01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.10.2010 № 2/127;2/128
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Синиці О.Ф.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -ОСОБА_1,
від відповідача -ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Нью-Йорк-Стріт-Піца"
на рішення Господарського суду м.Києва від 05.08.2010
у справі № 2/127;2/128 ( )
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
до ТОВ "Нью-Йорк-Стріт-Піца"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 217905,00 грн.; про розірвання договору та виселення
та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Нью-Йорк-Стріт-Піцца”
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3
про визнання частково недійсним договору
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2010 (суддя Домнічева І.О.) первісний позов ФОП ОСОБА_3 задоволено частково та стягнуто з ТОВ “Нью-Йорк-Стріт-Піца” 194490 грн. заборгованості по орендній платі та відповідні судові витрати. Розірвано договір оренди нежитлових приміщень №1 від 03.06.2008 та виселено ТОВ “Нью-Йорк-Стріт-Піца” з нежилого приміщення площею 202,8 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул..Тарасівська, 3. Суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, оскільки відповідач вчасно та у встановленому розмірі орендних платежів не сплачував. Судом відмовлено в задоволенні зустрічної позовної заяви про визнання недійсними п. п. 4.2.1, 4.2.4 та п. 2 додаткової угоди частково недійсним в частині визначення вартості оренди в Євро, оскільки заявником не зазначені норми закону на підставі яких договір має бути визнано частково недійсним.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач за первісним позовом звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просив скасувати зазначене рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовити повністю та задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом, шляхом визнання п. 4.2.1 договору недійсним з моменту укладення договору, всі інші положення договору залишити в силі. Апелянт зазначив, що суду при прийнятті рішення необхідно було застосовувати спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання та підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Також, скаржник зазначив, що в зустрічній позовній заяві ним чітко визначено норми законодавства на підставі яких можна визнати договір оренди частково недійсним.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду без змін.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.
03.06.2008 між ФОП ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ “Нью-Йорк-Стріт-Піцца” (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №1, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 202,8 кв.м., яке розташоване за адресою: м.Київ, вул.Тарасівська, 3.
Відповідно до п. 4.1 договору розмір орендної плати за один місяць користування за домовленістю сторін складає гривневий еквівалент 4443,5 Євро; орендна плата сплачується в гривнях за курсом НБУ діючим на момент проведення оплати.
Додатковою угодою №1 від 03.06.2008 до договору оренди сторони погодили місячну орендну плату за оренду приміщення в сумі 33415грн.
Пунктом 4.2.1 договору встановлено, що орендодавець має право у будь-який момент дії договору збільшити базовий розмір орендної плати в два рази, за умови письмового попередження орендаря за три банківських дні до дати такого збільшення. Таке збільшення може відбуватися тільки один раз протягом дії даного договору. Визначені зміни вступають в дію з 1 числа місяця, що діє за датою відправлення.
Відповідно до умов наведеного пункту договору позивачем 21.10.2009 направлено відповідачеві повідомлення про збільшення розміру орендної плати в два рази, а саме до 66830грн. починаючи з 01.11.2009. Отже, починаючи з 01.11.2009 орендар повинен був сплачувати орендну плату з врахування збільшеного її розміру.
Проте, відповідач своїх зобов'язань по перерахуванню орендної плати в збільшеному розмірі не виконав, що і стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості та про розірвання зазначеного договору оренди і виселення відповідача із займаного приміщення в зв'язку з невиконання ним умов договору. Ухвалою суду від 15.06.2010 об'єднано в одне провадження справи №2/127 та № 2/128 за вказаними позовами.
Враховуючи сплату відповідачем частини боргу після подання позову, сума заборгованості, що підлягає стягненню з останнього становить 194490грн., що встановлено поданими позивачем поясненнями у справі (т. 1 а.с.162-164).
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи спірним моментом даної справи є непогодження відповідача сплачувати орендну плату за збільшеною ставкою.
Проте таке непогодження відповідача суперечить умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства, з огляду на наступне.
Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1, 2 статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Тобто, враховуючи викладене, сторони могли передбачити в договорі зміну ціни орендної плати і укладення відповідного пункту договору на таких умовах не суперечить чинному законодавству.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.
Враховуючи умови наведеної норми законодавства сторони могли вирішувати питання щодо укладення чи відмови від укладення вказаного договору, а також визначати його умови.
За таких обставин, при укладенні договору оренди нежитлових приміщеннь від 03.06.2008 № 1 сторони передбачили збільшення вартості оренди приміщень протягом дії договору, а саме пунктом 4.2.1, керуючись яким позивач і збільшив ставку орендної плати в два рази як то передбачено вказаним пунктом договору.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача суми боргу по орендній платі в розмірі визначеному позивачем, а саме: 194490грн.
Вірними є також висновки суду про задоволення позовних вимог про розірвання зазначеного договору оренди і виселення відповідача із займаного приміщення, враховуючи наступне.
За правилами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Отже, приписам статті 651 ЦК України передбачено право сторін обумовити договором й інші підстави розірвання договору, крім тих, які передбачені нормами закону.
Пунктом 9.3 договору передбачено, що договір може бути достроково розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням суду в разі невиконання або неналежного виконання іншою стороною будь-якої з умов даного договору. Крім порушення відповідачем розрахунків за оренду приміщення позивач вказує ще й на порушення ним пункту 6.3.11 договору щодо невиконання взятих зобов'язань по проведенню страхування об'єкту оренди.
Крім того, право позивача відмовитись від договору оренди передбачено, також, ст. 782 ЦК України в разі невнесення наймачем плати за користування річчю.
Щодо задоволення зустрічних позовних вимог про визнання недійсними п. 4.2.1, 4.2.4 договору та п. 2 додаткової угоди до договору №1 від 03.06.2008, то господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення його вимог, оскільки в вимогах відповідача відсутні посилання на підстави недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.
Посилання позивача за зустрічним позовом на неправомірну зміну ціни договору в односторонньому випадку є безпідставними, оскільки як зазначалось вище, повноваження сторони на односторонню зміну договору мають бути встановлені законом або безпосередньо в договорі, що і має місце в даному випадку. Такі зміни чи припинення зобов'язань за договором, що проведені в односторонньому порядку, вчиняються із попередженням у певний строк, що захищає іншу сторону від можливих втрат і збитків, що також передбачено умовами договору та дані вимоги про повідомлення відповідача про зміну орендної плати виконані позивачем.
В усіх інших випадках, коли право на односторонню зміну умов договору у сторони відсутнє, намір змінити або розірвати договір може бути реалізований за погодженням з іншою стороною відповідно до порядку встановленого ст. 188ГК України.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на необхідність застосовування спеціальних норм ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання та підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України є необґрунтованими, оскільки п. 1 ст. 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Разом з тим, за ст. 533 ЦК України, виконуватися грошове зобов'язання повинно в гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, порядок визначення ціни орендної плати, обумовлений сторонами у спірній угоді, відповідає вимогам ст. ст. 524, 533 ЦК України.
Сторони не порушили вказані норми, визначивши у договорі грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Щодо посилання позивача в уточненнях позовних вимог на постанову Кабінету Міністрів України “Про удосконалення порядку формування цін” № 1998 від 18.12.1998, то апеляційний господарський суд зазначає, що заборона встановлена на рівні підзаконного нормативного акту, суперечить Конституції України щодо необхідності регулювання даного питання виключно законами України, зокрема, ч. 2 ст. 92 Конституції України якою передбачено, що статус національної валюти та статус іноземних валют на території України встановлюється виключно законами України.
За викладених обставин доводи скаржника не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та матеріалах справи, прийняте у відповідності до норм чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2010 у справі №2/127;2/128 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Нью-Йорк-Стріт-Піцца” - без задоволення.
2. Справу № 2/127;2/128 повернути господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді