01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.10.2010 № 32/200
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
За участю представників:
від позивача: Медведєва І.К. ( за довіреністю),
від відповідача: Глузманова М.П. ( за довіреністю) ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву
на рішення Господарського суду м.Києва від 26.05.2010
у справі № 32/200 ( .....)
за позовом Приватного акціонерного товариство "Сітронікс інформаційні технології Україна"
до Державного комітету України з державного матеріального резерву
про стягнення заборгованості та штрафних санкцій
У квітні 2010 року ПАТ „Сітронікс інформаційні технології Україна” (позивач) звернулося до Державного комітету України з державного матеріального резерву (відповідач) з позовом до господарського суду міста Києва про стягнення 116 021,00 грн. заборгованості, 24 024,90 грн. інфляційних втрат, 5 277,81 грн. -3% річних від суми заборгованості. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № Т522Т3647 від 24.07.2008р. в частині проведення оплати в повному обсязі за поставлене позивачем програмне забезпечення, автоматизований комплекс та виконані останнім роботи за вказаним договором.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.05.2010 року у справі № 32/200 позовні вимоги задоволені в повному обсязі.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва у справі №32/200 від 26.05.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В своїй апеляційній скарзі , відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи.
Крім того, апелянт зазначає , що згідно з кошторисом видатків на 2008 рік за КПКВК 5121010 “Керівництво та управління в сфері державного матеріального резерву” на придбання і впровадження програмного забезпечення для комп'ютерної техніки було заплановано бюджетні асигнування загального фонду в сумі 207306,00 грн., але вказані бюджетні асигнування не було профінансовано в повному обсязі. Скаржник вважає, оскільки неможливість здійснення оплати за договором № Т522Т3647 від 24.07.2008 пов'язана з недофінансуванням Державного комітету України з державного матеріального резерву з Державного бюджету України, що виключає вину останнього, тому підстави для нарахування штрафних санкцій відсутні, а погашення заборгованості перед позивачем буде можливим лише в межах бюджетних асигнувань, які будуть визначені Законом України “Про Державний бюджет на 2010 рік” та після затвердження Міністерством фінансів України річного розпису державного бюджету України на 2010 рік.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, 24.07.2008 між Акціонерним товариством закритого типу “КВАЗАР-МІКРО ТЕХНО”, правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство “Сітронікс інформаційні технології Україна” та Державним комітетом України з державного матеріального резерву укладено договір Т522Т3647 , відповідно до умов якого замовник зобов'язується оплатити, а виконавець бере на себе зобов'язання впровадити комп'ютерну програму Автоматизована система діловодства “ДОК ПРОФТМ. СТЕП 2.0”, а саме: поставити замовнику комп'ютерну програму Автоматизована система діловодства “ДОК ПРОФТМ. СТЕП 2.0”та спеціальне забезпечення, визначене в додатку № 1 до цього договору; поставити замовнику Автоматизований комплекс у складі, визначеному додатком № 2 до договору; виконати роботи, перелік та вартість яких визначені у переліку робіт (Додаток № 4); зміст та строки поставки програмного забезпечення системи, спеціального програмного забезпечення, комплексу та виконання робіт за договором визначаються календарним планом (додаток № 3).
Укладений між сторонами договір № Т522Т3647 від 24.07.2008 містить в собі елементи правової природи як договору поставки так і договору про надання послуг.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України).
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.
Загальна ціна договору № Т522Т3647 від 24.07.2008 включає вартість програмного забезпечення системи, спеціального програмного забезпечення, комплексу, виконаних робіт та складає 207 306,00 грн.
Додатком № 3 до договору сторонами погоджено календарний план виконання договору: “поставка автоматизованого комплексу”04.08.2008 початок, 31.10.2008 кінець; “поставка програмного забезпечення системи, спеціального програмного забезпечення”04.08.2008 початок, 28.11.2008 кінець; “встановлення програмного забезпечення системи на 30 робочих місцях замовника; налагодження встановлених робочих місць до застосування за призначенням; проведення навчання 30 працівників замовника за базовим курсом користувача”28.11.2008 початок, 19.12.2008 кінець.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про повне задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач взяті на себе зобов'язання за договором № Т522Т3647 від 24.07.2008р. виконав належним чином, а саме: поставив відповідачу програмне забезпечення, визначене в додатку № 1 до договору, що підтверджується наказ-накладною № Т522Т3647/2/1 від 22.12.2008 (довіреність серії ВАМ № 777137 від 22.12.2008) та актом № Т522Т3647 від 23.12.2008 на загальну суму 60 492,00 грн.; поставив відповідачу комплекс у складі, визначеному додатком № 2 до договору, що підтверджується наказ-накладною № Т522Т3647 від 24.11.2008 на суму 43 968,00 грн. та довіреністю серії ВАМ № 777129 від 24.11.2008; виконав роботи, перелік та вартість яких визначений у додатку № 4 до договору, що підтверджується актом № Т522Т3647/1 від 24.12.2008 на загальну суму 102 846,00 грн. Зазначені наказ-накладні та акти підписані сторонами в порядку, передбаченому розділом 3 договору.
Відповідно до п. 2.2 договору замовник оплачує вартість поставленого програмного забезпечення системи, спеціального програмного забезпечення, комплексу та виконаних робіт по факту виконання зобов'язання виконавцем за відповідним етапом згідно з календарним планом (Додаток № 3) протягом 7 робочих днів після підписання накладної або акту приймання-передачі програмного забезпечення системи, спеціального програмного забезпечення, комплексу або відносно робіт акту здачі-приймання виконаних робіт, не пізніше дати кінцевого строку виконання виконавцем відповідного етапу, що вказана в календарному плані (Додаток № 3).
Відповідач, в свою чергу, зобов'язаний був здійснити оплату на рахунок позивача в такі строки: за поставлене програмне забезпечення в сумі 60 492,00 грн. -до 08.01.2009р., за поставлений комплекс 43 968,00 грн. - до 03.12.2008р., за виконані роботи 102 846,00 грн. -до 09.01.2009р.
На виконання умов договору № Т522Т3647 від 24.07.2008р. відповідачем здійснені наступні перерахування: 25.12.2008р. -37 497,00 грн., 26.12.2008р. -3 788,00 грн., 29.04.2009р. -5 000,00 грн., 25.05.2009р. -5 000,00 грн., 17.08.2009р. -25 000,00 грн., 16.10.2009р. -15 000,00 грн.
Станом на час розгляду справи в суді першої інстанції зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг відповідачем в повному обсязі не здійснені.
Відповідач, порушуючи взяті на себе за договором зобов'язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати за надані йому послуги, заборгував перед позивачем 116 021,00 грн.
Доказів оплати позивачу заборгованості в сумі 116 021,00 грн. відповідачем надано не було.
Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Щодо тверджень відповідача стосовно того, що ним не було отримано бюджетне фінансування в повному обсязі за договором № Т522Т3647 від 24.07.2008р. та відсутність фінансування з державного бюджету сталася не з його провини, колегією не приймається до уваги з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про державний бюджет України.
Як зазначає відповідач, в кошторисі Державного комітету України з державного матеріального резерву на 2008 рік за КПКВК 5121010 “Керівництво та управління в сфері державного матеріального резерву” на придбання і впровадження програмного забезпечення для комп'ютерної техніки було заплановано бюджетні асигнування загального фонду в сумі 207 306,00 грн.
Договір № Т522Т3647 від 24.07.200р. зареєстровано в Державному казначействі України 16.10.2008р. за наступними кодами економічної класифікації видатків бюджету: КЕКВ 1139 “Оплата інших послуг та інші видатки”102 846,00 грн.; КЕКВ 2110 “Придбання обладнання і предметів довгострокового користування” - 43 968,00 грн., КЕКВ 2300 “Придбання землі і нематеріальних активів”60 492,00 грн.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Бюджетного кодексу України бюджетне призначення - це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів цим Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.
При цьому, умови договору пов'язують оплату товару саме з наявністю бюджетного призначення, тобто з передбаченням у кошторисі Відповідача наявності бюджетного повноваження на оплату закупівлі, а не фактичним надходженням грошових коштів на реєстраційний рахунок.
Згідно з ч. 6 ст. 78 Бюджетного кодексу України виконання місцевих бюджетів за видатками здійснюється за процедурою, визначеною статтею 51 цього кодексу.
Частиною 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що стадіями виконання бюджету за видатками визнаються: 1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису; 2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів; 3) взяття бюджетних зобов'язань; 4) отримання товарів, робіт та послуг; 5) здійснення платежів; 6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.
Таким чином, законодавство України не прив'язує виконання бюджету (здійснення платежів) до фактичного надходження коштів розпоряднику. Така стадія виконання бюджету відсутня.
Відповідно до п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228, установи мають право брати зобов'язання щодо видатків або надання кредитів з бюджету відповідно до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану надання кредитів із загального фонду бюджету та плану спеціального фонду виходячи з потреби у забезпеченні виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення платежів для погашення зобов'язань минулих періодів; обсяг бюджетних зобов'язань, узятих установою протягом року, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями в поточному році.
Отже, законодавством України передбачено, що зобов'язання минулих періодів повинні здійснюватися в першу чергу, вони мають пріоритетне значення.
Відповідно до положень ч. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.
Бюджетне зобов'язання щодо оплати поставленого обладнання та послуг, наданих за Договором № Т522Т3647 від 24.07.2008, виникло ще у 2008 році, оскільки як поставка обладнання, так і надання послуги мали місце у листопаді - грудні 2008 року
Видатки на реалізацію цього бюджетного зобов'язання були передбачені та здійснювались у 2008 та 2009 роках, однак позивач не отримав оплати за поставлене обладнання та надані послуги в повному обсязі. Тобто, відповідач всупереч п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ не здійснив оплату бюджетного зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за Договором № Т522Т3647 від 24.07.2008 і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Таким чином, посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування не звільняє його від виконання зобов'язань щодо сплати заборгованості за договором № Т522Т3647 від 24.07.2008р.
За таких обставин, колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 116 021,00 грн. підлягають задоволенню.
Крім суми заборгованості позивач просив місцевий суд стягнути з відповідача 24 024,90 грн. інфляційних та 5 277,81 грн. річних.
Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія, дослідивши наданий позивачем розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції та річних, вважає його обґрунтованим.
З огляду на вищевикладене, колегія прийшла до висновку , що суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача щодо стягнення інфляційних у розмірі 24 024,90 грн. та річних в сумі 5 277,81 грн.
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 26.05.2010р. у справі №32/200 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення.
3. Матеріали справи №32/200 повернути до господарського суду міста Києва.
4. Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді