01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.10.2010 № 5/74
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Соболєва М.В., представник, довір. у справі
від відповідача -Кобзар В.А., та Зубенко М.А. , представники, довір. у справі
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Сервіс-Енерго"
на рішення Господарського суду м.Києва від 05.08.2010
у справі № 5/74 ( .....)
за позовом Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк"
до ТОВ "Сервіс-Енерго"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про звернення стягнення на предмет іпотеки
У судовому засіданні 04.10.- 13.10. - 20.10 2010р. оголошувалися перерви в порядку ст. 77 ГПК України , тому постанова судом апеляційної інстанції прийнята 20.10.2010р. з оголошенням її вступної та резолютивної частини .
Фіксування розгляду справи здійснювалося за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку із задоволенням клопотання апелянта , поданого 20.10.2010р.
У грудні 2009 р. до Господарського суду м. Києва звернувся позивач - Акціонерний комерційний інноваційний банк “УкрСиббанк” (надалі - Банк) - з вимогами до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс-Енерго” - , у яких позивач просив на підставі судового рішення звернути стягнення на заставне майно - нежилий будинок для розміщення теплопункту , критої автостоянки та адміністративних приміщень, загальною площею 1152,20 кв.м., розташований за адресою м. Київ , вул. Хорива, 41-Б, яке належить на праві приватної власності відповідачу і яким відповідач забезпечив перед позивачем згідно з договором застави(іпотеки) від 10.12.2003 р. виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 09-12/03КА від 09.12.2003 р. з наступними змінами та доповненнями.
Крім того позивач просив суд встановити спосіб реалізації предмет застави шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України “Про іпотеку” та визнати право Банку від свого імені продати предмет застави будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу за ціною 18 319 676 грн., надати право Банку на отримання будь-яких документів та вчинення інших дій, необхідних для укладення договору купівлі-продажу предмету іпотеки. Крім того банк просив судові витрати покласти на відповідача.
Позов обґрунтовувався Банком тим обставинами , що заставою (іпотекою) відповідач забезпечив виконання перед Банком зобов'язань за кредитним договором боржником - ТОВ “Енерготрансінвест Холдинг”, заборгованість якого станом на 04.12.2009 р. становила 41 714 017,43 грн. , з яких : 34 999 997 грн. кредитна заборгованість станом на 31.07.2009 р., 5 389 399,55 грн. заборгованість із сплати процентів станом на 31.07.20009р., 1 217 222, 12 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом станом на 31 .07.2009 р. та 107 398,76 грн. пені за несвоєчасне погашення заборгованості із сплати процентів станом на 31.07.2009 р.
Проте, вказував Банк , 25 травня 2009 р. Господарським судом міста Києва порушено провадження у справі № 50/396 про банкрутство ТОВ “Енерготрансінвест Холдинг” за заявою ліквідаційної комісії цього боржника за особливостями, передбаченими ст. 51 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” .
14 серпня 2009 р. у газеті “Голос України” № 151 опубліковано оголошення про визнання ТОВ “Енерготрансінвест Холдинг” банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру на підставі постанови Господарського суду міста Києва від 31.07.2009р. , а відповідач у добровільному порядку зобов'язань за заставним договором не виконує.
Відповідач позов не визнавав і доводи Банку заперечував, посилаючись на недотримання Банком при зверненні до суду встановлених ч. 1 ст. 35 Закону України “Про іпотеку” строків на вимоги до іпотекодавця про усунення порушення основного зобов'язання .
Відповідач також зауважував, що введений господарським судом , який порушив справу про банкрутство боржника за основним зобов'язанням , мораторій стосується також такого виду забезпечення зобов'язань як застава (іпотека) , відтак, спір між Банком та відповідачем щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до закінчення дії мораторію розглянутий по суті бути не може.
Не погоджувався відповідач з початковою ціною предмету іпотеки, запропонованою Банком у позові.
У ході розгляду справи відповідач подавав відхилені судом першої інстанції клопотання, зокрема, про залучення боржника ( ТОВ “Енерготрансінвест Холдинг”) , та первісного боржника - ЗАТ “Корпорація Еенерготрансінвест” за кредитним договором до участі у справі; про залучення в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору майнового поручителя фізичну особу -громадянина Овчаренка П. В. , як боржника за окремим договором , укладеним з Банком , і якого відповідач вважав солідарним із ним боржником перед Банком ; про виклик судового експерта у судове засідання , про призначення повторної експертизи, інші заяви процесуального характеру.
Рішенням місцевого господарського суду від 05.08.2010р. , постановленим після оцінки звіту експерта за результатами судової оціночної експертизи з визначення початкової ціни продажу предмету іпотеки поряд з іншими матеріалами справи , позовні вимоги Банку як обґрунтовано заявлені задоволені повністю .
Умотивовуючи свій висновок про обґрунтованість вимог позивача та задоволення у зв'язку із цим позову , місцевий господарський суд послався на те, що предметом спору у даній справі є вимога іпотекодержателя про звернення стягнення на майно, яке не входить до ліквідаційної маси, оскільки належить не боржнику, а іншій особі -ТОВ “Сервіс-Енерго”, тому законодавець не обмежує право іпотекодержателя, назва якого після зміни - Публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк” - на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі порушення справи про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, оскільки іпотекодавцем є не боржник, а інша особа.
Не погоджуючись із висновками суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив рішення суду першої інстанції як незаконне скасувати, а у задоволенні позову - відмовити .
Обґрунтовуючи незаконність судового рішення, апелянт посилався на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права у частині застосування до спірних правовідносин норм Закону України “Про іпотеку” (надалі- Закон про іпотеку) , тоді як на думку апелянта, застосовуванню підлягали норми Закону України “Про заставу”(надалі -Закон про заставу) .
У зв'язку з невірним застосування норм матеріального права, вважав апелянт, суд першої інстанції обрав хибний спосіб реалізації заставного майна, і замість продажу його з публічних торгів , як це передбачалося Законом про заставу, застосував інший спосіб , передбачений Законом про іпотеку.
Крім того, на думку апелянта, місцевий господарський суд при розгляді справи не дав належної оцінки встановленим Харківським апеляційним господарським судом фактів при розгляді спору щодо відповідності закону договору про зміни № 7 до Договору застави (іпотеки) . Відповідач також звертав увагу суду апеляційної інстанції на упередженість місцевого господарського суду при розгляді спору , що полягало у залишенні без задоволення клопотань , заявлених відповідачем, вади судового рішення, суперечливість оцінки предмет іпотеки, здійсненої судових експертом, іншим матеріалам справи.
Ухвалою від 20.09.2010р. колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у складі : Коротун О.М. (головуючий), суддів : Кропивна Л.В. , Поляк О.І. прийнято апеляційну скаргу до провадження і призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У розгляді справи та апеляційної скарги взяли участь представників обох сторін. Представник апелянта підтримував апеляційну скаргу, представник Банку її задоволення заперечував , посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги , заслухавши пояснення представників сторін, які взяли участь у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом , спір, переданий на вирішення господарського суду , стосувався наявності у Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” (Банку) права на звернення стягнення на предмет застави для задоволення своїх вимог до боржника у забезпеченому заставою зобов'язанні .
До предмету доказування входили обставини, які були правоутворюючими фактами , з яких у Банку виникало право звернути стягнення на заставне майно , яким відповідач ,як третя особа -власник майна, забезпечувало цим майном виконання боржником основного зобов'язання перед кредитором .
Місцевий господарський суд на підставі оцінки доказів вірно встановив, що заставою забезпечувалося виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерготрансінвест Холдінг” (позичальником) перед Банком за кредитним договором від 09.12.2003 р. з урахуванням трьохстороннього договору про заміну сторін у зобов'язанні від 12.06.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк”, ЗАТ “Корпорація “Еенерготрансівенст” та ТОВ “Еенерготрансівест холдінг” , та з наступними змінами до кредитного договору , внесеного згідно з підписаними між позичальником (боржником) та Банком додатковими угодами.
Підставою виникнення у Банку права застави щодо належного Товариству з обмеженою відповідальністю “Сервіс-Енерго”(заставодавець) майна був укладений договір застави (іпотеки) об'єкту незакінченого будівництва від 10.12.2003р., посвідчений у день укладення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 2109-у, а моментом виникнення такого права - дата нотаріального посвідчення договору.
Як випливає з матеріалів справи , спочатку заставою забезпечувалося виконання зобов'язань перед Банком двох боржників : ЗАТ “Корпорація Енерготрансінвест” ( на підставі кредитного договору з Банком № 09-12/03КА від 09 грудня 2003 року ) та ТОВ “Енергоюніверс” ( на підставі кредитного договору з Банком № 10-12/03КА від 09 грудня 2003 року) .
У подальшому, до договору застави вносились зміни , шляхом підписання та нотаріального посвідчення додаткових угод та договорів про зміни до договору застави. Так, зокрема, 12.06.07р. між Банком та відповідачем був укладений договір про зміни № 7 до договору застави (іпотеки), відповідно до якого сторони погодили, що в зв'язку укладенням 12.06.07р. між ЗАТ “Корпорація Енерготрансінвест”, ТОВ “Енерготрансінвест Холдинг” та Банком договору про зміну сторони у зобов'язанні , за яким передано права та обов'язки ЗАТ “Корпорація Енерготрансінвест” за кредитним договором № 09-12/03КА від 09.12.03р. Товариству з обмеженою відповідальністю “Енерготрансінвест Холдинг”, заставодавець погодився на виконання в повному обсязі обов'язків за договором застави (іпотеки) об'єкту незакінченого будівництва від 10.12.03р. щодо забезпечення кредитних зобов'язань ТОВ “Енерготрансінвест Холдинг”за кредитним договором № 09-12/03КА від 09.12.03р. та додаткових угод до нього.
Відповідно до п. 1.1. договору застави, заставодавець з метою забезпечення зобов'язань заставляв нежитловий будинок незакінчений будівництвом, що знаходиться в місті Києві по вул. Хорива під № 41 літ. Б.
Вказаний опис предмету об'єкта застави у договорі у судах першої та другої інстанції відповідач поставив під сумнів , вказуючи, що об'єкт застави (іпотеки) , так як про нього вказано у договорі застави (іпотеки) , був прийнятий за актом державної приймальної комісії від 28.12.2007 р. в експлуатацію як об'єкт реконструкції, а тому майно, передане в іпотеку не відповідало ознакам предмету іпотеки, зазначеним у ст. 5 Закону про іпотеку , який не відносив об'єкт реконструкції до об'єктів іпотеки.
Колегія суддів , відхиляючи доводи апелянта з цього приводу , виходила з наступного.
Суттєвими умовами договору застави (іпотеки) є предмет застави, його оцінка, суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
За принципом спеціальності, об'єктом застави може бути тільки визначене майно.
Поряд з цим, відповідно до ст. 9 Закону України “Про архітектурну діяльність” нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт охоплюється єдиним поняттям “будівництво об'єкта архітектури “ відповідно до затверджених проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному статтею 24 Закону України “Про планування і забудову територій”.
Саме тому рішення державної приймальної комісії , утвореної органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, про готовність об'єкту будівництва до експлуатацію має назву акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Об'єкт будівництва - реконструкція з розширенням в частині прибудови двоповерхової будівлі до існуючого не житлового будинку для розміщення теплопункту , критої автостоянки та адміністративних приміщень за адресою вул. Хорива, 41-Б у Подільськогу районі м. Києва, прийнятий в експлуатацію державною приймальною комісією , утвореною за розпорядженням Подільської райдержадміністрації у м. Києві № 2048 від 19.12.2007р., за актом , який затверджено розпорядженням Подільської РДА 09.01.2008 р. ( а.с 74-76) , індивідуально визначений і нерозривно пов'язаний із землею, переміщення якого є неможливим без його знецінення та зміни призначення.
Таким чином, колегія суддів не вбачає жодних обставин , які би свідчили про невідповідність вказаного у договорі застави(іпотеки) об'єкту принципу спеціальності предмету застави та входило би у суперечність із встановленими законом ознаками предмету іпотеки .
Крім того, як вказано у договорі застави(іпотеки) , предмет застави належить заставодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлового будинку не закінченого будівництвом, укладеного між Закритим акціонерним товариством “Енерготрансінвест”та заставодавцем, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С. 08.11.2002 року за реєстровим номером № 5296.
З огляду на викладене колегія суддів не знайшла підстав для залучення до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Прокудіної Л.Д. , який посвідчував договір застави (іпотеки), оскільки з'ясування питань , що мають правовий характер, є компетенцією суду.
Відповідно до п. 1.2. зазначеного договору, заставою за цим договором забезпечуються вимоги заставодержателя, які випливають з кредитного договору № 09-12/03КА від 09 грудня 2003 року, згідно з яким заставодержатель надає Закритому акціонерному товариству “Корпорація Енерготрансінвест” кредит у формі кредитної лінії та кредитному договору № 10-12/03КА від 09 грудня 2003 року, згідно з яким заставодержатель надає ТОВ “Енергоюніверс” кредит у формі кредитної лінії.
Згідно п. 1.3. договору застави, у випадку невиконання боржником (боржниками) відповідних положень кредитного договору заставодержатель має право отримувати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна (предмету застави) переважно перед іншими кредиторами в повному обсязі вимог, включаючи основну суму боргу, відсотки за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, включаючи пеню та інші штрафні санкції, а також, видатки щодо здійснення стягнення на предмет застави та його реалізацію.
У відповідності до п. 5.1. договору застави право звернення стягнення на предмет застави згідно п. 1.1. цього договору для задоволення своїх вимог відповідно до Кредитного договору виникає у заставодержателя у випадку невиконання (часткового невиконання) боржником своїх зобов'язань перед заставодержателем за кредитним договором та в інших випадках, передбачених цим договором в тому числі, при простроченні належного платежу понад 10 календарних днів.
Згідно п. 5.2. договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється шляхом добровільної передачі предмета застави у власність заставодержателя, або за рішення господарського суду, чи виконавчого напису нотаріуса.
Місцевий господарський суд дійшов правильного висновку , що в силу укладеного між заставодавцем та Банком і посвідченого нотаріально договору застави (іпотеки) , Банк набув право застави , а при невиконанні зобов'язання , забезпеченого заставою - також і право звернення стягнення на предмет застави за однією із форм , узгодженої сторонами у договорі - за рішенням господарського суду.
Доводи апелянта про те, що Банк , направивши до заставодавця вимогу погасити заборгованість боржника у зобов'язанні ,забезпеченого заставою, не дотримався встановленого законом про іпотеку 30-денного строку на відповідь від заставодавця , обґрунтовано були відхилені судом першої інстанції на підставі положень ст. 35 Закону України “Про іпотеку”, за змістом якої недотримання встановленого у частині першій цієї статті строку не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Слід погодитися з місцевим господарським судом і у тому, що залучення до участі у справі боржника за зобов'язанням , забезпеченим заставою, про що просив відповідач, не узгоджувалося з предметом та підставами позову, який передано на вирішення господарському суду.
Колегія суддів, поділяючи мотиви відхилення заявлених відповідачем клопотань у суді першої інстанції , враховує, що відносини між заставодавцем та боржником не є заставними, права і обов'язки, які виникають між ними , не охоплюються змістом правовідносин застави , а у договорі застави майна третьої особи, остання виступає від свого імені , а не від імені боржника.
З цих же підстав, колегія суддів виходила при розгляді та відхиленні клопотання відповідача у суді апеляційної інстанції про залучення до участі у справі боржника за основним зобов'язанням в якості третьої особи без самостійних вимог .
Колегія суддів вважає безпідставним ,а тому відхиляє, подане апелянтом клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, фізичної особи-громадянина Овчаренка П.В
Обґрунтовуючи своє клопотання з цього приводу, апелянт вважав, що Овчаренко П.В. як поручитель перед Банком за виконання тим же боржником того ж зобов'язання , що і відповідач , є солідарним з апелянтом боржником, а тому участь поручителя у справі і його пояснення суду мають істотне значення для розгляду спору і встановлення факту одержання Банком виконання обов'язку від інших солідарних боржників.
Утім , з такими доводами апелянта колегія суддів апеляційного суду погодитися не може, оскільки вважає, що особи, які незалежно одна від одної забезпечили виконання зобов'язання одного і того ж боржника, не несуть солідарної відповідальності перед кредитором.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 09 грудня 2003 року між Банком та Закритим акціонерним товариством “Корпорація Енерготрансінвест” був укладений кредитний договір № 09-12/03КА, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у формі кредитної лінії з лімітом кредитування 10 000 000 грн.
12 червня 2007 року між Закритим акціонерним товариством “Корпорація Енерготрансінвест”(надалі-Корпорація, первісний боржник ), Товариством з обмеженою відповідальністю “Енерготрансінвест Холдинг”(надалі боржник ) та Банком був укладений договір про заміну сторони у зобов'язанні, відповідно до якого Корпорація передала боржнику права та обов'язки за кредитним договором № 09-12/03КА, укладеним 09 грудня 2003р. між первісним боржником та Банком в повному обсязі і на умовах, що існують на момент укладення цього договору.
У зв'язку з укладенням договору про заміну сторони у зобов'язанні, 12 червня 2007 року між Банком та новим боржником - укладена додаткова угода № 273/11168521000 до кредитного договору № 09-12/03КА від 09.12.2003р., в якій узгоджено порядок відкриття рахунків, порядок повернення коштів та інші додаткові умови між банком та новим позичальником.
Пунктом 1 Додаткової угоди № 370 від 05.03.2008р. до кредитного договору передбачено, що загальний ліміт заборгованості боржника за кредитом встановлений в базовій валюті -національній валюті України -35 000 000 (Тридцять п'ять мільйонів) гривень 00 копійок.
Боржник згідно з пунктом 1 Додаткової угоди № 485 від 30.04.2009 року до кредитного договору зобов'язувався сплачувати позивачу за користування кредитними коштами в сумі 33 294 997,00 грн. проценти у розмірі 23% річних у гривні та за користування кредитними коштами в сумі 1 705 000,00 грн. проценти у розмірі 25% річних у гривні. Понад встановлений термін кредитування застосовується процентна ставка в розмірі 46% та 50% відповідно.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши боржнику кредит на загальну суму 34 999 997 грн., а останній прийняв зазначені кошти та зобов'язався повернути надані транші у повному обсязі та у визначені договором строки, а також, сплатити визначену договором та додатковими угодами до нього плату (проценти) за користування кредитом.
Разом з тим, у строк , визначений основним зобов'язанням , а саме : 08 січня 2009 року, боржник свої зобов'язання, забезпечені заставою , не виконав, грошові кошти, отримані у Банку за кредитним договором, не повернув, що підтверджувалося наявними у матеріалах справи довідками-розрахунками.
За розрахунком Банку , здійсненим станом на день прийняття постанови Господарським судом міста Києва № 50/396 про визнання боржника банкрутом, і з дати прийняття якої (31.07.2009 р. ) строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважаються такими , що настали , припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута, заборгованість боржника у зобов'язанні , забезпеченого заставою, складала 41 714 017, 73 грн., з яких 34 999 997 грн. -заборгованість по кредиту, 5 389 399, 55 грн. -заборгованість зі сплати процентів, 1 217 222, 12 грн. -пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором, 107 398, 76 грн. -пеня за несвоєчасне погашення заборгованості зі сплати процентів.
Місцевий господарський суд , із чим не погодився апелянт, застосував при розгляді спору норми Закону про іпотеку.
Як правильно зауважив суд першої інстанції, виконання стягнення за рахунок заставного (іпотечного) майна у примусовому порядку здійснюється, з огляду на ст. 41 Закону про іпотеку, виконавчою службою шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України “Про виконавче провадження” .
Реалізація заставного(іпотечного) майна за рішення господарського суду може передбачати не лише продаж цього майна з публічних торгів, але й іншим способом, встановленим суду з урахуванням норм Закону про іпотеку.
При цьому колегія суддів , як і суд першої інстанції, спирається на частину 5 ст. 39 у поєднанні її з частиною 1 ст. 38 Закону про іпотеку , за змістом яких у разі , коли звернення стягнення на заставне майно здійснюється за рішенням суду, суд вправі обрати не лише такий спосіб реалізації предмета іпотеки , як продаж предмету застави на прилюдних торгів , але й на вибір заставодержателя застосувати інші способи у межах процедур, визначених статтею 38 цього Закону.
Така позиція суду першої інстанції , з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду, ґрунтувалася на аналізі договору застави (іпотеки) та змісті ст. 36 Закону про іпотеку.
Умови договору містили застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом добровільної передачі у власність заставодержателю предмету застави.
В силу частини 3 ст. 36 Закону про іпотеку, визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі звернутися з такою вимогою до суду .
Поряд з цим колегія суддів звертає увагу також на ту обставину, що відповідач мав можливість добровільно передати предмет застави у власність заставодержателя, тобто застосувати позасудову процедуру врегулювання на підставі договору і така можливість в силу ч 1 ст. 36 Закону про іпотеку не була ним втрачена і до набрання рішенням суду законної сили.
Відсутність застосування сторонами позасудових процедур при вирішенні питання звернення стягнення на предмет іпотеки , свідчить про наявність невирішеного між сторонами спору правового характеру, вирішувати який відповідно до ст. 124 Конституції України має суд.
Зважаючи на наявність між сторонами спору правового характеру та беручи до уваги приписи статей 38 та 39 Закону про іпотеку, які зобов'язували суд у разі задоволення ним позову про звернення стягнення на предмет іпотеки вказати у рішенні початкову ціну предмету іпотеки для його подальшого продажу, а також враховуючи, що господарський суд не володів знаннями в області оціночної діяльності , призначення судом першої інстанції судової оціночної експертизи для визначення початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, відповідало змісту Закону про іпотеку .
Відповідно до звіту експерта про оцінку предмета іпотеки - нежилої будівлі для розміщення теплопункту, критої автостоянки та адміністративних приміщень загальною площею 1 153, 20 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Хорива, 41 “Б”, ринкова вартість предмету іпотеки станом на 12.01.2010 року складала 24 873 472 грн. з ПДВ.
Апелянт , продублювавши відхилені судом першої інстанції, клопотання про виклик у судове засідання суб'єкта оціночної діяльності , який проводив судову оціночну експертизу і був попереджений про кримінальну відповідальність , передбачену статями 384 і 385 КК України за дачу завідомо неправдивого висновку або відмову дати висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків , наполягав на задоволенні цих же клопотань у суді апеляційної інстанції.
Проте, відхиляючи клопотання , суд апеляційної інстанції погоджуються з місцевим господарським судом про необгрнутованість вказаних клопотань з тих мотивів, що наявність розходжень висновків експертів щодо вартості предмету іпотеки обумовлена різними часовими періодами проведення експертних досліджень ринкової вартості нерухомого майна.
Крім того, відповідно до ст. 33 Закону України “Про оцінку майна , майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” спори, пов'язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються у судовому порядку. Згідно з правовою позицією Вищого Господарського Суду України ,викладеною у п. 28 Інформаційного листа від 14.08.2007 р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм ГПК України , порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” , господарським судам підвідомчі на загальних підставах зазначені спори, за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні ст. 1 ГПК України і вирішуються такі спори за правилами названого Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 4 1 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом, а також справи про банкрутство у порядку провадження згідно з цим Кодексом та Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” .
З огляду на те, що судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням висновку експерта та просив суд позов задовольнити в повному обсязі, а відповідач з відповідними вимогами про визнання недійною оцінки предмету застави не звертався, місцевий господарський суд правомірно поклав в основу судового рішення звіт експерта про оцінку предмета іпотеки, оцінивши його нарівні з іншими доказами, з чим не може не погодитися за даних обставин і суд апеляційної інстанції.
Доводи апелянта з приводу невірного застосування судом до правовідносин сторін норм Закон України “Про іпотеку” (надалі - Закон про іпотеку) , у тому числі щодо порядку реалізації предмету іпотеки, відхиляються судом апеляційної інстанції за неспроможністю , з огляду на те, що з моменту набрання чинності Закону України “Про іпотеку” розділ П Закону України “Про заставу” (іпотека) був виключений.
Таким чином, на момент звернення Банку з позовом застосуванню до прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах підлягали норми спеціального закону , яким був Закон про іпотеку.
Статтею 7 Закону про іпотеку встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Поряд з цим, суд першої інстанції правильно застосував п. 65 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року (надалі -Інструкція), яким передбачено, що якщо рішенням суду або договором про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, посвідчення таких договорів здійснюється за загальними правилами посвідчення договорів відчуження.
Так, згідно з п.п. 61, 63 згаданої Інструкції, при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження житлового будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності (довірчої власності) на вказане майно та, у передбачених законодавством випадках, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. Крім правовстановлювального документа на житловий будинок, садибу та інше нерухоме майно (за винятком земельної ділянки), якщо воно підлягає державній реєстрації, нотаріус вимагає витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно. Однак, п. 5.1.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5, суб'єктний склад осіб, які мають право на отримання витягу, обмежено власником (власники), його спадкоємцями та правонаступниками юридичних осіб, та уповноваженими на це особами .
З огляду на викладене, мотиви , наведені місцевим господарським судом для обґрунтування висновку про можливість надання Публічному акціонерному товариству “УкрСиббанк” право на отримання будь-яких документів та вчинення інших дій, необхідних для укладення договору купівлі-продажу предмету іпотеки , колегії суддів уявляються вірними .
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про правомірність вимог Банку та наявність підстав для їх задоволення з покладенням судових витрат на відповідача.
Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дав вірну юридичну оцінку наявним у справі доказам, правильно оцінив права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах , вирішив спір відповідно до норм матеріального права , яке підлягало застосуванню, і у відповідності до норм процесуального права, за наслідками якого прийняв законне та обґрунтоване рішення .
Доводи апелянта законних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду не спростували , відтак, підстави скасування рішення Господарського суду міста Києва від 05 серпня 2010 р. у справі № 5/74 та задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс-Енерго” на вказане рішення - відсутні.
Витрати за розгляд апеляційної скарги слід віднести на відповідача в силу ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2010р. у справі № 5/74 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервіс-Енерго” - без задоволення .
2. Матеріали справи № 5/74 повернути місцевому господарському суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді
27.10.10 (відправлено)