01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
04.11.2010 № 30/282
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів:
За участю представників:
прокуратури: Кузьміна К.Г., посвідчення №76 від 03.04.2009 р;
позивача: Гулько А.Б., довіреність №225-КР-1059 від 15.10.2010 р;
відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства з іноземним капіталам «Ріоні»
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.10.2010
у справі № 30/282 ( .....)
за позовом Київської транспортної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави - Київської міської ради
до Приватного підприємства з іноземним капіталам «Ріоні»
про розірвання договору оренди
Київська транспортна прокуратура звернулась в господарський суд м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до Приватного підприємства з іноземним капіталом “Ріоні” про розірвання Договору оренди земельної ділянки площею 0,42 га, що знаходиться на Набережному шосе, біля перетину з Дніпровським узвозом у Печерському районі м. Києва, укладеного 20.03.2003 між Київською міською радою та відповідачем.
Під час розгляду справи у місцевому господарському суді прокурор збільшив та уточнив позовні вимоги і просив суд зобов'язати Приватне підприємство з іноземним капіталом “Ріоні” звільнити земельну ділянку розміром 0,42 га, місце розташування якої: Набережне шосе біля перетину з Дніпровським узвозом у Печерському районі м. Києва, та передати вказану земельну ділянку Київській міській раді у первісному стані.
Рішенням господарського суду м. Києва від 12.10.2010 року позовні вимоги задоволено повністю.
ПП «Ріоні» не погодилось з вказаним рішенням господарського суду м. Києва та подало на нього апеляційну скаргу, в якій просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував та порушив норми процесуального а матеріального права.
Зокрема заявник посилається на відсутність підстав для розірвання договору від 20.03.2003 р.
Представники прокуратури та позивача у судовому засіданні просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін з огляду на його законність та обґрунтованість.
03.11.2010 р. до загального відділу Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача про витребування у Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) матеріалів проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.
Розглянувши вказане клопотання, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Судова колегія відзначає, що при перегляді рішення місцевого суду у справі, предметом якої є розірвання договору оренди та витребування земельної ділянки, зазначені апелянтом у клопотанні документи будь-яким чином не встановлюють наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення даного господарського спору. Відтак у задоволенні вказаного клопотання ПП «Ріоні» належить відмовити.
Також 03.11.2010 р. до загального відділу Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання ПП «Ріоні» про відкладення розгляду справи.
Розглянувши вказане клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку про відсутність підстав для його задоволення. При цьому суд керувався наступним.
Обґрунтовуючи необхідність відкладення судового розгляду, апелянт посилається на неможливість представника товариства бути присутнім у судовому засіданні у зв'язку із від'їздом.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (ч. 3 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів відзначає, що ПП «Ріоні» є юридичною особою, а отже не було позбавлене права направити у судове засідання уповноваженого представника, видавши йому відповідну довіреність.
Крім того суд відзначає, що до клопотання про відкладення розгляду справи заявником не додано доказів на підтвердження викладених у ньому обставин.
За таких обставин у клопотанні ПП «Ріоні» про відкладення розгляду справи належить відмовити.
04.11.2010 р. до загального відділу Київського апеляційного господарського суду надійшла заява ТОВ «Сім морів» про залучення його до участі у даній справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Судова колегія вважає, що вказана заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, в силу ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.
Отже, нормами чинного законодавства не передбачено можливості залучення третіх осіб на стадії апеляційного провадження, а лише до прийняття рішення судом першої інстанції. В силу ст. 92 Господарського процесуального кодексу України особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.
Рішенням Київської міської ради “Про надання і вилучення земельних ділянок” № 206-3/366 від 26.12.02. було вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки Приватному підприємству з іноземним капіталом “Ріоні” для будівництва, експлуатації та обслуговування ресторану з благоустроєм прилеглої території на Набережному шосе, біля перетину з Дніпровським узвозом у Печерському районі м. Києва. Вирішено передати Приватному підприємству з іноземним капіталом “Ріоні” за умови виконання п. 1.1 даного рішення, у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,42 га для будівництва, експлуатації та обслуговування ресторану з благоустроєм прилеглої території на Набережному шосе, біля перетину з Дніпровським узвозом, у Печерському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови.
20.03.03. між Київською міською радою (Орендодавець) та Приватним підприємством з іноземним капіталом “Ріоні”(Орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1) Орендодавець на підставі рішення Київради 26.12.02. № 206-3/366 передає, а Орендар приймає в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку, місце розташування якої: Набережне шосе, ¦ля перетину з Дніпровським узвозом у Печерському районі м. Києва, розміром 0,4200 га для будівництва, експлуатації та обслуговування ресторану з благоустроєм прилеглої території у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і визначені на плані, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 1.1.1 рішення Київської міської ради від 26.12.02. № 206-3/366 Приватне підприємство з іноземним капіталом “Ріоні” повинно виконувати обов'язки землекористувача, передбачені ст. 96 Земельного кодексу України.
Спір у справі виник на підставі того, що прокуратура вказує, що відповідачем порушено вимоги ст. ст. 96, 141 Земельного кодексу України, а саме незаконно знищено зелені насадження на орендованій земельній ділянж, що є істотним порушенням Орендарем умов Договору оренди.
Також Київська транспортна прокуратура зазначає, що Печерським районним судом міста Києва 21.11.07. за результатами розгляду кримінальної справи за обвинуваченням директора ППІК “Ріоні” Муталібова ЯЛ. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу України, останнього визнано винним у тому, що він у порушення вимог ст. 40 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, ст. ст. 16, 18, 28 Закону України “Про благоустрій”, п. 5.5 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.06. № 105, п. 3 Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.06. № 1045, ст. 96 Земельного кодексу України в травні-червні 2007 року не забезпечив додержання вимог законодавства про охорону довкілля при використанні вказаної вище земельної ділянки, не отримав дозвіл на знесення зелених насаджень на цій ділянці та не вжив заходів щодо збереження зелених насаджень, допустив знищення зелених насаджень - дерев та газону звичайного площею 2000 кв. м, чим заподіяв власнику землі - Київській міській раді збитків на суму 34 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно ч. 1 ч. 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
У відповідності до ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу України, до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Частиною 4 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років.
На підставі оспорюваної угоди Київською міською радою було передано Приватному підприємству з іноземним капіталом “Ріоні” в довгострокове орендне користування земельну ділянку розміром 0,4200 га, яка розташована на Набережному шосе, біля перетину з Дніпровським узвозом, у Печерському районі м. Києва, строком на 25 років.
У відповідності до рішення Київської міської ради від 26.12.02. № 206-3/366 передбачено, що Приватне підприємство з іноземним капіталом “Ріоні” повинно виконувати обов'язки землекористувача, передбачені ст. 96 Земельного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
Згідно із ст. 2 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.
Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський о¦г, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Відповідно до ст. 35 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” встановлено, що державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється Радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами.
Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі.
Згідно ст. 38 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” зазначено, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.
Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.
В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Відповідно до ст. 40 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог: раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій; здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища; здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів; застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров'я населення; збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні; здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб; здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов'язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.
Згідно ст. 13 Закону України “Про благоустрій населених пунктів”, до об'єктів благоустрою населених пунктів належать:
- території загального користування: парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; пам'ятки культурної та історичної спадщини; майдани, площі, бульвари, проспекти; вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; пляжі; кладовища; інші території загального користування;
- прибудинкові території;
- території будівель та споруд інженерного захисту територій;
- території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
До об'єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.
У відповідності до ст. 14 Закону України “Про благоустрій населених пунктів”, об'єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, місцевих правил забудови, інших вимог, передбачених законодавством.
Статтею 16 Закону України “Про благоустрій населених пунктів” встановлено, що на об'єктах благоустрою забороняється, зокрема, самовільно висаджувати та знищувати дерева, кущі тощо.
Згідно ст. 28 Закону України “Про благоустрій населених пунктів”, передбачено, що охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв.
Охорона, утримання та відновлення зелених насаджень на об'єктах благоустрою, а також видалення дерев, які виросли самосівом, здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів залежно від підпорядкування об'єкта благоустрою, а на земельних ділянках, переданих у власність, наданих у постійне користування або в оренду, - за рахунок коштів їх власників або користувачів відповідно до нормативів, затверджених у встановленому порядку.
Видалення дерев, кущів, газонів і квітників здійснюється в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України
Негайне видалення пошкоджених дерев або кущів (їх частин) може здійснюватися підприємствами, установами, організаціями або громадянами в разі, якщо стан таких пошкоджених зелених насаджень загрожує життю, здоров'ю громадян, а також майну громадян та/або юридичних осіб.
У містах та інших населених пунктах ведеться облік зелених насаджень та складається їх реєстр за видовим складом та віком. Облік зелених насаджень проводиться органами місцевого самоврядування.
У відповідності до п. 1 Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.06. N 1045 (далі - Порядок) цей Порядок визначає процедуру видалення дерев, кущів, газонів і квітників (далі - зелені насадження) на території населеного пункту.
Згідно п. 2 Порядку видалення зелених насаджень здійснюється у разі: реалізації генерального плану розвитку населеного пункту; реконструкції або капітального ремонту об'єкта благоустрою; знесення аварійних, сухостійних і фаутних дерев, а також самосійних і порослевих дерев з діаметром кореневої шийки не більш як 5 сантиметрів; ліквідації аварійної ситуації на інженерних мережах населеного пункту; відновлення світлового режиму в житловому приміщенні, що затіняється деревами; проведення ремонтних та експлуатаційних робіт в охоронній зоні повітряних ліній електропередачі, на трансформаторній підстанції і розподільному пункті системи енергопостачання, мережі водо- теплопостачання та водовідведення, телекомунікаційній і кабельній електромережі; досягнення деревом вікової межі; провадження господарської діяльності на території розсадників з вирощування декоративних дерев та кущів; ліквідації наслідків стихійного лиха, аварійної та надзвичайної ситуації.
Відповідно до п. 3 Порядку встановлено, що видалення зелених насаджень на території населеного пункту здійснюється за рішенням виконавчого органу міської, селищної, сільської ради (далі - компетентний орган) на підставі ордера (крім випадків, передбачених пунктами 7 - 10 цього Порядку).
Таким чином, з наведеного вбачається, що для видалення зелених насаджень на території населеного пункту проводиться лише у випадку наявності рішення виконавчого органу міської, селищної, сільської ради.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Печерського районного суду міста Києва від 21.11.07. у кримінальній справі № 1-712/07 було встановлено, що Муталібов Я.І., працюючи відповідно до наказу засновника Приватного підприємства з іноземним капіталом “Ріоні” в порушення вимог ст. 40 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, ст. ст. 16, 18, 28 Закону України “Про благоустрій”, п. 5.5 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.06. № 105, п. 3 Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.06. № 1045., ст. 96 Земельного кодексу України, в травні-червні 2007 року, внаслідок недбалого відношення до своїх службових обов'язків, неналежним чином здійснив керівництво поточною діяльністю товариства, не забезпечив додержання вимог законодавства про охорону довкілля при використанні наданої товариству земельної ділянки по Набережному шосе, біля перетину з Дніпровським узвозом у Печерському районі в м. Києві, не отримав дозвіл (ордер) на знесення зелених насаджень на ній ділянці та не вжив заходів щодо збереження зелених насаджень, допустивши їх самовільне знесення.
Відповідно до ст. 32 Кримінально-процесуального кодексу України визначено, що постанова - рішення органу дізнання, слідчого і прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово чи апеляційний суд.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України передбачено, що кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв'язку з помилуванням окремих осіб.
Відповідно до ч. ч. 3. 5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.
Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.
Таким чином, з наведеного вище вбачається, що постановою Печерського районного суду міста Києва від 21.11.07. у кримінальній справі № 1-712/07 було встановлено, що мав місце злочин, вчинений конкретною особою, а саме, - директором Приватного підприємства з іноземним капіталом “Ріоні” Муталібовим Ярметом Ідрисовичем.
Оскільки, на момент розгляду даної справи вступила в законну силу та діє постанова Печерського районного суду міста Києва від 21.11.07. у кримінальній справі № 1-712/07, то встановлені у ній факти мають обов'язкову силу для даної справи.
Отже, Приватним підприємством з іноземним капіталом “Ріоні” було здійснено видалення зелених насаджень на земельній ділянці площею 0,4200 га, яка розташована на Набережному шосе, ¦ля перетину з Дніпровським узвозом, у Печерському районі м. Києва, яка була надана відповідачу в довгострокове орендне користування на 25 років, згідно Договору оренди земельної ділянки від 20.03.03., без наявності відповідного дозволу (ордеру), допустивши тим самим самовільне знесення зелених насаджень.
Згідно ст. 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Як визначено абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що відповідачем внаслідок самовільного знесення зелених насаджень на земельній ділянці площею 0,4200 га, що розташована на Набережному шосе, біля перетину з Дніпровським узвозом, у Печерському районі м. Києва, яка була надана відповідачу в довгострокове орендне користування на 25 років, згідно Договору оренди земельної ділянки від 20.03.03., було порушено умови Договору оренди земельної ділянки від 20.03.03.
Відповідно до ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до п. 13 Договору оренди земельної ділянки від 20.03.03., сторонами було погоджено, що дія даного Договору припиняється у випадку, зокрема, дострокового розірвання цього Договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадку неналежного виконання іншою стороною умов цього Договору.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем внаслідок самовільного знесення зелених насаджень на земельній ділянці площею 0,4200 га, що розташована на Набережному шосе, біля перетину з Дніпровським узвозом, у Печерському районі м. Києва, було порушено умови Договору оренди земельної ділянки від 20.03.03., що є підставою для дострокового розірвання зазначеного Договору.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до листа Постійної комісії з питань правопорядку, регламенту та депутатської етики Київської міської ради № 29/291-115 від 11.10.10. вбачається, що Постійною комісією Київради з питань правопорядку, регламенту та депутатської етики на своєму засіданні 06-07.10.10. розглянуто протест заступника прокурора міста Києва від 05.10.10. № 08/1-577-вих-10 на пункт 1.3 рішення Київради від 15.03.07. № 253/914 “Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об'єктів та схем зовнішніх мереж прибережних захисних смуг об'єктів водного фонду у районах м. Києва”.
При розгляді зазначеного вище протесту було встановлено, що зауваження заступника прокурора міста Києва до пункту 1.3 рішення Київради від 15.03.07. № 253/914 “Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об'єктів та схем зовнішніх мереж прибережних захисних смуг об'єктів водного фонду у районах м. Києва” є обґрунтованими, у зв'язку із чим комісією було прийнято рішення щодо задоволення цього протесту та підготовки відповідного проекту рішення Київради.
На пленарному засіданні Київради 07.10.10. Київською міською радо було прийнято рішення “Про розгляд протесту заступника прокурора міста Києва від 05.10.10. № 08/1-577-вих-10 на пункт 1.3 рішення Київради від 15.03.07. № 253/914 “Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об'єктів та схем зовнішніх мереж прибережних захисних смуг об'єктів водного фонду у районах м. Києва”, яким зазначений протест було задоволено, а опротестований пункт рішення Київради скасовано. На даний час відповідне рішення Київради направлено на підпис Київському міському голові.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо розірвання Договору оренди земельної ділянки площею 0,42 га, що знаходиться на Набережному шосе, біля перетину з Дніпровським узвозом у Печерському районі м. Києва, укладений 20.03.03. між Київською міською радою та Приватним підприємством з іноземним капіталом “Ріоні”, підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
З розірванням договору оренди, відповідач втрачає статус орендаря, а тому вимога позивача про зобов'язання Приватного підприємства з іноземним капіталом “Ріоні” звільнити спірну земельну ділянку також підлягає задоволенню.
З урахуванням викладеного судова колегія вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 12.10.2010 року у справі № 30/282 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.
У зв'язку з цим, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду м. Києва від 12.10.2010 року у справі № 30/282.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -
Рішення господарського суду м. Києва від 12.10.2010 року у справі № 30/282 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства з іноземним капіталам «Ріоні» - без задоволення.
Головуючий суддя
Судді
05.11.10 (відправлено)