01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.10.2010 № 46/293
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -ОСОБА_1 дов. б/н від 06.04.2010 року
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальне підприємство "Київський зоологічний парк"
на рішення Господарського суду м.Києва від 26.08.2010
у справі № 46/293 ( .....)
за позовом Фізична особа - підприємець ОСОБА_2
до Комунальне підприємство "Київський зоологічний парк"
про стягнення 439972,80 грн.
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Комунального підприємства “Київський зоологічний парк” про стягнення вартості майна у розмірі 409 972грн, 80 коп. та збитків у розмірі 30000,00грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що між сторонами був укладений договір позички на безоплатне користування речами від 07.04.2009 р. № 59/а-04-09. Позивач передав відповідачу речі на загальну вартість 492 772,80 грн.. Частину речей на суму 82 800 грн. було повернуто позивачу, що підтверджується актом прийому-передачі від 13.11.2009 р. Оскільки відповідач не повернув майно на суму 409 972,80 грн., останній просить стягнути вартість вказаного майна.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.08.2010 р. у справі №46/293 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Київський зоологічний парк" на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 409 972 (чотириста дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дві) грн. боргу, 4 099 (чотири тисячі дев'яносто дев'ять) грн. 72 коп. державного мита та 219 (двісті дев'ятнадцять) грн. 91 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині вимог відмовлено.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідно до умов договору саме відповідач повинен був встановлювати майно позивача з дотриманням “Правил благоустрою м. Києва” і порушення цих правил, відповідно до яких було демонтовано майно позивача, є виною саме відповідача. Судом першої інстанції було стягнуто з відповідача заборгованість у сумі 409 972,80 грн.
Також, судом не було задоволено позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 30000,00грн. збитків у зв'язку з недоведеністю їх розміру та причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 26.08.2010 р. у справі №46/293 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що позивачем були порушені вимоги ст. ст. 834, 835, 836 Цивільного кодексу України.
Вилучення майна позивача відбулось вже після закінчення строку дії договору, за приписами Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва майно було демонтовано та вивезено до штраф майданчику даного управління.
Крім цього, апелянт зазначає, що визначивши вартість речей переданих Позивачем Зоопарку в розмірі 409 972,00 грн. суд першої інстанції не тільки вийшов за межі позивних вимог визнав їх як борг, а ще і задовольнив їх саме в розмірі вартості майна станом на 2007 рік, тобто на момент їх закупівлі, про що міститься у Довідках про вартість виконаних підрядних робіт за липень 2007 року у сумах 252 566,40 грн., 99 506,40, грн., за серпень 2007 у сумі 30 900,00 грн. та Акту прийому - передачі виготовленої модульної споруди від 12.04.2009 на суму 27 000,00грн. Отже, суд безпідставно задовольнив стягнення боргу виходячи з вартості нових речей придбаних у 2007 році, а ні вартості речей які знаходилися у користуванні більш ніж три роки і не було враховано зносу цих речей, що суперечить ст. 833 ЦК України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2010 року апеляційну скаргу відовідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.09.2010 року.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 29.09.2010 року було оголошено перерву до 13.10.2010 року.
У зв'язку з нез'явленням у судове засідання 13.10.2010 року представника відповідача, розгляд справі відповідно до приписів ст. 77 ГПК України відкладено на 20.10.2010 року.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 26.08.2010 року у справі №46/293.
Представник відповідача в судове засідання 20.10.2010 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 20.10.2010року за відсутності представника відповідача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
07.04.2009 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позички на безоплатне користування речами № 59/а-04-09, відповідно до якого позичкодавець (позивач) зобов'язався передати користувачу (відповідач) у безоплатне тимчасове користування: 53 одиниці нежилих споруд та свійських тварин в кількості 53 голови загальною вартістю 492 772,80 грн.
Згідно п. 1.2 договору після закінчення строку дії даного договору або при наявності інших передбачених чинним законодавством або цим договором умов користувач зобов'язаний повернути протягом 10 календарних днів позичкодавцю усе отримане майно в повному обсязі і в належному стані.
Відповідно до п. 2.1 договору цей договір укладається строком на 12 місяців і набуває чинності з моменту фактичної передачі користувачу, за актом прийому-передачі майна, зазначеного в п. 1 даного договору.
Згідно п.2.2. Договору кожна із сторін в праві будь-який час відмовитися від договору попередивши про це в письмовій формі за 30 днів іншу сторону.
Згідно п. 3.2 договору користувач зобов'язаний користуватися наданими йому за цим договором речами у відповідності з умовами цього договору і за його призначенням у порядку та за правилами, передбаченими чинним законодавством України.
На виконання умов вказаного договору позивач 09.04.2009 р. передав відповідачу 53 одиниці нежилих споруд та свійських тварин в кількості 53 голови загальною вартістю 492 772,80 грн., що підтверджується актом прийому-передачі від 09.04.2009 р.
13.11.2009 р. частину речей на суму 82 800 грн. було повернуто позивачу, що підтверджується актом прийому-передачі від 13.11.2009 р.
Державною екологічною інспекцією Міністерства охорони навколишнього середовища України було проведено перевірку на території Київського зоологічного ларку (03055,м. Київ, проспект Перемоги, 32) та складено Акт перевірки № 05-01/14 -18.12.2009 від 14-18 грудня 2009 року щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, яким було встановлено, що на території Київського Зоопарку розміщені мали архітектурні форми, розміщення яких порушує вимоги статті 36 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Відповідач звернувся з листом № 33 від 19 січня 2010 року до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 з повідомленням про припинення дії Договору позички на безоплатне користування речами відповідно до п. 2.2 Договору та з проханням до 08.02.2010 року забрати з території Київського зоологічного парку решту майна.
Позивач відповіді не надав, майно з території Київського зоологічного парку не забрав.
На виконання Акту перевірки Державної екологічної інспекції № 05-01/14 -18.12.2009 від 14-18 грудня 2009 року Головним управлінням контролю за благоустроєм міста Києва (надалі ГУКБ) від 10.02.2010 р. було внесено приписи № 17103, 17106, 17104, 17105 щодо усунень порушень п. п. 13.1.1, 15.3.9 “Правил благоустрою м. Києва” відносно власника ФОП ОСОБА_2. та запропоновано усунути порушення шляхом надання до ГУКБ до 13.02.2010 р. проектно-дозвільної документації, в разі невиконання припису майно підлягає демонтажу.
Відповідач 11.02.2010 року направив на адресу Позивача дані приписи, даний факт підтверджується фіскальним чеком № 3849 від 11.02.2010р.
Позивач відповіді на даний лист та проектно - дозвільної документації до Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва не надав.
В зв'язку з тим що повідомлення про виконання припису до Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва не надходило та позивачем не надано проектно - дозвільної документації до Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва майно було демонтоване та вивезене з території зоопарку.
Вже 07.04.2010 року позивач звернувся до відповідача з заявою про повернення останньому майна, а саме каркасно-металевої, збірно-розбірної конструкції «Екзотаріум» в кількості 1 шт., кіоску № 1 в кількості 1шт., кіоску № 2 в кількості 1 шт., вольєрів стилізованих для утримання свійських тварин в кількості 15 шт.,
Листом від 07.04.2010 року №400 відповідач повідомив позивача, що відповідно до Приписів виданих Головним управлінням контролю за благоустроєм міста Києва від 10.02.2010 №, № 17103, 17104,17105, 17106 майно вказане у заяві, а саме каркасно-металева, збірно-розбірна конструкція «Екзотаріум» в кількості 1 шт., кіоск № 1 в кількості 1шт., кіоск № 2 в кількості 1 шт., вольєри стилізовані для утримання свійських тварин в кількості 15 шт., демонтоване вищезазначеною установою та ввезено з території зоопарку зі складанням відповідних документів. Для вирішення питання повернення зазначеного майна запропоновано звернутися до Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва.
Позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача вартості майна у розмірі 409 972грн, 80 коп. та збитків у розмірі 30000,00грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з наступних підстав.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ним Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ним Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільною кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі. (ст. 828 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 834 Цивільного кодексу України користувач має право повернути річ, передану йому у користування, в будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору (позички) не пізніш як за сім днів до повернення речі. Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо:
1) у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому;
2) користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору;
3) річ самочинно передана у користування іншій особі;
4) в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.
Особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.
Згідно ст. 836 Цивільного кодексу України якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.
З письмових пояснень відповідача вбачається, що майно за приписами Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва було демонтовано та вивезено з території зоологічного парку на штраф майданчик даного управління.
Таким чином, главою 60 “Позичка” Цивільного кодексу України, яка регулює відносини позички, встановлено право позичкодавця (позивача) на повернення майна та на відшкодування збитків, а не на відшкодування вартості майна переданого у позичку.
Крім того, суд першої інстанції, стягнувши з відповідача вартість майна передано позивачем у безоплатне користування на підставі договору позички, допустив порушення норм матеріального права з огляду на наступне.
Визначивши вартість речей переданих Позивачем Зоопарку в розмірі 409 972,00грн., суд не тільки вийшов за межі позивних вимог визнав їх, як борг, а ще і задовольнив їх саме в розмірі вартості майна станом на 2007 рік, тобто на момент їх закупівлі, про що міститься у Довідках про вартість виконаних підрядних робіт за липень 2007 року у сумах 252 566,40 грн., 99 506,40, грн., за серпень 2007 у сумі 30 900,00 грн. та Акту прийому - передачі виготовленої модульної споруди від 12.04.2009 на суму 27 000,00 грн.
Таким чином, суд першої інстанції безпідставно стягнув суму боргу виходячи з вартості нових речей придбаних у 2007 році, а ні вартості речей які знаходилися у користуванні більш ніж три роки. Також не було враховано зносу цих речей.
Також, судова колегія звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів того, що саме те майно, яке зазначено в актах прийому виконаних підрядних робіт за липень 2007 року, за серпень 2007 року та Довідках про вартість виконаних підрядних робіт за липень 2007 року , за серпень 2007 року було передано в позичку відповідачу, оскільки спірне майно не має індивідуально визначених ознак.
Тому, колегія суддів апеляційної інстанції не приймає акти прийому виконаних підрядних робіт за липень 2007 року, за серпень 2007 року та Довідки про вартість виконаних підрядних робіт за липень 2007 року , за серпень 2007 року в якості доказів, які підтверджують вартість переданого в позичку майна.
Оскільки при прийнятті рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, рішення Господарського суду м. Києва в частині стягнення з відповідача вартості майна у розмірі 409 972грн. 80 коп.(боргу) піддягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 30000,00грн. колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права(реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
Звертаючись з позовом про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які безспірно підтверджували б їх розмір.
Слід зазначити, що неодержаний прибуток (неотриманий доход, упущена вигода) -це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.
Сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується лише умовним припущенням позивача про можливість отримання ним прибутку.
Матеріали справи не містять доказів про беззастережність вимог позивача до відповідача про стягнення упущеної вигоди (неотриманого доходу здачі речей у найм).
Крім того, відповідно до умов договору про безоплатне користування речами від 07.04.2009 р. № 59/а-04-09 відповідач зобов'язаний повернути речі протягом 10-ти календарних днів після закінчення строку дії даного договору, а позивач передчасно уклав договір найму майна від 06.04.2010 р., згідно п. 3 якого зобов'язався 07.04.2010 р. передати майно ФОП ОСОБА_4
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 000,00 грн. збитків задоволенню не підлягають у зв'язку з недоведеністю їх розміру та причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції цілком правомірно відмовив в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків в сумі 30000,00грн.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, тому апеляційна скарга Комунального підприємства “Київський зоологічний парк” підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва від 26.08.2010 року у справі №46/293- частковому скасуванню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача. У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 2049,86грн.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1) Апеляційну скаргу Комунального підприємства “Київський зоологічний парк задовольнити повністю.
2) Рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2010 року у справі №46/293 в частині стягнення з Комунального підприємства "Київський зоологічний парк" (03055, м. Київ, пр-т Перемоги, 32, ідентифікаційний код 02221171) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (03067, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 409 972 (чотириста дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дві) грн. боргу, 4 099 (чотири тисячі дев'яносто дев'ять) грн. 72 коп. державного мита та 219 (двісті дев'ятнадцять) грн. 91 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу скасувати.
3) В решті рішення Господарського суду м. Києва від 26.08.2010р. у справі №46/293 залишити без змін.
4) Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (03067, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Київський зоологічний парк" (03055, м. Київ, пр-т Перемоги, 32, ідентифікаційний код 02221171) 2049,86грн державного мита за подання апеляційної скарги.
5) Повернути Комунальному підприємству "Київський зоологічний парк" (03055, м. Київ, пр-т Перемоги, 32, ідентифікаційний код 02221171) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито за подання апеляційної скарги у сумі 150,13 грн. перераховане до Державного бюджету України згідно платіжного доручення №418 від 02.09.2010р. (оригінал платіжного доручення №418 від 02.09.2010р. знаходиться в матеріалах справи).
6) Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
7) Матеріали справи №46/293 повернути до Господарського суду міста Києва.
8) Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді