01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.10.2010 № 6/186
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
За участю представників:
від позивача: Журавель В.В. - за довіреністю,
від відповідача: Кононов Ю.М. - за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Джерман Моторз"
на рішення Господарського суду м.Києва від 20.05.2010
у справі № 6/186 ( .....)
за позовом ТОВ "Джерман Моторз"
до Державної податкової адміністрації України
про визнання договору поставки частково недійсним
У березні 2010 року ТОВ „Джерман Моторз” (позивач) звернулося до Державної податкової адміністрації міста Києва (відповідач) з позовом до господарського суду міста Києва про визнання недійсним з моменту укладення п. 6.2, викладеного у редакції: «за порушення строків поставки товару постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості непоставленого у строк товару, за кожний день прострочення поставки»договору на закупівлю автомобілів легкових (автомобілів спеціального призначення для правоохоронних органів -органів податкової міліції) марки Volkswagen № 23/11-7 від 22.11.2007 р. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що зазначений пункт не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки пеня стягується лише у випадку прострочення грошового зобов'язання, а в даному випадку мова йде про порушення строків виконання зобов'язання з поставки товару.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2010 року у справі № 6/186 в задоволенні позовних вимог ТОВ „Джерман Моторз” відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва у справі №6/186 від 20.05.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в повному обсязі задовольнити позовні вимоги.
В своїй апеляційній скарзі , позивач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
Як свідчать матеріали даної справи, 22.11.2007 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Джерман Моторз» (постачальником) та Державною податковою адміністрацією України (покупцем) укладено договір № 23/11-07 на закупівлю автомобілів легкових (автомобілі спеціального призначення для правоохоронних органів -органів податкової міліції) марки Volkswagen .
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця в строки та на умовах, зазначених в цьому Договорі, додатках до Договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар -автомобілі легкові (автомобілі спеціального призначення для правоохоронних органів -органів податкової міліції (далі по тексту цього Договору товар або спеціальні автомобілі марки Volkswagen) в асортименті, комплектності та кількості відповідно до специфікації до даного Договору, що є невід'ємною його частиною.
Згідно з п. 2.1. Договору загальна планова вартість товару становить 59 656 548 грн. (з ПДВ).
Пунктом 6.2 Договору сторони погодили, що за порушення строків поставки товару постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості непоставленого у строк товару, за кожний день прострочення поставки.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові виходячи з наступного.
Підставою недійсності правочину, відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 174 Господарського суду України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, серед яких вказано й договори, визначено також ст. 11 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів.
Частиною 7 вказаної статті передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України). Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України).
Договору, як юридичному факту, властиві наступні ознаки:
- в договорі виявляється воля не однієї сторони, а двох чи кількох, волевиявлення яких за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному;
- наявність спільних дій осіб, спрямованих на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлена свобода договору, яка в себе також включає:
- вільний вияв волі особи на вступ у договірні відносини;
- свобода вибору сторонами форми договору;
- право сторін укладати як договори, передбачені законом, так і договори, які законом не передбачені, але йому не суперечать;
- право сторін за своєю згодою змінювати, розривати або продовжувати чинність укладеного ними договору.
З огляду на викладене, договір є спільним вольовим актом, спрямованим на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Неустойка є одним із способів забезпечення виконання зобов'язання, і, в силу статті 547 Цивільного кодексу України підставою для її застосування є досягнення згоди між сторонами про це у письмовій формі.
Таким чином, підставою для її застосування є волевиявлення сторін.
Дане волевиявлення мало місце шляхом викладення пункту 6.2 Договору у наступній редакції: «за порушення строків поставки товару постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості непоставленого у строк товару, за кожний день прострочення поставки».
Отже, сторони погодили і досягли згоди щодо даної умови.
Відповідно до п. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 Цивільного кодексу).
Вказана норма закону не містить заборони встановлення неустойки за порушення не грошового зобов'язання.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія вважає, що відсутні правові підстави для оцінки п. 6.2 Договору на відповідність ст. 549 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, колегія прийшла до висновку, що вимоги позивача про визнання договору частково недійсним, задоволенню не підлягають, оскільки доводи скаржника не підтверджуються жодними доказами, а тому є необґрунтованими.
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, позивач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим, законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2010р. у справі №6/186 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Джерман Моторз”
залишити без задоволення.
3.Матеріали справи №6/186 повернути до господарського суду міста Києва.
4.Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді