01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.10.2010 № 4/256
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куровського С.В.
суддів:
За участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача -Скрипченко Є.І (за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Фінансова лізингова група"
на рішення Господарського суду м.Києва від 22.07.2010
у справі № 4/256 ( .....)
за позовом ТОВ "Фінансова лізингова група"
до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк"
про визнання недійсним кредитного договору та договору про заставу майнових прав
У травні 2010 року ТОВ „Фінансова лізингова група” (позивач) звернувся до ПАТ АК „Укргазбанк” (відповідач) з позовом до господарського суду міста Києва про визнання кредитного договору №130 від 13.07.2007р. , укладеного між сторонами по справі та договору застави майнових прав від 28.08.2007р. недійсними. Окрім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати.
Свої позовні вимоги ТОВ„Фінансова лізингова група” мотивувало тим, що укладені між сторонами кредитний договір та договір застави були підписані Генеральним директором товариства , який не мав відповідних повноважень укладати ці договори .
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.07.2010 року у справі № 4/256 в задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва у справі №4/256 від 22.07.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю.
В своїй апеляційній скарзі, позивач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи.
Відповідач надав відзив, в якому заперечує проти вимог викладених в апеляційній скарзі, та вважає їх такими, що не відповідають дійсності. Рішення господарського суду м. Києва від 22.07.2010 року по справі №4/256 вважає законним, об'єктивним і таким, що відповідає фактичним обставинам справи, а тому просить його залишити без змін, а подану на нього апеляційну скаргу без задоволення.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи позивач був повідомлений належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування нори Господарського процесуального кодексу України”).
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника позивача, за наявними у справі доказами.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представника відповідача, колегія суддів встановила наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, 13.07.2007р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова лізингова група»було укладено кредитний договір № 130.
Згідно умов кредитного договору, відповідач надав позивачу кредит на умовах не відновлювальної кредитної лінії для фінансування операції фінансового лізингу.
У відповідності до умов кредитного договору зі змінами, в рахунок забезпечення виконання позивачем зобов'язання за кредитним договором, відповідачем було прийнято майнові права за договором застави майнових прав від 28.08.2007р. і рухоме майно за договором застави від 19.08.2008р.
Позивач вважає, що договори були укладені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому вони мають бути визнані недійсними виходячи з наступних підстав.
Згідно п.8.12 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова лізингова група»(затверджений Рішенням зборів учасників від 16.05.2007р., протокол № 19, зареєстрований 23.05.2007р. державним реєстратором Шевченківського району міста Києва, номер запису 107410500060008153), генеральний директор товариства має право розпоряджатися майном товариства в межах, що визначені зборами учасників товариства.
За твердженням позивача, станом на момент укладення оспорюваних договору застави та кредитного договору, збори учасників товариства не приймали рішення стосовно визначення меж розпорядження майном товариства генеральним директором товариства.
На думку позивача, генеральний директор товариства не мав відповідних повноважень укладати договір застави та кредитний договір, так як залучення кредитних коштів і передача майна в заставу є формою розпорядження майном, оскільки передбачає під собою перехід права власності на майно.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали даної справи, заслухавши представника відповідача, колегія прийшла до висновку про те, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні його позовних вимог виходячи з наступного.
13 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», що підтверджується Статутом АБ «Укргазбанк»та Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова лізингова група»було укладено Кредитний договір №130.
Відповідно до п.1.1., 1.2. договору банк надав позичальнику кредит в сумі 169 302,00 грн. цільове призначення (мета) кредиту: для фінансування операції фінансового лізингу автомобіля Ford Fusion Ambiente та автомобіля Ford Focus C-Max .
Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до ч. З ст. 92 ЦК України, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
В Статуті позивача вказано, що «генеральний директор товариства має право: - укладати будь-які угоди та інші юридичні акти, видавати довіреності, відкривати в банках поточний та інші рахунки». Тобто, до переліку цих угод може входити, як кредитний договір № 130 від 07 травня 2010 року, так і договір застави від 28.08.2007 року. Одночасно, відповідно до п. 6.4 оспорюваного кредитного договору підписанням даного договору позичальник підтверджує, що є всі необхідні повноваження від засновників (акціонерів, співвласників) та інших органів управління позичальника, необхідні для укладання та виконання цього договору.
Позивачем не було надано документів, що підтверджували б обмеження повноважень генерального директора ТОВ «ФЛГ»на момент укладення кредитного договору № 130 від 07 травня 2010 року.
Крім того, отримавши кошти в сумі 169 302,00 грн. за кредитним договором № 130 від 07 травня 2010 року, ТОВ «ФЛГ» визнала правомірними дії генерального директора щодо укладення спірного договору. При цьому, позивач погашав заборгованість за кредитним договором № 130 від 07 травня 2010 року, підтвердженням чого є виписка по рахунку № 206344818581.980 за період з 13.07.2007 року по 10.12.2009 року та розрахунок заборгованості за кредитним договором № 130 від 07 травня 2010 року, станом на 10.12.2009 року, що також свідчить про схвалення ТОВ «ФЛГ» кредитного договору № 130 від 07 травня 2010 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АБ «Укргазбанк»та позивачем в особі генерального директора Василенка Дениса Юрійовича, було укладено договір застави від 28.08.2007 року.
Відповідно до п. 1.1. Договору застави, дійсний договір забезпечує вимогу Заставодержателя, що випливає з договору № 130 від 13 липня 2007 року, з урахуванням змін та доповнень № 1 від 28.08.2007 року до кредитного договору № 130 від 13.07.2007 року, укладених між Заставодержателем та Заставодавцем, за умовами якого Заставодавець зобов'язаний Заставодержателю не пізніше 13 липня 2010 року повернути кошти в сумі 169 302,00 гривень надані в формі кредиту для фінансування операції фінансового лізингу автомобіля Ford Fusion Ambiente та автомобіля Ford Focus C-Max Ambiente, з відповідним графіком погашення.
Позивач не надав належних доказів, які б підтверджували порушення його прав та інтересів, пов'язаних з підписанням кредитного договору № 130 від 13 липня 2007 року та договору застави від 28.08.2007 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія вважає, що місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку, що кредитний договір укладено відповідно до положень чинного законодавства України, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, позивач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2010р. у справі №4/256 залишити без змін.
2 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова лізингова група” залишити без задоволення.
3.Матеріали справи №4/256 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді