01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.10.2010 № 25/112
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача: Расторгуєв О.В. (за дов.),
від відповідача: Перетятько С.М. (за дов.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство компанія "Райз"
на рішення Господарського суду м.Києва від 17.08.2010
у справі № 25/112 ( .....)
за позовом Публічне акціонерне товариство компанія "Райз"
до ВАТ Комерційний банк " Надра"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання недійсними кредитної угоди та додаткових угод
В березні 2010 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання недійсними Кредитної угоди №29/А/2005-840 від 18.05.2005 та додаткових угод до неї: № 1 від 13.06.2005, № 1 від 02.11.2006, № 2 від 01.06.2007, № 3 та №4 від 30.08.2007, № 5 від 04.01.2008, № 6 від 25.04.2008, № 7 від 19.06.2008, № 8 від 18.12.2008, укладених між сторонами.
Позов обґрунтовано тим, що, що в силу статті 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Крім того, для здійснення кредитування в іноземній валюті обов'язковою умовою є наявність у сторін індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу, як це передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Однак, у жодної із сторін відповідна індивідуальна ліцензія відсутня. Таким чином, Кредитна угода №29/А/2005-840 від 18.05.2005 та додаткові угоди до неї були укладені всупереч вимогам закону та є недійсним.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2010 у даній справі в позові відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити, з посиланням на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тими ж обставинами, які викладені в позовній заяві.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегією суддів встановлено наступне.
18.05.2005 між ВАТ КБ «Надра» (кредитор) та ДП «Райз-Агротехніка» (правонаступником якого є ЗАТ «Компанія «Райз») (позичальник) було укладено Кредитну угоду № 29/А/2005-840 (далі - Кредитна угода), згідно розділу 4 якого кредитор надає позичальнику кредит в розмірі 7 262 690, 31 доларів США на строк до 18 травня 2010 року.
Пунктом 6.1. Кредитної угоди встановлено, що позичальник повертає кредит та сплачує відсотки у валюті кредиту згідно з графіком повернення кредиту та сплати відсотків.
Між сторонами Кредитної угоди було укладено ряд додаткових угодо до неї, а саме: Додаткову угоду № 1 від 13.06.2005, Додаткову угоду № 1 від 02.11.2006, Додаткову угоду № 2 від 01.06.2007, №3 та №4 від 30.08.2007, Додаткову угоду № 5 від 04.01.2008, Додаткову угоду № 6 від 25.04.2008, Додаткову угоду № 7 від 19.06.2008, Додаткову угоду №8 18.12.2008.
Позивач просить суд визнати недійсними Кредитну угоду та додаткові угоди до неї, оскільки вони суперечить вимогам чинного законодавства, а саме приписам підпунктів «в» та «г» частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Положенню «Про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», приписам статті 524 Цивільного кодексу України, а також приписам статті 35 Закону України «Про Національний банк України», де встановлено, що гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.
Враховуючи, що у спірних правовідносинах між сторонами іноземна валюта - долар США - використовувалась для надання та одержання кредиту, позивач вважає, що на вчинення таких дій необхідна наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка, в свою чергу, у позивача або відповідача відсутня, тому використання долару США як засобу платежу за Кредитною угодою суперечить приписам підпункту «г» частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», а тому Кредитна угода та додаткові угоди до неї суперечать чинному законодавству.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, з врахуванням наступного.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно з частиною 1 статті 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі Законом про банки.
Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національний банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.
Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (стаття 524 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 2 статті 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.
Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Статтею 2 вищевказаного Закону визначено поняття «банківської ліцензії», а саме, це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів Украяли «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Одночасно Національний Банк України в листі № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 зазначив, що нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 №279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті. При цьому з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 №406 «Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті.
З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
ВАТ КБ «Надра», як фінансова установа, має право здійснювати банківські операції в іноземній валюті, зокрема кредитування, на підставі Банківської ліцензії №21 на право здійснювати банківські операції, визначених частиною 2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», виданої Національним банком України 23.08.2002, а також Дозволу Національного банку України №21-1 від 23.08.2002 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 частини 2, 4 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»згідно з додатком до цього дозволу (а.с. 83-85).
Посилання позивача на підпункти «в», «г» частини 4 статті 5 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є безпідставним, оскільки, в ньому зазначено, що індивідуальної ліцензії потребують операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують становленні законодавством межі. Однак чинним законодавством України такі межі не встановлені.
Враховуючи наведене, Кредитна угода та додаткові угоди до неї не суперечать законодавству України.
Відповідно до пункту 1 статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судом встановлено, що спірний договір та додаткові угоди до нього вчинено у повній відповідності до чинного законодавства України, таким чином позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Апеляційна скарга не спростовує висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 17.08.2010 по справі № 25/112 є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд-
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Компанія «Райз» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду м. Києва від 17.08.2010 у справі № 25/112 залишити без змін.
Матеріали справи № 25/112 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді