01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.10.2010 № 20/223
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шипка В.В.
суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Юридична компанія "Ноосфера"
на рішення Господарського суду м.Києва від 29.06.2010
у справі № 20/223 ( .....)
за позовом ТОВ "Юридична компанія "Ноосфера"
до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України
третя особа Кредитна спілка "Слов"янська"
про зобов"язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди
за участю представників сторін:
від позивача Салюк І.В. - дов. від 19.10.2010
від відповідача Вовнюк В.І. - дов. № 6252/44 від 19.05.2010
від третьої особи не з'явились
Товариство з обмеженою відповідальністю „Юридична компанія „НООСФЕРА” (надалі - позивач, апелянт) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Державної комісії з регулювання ринкових фінансових послуг України (надалі - відповідач), у відповідності до якої просить зобов'язати відповідача:
- спростувати недостовірну інформацію, викладену в його листі від 26.03.2010, шляхом офіційного повідомлення Кредитної спілки „Слов'янська” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична компанія „НООСФЕРА”;
- відшкодувати моральну шкоду позивачу шляхом опублікування в газеті «Голос України» інформації наступного змісту: „Кредитна спілка „Слов'янська” керувалась діючим законодавством при підготовці документів, що додавались до заяви, поданої 24.02.2010, про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ”.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.06.2010 у справі № 20/223 до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Кредитну спілку „Слов'янська”.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.06.2010 у справі № 20/223 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що вимоги позивача є необґрунтованими, оскільки право на спростування недостовірної інформації має особа, про яку поширено недостовірну інформацію (навіть якщо таке поширення не завдало шкоди її діловій репутації), однак, викладена в листі № 3862/40-11 від 26.03.2010 інформація стосується Кредитної спілки „Слов'янська” (третьої особи), а не безпосередньо позивача. Крім того, місцевим судом встановлено, що викладена у листі відповідача інформація не може вважатись її поширенням, оскільки адресатами такого листа були лише позивач (який, як представник третьої особи, безпосередньо звертався до відповідача) та третя особа (чиї документи були предметом розгляду щодо набуття кредитною спілкою статусу фінансової установи).
Товариство з обмеженою відповідальністю „Юридична компанія „НООСФЕРА”, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою № 27 від 06.07.2010, у відповідності до якої просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 29.06.2010 у справі № 20/223 та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевим судом винесено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт стверджує, що документи на набуття статусу фінансової установи Кредитної спілки „Слов'янська” подавались позивачем по довіреності, виданої спілкою, а тому недостовірна інформація, викладена в листі відповідача № 3862/40-11 від 26.03.2010, адресована саме позивачу, що спричинило приниження його ділової репутації.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти доводів апелянта заперечує та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва - без змін.
Від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого спілка апеляційну скаргу підтримує, просить її задовольнити, а рішення - скасувати.
Представник апелянта (позивача) у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. При цьому представником апелянта в своїх усних поясненнях, наданих в судовому засіданні, не наведено будь-яких додаткових обґрунтувань або підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого суду, крім тих, що викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судовому засідання проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні, а рішення місцевого суду - залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Третя особа своїм правом на участь представника у судовому засіданні апеляційної інстанції не скористалась. Про час та місце судового засідання повідомлена належним чином.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судом з матеріалів справи встановлено, що між позивачем (як юридичною компанією) та третьою особою (як клієнтом) було укладено договір № 1/02 від 01.02.2010 про надання юридичних послуг (копія договору - а.с.10).
Відповідно до умов названого договору юридична компанія взяла на себе зобов'язання надати клієнту юридичні послуги, спрямовані на внесення інформації про кредитну спілку до державного реєстру фінансових установ та отримання відповідної ліцензії:
- консультація з питань реєстрації кредитної спілки і надання необхідних нормативно-правових документів;
- складання проектів необхідних документів;
- надання методичних рекомендацій і типових внутрішніх положень та процедур для забезпечення ефективної та безпечної діяльності кредитної спілки;
- підготовка та подача заяви і необхідних документів для отримання свідоцтва про внесення відповідного запису до державного реєстру фінансових установ;
- отримання свідоцтва про внесення відповідного запису до державного реєстру фінансових установ;
- підготовка і подача необхідного пакету документів, згідно чинного законодавства, для отримання необхідної ліцензії;
- отримання ліцензії.
На виконання умов вищевказаного договору, 24.02.2010 позивач звернувся до відповідача з листом № 3 від 24.02.2010 (копія - а.с.12), в якому зазначав, що відповідач, починаючи з 01.10.2008, тричі залишав без розгляду заяву Кредитної спілки “Слов'янська” про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ та просив неупереджено розглянути документи (подані Кредитною спілкою “Слов'янська” 24.02.2010) і вирішити питання про внесення інформації про третю особу до Державного реєстру фінансових установ.
03.03.2010 позивач звернувся до відповідача з листом № 1 (копія - а.с.13), в якому просив повідомити про необхідність отримання від третьої особи додаткових пояснень та документів для перевірки достовірності інформації, що подається для внесення інформації про кредитну спілку до Державного реєстру фінансових установ.
У відповідь на зазначені листи позивача відповідач листом № 3862/40-11 від 26.03.2010 (копія - а.с.14), повідомив позивача та третю особу про те, що за результатом розгляду заяви від 24.02.2010 та пакету документів, поданих кредитною спілкою, уповноваженою особою відповідача було прийнято рішення про залишення без розгляду заяви про внесення до Державного реєстру фінансових установ інформації про набуття статусу фінансової установи кредитною спілкою у зв'язку з тим, що документи подані не в повному обсязі.
Крім того, у вказаному листі відповідача було зазначено, що при підготовці останнього пакету документів кредитна спілка не керувалася діючим законодавством, а саме Положенням про внесення інформації про кредитні спілки до Державного реєстру фінансових установ, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 22.06.2003 №1099 (з наступними змінами).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що викладена відповідачем у листі № 3862/40-11 від 26.03.2010 інформація (про те, що при підготовці останнього пакету документів кредитна спілка не керувалася діючим законодавством) є поширенням неправдивої інформації про Кредитну спілку “Слов'янська” та позивача і принижує/порочить ділову репутацію останнього.
Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що позивачем не доведено: факту поширення інформації відповідачем (з огляду на те, що лист був адресований та направлений лише Кредитній спілці та її представнику); факту, що інформація, яка міститься в листі Держфінпослуг від 26.03.2010 стосується особисто позивача; факту завдання шкоди з боку відповідача. Також відповідач посилається на те, що відповідно до ст.277 ЦК України оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів та недоліків не є предметом судового захисту.
Судова колегія, з врахуванням встановлених обставин, дійшла висновку про те, що місцевим судом підставно та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог. При цьому судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до частини першої ст.91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати людині.
Право на недоторканість своєї ділової репутації відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Це право за своєю природою може належати не лише фізичній, але й юридичній особі.
Відповідно до ст.94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті права, які можуть їй належати, і це право підлягає захисту в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є в тому числі ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
За своєю правовою природою право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам, оскільки це право може бути використано господарюючим суб'єктом (підприємцем) як спосіб судового захисту при поширенні інформації, що шкодить його діловій репутації.
Статтею 200 ЦК України передбачено, що інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
Згідно ст. 1 Закону України “Про інформацію” інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України № 01-8/184 від 28.03.2007р. “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію” ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності. у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Зазначені дії завдають майнової та моральної шкоди суб'єктам господарювання, а тому ця шкода за відповідними позовами потерпілих осіб підлягає відшкодуванню за правилами статей 1166 та 1167 ЦК України.
Згідно ст.34 ГК України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Поняття ділової репутації визначено у Законі України “Про банки і банківську діяльність”, відповідно до статті 2 якого під діловою репутацією слід розуміти сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.
Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг.
Ділова репутація має грошовий еквівалент у формі гудвіл, який згідно з пунктом 1.7 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є нематеріальним активом, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.
Гудвіл як нематеріальний актив підлягає бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Об'єднання підприємств», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 163 від 07.07.1999 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.07.1999 за № 499/3792).
Тому приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.
Крім цього, у п.8 Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України № 01-8/184 від 28.03.2007р.“Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію” вказано, що у вирішенні відповідних спорів господарським судам необхідно виходити з того, що недостовірність негативної інформації є правовою презумпцією.
У відповідності до ч.3 ст.277 ЦК України вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (ч.4 ст. 277 ЦК України).
З наведеного випливає, що тягар доведення достовірності негативної інформації про позивача покладається на відповідача, а на позивача покладено лише обов'язок доказування факту поширення такої інформації відповідачем. Цей висновок узгоджується з приписом частини 2 ст.302 ЦК України.
Відповідно до п.15 постанови Пленум Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи” при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Проте, судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.
Як вбачається із листа відповідача № 3862/40-11 від 26.03.2010, його адресатами зазначено ТОВ «Юридична компанія «НООСФЕРА» (тобто, позивача, який безпосередньо звертався до відповідача як представник третьої особи) та Кредитну спілку “Слов'янська” (чиї документи були предметом розгляду щодо набуття кредитною спілкою статусу фінансової установи).
Доказів того, що інформація, викладена у листі, у будь-який спосіб була доведена відповідачем до відома інших осіб (крім осіб, яких безпосередньо вона стосується) матеріали справи не містять та апелянтом суду не надано.
Посилання позивача (апелянта) на те, що викладена у листі інформація відома членам апеляційної ради відповідача (на якій вирішувалось питання про неправомірність відмови у внесенні інформації про кредитну спідку до реєстру фінансових установ), працівникам Генеральної прокуратури України, Товариству з обмеженою відповідальністю “Юридична компанія “Юстиніан”, судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки, як вбачається із наданих позивачем документів, саме позивач звертався до відповідних органів із заявами, посилаючись на лист відповідача.
Таким чином, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що інформацію, викладену у листі Держфінпослуг від 26.03.2010, відповідачем було повідомлено будь-яким іншим особам (крім позивача та кредитної спілки) позивачем суду не надано.
Крім того, судова колегія дійшла висновку, що викладена у листі інформація стосується безпосередньо Кредитної спілки, якою був поданий пакет документів щодо набуття статусу фінансової установи кредитною спілкою, а не позивача, оскільки ні у листах позивача, направлених відповідачу, ні в листі відповідача, направленому у відповідь на звернення позивача, немає жодного посилання на те, що документи, подані Кредитною спілкою 24.02.2010, складались саме позивачем. Однак, позов про спростування недостовірної інформації поданий саме Товариством з обмеженою відповідальністю “Юридична компанія “НООСФЕРА”, а не Кредитною спілкою “Слов'янська”.
З врахуванням того, що викладена у листі-відповіді інформація не може вважатись її поширенням третім особам та така інформація не стосується безпосередньо позивача, місцевий господарський суд підставно та обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених позовних вимог.
Таким чином, доводи апелянта нормативно та документально не підтверджуються, а також спростовуються матеріалами справи.
Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду м. Києва від 29.06.2010 у справі № 20/223.
Керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична компанія „НООСФЕРА” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 29.06.2010 у справі № 20/223 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична компанія „НООСФЕРА” до Державної комісії з регулювання ринкових фінансових послуг України - без змін.
2. Матеріали справи № 20/223 повернути до Господарського суду м. Києва.
3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді