01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.11.2010 № 23/122-48/330
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Пацюк А.М. (дов. від 01.12.2009 р.),
від відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Центр професійних рішень"
на рішення Господарського суду м.Києва від 21.07.2010
у справі № 23/122-48/330 ( )
за позовом Корпорація "Проун"
до ТОВ "Центр професійних рішень"
про стягнення 95725,92 грн.
Корпорація звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 96249,08 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2009 р. позов задоволено частково, стягнуто з Товариства на користь Корпорації сплачені грошові кошти у розмірі 60000,00 грн., державне мито у розмірі 560,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 196,36 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2010 р. рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2009 р. залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2010 р. рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2010 р. скасовано, а справу №23/122 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду позивач змінив підставу позову та просив повернути грошові кошти у розмірі 60 000,00 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України та стягнути на користь Корпорації інфляційні у розмірі 30040,88 грн., 3% річних у розмірі 5685,04 грн. на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2010р. у справі № 23/122-48/330 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Корпорації грошові кошти у розмірі 60000,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 30040,88 грн., 3% річних у розмірі 5626,85 грн., державне мито у розмірі 1253,92 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 235,86 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.
Ухвалою від 02.09.2010р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2010р. розгляд справи було відкладено у зв'язку з неявкою представника відповідача відповідно до ст. 77 ГПК України.
Ухвалою від 26.10.2010р. розгляд справи було відкладено відповідно до ст. 77 ГПК України.
В судовому засіданні представник позивача заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки апеляційний господарський суд не повідомив.
Колегія суддів вважає за можливе здійснити перевірку судового рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи без участі представника відповідача, оскільки сторони належним чином повідомлені про час та місце засідання суду, представник був ознайомлений з матеріалами справи, проте не скористався процесуальним правом на участь у судовому засіданні.
Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор мас право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
27.07.2006 р. між Корпорацією (довіритель) та Товариством (повірений) було укладено договір доручення на виконання юридичних та представницьких послуг (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов'язання від імені і за рахунок довірителя здійснити комплекс юридичних послуг щодо захисту інтересів довірителя в організаціях, установах, підприємствах будь-якої форми власності (зокрема БТІ та судових органах) з метою реєстрації права власності на нерухоме майно та приведення відповідної документації у відповідність зі встановленими законодавством України стандартами та захисту інтересів Довірителя в судових органах.
Положеннями п. 1.2 Договору визначені обов'язки та права повіреного, а саме: надавати довірителю консультації з юридичних питань, пов'язаних безпосередньо зі справою; представляти в установах, організаціях будь-якої форми власності та підпорядкування, зокрема -судах, інтереси довірителя згідно діючого законодавства; підготувати листи, заяви на адресу БТІ, а після одержання відповіді -позовну заяву для подання їх до суду за місцезнаходженням відповідача; приймати участь в якості представника у судових засіданнях судах загальної юрисдикції; подавати та одержувати заяви, довідки, клопотання, документи, відповіді; одержувати судове рішення та вчиняти заходи до його виконання.
Згідно із п. 2.1.2 Договору попередня оплата - 100% з моменту підписання договору, перераховується на користь повіреного у розмірі 60000,00 грн. протягом двох місяців (липень, серпень 2006 року). Вказана сума складається з фактичних витрат, понесених повіреним та зазначених в звітах, складених повіреним на кожному етапі виконання робіт.
Пунктом 4.1 Договору визначено, що цей договір вступає в силу з дати його підписання і діє до повного виконання усіх взаємних зобов'язань за цим договором.
На виконання умов Договору та на підставі рахунку-фактури №СФ-0000001 від 26.07.2006 р. позивачем було перераховано на користь відповідача передоплату у розмірі 60 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №3678, №3679 від 27.07.2006 р. та №3693 від 03.08.2006 р.
Таким чином, позивач вчасно та у повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором від 27.07.2006 року в частині перерахування авансового платежу, проте не надавав відповідачу відповідних заявок чи інших документів на здійснення останнім юридичних послуг, передбачених укладеним сторонами договором.
Як вбачається з пояснень позивача, у нього не виникло необхідності у визначених умовами Договору послугах, будь-які документи відповідачу не передавались, в зв'язку з чим у останнього не винило обов'язку надавати відповідні послуги.
Листом №14/07 від 28.03.2007 р., який направлений відповідачу за допомогою поштового зв'язку рекомендованим листом 28.03.2007 р. (фіскальний чек центру поштового зв'язку від 28.03.2007р. міститься у т. 1 а.с. 84), позивач повідомив відповідача про відмову від Договору та просив повернути перераховану передоплату у розмірі 60 000,00 грн.
Укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є змішаним, та містить елементи договору про надання послуг (ст. 901 Цивільного кодексу України) за умовами якого одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, та елементи договору доручення (ст. 1000 Цивільного кодексу України), за умовами якого одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії, що не заперечується сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ч. 2 ст. 1008 Цивільного кодексу України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: відмови довірителя або повіреного від договору. Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.
Статтею 907 Цивільного кодексу України встановлено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Згідно ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що 28.03.2007р. Договір був розірваний позивачем в односторонньому порядку внаслідок відмови від нього згідно ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, на підставі ст. 907, 1008 зазначеного Кодексу шляхом направлення відповідачу листа №14/07 від 28.03.2007р.
Наслідки відмови від договору доручення визначені в ст. 1009 Цивільного кодексу України, в той же час, сторонами підтверджується (позивачем в позові, а відповідачем у відзиві), що на момент розірвання Договору відповідач не приступив до його виконання, а тому підстави для відшкодування повіреному витрат чи плати, пропорційно виконаній роботі, відсутні.
Правові наслідки розірвання договору про надання послуг встановлені статтею 907 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Право, порядок та наслідки розірвання не були обумовлені умовами Договору , а отже правовим наслідком його розірвання є припинення зобов'язань сторін згідно ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України.
Як було зазначено вище, позивач сплатив на виконання Договору відповідачу суму попередньої оплати в розмірі 60 000 грн., яку останній після розірвання договору позивачу не повернув. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Враховуючи, що правовим наслідком розірвання Договору є припинення зобов'язань сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти в сумі 60 000 грн., оскільки підстава, на якій вони були набуті відпала, внаслідок розірвання Договору.
Крім суми попередньої оплати позивач просить стягнути на підставі ст. 1214 Цивільного кодексу України нараховані проценти за користування чужими грошовими коштами, які передбачені ст. 536 у розмірі, що встановлені ст. 625 Кодексу, тобто в розмірі інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних в сумі 30040,88 грн. та 5685,04 грн. відповідно.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 4 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.
Оскільки відповідач став боржником грошового зобов'язання перед позивачем не у зв'язку з невиконання Договору і така відповідальність не передбачена вказаним договором, то до даних правовідносин необхідно застосовувати правила ст. 625 ЦК України, частиною 2 якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, прострочення відповідача настало через 7 днів після вимоги позивача, яка викладена у листі № 14/07 від 28.03.2007р., тобто з 05.04.2007р.
Колегія суддів погоджується з перерахунком суду першої інстанції та часткового задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства на користь Корпорації попередньої оплати у розмірі 60 000 грн., інфляційних втрат у розмірі 30 040,88 грн. та 3% річних у розмірі 5 626,85 грн.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Апелянтом не надано будь-яких беззаперечних доказів на підтвердження тих доводів, на які він посилається в апеляційній скарзі.
Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010р. у даній справі відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр професійних рішень” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2010р. у справі № 23/122-48/330 - без змін.
Матеріали справи № 23/122-48/330 повернути Господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді