01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
01.11.2010 № 38/155
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Новікова М.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Клюсова Т.М. - дов. №117 від 03.09.2010р.;
від відповідача: Дмитренко В.А. - дов. №210/38 від 08.04.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу КП по утриманню житлового господарства Солом"янського району м. Києва
на рішення Господарського суду м.Києва від 20.05.2010
у справі № 38/155 ( .....)
за позовом Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України
до КП по утриманню житлового господарства Солом"янського району м. Києва
про стягнення
Антимонопольний комітет України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом'янського району міста Києва (далі - відповідач) 34 000 грн. (з них: 17 000,00 грн. - штраф, 17 000,00 грн. - пеня), а також зобов'язання відповідача припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом здійснення належного обслуговування будинку по вул. Машинобудівна, 14 у м. Києві, зокрема, квартири №101, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач не виконав рішення позивача „Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу” №11/6-П від 24.09.2007р., яке є обов'язковим до виконання відповідно до вимог ст. 56 Закону України „Про захист економічної конкуренції”.
В процесі судового розгляду позивач подав суду уточнення позовної заяви, в яких навів уточнений розрахунок пені (том справи - 1, аркуш справи - 65).
Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи наступне:
- відповідач не займає монопольне становище на ринку утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, оскільки на території Солом'янського району знаходиться 1350 багатоквартирних житлових будинків, 119 гуртожитків, близько 5 тисяч будинків малоповерхової житлової забудівлі, з яких 1141 будинків до 01.04.2008р. обслуговувались відповідачем;
- відповідач вживав відповідні заходи за зверненнями мешканців квартири №101 по вул. Машинобудівній, 14 в м. Києві і проведення ремонтних робіт було закінчено ще до прийняття позивачем рішення про застосування до відповідача штрафних санкцій;
- позивачем нараховано пеню за період прострочення у 380 днів, що є порушенням вимог ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України;
- на даний час відповідач не здійснює обслуговування будинку №14 по вул. Машинобудівній у м. Києві, оскільки ці функції передані іншій установі, у зв'язку з чим відповідач не може виконати рішення позивача в частині зобов'язання припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом здійснення належного обслуговування вищевказаного будинку зокрема квартири №101.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2010р. позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача в доход Державного бюджету України 17 000,00 грн. штрафу, 17 000,00 грн. пені, 340,00 грн. державного мита та 158 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2010р. у справі №38/155 в частині стягнення штрафу в сумі 17 000,00 грн., пені в сумі 17 000,00 грн., державного мита в сумі 340,00 грн. та 158 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані наступним:
- судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи;
- згідно з абзацом 3 пункту 5 ст. 56 Закону України „Про захист економічної конкуренції” нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу. Рішення про застосування до відповідача штрафних санкцій №11/6-П від 24.09.2007р. оскаржувалось відповідачем в судовому порядку, однак позивач, в порушення ст. 56 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, нарахував пеню за період, який включає в себе час розгляду справи про визнання недійсним вищевказаного рішення №11/6-П від 24.09.2007р.;
- відповідно до ст. ст. 549, 550 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються. На думку відповідача, здійснюючи нарахування пені, позивач діяв всупереч вимог Закону України „Про захист економічної конкуренції” та Цивільного кодексу України;
- місцевим господарським судом не було перевірено законність та обґрунтованість рішення позивача №11/6-П від 24.09.2007р., що в свою чергу суперечить вимогам ст. ст. 124, 129 Конституції України та ст. 6 Закону України „Про судоустрій України”.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.10.2010р.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2010р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Новікова М.М., суддів Зубець Л.П., Мартюк А.І.
В судовому засіданні 27.10.2010р. представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
В судовому засіданні 27.10.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 01.11.2010р.
В судовому засіданні 01.11.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2010р. у справі №38/155 в частині задоволення позову скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.
В судовому засіданні 01.11.2010р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають суттєве значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Рішенням Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України №11/6-П від 24.09.2007р. „Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу” визнано, що відповідач займає монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, в межах будинків і споруд та прибудинкових територій Солом'янського району, які знаходяться на балансі відповідача (частка на ринку 100%), а також визнано бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні належного обслуговування будинку по вул. Машинобудівна, 14, зокрема квартири №101, порушенням п.2 ст. 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем, що відповідно до ч.1 ст. 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції” кваліфікується як бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвела до ущемлення інтересів споживачів. Вищевказаним рішенням на відповідача було накладено штраф у розмірі 17 000 грн. та зобов'язано припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом здійснення належного обслуговування будинку по вул. Машинобудівна 14, зокрема квартири №101 (том справи - 1, аркуші справи - 9-10).
Згідно з абзацом 6 резолютивної частини рішення Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України №11/6-П від 24.09.2007р., штраф підлягав сплаті у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Листом №26-6/1966 від 25.09.2007р. відповідачу було надіслано копію рішення №11/6-П від 24.09.2007р. та повідомлено реквізити для сплати штрафу. Лист отримано відповідачем 28.09.2007р., про що свідчить відповідна відмітка на поштовому повідомленні про вручення листа (том справи - 1, аркуші справи - 37-38).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не сплатив штраф, накладений на підставі рішення Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України №11/6-П від 24.09.2007р., у зв'язку з чим відповідно до абзацу 1 ч.5 ст. 56 Закону України „Про захист економічної конкуренції” позивачем було здійснено нарахування пені за період прострочення сплати штрафу. Окрім того, приймаючи до уваги, що підставою для прийняття позивачем рішення про накладення на відповідача штрафу, стало надання відповідачем незадовільних послуг з утримання будинку №14 по вул. Машинобудівній у м. Києві та, зокрема, квартири №101 цього будинку, позивач просив суд зобов'язати відповідача припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом здійснення належного обслуговування будинку по вул. Машинобудівна, 14 у м. Києві, зокрема квартири №101.
Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу та пені, визнавши їх обґрунтованими та доведеними. В задоволенні решти вимог, а саме про зобов'язання відповідача припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом здійснення належного обслуговування будинку по вул. Машинобудівна, 14 у м. Києві, зокрема квартири №101, суд відмовив, зазначаючи про те, що на час вирішення спору у даній справі функції з обслуговування житлового фонду, в тому числі будинку по вул. Машинобудівна 14, відповідач не здійснює. Здійснення функцій з технічного обслуговування та ремонту вказаного будинку покладено на інше підприємство, а саме Комунальне підприємство “Індустріальне”.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими, з наступних підстав.
Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначені Законом України „Про захист економічної конкуренції”, який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
В ст. 48 Закону України „Про захист економічної конкуренції” передбачено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.
Як уже зазначалось вище, 24.09.2007р. позивачем було прийнято рішення №11/6-П “Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу”, згідно з яким на відповідача накладений штраф в розмірі 17 000,00 грн. за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. В названому рішенні було вказано про те, що штраф підлягає сплаті протягом двох місяців з дня отримання цього рішення.
Рішення позивача №11/6-П від 24.09.2007р., яке є обов'язковим до виконання, було отримано відповідачем 28.09.2007р., але у встановлений ч.3 ст. 56 Закону України „Про захист економічної конкуренції” двомісячний строк відповідач штраф не сплатив.
Натомість відповідач оскаржив рішення позивача №11/6-П від 24.09.2007р. в судовому порядку. Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2008р. у справі №30/443, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2008р., було визнано недійсним рішення “Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу” №11/6-П від 24.09.2007р.
Постановою Вищого господарського суду України від 30.09.2008р. рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2008р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.08р. у справі №30/443 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2009р. у справі №30/443-38/311 в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення позивача “Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу” №11/6-П від 24.09.2007р. було відмовлено повністю.
Постановами Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2009р. та Вищого господарського суду України від 20.10.2009р. рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2009р. у справі №30/443-38/311 залишено без змін (том справи - 1, аркуші справи - 11-36).
З вищенаведеного вбачається, що в судовому порядку було підтверджено відповідність рішення Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України №11/6-П від 24.09.2007р. „Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу” вимогам діючого законодавства, однак штраф, накладений на підставі рішення №11/6-П від 24.09.2007р., відповідач не сплатив, чим порушив вимоги ч.2 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.
В ч.5 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції” передбачено, що за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу.
Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач допустив прострочення зі сплати штрафу, апеляційний господарський суд погоджується з правомірністю вимог про нарахування та стягнення з відповідача, окрім суми штрафу, пені за весь період прострочення.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити про безпідставність посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення позивачем та Господарським судом міста Києва вимог ст. 232 Господарського кодексу України в частині визначення періоду прострочення та ст. ст. 549, 550 Цивільного кодексу України в частині нарахування пені за прострочення сплати штрафу, оскільки норми названих статей мають загальну дію порівняно зі спеціальною нормою ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, у зв'язку з чим в даному випадку до спірних відносин підлягають застосуванню саме положення Закону України “Про захист економічної конкуренції”.
Окрім того, відповідно до ч.5 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції” розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу, відповідного рішення (постанови) господарського суду.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме уточнень до позовної заяви від 15.04.2010р. (том справи - 1, аркуш справи - 65) позивач нарахував пеню за період з 20.10.2009р. по 18.03.2010р. При цьому, 20.10.2009р. - це дата прийняття судом касаційної інстанції постанови у справі №30/443-38/311, якою залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2009р. у справі №30/443-38/311 про відмову в задоволенні позову відносно визнання недійсним рішення позивача “Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу” №11/6-П від 24.09.2007р., а 18.03.2010р. - це дата, яка передує зверненню позивача до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення штрафу та пені (позов подано 22.03.2010р.).
Наведеним вище спростовується твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що період, за який позивач нарахував пеню, включає в себе час розгляду справи, предметом розгляду в якій були вимоги про визнання недійсним рішення “Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу” №11/6-П від 24.09.2007р.
До того ж, як вбачається з розрахунку, викладеного в уточненнях до позовної заяви, загальна сума нарахованої позивачем пені становить 37 995,00 грн., але зважаючи на те, що в ст. 56 Закону України „Про захист економічної конкуренції” встановлено обмеження щодо розміру пені, згідно з яким розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України, позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в тій самій сумі, що і штраф, а саме - 17 000,00 грн. Тобто, під час здійснення розрахунку пені, позивачем було враховано вимоги, викладені в ст. 56 Закону України „Про захист економічної конкуренції”.
З урахуванням наведених обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та підтвердженість належними доказами позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу і пені.
Відносно вимог позивача про зобов'язання відповідача припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом здійснення належного обслуговування будинку по вул. Машинобудівна, 14 у м. Києві, зокрема квартири №101, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
В процесі судового розгляду з'ясовано, що 19.12.1997р. Солом'янською районною у місті Києві радою було прийняте рішення №218, згідно з яким створено Комунальне підприємство “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” та комунальні підприємства сфери технічного обслуговування і ремонту житлового фонду, зокрема, Комунальне підприємство “Індутріальне” на території мікрорайону ДЕЖ-911.
29.12.2007р. Солом'янською районною у місті Києві державної адміністрацією було прийняте розпорядження, яким наказано відповідачу передати закріплене за ним майно до Відділу з питань майна та управлінню житлового-комунального господарства для закріплення даного майна за новоутвореними комунальними підприємствами, зокрема, за Комунальним підприємством “Індутріальне” на території мікрорайону ДЕЖ-911.
Згідно з Актом приймання-передачі від 31.03.2008р. Відділ з питань майна та управління житлового-комунального господарства передав Комунальному підприємству “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” житловий та нежитловий фонд.
31.03.2008р. відповідач видав наказ №96 про ліквідацію відокремлених структурних підрозділів - дільниць по експлуатації житла, в тому числі дільниці №911, у зв'язку з передачею майна власнику.
Тобто, як на час звернення з позовом до суду, так і на час прийняття оскаржуваного відповідачем судового рішення у даній справі відповідач вже не здійснював функції з обслуговування житлового фонду Солом'янського району м. Києва, в тому числі будинку по вул. Машинобудівній, 14.
Технічне обслуговування та ремонт вищевказаного будинку здійснює Комунальне підприємство “Індустріальне”, у зв'язку з чим підстави для зобов'язання саме відповідача здійснювати належне обслуговування будинку по вул. Машинобудівна, 14 у м. Києві відсутні.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позову в частині вимог про зобов'язання відповідача припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом здійснення належного обслуговування будинку по вул. Машинобудівна, 14 у м. Києві, зокрема квартири №101.
У відповідності до ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених в позовній заяві, тоді як згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд відшкодуванню не підлягають і покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом'янського району міста Києва залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2010р. у справі №38/155 - без змін.
2. Матеріали справи №38/155 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді
05.11.10 (відправлено)