01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.10.2010 № 25/106
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не з"вився
від відповідача - Беркут А.О. - довіреність №720 від 04.10.2010 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова лізингова група"
на рішення Господарського суду м.Києва від 20.07.2010
у справі № 25/106 ( .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова лізингова група"
до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк"
про визнання недійсним договору
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2010 р. у справі № 25/106 було відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова лізингова група” (далі - ТОВ “Фінансова лізингова група”, позивач) до Публічного акціонерного товариства “Акціонерний банк “Укргазбанк” (далі - “АК “Укргазбанк”, відповідач) про визнання недійсним договору.
Не погодившись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Позивач вважає, що судом першої інстанції не було повно досліджено всіх обставин, які мають значення для справи, а саме не встановлено, що згідно п.8.12 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова лізингова група” (затверджений Рішенням зборів учасників від 16 травня 2007 року, протокол № 19, зареєстрований 23.05.2007 року державним реєстратором Шевченківського району міста Києва, номер запису 107410500060008153), Генеральний директор товариства має право розпоряджатися майном товариства в межах, що визначені зборами учасників товариства. Станом на момент укладення оспорюваного договору застави та кредитного договору, відповідно до статуту та рішень зборів засновників Генеральний директор не мав повноважень укладати кредитний договір та договір застави, оскільки ці угоди виходять за межі розпорядження майном товариства Генеральним директором. Зазначені обставини не були перевірені та досліджені місцевим судом у повному обсязі, що призвело до прийняття помилкового рішення. Оскільки, Генеральний директор товариства не мав відповідних повноважень укладати договір застави та кредитний договір, так як залучення кредитних коштів і передача майна в заставу є формою розпорядження майном, оскільки передбачає під собою перехід права власності на майно.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, однак в судовому засіданні апеляційні вимоги не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, прийняте за результатом повного та всебічного з'ясування обставин і документів, що мають значення для справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення - без змін.
Ухвалою від 12.08.2010 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 12.10.2010 р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/12 від 11.10.2010 р. в зв'язку із зайнятістю судді Рєпіної Л.О. у розгляді справ у складі іншої судової колегії для розгляду справи № 25/106 призначено колегію у складі головуючого-судді Кондес Л.О., суддів Куровського С.В. (суддя-доповідач), Нєсвєтової Н.М.
В судове засідання 12.10.2010 р. з'явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про що свідчить поштове зворотне повідомлення. В зв'язку з вказаним та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі представника позивача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.
15 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк “Укргазбанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Акціонерний банк “Укргазбанк”(надалі - Банк) та відповідачем (далі по тексту - Позичальник) (разом - сторони), був укладений кредитний договір № 74 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі - Кредитний договір), у відповідності до умов п. п. 1.1, 1.2 якого відповідач надав позивачу кредит в розмірі 688 500,00 грн. для фінансування операції фінансового лізингу гусеничного екскаватору JC 220.
18 вересня 2008 року між сторонами було укладено зміни та доповнення № 1 до Кредитного договору (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).
У відповідності до розділу II Кредитного договору (зі змінами та доповненнями) в рахунок забезпечення виконання позивачем зобов'язання за Кредитним договором, відповідачем було прийнято, зокрема, гусеничний екскаватор JC 220, 2008 року випуску.
18.09.2008р. між сторонами був укладений договір застави (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, надалі - Договір застави, спірний договір), у відповідності до умов якого позивач з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором передав в заставу: гусеничний екскаватор JC 220, реєстраційний номер 46380 АА, 2008 року випуску, який належить позивачу на праві власності (далі -Предмет застави, п. 2.1 Договору застави).
Позивач вважає, що зазначена передача Предмету застави в заставу згідно Договору застави та Кредитного договору була здійснена з грубим порушенням норм чинного законодавства України, а тому Договір застави та розділ II Кредитного договору (зі змінами та доповненнями) щодо передачі в заставу Предмету застави в рахунок забезпечення виконання зобов'язання по Кредитному договору мають бути визнані недійсними з огляду на наступне.
Позивач зазначає, що згідно п. 8.12 Статуту Товариства (затверджений рішенням зборів учасників від 16 травня - 2007 року, протокол № 19, зареєстрований 23.05.2007р. Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією, номер запису 107410500060008153, належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, далі - Статут), Генеральний директор товариства має право розпоряджатися майном Товариства в межах, що визначені Зборами учасників Товариства.
З матеріалів справи вбачається, що посаду Генерального директора Товариства на час підписання договорів займав Василенко Д.Ю.
Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Позивач зазначає, що станом на момент укладення оспорюваних Договору застави та Кредитного договору, збори учасників Товариства не приймали рішення стосовно визначення меж розпорядження майном товариства Генеральним директором Товариства.
Натомість, з відповідними твердженнями позивача, відповідач не погоджується в повному обсязі, і в своєму відзиві на позовну заяву зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Зазначає, що позивачем не було надано відповідачу документів, що підтверджували б обмеження повноважень Генерального директора Товариства на момент укладення Кредитного договору та Договору застави.
Крім того, ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Відповідач зазначає, що даний правочин був схвалений позивачем шляхом виконання п. 3.3.4. Договору застави, зокрема, щодо старування заставленого майна на період дії дійсного договору, що підтверджується договором страхування № 42-0107-0119 від 05.09.2008р. (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи).
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 572 ЦК України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою,одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Статтею 581 ЦК України передбачено, що якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України (надалі -ГК України) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною 1 ст. 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
З матеріалів справи вбачається, що виконання позивачем покладених на нього обов'язків за Договором застави (п. 3.3.4. Договору застави) підтверджується Договором страхування укладеними між ЗАТ “Страхова компанія “Українська страхова група” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова лізингова група”, що свідчать про схвалення позивачем Договору застави від 05.09.2008р.
Судом встановлено, що виконання Кредитного договору позивачем відбувалося шляхом сплати відсотків за Кредитним договором, що не спростовано останнім та підтверджується банківськими виписками (копії в матеріалах справи).
З п. 8.12 Статуту позивача вбачається, що “Генеральний директор товариства має право, в тому числі: розпоряджатися майном товариства в межах, що визначені Зборами учасників Товариства та укладати будь-які угоди та інші юридичні акти, видавати довіреності, відкривати в банках поточний та інші рахунки. В свою чергу, з положень Статуту позивача, з компетенції зборів учасників Товариства прямо не вбачається положень щодо розпорядження майном Товариства.
До того ж позивач не надав до суду жодних доказів, які б свідчили про винесення рішення зборами учасників Товариства про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління Товариства (п. п. “е” п. 8.8 Статуту) чи інших доказів, які б свідчили про перевищення компетенції Генеральним директором Товариства.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними договору застави від 18 вересня 2008 року та розділу ІІ Кредитного договору № 74 від 15 вересня 2008 року, оскільки позивачем відбувалося наступне схвалення правочинів вчинених його Генеральним директором, і в свою чергу, необґрунтованими є позовні вимоги позивача про перевищення компетенції його Генеральним директором.
Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не було надано належних доказів на підтвердження викладеного в позові, тому, суд першої інстанції вірно визначив вимоги позивача як не обґрунтовані і такі, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно і всебічно з'ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушення норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення відсутні, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова лізингова група” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2010 р. в справі № 25/106 - без змін.
Справу № 25/106 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді
25.10.10 (відправлено)