01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.10.2010 № 12/36
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Новікова М.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Горовець О.М. - дов. №790-1/14 від 26.03.2010р.;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Єщенко О.А. - дов. №05-1591 від 10.09.2010р.;
Шевченко В.Г. - дов. №05-1594 від 140.09.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ГУ державної фельд"єгерської служби України
на рішення Господарського суду м.Києва від 16.04.2010
у справі № 12/36 ( .....)
за позовом ВАТ "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" в особі Київської філії "Сіті"
до ЗАТ "Українська транспортна страхова компанія"
ГУ державної фельд"єгерської служби України
про стягнення 6951,89 грн.
Відкрите акціонерне товариство „Українська страхова компанія „Дженералі Гарант” в особі Київської філії „Сіті” (далі - позивач) звернулося до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, в якому просило стягнути із Закритого акціонерного товариства „Українська транспортна страхова компанія” (далі - відповідач-1) 6 235,59 грн. (з них: 4 399 грн. - основний борг, 400,31 грн. - пеня, 230,95 грн. - 3% річних, 1 205,33 грн. - збитки від інфляції), а також стягнути з Головного управління Державної фельд'єгерської служби України (далі - відповідач-2) грошові кошти у розмірі 716,30 грн. (з них: 510,00 грн. - франшиза, 29,33 грн. - 3% річних, 176,97 грн. - збитки від інфляції).
В процесі судового розгляду позивач надав суду заяву про зміну позовних вимог, в якій просив стягнути відповідача-1 кошти в розмірі 3 780,21 грн. (з них: 2 491,90 грн. - основний борг, 226,76 грн. - пеня, 161,97 грн. - 3% річних, 899,58 грн. - збитки від інфляції), а з відповідача-2 стягнути 3 127,07 грн. (з них: 2 077,10 грн. - основний борг, 140,20 грн. - 3% річних, 909,77 грн. - збитки від інфляції).
Відповідач-1 у відзиві на позов зазначив про те, що у нього не було підстав для виплати страхового відшкодування позивачу, оскільки останній не надав повного пакету документів, необхідних для здійснення цієї виплати. За твердженням відповідача-1, посилання позивача на прострочення відповідачем-1 виплати страхового відшкодування та нарахування у зв'язку з цим штрафних санкцій є безпідставними, оскільки в даному випадку має місце безвідповідальне ставлення саме позивача до вирішення питання виплати страхового відшкодування. Окрім того, відповідач-1 повідомив, що за умови надання документу на підтвердження пошкодження автомобіля Мерседес, застрахованого позивачем, відповідач-1 згоден виплатити страхове відшкодування позивачу на підставі Висновку спеціаліста експертного автотоварознавчого дослідження №633 від 25.06.2007р. у розмірі 2 491,90 грн. (6 665,51 грн. (вартість матеріального збитку) - 3 663,61 грн. (втрата товарної вартості) - 510,00 (франшиза)).
Відповідач-2 заперечував проти позову, зокрема, зазначаючи наступне:
- для розрахунку суми боргу, який має сплатити відповідач-2, приймались до уваги різні суми, а саме: відповідачем-1 - сума, зазначена у висновку експерта №633 від 25.06.2007р., та сплачена позивачем сума фактичного ремонту автомобіля;
- докази сплати позивачем 1 567,10 грн. як вартості втрати товарного вигляду, який не відшкодовується страховиком, в матеріалах справи відсутні;
- позовні вимоги в частині нарахування до суми франшизи ще 3% річних у розмірі 29,33 грн., інфляційних нарахувань у сумі 176,97 грн., витрат на сплату державного мита у розмірі 10,51 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 24,31 грн. не підлягають задоволенню у зв'язку з відсутністю прострочення виконання відповідачем-2 грошового зобов'язання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2010р. у справі №12/36 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача-1 на користь позивача 2 491,90 грн. основного боргу, 52,00 грн. державного мита, 115,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача-2 на користь позивача 2 077,10 грн. основного боргу, 50,00 грн. державного мита, 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2010р. у справі №12/36, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи. Зокрема, відповідач-2 наголошував на тому, що судом не було перевірено та не з'ясовано правильність здійснення позивачем розрахунку суми коштів, які підлягали стягненню з відповідача-2, оскільки позивач просив суд стягнути з відповідача-2 шкоду, пов'язану з втратою товарного вигляду автомобіля в межах сплаченого страхового відшкодування, але вартість втрати товарного вигляду не підлягає відшкодуванню страховиком. До того ж, позивач не надав суду доказів на підтвердження сплати 1 567,10 грн. вартості втрати товарного вигляду автомобіля.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2010р. апеляційну скаргу відповідача-2 було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.09.2010р.
Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2010р. було внесено зміни до складу колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Вербицької О.В.
15.09.2010р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання.
В судовому засіданні 15.09.2010р. представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд в задоволенні скарги відмовити, але оскаржуване рішення змінити та задовольнити позов повністю.
Представник відповідача-1 в судове засідання 15.09.2010р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2010р. клопотання відповідача-2 було задоволено та відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 06.10.2010р.
Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2010р. було внесено зміни до складу колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Новікова М.М., суддів Зубець Л.П., Мартюк А.І.
Представник відповідача-1 в судове засідання 06.10.2010р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2010р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 20.10.2010р.
В судовому засіданні 20.10.2010р. представник відповідача-2 підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2010р. у справі №12/36 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
В судовому засіданні 20.10.2010р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги відповідача-2 з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити. Однак при цьому, представник позивача просив суд змінити оскаржуване рішення в частині відмови в позові та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача-1 у судове засідання 20.10.2010р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Зважаючи на те, що явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, а також приймаючи до уваги обмеженість строків розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача-1 за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
16.11.2006р. між ОСОБА_1. та Відкритим акціонерним товариством „Українська страхова компанія „Гарант-АВТО” було укладено договір добровільного страхування автотранспорту, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності, оформлений полісом №19-3370393 (далі - Договір), на підставі якого застраховано автомобіль Мерседес-Бенц Е500, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 (далі - автомобіль Мерседес). Страхування проводилось відповідно до Правил добровільного страхування транспортних засобів /КАСКО/ (далі - Правила страхування).
На підставі рішення зборів акціонерів від 04.12.2006р. Відкрите акціонерне товариство „Українська страхова компанія „Гарант-АВТО” було перейменовано у Відкрите акціонерне товариство „Українська страхова компанія „Дженералі Гарант”, а Київську дирекцію страхування „Гарант-АВТО-Сіті” - у Київську філію „Сіті”, що підтверджується витягом із Статуту, Свідоцтвом про державну реєстрацію, довідками з ЄДРПОУ та Положенням про Київську філію „Сіті” Відкритого акціонерного товариства „Українська страхова компанія „Дженералі Гарант” (том справи - 1, аркуші справи - 47-55).
26.05.2007р. у місті Києві на вулиці М.Житомирській сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля Мерседес, застрахованого позивачем, та автомобіля Шкода, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2., власником якого є відповідач-2.
Факт ДТП підтверджується довідкою відділення ДАІ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 17.06.2007р. (том справи - 1, аркуш справи - 16).
Згідно з постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.07.2007р., ДТП відбулася в результаті порушення водієм ОСОБА_2. вимог п. 10.9 Правил дорожнього руху України (том справи - 1, аркуш справи - 15).
В результаті ДТП застрахованому позивачем транспортному засобу (автомобілю Мерседес) були завдані механічні пошкодження і для визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Мерседес, Експертним центром „Експерт-Сервіс Авто” було проведено автотоварознавче дослідження. Згідно з висновком спеціаліста №633 від 25.06.2007р. матеріальний збиток становить 6 665,51 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 19-25).
Фактична вартість ремонту автомобіля Мерседес склала 4 569 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №СФ-0000901 від 21.06.2007р. (том справи - 1, аркуш справи - 27).
Шаповалов І.А., як страхувальник, звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування згідно рахунку-фактури №СФ-0000901 від 21.06.2007р. (том справи - 1, аркуш справи - 31).
Позивач оплатив вартість ремонту автомобіля Мерседес у розмірі 4 569 грн. та вартість автотоварознавчого дослідження у розмірі 340 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №2085 від 10.07.2007р. та №2014 від 04.07.2007р. (том справи - 1, аркуші справи - 29-30).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що до нього в порядку регресу перейшло право на отримання від відповідача-2 компенсації шкоди, завданої власнику автомобіля Мерседес внаслідок ДТП, яка мала місце 26.05.2007р., у зв'язку з чим він звернувся до відповідача-2 з претензією №09/12/07 від 14.12.2007р. (том справи - 1, аркуші справи - 41-42).
Листом №1793 від 27.12.2007р. відповідач-2 повідомив позивача про те, що його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем-1 відповідно до полісу №ВА/9536333 (том справи - 1, аркуші справи - 43).
11.01.2008р. позивач направив на адресу відповідача-1 претензію №06/01/08 від 10.01.2008р. про відшкодування в порядку регресу шкоди, завданої в результаті ДТП (том справи - 45-46).
Зважаючи на те, що жоден з відповідачів у встановленому порядку та строки не відреагував належним чином на звернення позивача щодо відшкодування шкоди в порядку регресу, окрім суми основного боргу (компенсації шкоди, завданої застрахованому транспортному засобу внаслідок ДТП), позивач просив суд стягнути з відповідачів інфляційні втрати, 3% річних та, зокрема, з відповідача-1 пеню.
Місцевий господарський суд задовольнив позов частково, присудивши до стягнення з відповідачів суму основного боргу, але відмовив в задоволенні вимог про стягнення пені, оскільки сторонами у справі, а саме позивачем та відповідачем-1, не було досягнуто письмової згоди про стягнення неустойки за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Також суд відмовив в задоволенні вимог про стягнення з відповідачів інфляційних втрат та 3% річних, мотивуючи це тим, що страхове відшкодування, франшиза та сума шкоди, пов'язана із втратою товарного вигляду автомобіля, не є простроченням грошового зобов'язання в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим підстави для стягнення збитків від інфляції відсутні. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних, суд першої інстанції виходив з визначення поняття «проценти», наведеного в п.1.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції Закону України №283/97-ВР від 22.05.1997р.), та зазначив, що ані страхове відшкодування, ані франшиза, ані сума шкоди, пов'язаної із втратою товарного вигляду автомобіля, не наявні в переліку платежів, які включаються до процентів, у зв'язку з чим підстави для нарахування та стягнення 3% річних в даному випадку відсутні.
Апеляційний господарський суд частково не погоджується з висновками місцевого господарського суду, з наступних підстав.
Відносини у сфері страхування врегульовані Законом України „Про страхування”, який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
Згідно зі ст. 1 вищеназваного Закону страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів, цих фондів.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.
Відповідно до ст.ст. 3-5 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Тобто, цей закон є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
В ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як було встановлено в процесі судового розгляду, позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування за полісом №19-3370393.
Оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу, винного в настанні страхового випадку (ДТП), застрахована відповідачем-1 відповідно до полісу №ВА/9536333, до позивача перейшло право вимоги до відповідача-1 по відшкодуванню завданої шкоди.
Згідно зі ст. 29 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
В ст. 32 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що страховик не відшкодовує знос транспортного засобу та шкоду, пов'язану з втратою товарної вартості автомобіля.
У відповідності до ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Згідно з п.2 Полісу №ВА/9536333 сума франшизи становить 510,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 44).
Оскільки втрата товарної вартості автомобіля не підлягає відшкодуванню, а матеріальні збитки підлягають зменшенню на суму франшизи, відповідач-1 повинен сплатити на користь позивача в порядку регресу 2 491,90 грн. (6 665,51 грн. (вартість матеріального збитку) - 3 663,61 грн. (втрата товарної вартості) - 510,00 (франшиза)).
На вимогу позивача (претензія №06/01/08 від 10.01.2008р.) відповідач-1 не перерахував суму страхового відшкодування.
Зауваження відповідача-1 відносно того, що позивачем не надано документів на підтвердження пошкодження застрахованого позивачем транспортного засобу, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки в додатку до претензії №06/01/08 від 10.01.2008р. позивачем було надано весь пакет документів, необхідних для виплати страхового відшкодування, відповідно до Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Окрім того, в процесі судового розгляду, Господарський суд міста Києва витребував від Шевченківського районного суду м. Києва копію адміністративної справи відносно громадянина Федорченко О.В. (водія, який керував транспортним засобом, винним в ДТП), в якій також наявні документи, що підтверджують як факт ДТП, так і склад його учасників (том справи - 1, аркуші справи - 80-91).
Однак сума страхового відшкодування у розмірі 2 491,90 грн. не була сплачена відповідачем-1 на користь позивача, у зв'язку з чим апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача-1 основного боргу в сумі 2 491,90 грн.
Відносно вимог про стягнення з відповідача-2 на користь позивача шкоди, пов'язаної з втратою товарного вигляду автомобіля, у розмірі 1 567,10 грн. та суми франшизи у розмірі 510,00 грн., судом було встановлено наступне.
Нормами ст. 1192 Цивільного кодексу України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ, тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р. затверджено Методику товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, згідно з п.п.1.6, 8.5 якої величина втрати товарної вартості дорожнього транспортного засобу - це умовна величина зниження ринкової вартості дорожнього транспортного засобу, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, у порівнянні з ринковою вартістю подібного непошкодженого дорожньо-транспортного засобу. Величина втрати товарної вартості характеризує фізичний знос, який виникає у разі пошкодження дорожньо-транспортного засобу і відповідного ремонту внаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду, а також внаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту запасних частин, які перебували з ужитку чи в ремонті. Величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів дорожньо-транспортних засобів.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана, зокрема майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Заявлена позивачем до стягнення сума, яка являється величиною втрати товарної вартості автомобіля, по суті є деліктною (позадоговірною) відповідальністю відповідача-2 за завдану майнову шкоду. При цьому, сплата вартості відновлювального ремонту автомобіля страховою компанією не виключає обов'язку винної особи відшкодувати завдану нею шкоду в повному обсязі, в тому числі і відшкодувати збитки, пов'язані з втратою товарної вартості пошкодженого автомобіля.
Як уже зазначалось вище, згідно зі ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» франшиза не включається до суми страхового відшкодування, однак позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача-2 коштів, які не відшкодовуються страховиками, але підлягають відшкодуванню винною особою на загальних підставах, а саме збитків, пов'язаних з втратою товарної вартості пошкодженого автомобіля, та франшизи.
Оскільки матеріалами справи підтверджено наявність всіх елементів цивільного правопорушення, що є передумовою для відшкодування шкоди (збитків), позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-2 франшизи у сумі 510,00 грн. та шкоди, пов'язаної із втратою товарного вигляду автомобіля, у розмірі 1 567,10 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В задоволенні решти позовних вимог, а саме стягнення з відповідачів інфляційних втрат, 3% річних та, зокрема, з відповідача-1 пені, суд першої інстанції відмовив, посилаючись на необґрунтованість цих вимог.
Апеляційний господарський суд не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, вважає його передчасним, з наступних підстав.
В своєму рішенні Господарський суд міста Києва зазначає про те, що ст. 547 Цивільного кодексу України передбачає обов'язкову письмову форму правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання. Наслідком недодержання письмової форми є нікчемність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання.
Окрім того, суд першої інстанції звертає увагу на ст. 231 Господарського кодексу України, згідно з якою у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Натомість судом не надано належної оцінки ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України, в якій передбачено, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
У відповідності до п.37.2 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Тобто, виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування забезпечується неустойкою (пенею), про що чітко зазначено в Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і тому в даному випадку пеня підлягає нарахуванню в силу закону.
Посилання місцевого господарського суду на Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» також є необґрунтованими, оскільки норми названого Закону поширюються на договірні відносини, тоді як підставою для стягнення коштів з відповідачів є право регресної вимоги, а не договірні зобов'язання сторін.
Згідно зі ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування проводиться протягом місяця з дня отримання документів, визначених у ст. 35 цього Закону або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача-1 з претензією №06/01/08 від 10.01.2008р., в якій вимагав сплатити суму страхового відшкодування протягом 15 днів з моменту отримання цієї претензії. До претензії були додані документи, необхідні для виплати страхового відшкодування згідно з вимогами ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Претензія була отримана відповідачем-1 14.01.2008р., про що свідчить підпис уповноваженої особи на поштовому повідомлення про вручення претензії, копія якого наявна в матеріалах справи (том справи - 1, аркуш справи - 46), але у встановлені діючим законодавством порядку та строки відповідач-1 кошти не перерахував. Відповідно до положень ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” прострочення відповідача-1 з виплати позивачу страхового відшкодування розпочалось з 15.02.2008р.
Зважаючи на те, що в процесі судового розгляду встановлено факт прострочення відповідачем-1 виплати на користь позивача страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 2 491,90 грн., апеляційний господарський суд вважає правомірним вимоги позивача про нарахування та стягнення з відповідача-1 пені за період з 15.02.2008р. по 15.08.2008р., яка за розрахунком суду становить 226,76 грн.
У відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки, як уже зазначалось вище, факт прострочення виконання відповідачем-1 грошового зобов'язання з виплати позивачу страхового відшкодування підтвердилось під час розгляду справи, з відповідача-1 також підлягають стягненню інфляційні втрати та 3% річних за весь період прострочення, визначений позивачем, а саме з лютого 2008 року по квітень 2010 року. Згідно з розрахунком суду відповідач-1 повинен сплатити на користь позивача інфляційні втрати у сумі 899,58 грн., нараховані за період з 01.03.2008р. по 01.04.2010р., та 3% річних у розмірі 161,97 грн., нарахованих за період з 15.02.2008р. по 15.04.2010р.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача-2 з претензією №09/12/07 від 13.12.2007р., в якій вимагав сплатити суму страхового відшкодування протягом 7 днів з моменту отримання цієї претензії.
Претензія була отримана відповідачем-2 20.12.2007р., про що свідчить підпис уповноваженої особи на поштовому повідомлення про вручення претензії, копія якого наявна в матеріалах справи (том справи - 1, аркуш справи - 42), але у встановлені діючим законодавством порядку та строки відповідач-2 кошти не перерахував. Згідно з положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України прострочення відповідача-2 з виплати позивачу франшизи у сумі 510,00 грн. та шкоди, пов'язаної із втратою товарного вигляду автомобіля, розпочалось з 28.12.2007р.
Зважаючи на те, що відповідач-2 також допустив прострочення виконання грошового зобов'язання на користь позивача, вимоги останнього про стягнення з відповідача-2 інфляційних втрат та 3% річних також є обґрунтованими. За розрахунком суду з відповідача-2 на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 909,77 грн., нараховані за період з 01.01.2008р. по 01.04.2010р., та 3% річних у розмірі 140,20 грн., нарахованих за період з 28.12.2007р. по 28.03.2010р.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові.
Інших додаткових пояснень або доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.
Відносно вимог позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, згідно з якими він просить змінити рішення в частині відмови в позові та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Діюче законодавство чітко розмежовує поняття апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу. Згідно з нормами Господарського процесуального кодексу України сторони мають право оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, тобто шляхом подання відповідної скарги (апеляційної чи касаційної). Саме в скарзі сторона або інший учасник судового процесу може викласти підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково, а також свої вимоги. Однак, відзив на апеляційну скаргу по своїй суті є лише письмовою позицією сторони (іншого учасника судового процесу) відносно обставин, наведених в апеляційній скарзі, і не може містити вимог про скасування або зміну судового рішення, оскільки формою незгоди з прийнятим рішенням є саме скарга (апеляційна чи касаційна). За таких обставин, під час перегляду рішення Господарського суду міста Києва апеляційним судом прийнято до уваги позицію позивача, викладену у відзиві на апеляційну скаргу, але вимоги про зміну судового рішення не розглядаються.
Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача-2 не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, однак в процесі перегляду рішення місцевого господарського суду було встановлено неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача-2 задоволенню не підлягає, однак Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2010р. у справі №12/36 має бути скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів інфляційних втрат, 3% річних та, зокрема, з відповідача-1 пені, з прийняттям нового рішення в цій частині вимог про задоволення позову.
Відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання позовної заяви (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, витрати по сплаті державного мита за її подання відшкодуванню не підлягають та покладаються на відповідача-2 (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Головного управління Державної фельд'єгерської служби України залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2010р. у справі №12/36 скасувати частково та викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
„1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Українська транспортна страхова компанія” (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 77, код ЄДРПОУ 22945712, р/р 2650001004925 в AT „Укрексімбанк”, МФО 322313) на користь Відкритого акціонерного товариства „Українська страхова компанія „Дженералі Гарант” в особі Київської філії „Сіті” (01135, м. Київ, вул. Златоустівська, 35, п/р 26509014035172 у філії AT „Укрексімбанк” м. Київ, МФО 380333, код ЄДРПОУ 24580961) 2 491,00 грн. (дві тисячі чотириста дев'яносто одну гривню 00 копійок) - основного боргу, 226,76 грн. (двісті двадцять шість гривень 76 копійок) - пені, 899,58 грн. (вісімсот дев'яносто дев'ять гривень 58 копійок) - інфляційних втрат, 161,97 грн. (сто шістдесят одну гривню 97 копійок) - 3% річних, 55,82 грн. (п'ятдесят п'ять гривень 82 копійки) - державного мита, 129,16 грн. (сто двадцять дев'ять гривень 16 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Стягнути з Головного управління Державної фельд'єгерської служби України (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, 19, код ЄДРПОУ 14292513, р/р 35221001000091 в Державному казначействі України, МФО 820172) на користь Відкритого акціонерного товариства „Українська страхова компанія „Дженералі Гарант” в особі Київської філії „Сіті” (01135, м. Київ, вул. Златоустівська, 35, п/р 26509014035172 у філії AT „Укрексімбанк” м. Київ, МФО 380333, код ЄДРПОУ 24580961) 2 077,10 грн. (дві тисячі сімдесят сім гривень 10 копійок) - основного боргу, 140,20 грн. (сто сорок гривень 20 копійок) - 3% річних, 909,77 грн. (дев'ятсот дев'ять гривень 77 копійок) - інфляційних втрат, 46,18 грн. (сорок шість гривень 18 копійок) - державного мита, 106,84 грн. (сто шість гривень 84 копійки) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.
3. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
4. Матеріали справи №12/36 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді
28.10.10 (відправлено)