01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
13.10.2010 № 22/266
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача: представник не з'явився,
від відповідача: Канюк Я.Ю. - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова лізингова група”
на рішення Господарського суду м.Києва від 21.07.2010
у справі № 22/266 ( .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова лізингова група”
до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк „Укргазбанк”
про визнання недійсним договору
В червні 2010 року позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору овердрафту №3-О/2009 на підставі ст.ст. 92, 203, 215, 216, 241 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що через наявність у статуті товариства обмежень щодо розпорядження майном останнього, оспорюваний договір підписаний з боку позивача Генеральним директором Димченко В.М. не відповідає вимогам закону та є недійсним.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.07.2010р. у справі №22/266 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, керуючись ст.ст.91 - 95, 103, 104 ГПК України просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та на порушення останнім норм матеріального та процесуального права.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції було проігноровано, що Генеральний директор позивача не мав відповідних повноважень для укладання оскаржуваного Договору.
Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції було порушено положення ст.64 ГПК України, оскільки він не отримував ухвалу про порушення провадження і не знав часу та дати розгляду даної справи.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали суду про порушення провадження у справі). Однак, позивач наданим їм процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, своїх повноважних представників не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив. Колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду поданої апеляційної скарги за відсутності представника позивача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника відповідача, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 27.02.2009р. між позивачем та відповідачем був укладений договір про овердрафтне обслуговування № 3-О/2009 (далі-Договір)
Спір виник в наслідок того, що спірний Договір укладено з порушенням норм законодавства, оскільки з боку позивача підписаний Генеральним директором Димченко В.М. без отримання попереднього погодження із Зборами учасників товариства щодо визначення меж розпорядження майном Генеральним директором товариства.
Відповідно до ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Пунктом 1.1 Договору передбачено, що у випадку виникнення у позичальника потреби здійснення платежів понад залишок коштів на поточному рахунку № 2650618581/980 в ВАТ “Укргазбанк”, банк (відповідач у справі) надає позичальнику кредитні кошти (овердрафт) в гривні на поповнення обігових коштів в межах суми ліміту овердрафту шляхом дебатування поточного рахунку.
Представленими до матеріалів справи розрахунком заборгованості та випискою по рахунку підтверджується, що станом на 04.03.2010р. за період з 28.04.2009р. по 06.01.2010р. ТОВ “Фінансова лізингова група” погашалась заборгованість за кредитом (а.с.20-21).
Відповідно до ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Наведені обставини щодо отримання коштів за Договором та вчинення дій по його виконанню з боку позивача (погашення боргу) свідчать про визнання та схвалення вказаним підприємством укладеного Договору про овердрафтне обслуговування № 3-О/2009. Жодних заперечень з боку ТОВ “Фінансова лізингова група”, при отриманні коштів від ВАТ АБ “Укргазбанк” на підставі Договору не було і про недійсність його не заявлялось.
В силу положень ст. 38 ГПК України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій, незалежно від їх участі у справі, документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Однак, позивачем на вимоги суду першої інстанції відомостей про звернення до правоохоронних органів із заявами про факти зловживання посадовим становищем особою, що займає посаду Генерального директора товариства (Димченко В.М.) та неправомірне проставлення печатки підприємства на спірному Договорі (шахрайство) не надано жодних належних доказів, що вказана особа діяла з умислом та не від імені товариства.
Посилання позивача на наявність обмежень у статуті товариства, з приводу права Генерального директора розпоряджатись майном товариства в межах, що визначені Зборами Учасників товариства, як на підставу недійсності Договору є безпідставним, оскільки отримання кредитних коштів за Договором не є формою розпорядження майном товариства. Кошти що надаються згідно Договору не є майном товариства, і при їх отриманні Генеральний директор не реалізує повноваження по розпорядженню ними.
Крім того, колегією суддів враховуються положення ч.ч.1-3 ст. 92 Цивільного кодексу України, згідно яких юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Відповідно до п. 6.5 Договору, підписанням даного Договору відповідач підтверджує, зокрема:
- свою здатність виконувати умови договору;
- що є всі необхідні повноваження від засновників (акціонерів, співвласників) та інших органів управління позичальника, необхідні для укладання та виконання цього договору;
- що даний договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, що є обов'язковими для позичальника чи його статуту, іншим установчим документам;
- що він володіє всіма необхідними документами (ліцензії, дозволи і т.п.), що необхідні для оформлення договору і здійснення позичальником діяльності, що є предметом кредитування;
- що відсутні будь-які перешкоди для виконання даного договору на день його підписання.
Отже, обставини які наводяться позивачем у позовній заяві та апеляційній скарзі не відповідають дійсності, оскільки всі погодження при підписанні спірного Договору були наявними, про що сторони прямо виклали в Договорі, а ненадання колегії суддів відомостей, та наполягання на їх відсутності свідчить про недобросовісність позивача.
Позивач у своїй позовній заяві та апеляційній скарзі не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із підписанням Договору про овердрафтне обслуговування № 3-О/2009 від імені ТОВ “Фінансова лізингова група” його ж Генеральним директором Димченко В.М..
Апелянтом відповідно до вимог ст.ст.33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів, що Димченко В.М. діяв від свого імені або ж з якимось іншим умислом порушити права ТОВ “Фінансова лізингова група”.
Відповідно до п. 9.2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/11 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.
Таким чином, враховуючи, що після підписання спірного Договору позивачем фактично виконувались передбачені цим Договором зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитом, колегія суддів прийшла до висновку, що позивач своїми діями фактично схвалив спірний Договір.
Отже, проаналізувавши зазначені правові норми та підстави для визнання недійсним Договору колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки даний Договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вищевстановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Крім того, що стосується тверджень апелянта про те, що судом першої інстанції порушено норми ст.64 ГПК України, оскільки він не отримував ухвалу суду про порушення провадження у даній справі колегія суддів вважає їх не обґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до ст.64 ГПК України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.
Згідно із ст.87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
Як вбачаться з матеріалів справи, позивачу 05.07.2010р. було вручено копію Ухвали про порушення провадження у даній справі від 02.07.2010р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.2), тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції непорушено вимоги ст.64 ГПК України. Також, колегія суддів зазначає, що позивач не скористався своїм правом на звернення до суду про вручення йому під розписку процесуальних документів.
Виходячи з наведеного та враховуючи доводи відповідача, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова лізингова група” на рішення Господарського суду м. Києва від 21.07.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 21.07.2010 року у справі №22/266 залишити без змін.
3. Матеріали справи №22/266 направити до Господарського суду м.Києва.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя
Судді
22.10.10 (відправлено)