01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
06.10.2010 № 46/207
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача: представник не з'явився,
від відповідача: Савчук О.Г. - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Ренесанс ЛТД”
на рішення Господарського суду м.Києва від 25.06.2010
у справі № 46/207 ( .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Ренесанс ЛТД”
до Публічного акціонерного товариства „Родовід банк”
про визнання договору припиненим
В квітні 2010 року позивач звернувся з позовом про визнання Кредитного договору №48,1/04-КЛВ-08 від 07.02.2008р. припиненим на підставі п.2, 11 ч.2 ст.20 Господарського суду України, п.7 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України.
В процесі розгляду даної справи, в суді першої інстанції позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої окрім первісно заявлених вимог останній просив визнати дії відділення „Кіровоградське РУ„ АТ „Родовід Банк” щодо звернення стягнення з вимогою по сплаті пені листом від 15.12.2009р. №134/300 незаконними та зобов'язати ПАТ „Родовід Банк” списати нараховану пеню в розмірі 22 684,84 грн..
Судом першої інстанції, дану заяву не прийнято до розгляду, оскільки структурний підрозділ відповідача (відділення „Кіровоградське РУ”) не наділений правами юридичної особи.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.06.2010р. у справі №46/207 в задоволені позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, керуючись ст.129 Конституції України, Законом України „Про інформацію”, Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007р. „Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту”, Постановою правління Національного банку України №328 від 03.06.2009р. „Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів”, п.п.3.5.9, 3.5.11, 3.5 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом Голови ВГСУ №75 від 10.12.2002р., ст.ст.42, 43, 22, 43, 47, 53, 77, 82, 84-87, 91-95, 98, 99, 101, 103, 104 ГПК України просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин місцевим господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається, зокрема, на те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не взяв до уваги те, що відповідачем не надано жодних відповідей на звернення позивача щодо розгляду питань по пролонгації кредитного договору та не нарахування (або списанню) пені, а навпаки, суддею було зроблено висновок про те, що відповідач не порушив право позивача на інформацію.
Крім того, апелянт стверджує, що судом першої інстанції було порушено норми ст.77 та ст.87 ГПК України, а саме, не було відкладено 25.06.2010р. розгляд справи за обставин, при яких представник позивача не міг бути присутнім у судовому засіданні, а також не було направлено позивачу ухвалу суду від 18.06.2010р., якою було оголошено перерву для надання відзиву відповідачем на заяву позивача про збільшення позовних вимог.
Також, апелянт стверджує, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено п.п.3.5.9, 3.5.11, 3.5 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом Голови ВГСУ №75 від 10.12.2002р., оскільки в оскаржуваному рішенні відсутній підпис судді, який його виніс, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення (ст.82, п.4 ч.1 та п.4 ч.3 ст.104 ГПК України).
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали суду про порушення провадження у справі). Однак, позивач наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, своїх повноважних представників не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив. Колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду поданої апеляційної скарги за відсутності представника позивача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника відповідача, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.02.2008 р. між ВАТ “Родовід Банк”, як банком, та ТОВ “Торговий дім Ренесанс ЛТД”, як позичальником, був укладений кредитний договір № 48.1/04-КЛВ-08, умови якого частково змінювались згідно з додатковими угодами № 1 від 25.04.2008 р., № 2 від 29.05.2008 р., № 3 від 31.07.2008 р., № 4 від 01.10.2008 р., № 5 від 06.11.2008 р. та № 6 від 30.12.2008р.
Відповідно до умов вказаного договору відповідач зобов'язався відкрити позивачу відновлювану кредитну лінію на загальну суму 300 000,00 грн., а з 06.11.2008 р. відповідно до додаткових угод № 5 від 06.11.2008 р. та № 6 від 30.12.2008 р. відповідач мав надати позивачу кредит у сумі 260 000,00 грн. на поповнення обігових коштів, а позивач, в свою чергу, зобов'язався повернути кредит не пізніше 30.04.2009 р. та сплатити проценти за користування ним на умовах, передбачених договором.
Як слідує з матеріалів справи відповідач змінив найменування відповідно до вимог Закону України “Про акціонерні товариства” з Відкритого акціонерного товариства на Публічне акціонерне товариство “Родовід Банк”.
Відповідно до Графіку погашення заборгованості, викладеному у додатку № 1 до договору, позивач за період користування кредитом з 07.02.2008 р. по 08.11.2008 р. сплачує 300 000,00 грн., за період з 07.11.2008 р. по 06.12.2008 р. - 200 000,00 грн., за період з 07.12.2008 р. по 06.01.2009 р. - 100 000,00 грн.
В подальшому, Графік погашення заборгованості був встановлений у додатковій угоді № 6, за якою позивач мав сплатити у строк до 31.03.2009 р. 130 000,00 грн. та 130 000,00 грн. не пізніше 30.04.2009 р.
Згідно із п.3.4.8 Договору у разі несвоєчасного погашення заборгованості за кредитами та/або процентами за користування ними, позивач повинен сплатити відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, за умови її нарахування відповідачем.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач повністю виконав взяті на себе за кредитним договором зобов'язання щодо надання позивачеві кредитних кошів.
Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій саме кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього кодексу.
За твердженнями відповідача, позивач прострочив виконання взятих на себе зобов'язань за договором, допускав несвоєчасне та в неповному обсязі погашення процентів, не сплачував нараховану у відповідності до п.п. 3.4.3, 3.4.4, 3.4.8 договору пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та проценти за користування ним.
З матеріалів справи слідує, що основна заборгованість за договором позивачем погашена лише 03.12.2009 р., разом з тим, доказів сплати пені за період прострочення виконання грошового зобов'язання позивач колегії суддів не надав. Вищевикладені твердження відповідача позивач належними доказами не спростував.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, а також ст. 202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Позивачем доказів належного виконання зобов'язань за договором колегії суддів не надано.
З матеріалів справи вбачається, що 22.12.2008 р. позивач звернувся до відділення “Кіровоградське РУ” з листом № 126 про продовження строку погашення кредитів, у зв'язку з важким фінансовим станом позивача (т.1 а.с.59).
Результатом розгляду зазначеного звернення стало укладення додаткової угоди № 6 від 30.12.2008 р. до договору № 48.1/04-КЛВ-08 від 07.02.2008 р., якою строк погашення кредиту був продовжений до 30.04.2009 р. Тобто, відповідач виконав прохання позивача в повному обсязі (т.1 а.с.20).
В подальшому, позивач знову звернувся до відділення “Кіровоградське РУ” з листами № 143 від 10.03.2009 р. та № 122 від 20.05.2009 р. про нове продовження строків погашення кредитів, при цьому, не надавши жодного документу, необхідного для аналізу фінансового стану та укладення відповідних додаткових угод (т.1 а.с.21-22).
Оскільки необхідних для розгляду кредитної заявки документів позивач не надав, відповідач направив йому вимоги про погашення заборгованості за договором.
Пунктом 3.4.8 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасного погашення заборгованості за кредитами та/або процентами за користування ними, позивач зобов'язаний сплатити відповідачу пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Позивачем доказів недійсності п. 3.4.8 договору колегії суддів не надано.
Отже, підстави вважати, що відповідач порушив права позивача за договором від 07.02.2008 р. № 48.1/04-КЛВ-08 відсутні.
Крім того, розглядаючи заявлений спір та посилання позивача на порушення відповідачем постанови Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168 “Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту” (надалі -Постанова), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. даної Постанови Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі - Правила), розроблені відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України “Про Національний банк України”, ст..ст. 47, 49 та 56 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, ст.. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”, з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів (далі - кредитні договори), запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації. Правила регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що під час укладення спірного договору № 48.1/04-КЛВ-08 від 07.02.2008 р. відповідач порушив положення вищезазначеної Постанови.
Згідно із листом Національного банку України від 05.06.2009 р. № 40-511/3127-10986 (надалі - Лист), рішення щодо проведення банком операції реструктуризації кредитної заборгованості позичальника має прийматися за наявності об'єктивних та беззаперечних доказів того, що позичальник не в змозі забезпечувати виконання умов первинного кредитного договору, та за умови, що її здійснення забезпечить досягнення позитивних наслідків як для позичальника, так і для банку: відновлення регулярності платежів за кредитом (платоспроможності позичальника), забезпечення своєчасного виконання банком зобов'язань перед вкладниками і кредиторами, збереження клієнтської бази. Виходячи з вищезазначеного, рішення щодо проведення банком операції реструктуризації кредитної заборгованості позичальника є правом банку за певних умов здійснити операцію реструктуризації кредитної заборгованості, а не його обов'язком.
Як вище вказувалося, додатковою угодою № 6 від 30.12.2008 р. до договору № 48.1/04-КЛВ-08 від 07.02.2008 р. строк погашення кредиту був продовжений до 30.04.2009 р., тобто відповідач виконав прохання позивача про продовження строку погашення кредиту.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З Закону України “Про звернення громадян” від 02.10.1996 р. № 393/96-ВР вбачається, що даний нормативний акт регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення. Отже, предметом регулювання вищезазначеного Закону є звернення громадян (фізичних осіб), а не юридичних осіб до своїх контрагентів за господарськими договорами.
Розглядаючи даний спір, колегія суддів не погоджується з твердженнями позивача про порушення відповідачем його права на інформацію, оскільки відповідач інформував позивача про наявність у нього заборгованості за договором та необхідність її погашення шляхом надіслання на адресу останнього листів-вимог про погашення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором в тому числі нарахованої пені.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов ТОВ „Торговий дім Ренесанс ЛТД” про визнання Кредитного договору №48,1/04-КЛВ-08 від 07.02.2008р. припиненим, задоволенню не підлягає.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Крім того, стосовно що стосується тверджень апелянта про те, що судом першої інстанції порушено норми ст.77 та ст.87 ГПК України колегія суддів вважає їх не обґрунтованими з наступних підстав.
Згідно із ст.87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.
Як вбачається з протоколу судового засідання від 18.06.2010р. в судовому засіданні було оголошено перерву до 25.06.2010р.. Представник позивача був присутній в судовому засіданні.
Відповідно до ст.77 ГПК України суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при оголошенні в судовому засіданні перерви та зазначивши про це в описовій частині оскаржуваного рішення (а.с.148-149) не порушив норм чинного законодавства України.
Крім того, колегія звертає увагу на те, що судом першої інстанції відповідно до вимог ГПК України оскаржуване рішення було надіслано сторонам 09.07.2010р., про що свідчить відповідна відмітка відділу діловодства (а.с.152-153). Також, колегія суддів зазначає, що позивач не скористався своїм правом на звернення до суду про вручення йому під розписку процесуальних документів.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено п.п.3.5.9, 3.5.11, 3.5 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом Голови ВГСУ №75 від 10.12.2002р., а саме, в оскаржуваному рішенні відсутній підпис судді, який його виніс, колегією суддів не приймаються до увагу, оскільки як вбачається з оскаржуваного рішення (а.с.152) воно складено та підписано суддею Л.В.Омельченко 09.07.2010р.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Ренесанс ЛТД” на рішення Господарського суду м. Києва від 25.06.2010 року залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду м. Києва від 25.06.2010 року у справі №46/207 залишити без змін.
Матеріали справи №46/207 повернути до Господарського суду м.Києва.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя
Судді
14.10.10 (відправлено)