01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.10.2010 № 2/55
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гарник Л.Л.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Панкова О.А. - дов. №16 від 12.07.2010р.
від відповідача - не з'явився,
від третьої особи - Мдзелура К.З. - дов. №36/01 від 11.01.2010р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом"янської районної у м.Києві ради
на рішення Господарського суду м.Києва від 03.06.2010
у справі № 2/55 ( .....)
за позовом КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом"янської районної у м.Києві ради
до Релігійна громада Української православної церкви "Святителя Іосафа Білгородського" у Подільському районі м.Києва
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 526,24 грн.
Рішенням господарського суду м.Києва від 03.06.2010р. у справі №2/55 в задоволенні первісного позову КП „Дирекція УОЖФ” Солом'янської районної у м.Києві ради відмовлено. Зустрічний позов РГУПЦ „Святителя Іоасафа Білгородського” у Подільському районі м.Києва задоволено повністю. Визнано недійсним Договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом'янського району міста Києва від 10 лютого 2009 року №943/3. Стягнуто з КП „Дирекція УОЖФ” Солом'янської районної у м.Києві ради на користь РГУПЦ „Святителя Іоасафа Білгородського” у Подільському районі м.Києва 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з винесеним рішенням, КП „Дирекція УОЖФ” Солом'янської районної у м.Києві ради і Солом'янська районна у м.Києві державна адміністрація подали апеляційні скарги, в яких просять рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відзиви на апеляційні скарги не надходили.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача і третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
10 лютого 2009 року між КП „Дирекція УОЖФ” Солом'янської районної у м.Києві ради (Орендодавець) та РГУПЦ „Святителя Іоасафа Білгородського” у Шевченківському районі м.Києва (Орендар) було укладено Договір №943/3 оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом'янського району міста Києва (далі - Договір (т.1 а.с.10-13)), за яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нежиле приміщення для складських потреб, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Іскрівська, буд. № 5, загальною площею 6,0 кв. м. (підвал).
Відповідно до п. 3.1 Договору, за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 62,27 грн. на місяць.
Згідно умов Договору оренди, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць, і орендар також компенсує видатки по платі за землю, розрахунок яких робиться у відповідності до Додатку №3 до основного Договору.
Відповідно до п. 1 Додаткової угоди до Договору від 27.07.2009р. (т.1 а.с.14), орендна плата встановлюється у розмірі 46,70 грн. на місяць.
З боку орендаря Договір підписано священиком Тарасовим С.В., також, на виконання Договору, Орендодавець (в особі директора Мартиняк О.М.) передав, а Орендар (в особі священика Тарасова С. В.) прийняв об'єкт оренди, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.04.2008р., в якому вказано що він є додатком №2 до Договору (т.1 а.с.17).
Відповідно до п. 6.2. Договору, Позивачем за несвоєчасне внесення платежів нарахована Відповідачу пеня у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення.
30.10.2008р. відбулися зміни щодо назви Відповідача (т.1 а.с.35), а саме у назві та тексті Статуту Відповідача, слова “релігійна громада Української Православної Церкви парафії Святителя Іосафа Білгородського у Шевченківському районі м. Києва”, замінено на слова “релігійна громада Української Православної Церкви парафії на честь Святителя Іоасафа Білгородського у Подільському районі м. Києва”, що зареєстровано розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.10.08р. №1484; крім того, зазначені зміни були внесені і до Свідоцтва про державну реєстрацію, Відповідача у зв'язку з чим було замінено й печатку.
Указом Митрополита Київського і всієї України за №1652 від 18.12.2007р. настоятелем храму Релігійної громади було призначено Ієрея Віталія Бойко, і відповідно до п. 2.8 Статуту парафії настоятель заключає угоди від її імені.
Проте, як вбачається з тексту Договору, від імені Відповідача він був підписаний не Ієреєм Віталієм Бойко, а священиком Тарасовим С.В., який звільнений з посади настоятеля в 2007 році.
Крім того, Договір укладався з використанням старої печатки, яку не було передано новому настоятелеві храму, в зв'язку з чим Відповідачем в “Експрес об'яві” № 60 від 31.03.2008р. було поміщено оголошення про те, що Статут, свідоцтво про реєстрацію та печатка єпархії з 18.12.2007р. вважаються недійсними (копія оголошення міститься в матеріалах справи).
Станом на дату підписання Договору (10.02.2009р.) та Акту приймання-передачі майна до цього Договору Тарасов С.В. не був головою релігійної громади (Відповідача) та не був наділений повноваженнями на підписання будь-яких договорів або актів від імені Відповідача. В матеріалах справи також відсутні докази протилежного.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Пунктом 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, визначено, що правочин, вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може, згідно із ст. 48 Цивільного кодексу України, бути підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до п. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 “Про судову практику у справах про визнання угод недійсними”, угода може бути визнана недійсною лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом; до того ж суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Статтею 20 вказаного Закону визначено, що відомості, які містяться в реєстрі, є відкритими та загальнодоступними і надаються у вигляді витягу з Єдиного державного реєстру та довідки про наявність або відсутність у ньому (реєстрі) інформації, яка запитується. А отже, відповідно до вимог ст. 34 ГПК допустимими доказами, які можуть підтверджувати необхідні дані про керівника чи місцезнаходження юридичної особи, є зазначені витяг чи довідка. (п. 105 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. №15 “Про судову практику в справах про банкрутство”).
Отже, сторона, з якою укладено угоду, повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, при цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку (в даному випадку - обов'язку КП „Дирекція УОЖФ” Солом'янської районної у м.Києві ради) перевіряти такі повноваження ( п. п. 9, 9.1 Роз'яснення ВГСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”).
З 18.12.2007р. (з дати свого призначення на посаду) в 2008 та в 2009 році повноважний представник Відповідача - Бойко В.В. не підписував договорів оренди нежилого приміщення площею 6 км.в., яке знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Іскрівська, 5 з Позивачем, в матеріалах справи відсутні докази протилежного.
Відповідач 05.01.2010 р. звернувся до Позивача з письмовою заявою про відсутність у Тарасова С.В. будь-яких повноважень на укладення договорів від імені Відповідача у зв'язку зі звільненням з посади з 18.12.2007 р., і на підтвердження цього до заяви Відповідачем було додано копії: Указу про призначення Бойка В.В., довідки з ЄДРПОУ на Відповідача та копію з “Експрес-об'яви”.
У наданій на це звернення відповіді Позивач 16.02.2010р. повідомив, що зазначені у заяви обставини не були відомі Позивачу при укладенні Договору оренди з Відповідачем в особі Тарасова С.В.
Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до п. 9.2 Роз'яснення ВГСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).
В матеріалах справи відсутні звернення Відповідача або його повноважних представників до Позивача щодо схвалення Договору, а також відсутні докази вчинення Відповідачем чи його повноважними представниками дій, які свідчать про схвалення Договору, а саме Відповідачем або його повноважними представниками не сплачувалась орендна плата та не здійснювалось страхування об'єкту оренди на користь Позивача, як це передбачено умовами оспорюваного Договору.
Надана Позивачем за первісним позовом до матеріалів справи квитанція за 17 лютого 2009 про оплату за оренду за Договором суми - 124,54 грн. не є належним доказом на підтвердження факту схвалення Відповідачем укладеного правочину (Договору), оскільки, зазначена вище квитанція не містить доказів, що оплата здійснювалась уповноваженою особою Відповідача або самим Відповідачем шляхом перерахування коштів в безготівковому порядку.
Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Відповідно до п. п. 3.2 Роз'яснення ВГСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення (ч. 1 ст.59 Цивільного кодексу). Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо. У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною господарський суд повинен зазначити у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє (ч. 2 ст. 59 Цивільного кодексу).
Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Відповідачем доведено недійсність Договору оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом'янського району міста Києва від 10.02.2009р. №943/3, і тому заявлені Відповідачем (позивачем по зустрічному позову) вимоги є нормативно та документально обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, а отже є такими, що підлягають задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом'янського району міста Києва від 10 лютого 2009 року №943/3 від імені Відповідача укладений не уповноваженою на це особою, Відповідачем не схвалювався, не виконувався, предмет Договору оренди - нежиле приміщення площею 6,0 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Іскрівська, 5, Відповідачу в користування не передавалось та ним не використовувалось (тобто, Відповідач нічого не одержав за Договором).
Зважаючи на вищенаведене, суд першої інстанції законно і обґрунтовано визнав необґрунтованими позовні вимоги Позивача по первісному позову про стягнення з Відповідача заборгованості за користування (оренду) приміщенням за Договором за період з травня по жовтень 2009 року (включно), а саме: 404,70 грн. - заборгованості по орендній платі, 96,20 грн. - заборгованості з компенсації плати за землю, а також 25,34 грн. - пені за прострочення грошового зобов'язання зі сплати орендної плати.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційні скарги КП „Дирекція УОЖФ” Солом'янської районної у м.Києві ради і Солом'янської районної у м.Києві державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення господарського суду м.Києва від 03.06.2010р. у справі №2/55 - без змін.
Справу №2/55 повернути до господарського суду м.Києва.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді
25.10.10 (відправлено)