01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
26.10.2010 № 48/171
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів:
За участю представників:
від позивача не з'явився
від відповідача Стеценко Ю.В. - за дов. № 18-05/10 від 18.05.2010
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Енглер-Україна
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.08.2010
у справі № 48/171 ( .....)
за позовом ТОВ "Енглер-Україна
до ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль"
про визнання правочину недійсним в частині
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним Договору (оренди) фінансового лізингу № L2098-03/08 від 17.03.2008 в частині пунктів 4.8., 5.3., 5.7. Договору, а також пункту 6.1. (підпункти 6.1.1.-6.1.5.) Додатку № 4 до Договору «Загальні умови фінансового лізингу», укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2010 у справі № 48/171 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна» відмовлено повністю.
Рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2010 у справі № 48/171 мотивовано тим, що оскільки позивачем не наведені визначені законом підстави для визнання пунктів договору недійсними, з тих підстав, про які зазначив позивач, заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням Господарського суду міста Києва, Товариство з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2010 у справі № 48/171 та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та має бути скасовано.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, однак у судовому засіданні проти її доводів заперечував, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, а оскаржуване рішення вважає обґрунтованим, прийнятим у відповідності та з дотриманням норм чинного законодавства України.
Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення учасників судового процесу про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.
Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача судова колегія встановила наступне:
17.03.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (лізингодавець, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна» (лізингоодержувач, позивач у справі) був укладений Договір (оренди) фінансового лізингу № L2098-03/08 (надалі - Договір), відповідно до умов якого лізингодавець на підставі Договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються у специфікації (Додаток № 2 до Договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів (Додаток № 1 до Договору) та не може бути менше одного року.
Додатком № 2 до Договору (специфікація) сторонами погоджено найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість предмету лізингу.
Відповідно до пункту 3.1. Договору вартість предмета лізингу 300 000,00 грн. (в тому числі 20 % ПДВ).
Пунктами 4.1. - 4.4. Договору передбачено, що лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та комісію лізингодавця. Розмір лізингового платежу за певний період лізингу зазначається в графіку. Авансовий лізинговий платіж включає суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі 10% від вартості предмета лізингу. Поточні лізингові платежі розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду.
Додатком № 1 до Договору сторонами погоджено графік платежів від 17.03.2008.
Згідно пунктів 8.1., 8.2. Договору цей договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором. Зобов'язання лізингодавця за цим договором набувають чинності з дня сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу і адміністративної комісії згідно графіку та за умови відсутності заборгованості по сплаті лізингових платежів за іншими договорами фінансового лізингу або оренди між лізингодавцем та лізингоодержувачем.
На виконання умов Договору лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у користування визначений Договором предмет лізингу, що як вбачається з матеріалів справи, не заперечувалось сторонами.
Позивач у позовній заяві посилається, як на підставу визнання недійсними пунктів Договору на те, що у зв'язку із невідповідністю, на думку позивача, положень пунктів 4.8., 5.3., 5.7. Договору та пункту 6.1. (пунктів 6.1.1. - 6.1.5.) Додатку № 4 до нього вимогам чинного законодавства, є підстави для визнання їх недійсними.
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Відповідно до частини 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Частинами 1, 2 статті 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1, 2, 3 , 4, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Як на підставу для визнання недійсним пункту 4.8. Договору позивач посилається на невідповідність вказаного пункту статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», оскільки норми закону не передбачають можливості встановлення адміністративної комісії за організацію правочину.
Відповідно до пункту 4.8. Договору лізингоодержувач одночасно зі сплатою авансових лізингових платежів сплачує адміністративну комісію за організацію правочину у визначеному в графіку розмірі. Адміністративна комісія не входить до складу лізингових платежів та в будь-якому випадку не підлягає поверненню лізингоодержувачу.
Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати:
а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;
б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
в) компенсацію відсотків за кредитом;
г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Перелік лізингових платежів, встановлених статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є вичерпним.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (часина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторонами згідно статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України, статей 2, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» за погодженням сторін на власний розсуд зазначили пункт 4.8. Договору, яким встановлена адміністративна комісія, яка згідно матеріалів справи сплачена позивачем в повному обсязі та без будь-яких заперечень.
Як зазначає позивач у позовній заяві, підставою для визнання недійсним пункту 6.1. (підпунктів 6.1.1. - 6.1.5) Додатку № 4 до Договору «Загальні умови фінансового лізингу» є невідповідність вказаних положень статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» та частинам 2, 3 статті 632 Цивільного кодексу України щодо недопустимості зміни в односторонньому порядку розміру процентної ставки або інших платежів.
Відповідно до пункту 4.7. Договору оплата всіх лізингових платежів (авансового та поточних), зазначених в цьому розділі Договору, здійснюється лізингоодержувачем в національній валюті України - гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок лізингодавця.
Згідно пункту 4.9. Договору для розрахунку розміру лізингових платежів у гривні сторони обрали валюту - долар США. При цьому всі визначені цим договором платежі, за виключенням компенсації відсотків за фіксування придбання предмета лізингу, лізингоодержувач сплачує за правилами, наведеними в графіку (додаток 1 до цього Договору).
В графіку платежів, який є Додатком № 1 до Договору, сторони домовилися, що зазначений в цьому графіку розмір поточних лізингових платежів у гривні розраховується за вибором лізингодавця за одним з нижченаведених курсів:
1. Курс гривні, встановлений Національним банком України до визначеної у пункті 6.1.4. Загальних умов валюти станом на перший робочий день першого лізингового періоду мінус 2%.
2. Середньозважений курс гривні (Ro), встановлений Національним банком України до визначеної у пункті 6.1.4. Загальних умов валюти, розрахований за визначеною формулою.
За домовленістю сторін коригування (зміна) розміру лізингових платежів за відповідні лізингові періоди здійснюється за правилами пунктів 6.1.1. - 6.1.5. Загальних умов (Додаток № 4).
Відповідно до пункту 6.1. (підпункти 6.1.1.- 6.1.5.) «Загальних умов» (Додаток № 4 до Договору) лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити суму лізингових платежів у наступних випадках (включаючи, але не обмежуючись): у випадку зміни встановленого на день укладення Договору розміру ставки EURIBOR на період 1 місяць (якщо у пункті 4.9. Договору сторони обрали валюту - Євро) або розміру ставки USD LIBOR на період 1 місяць (якщо у пункті 4.9. Договору сторони обрали валюту - долари США) розмір комісії змінюється пропорційно за кожний з періодів лізингу починаючи з такого чергового періоду лізингу (підпункт 6.1.1.). У випадку зміни чинного законодавства щодо лізингової діяльності лізингодавця, системи оподаткування, розміру податків, зборів, обов'язкових платежів, пов'язаних з Предметом лізингу та/або виконанням лізингодавцем своїх обов'язків за Договором (підпункт 6.1.2.). У разі перевищення розміру комісії лізингодавця за Договором над подвійною обліковою ставкою Національного банку України, встановленою на день нарахування такої комісії за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим Договором, розраховану від вартості Предмета лізингу, комісія у складі лізингового платежу підлягає збільшенню на суму, яка дорівнює розміру ПДВ за ставкою 20%, нарахованому на таке перевищення (підпункт 6.1.3.). У випадку зміни на день складання рахунку за відповідний лізинговий період, встановленого Національним банком України курсу гривні до зазначеної у пункті 4.9. Договору валюти по відношенню до визначеного у пункті 2 Графіку курсу, лізингові платежі змінюються пропорційно зміні курсу гривні до такої визначеної в Договорі валюти (підпункт 6.1.4.). В інших випадках, визначених Договором та додатками до нього, в тому числі у разі виникнення у лізингодавця додаткових витрат, які виникли в період дії цього Договору та пов'язані з ним (підпункт 6.1.5.).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зазначає на невідповідність наведених положенням частини 2 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» в частині заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбачених кредитним договором або графіком погашення боргу, за винятком випадків, встановлених законом.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Частина 2 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» в редакції, яка визначена позивачем підставою для недійсності зазначеної частини правочину, доповнена Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених кредитним договором» від 21.01.2010 № 1822-VI, тоді як Договір укладено 17.03.2008.
Тобто, на момент укладання Договору, редакція статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» не містила визначеної позивачем частини.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частинами 2 та 3 статті 632 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Із змісту умов Договору (у т.ч. пункту 8.1.) Договір вважається виконаним після виконання сторонами своїх обов'язків за Договором, тобто після сплати позивачем всіх лізингових платежів. Доказів на підтвердження виконання Договору сторонами не надано, а оспорюванні умови Договору встановлюють погоджений сторонами порядок зміни (корегування) розміру лізингових платежів - тобто застосовується в процесі виконання Договору, до його виконання. Відтак, твердження позивача про те, що умови Договору суперечать частині 3 статті 632 Цивільного кодексу України не відповідають фактичним обставинам справи.
Частиною 2 статті 632 Цивільного кодексу України передбачена можливість зміни ціни Договору в порядку, визначеному умовами Договору.
Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України допускається зміна умов договору за згодою сторін.
При цьому, цивільне законодавство не забороняє сторонам передбачити у Договорі порядок (механізм) зміни розміру сплати лізингових платежів в залежності від зміни певної обставини.
У такому випадку, зміна умов Договору відбувається не в односторонньому порядку, а за волею обох сторін, оскільки така воля виражена у положеннях підписаного сторонами Договору, а тому відсутні підстави вважати, що при укладенні Договору фінансового лізингу та додатків до нього волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
Таким чином, підписавши Договір фінансового лізингу та погодившись з його умовами, позивача безпідставно та необґрунтовано посилається на невідповідність способу встановлення розміру лізингових платежів вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за вищезазначених обставин, підстави для визнання недійсними пункту 6.1. (підпунктів 6.1.1. -6.1.5.) Додатку № 4 до Договору «Загальні умови фінансового лізингу» відсутні.
Як вбачається з матеріалів справи, як на підставу для визнання недійсними пунктів 5.3, 5.7. Договору позивач посилається на невідповідність їх частині 3 статті 549 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 5.3. Договору у випадку, якщо у встановлений лізингодавцем або умовами цього договору строк предмет лізингу, а також документи та приналежності, що є його невід'ємною частиною, не передані (повернуті) лізингодавцю, то лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню в розмірі 0, 1% від вартості предмета лізингу за кожний день прострочення передачі предмета лізингу та/або документів (приналежностей).
У разі порушення строків надання документів, визначених у пункті 2.3., частині 3 пункту 2.4. загальних умов, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню в розмірі 100 гривень за кожен день прострочення надання таких документів (пункт 5.7. Договору).
Частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що умови пунктів 5.3., 5.7. договору щодо стягнення неустойки (пені) за несвоєчасне виконання не грошового зобов'язання є такими, що відповідають нормам матеріального права, а саме статтям 6, 627 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України, а тому відсутні підстави для визнання таких положень недійсними.
Щодо посилання позивача не неспіврозміність визначеної Договором відповідальності сторін, то колегія суддів зазначає, що згідно статті 627 Цивільного кодекс України позивач був вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, доказів зворотного позивачем не надано.
Посилання позивача на частину 2 статті 634 Цивільного кодексу України, які встановлюють порядок розірвання та/або зміни договору приєднання, не спростовують висновків суду про відсутність підстав для визнання недійсними пунктів Договору, вимога про визнання недійсними яких заявлена позивачем.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2010 у справі № 48/171 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2010 у справі № 48/171 залишити без змін.
Матеріали справи № 48/171 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя
Судді