок передати (поставити) товар, а відповідач - прийняти такий товар та оплатити згідно рахунку.
У зв'язку із наведеним після належного виконання позивачем своїх зобов'язань щодо передачі відповідачеві товару згідно накладних, у відповідача виникло зобов'язання оплатити отриманий товар згідно виставлених рахунків.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач частково оплатив отриманий товар за рахунком - фактурою № СФ 02/03-7 від 02.03.21009 року у сумі 41 370,0 грн.
Крім того, оплачуючи рахунок - фактуру № 07/11-6 від 07.11.2008 року, який не є предметом спору у дані справі, відповідач здійснив переплату у розмірі 7 000,00 грн., яку було зараховано позивачем в рахунок оплати заборгованості за рахунком - фактурою № СФ 21/11-5 від 21.11.2008 року.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач листом від № 202 від 02.02.2009 року визнав заборгованість перед позивачем станом на 02.02.2009 року в розмірі 555 003,00 грн. та просив розстрочити виплату боргу відповідно до наданого графіку.
За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, зважаючи на те, що як встановлено господарським судом, укладеним між сторонами у спрощений спосіб договором не визначений строк виконання відповідачем кінцевого розрахунку з позивачем, а останній відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України направив відповідачу претензію № 16/02/10-1 від 16.02.2010 року з вимогою погасити наявну заборгованість за отриманий товар у розмірі 738 817,46 грн., яку відповідач залишив без задоволення та просив останнього поставитись з розумінням до складної економічної ситуації на підприємстві та розстрочити сплату суми боргу, висновок суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 738 817,46 грн., на думку апеляційної інстанції є обґрунтованим.
Натомість, твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, що видаткові накладні не можуть бути належними доказами отримання ТОВ „Дизайн Центр „СОВА” товару від позивача, оскільки довіреності на отримання товарно - матеріальних цінностей підписані невідомими особами, а підписи на довіреностях наочно різняться між собою та не відповідають оригінальному підпису Директора та головного бухгалтера відповідача, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.
Згідно із п. 3 ст. 8 Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 року № 996-XIV (зі змінами та доповненнями) відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом установленого терміну, але не менше ніж три роки, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
В силу частини 8 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Статтею 1 цього Закону передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995 первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.
Видаткові накладні № РН-0001291 від 02.06.2008 року на суму 2 268,00 грн., № РН-0002741 від 03.12.2008 року на суму 117 676,56 грн., № РН-0002742 від 03.12.2008 року на суму 101 845,12 грн., № РН-0000051 від 20.01.2009 року на суму 119 843,59 грн., № РН-0000077 від 23.01.2009 року на суму 100 853,78 грн., № 0000307 від 02.03.2009 року на суму 42 217,37 грн., № РН-0001309 від 31.07.2009 року на суму 57 515,14 грн., № РН-0001310 від 31.07.2009 року на суму 14 325,78 грн., № РН-0001311 від 31.07.2009 року на суму 23 547,86 грн., № РН-0002128 від 04.12.2009 року на суму 64 829,18 грн., № РН-0002129 від 04.12.2009 року на суму 137 265,08 грн., які досліджувались судом першої інстанції та апеляційною інстанцією, відповідають вимогам цих нормативних актів, накладна є первинним документом, фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.
Посилання відповідача про неспівпадіння підписів осіб на дорученнях свідчить лише про неналежне ведення підприємством - відповідача бухгалтерського обліку та, в даному випадку, неналежне оформлення первинних документів, і в свою чергу, не може бути підставою для несплати за фактично поставлений підприємству товар.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом було правомірно визнано представлені до матеріалів справи видаткові накладні належними доказами поставки.
Згідно листа Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996, видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.
Відповідно до п. 9 Інструкції про порядок видачі, повернення і використання довіреностей на одержання цінностей при позбавленні довіреної особи права на одержання цінностей за виданою йому довіреністю, строк дії якої ще не минув, довіреність у такої особи вилучається. У разі анулювання довіреності, за якою отримуються цінності частинами або розрахунки за які здійснюються у порядку планових платежів чи доставка яких здійснюється централізовано-кільцевими перевезеннями, підприємство, що видало довіреність, негайно повідомляє постачальника про анулювання відповідної довіреності. З моменту отримання такого повідомлення відпуск цінностей за анульованою довіреністю припиняється. За відпуск цінностей за анульованими довіреностями відповідальність несе постачальник, а втрати від цього відшкодовуються у встановленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, відповідачем не представлено жодного належного доказу, який би підтверджував, що за видатковими накладними № РН-0001291 від 02.06.2008 року на суму 2 268,00 грн., № РН-0002741 від 03.12.2008 року на суму 117 676,56 грн., № РН-0002742 від 03.12.2008 року на суму 101 845,12 грн., № РН-0000051 від 20.01.2009 року на суму 119 843,59 грн., № РН-0000077 від 23.01.2009 року на суму 100 853,78 грн., № 0000307 від 02.03.2009 року на суму 42 217,37 грн., № РН-0001309 від 31.07.2009 року на суму 57 515,14 грн., № РН-0001310 від 31.07.2009 року на суму 14 325,78 грн., № РН-0001311 від 31.07.2009 року на суму 23 547,86 грн., № РН-0002128 від 04.12.2009 року на суму 64 829,18 грн., № РН-0002129 від 04.12.2009 року на суму 137 265,08 грн. підприємством товар не отримувався, не надано доказів, що довіреності серії ЯОХ № 219130 від 02.06.2008 року, ЯОХ № 219511 від 03.12.2008 року, ЯОХ № 219591 від 20.01.2009 року, ЯОХ № 219599 від 23.01.2009 року, ЯОХ № 219685 від 02.03.2009 року, № 163 від 31.07.2009 року, № 320 від 04.12.2009 року підприємством не виписувались чи були відкликаними до моменту отримання товару за накладними, а проведена часткова оплату товару свідчить про визнання факту поставки та прийняття такого товару.
Крім того, у відповідності до п. 2 п. 15 Інструкції про порядок видачі, повернення і використання довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996р. № 99 відповідальність за своєчасне та повне оприбуткування одержаних за виданими довіреностями цінностей покладається на посадових осіб, яким надано право підписувати довіреності, а також на особу, яку призначено для виписування і реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей.
Втім, з матеріалів справи слідує, що відповідачем не було надано до господарського суду доказів того, що товари отримані відповідачем на підставі довіреностей серії ЯОХ № 219130 від 02.06.2008 року, ЯОХ № 219511 від 03.12.2008 року, ЯОХ № 219591 від 20.01.2009 року, ЯОХ № 219599 від 23.01.2009 року, ЯОХ № 219685 від 02.03.2009 року, № 163 від 31.07.2009 року, № 320 від 04.12.2009 року підприємством не оприбутковувались.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу Україні кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач у встановленому порядку докази надані позивачем належними засобами доказування не спростував, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов підлягає задоволенню.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2010 року у справі № 9/155 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Дизайн Центр „СОВА” - без задоволення.
2. Матеріали справи № 9/155 повернути до Господарського суду міста Києва.
Дата підписання постанови 08.11.2010
Головуючий суддя
Судді
08.11.10 (відправлено)