01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
20.10.2010 № 4/313
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -не з'явився;
відповідача: Коваленко Ю.П. - дов. від 01.01.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центру забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства Оборони України
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.07.2010
у справі № 4/313 ( .....)
за позовом ПАТ "Страхова компанія "Брокбізнес"
до Центру забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства Оборони України
про стягнення 53 125,51 грн.
Закрите акціонерне товариство „Страхова компанія „Брокбізнес” (далі - позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Центру забезпечення службової діяльності структурних підрозділів міністерства оборони України(далі - відповідач) 53 125,51 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про непідтвердженість позовних вимог.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2010р. у справі №4/313 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 53 125,51 грн. страхового відшкодування, 531,25 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2010р. у справі №4/313 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, оскільки позивач перерахував суму матеріальної шкоди на СТО ТОВ «Автолайф центр», але будь-які документи, які б свідчили про фактичне виконання ремонту застрахованого автомобіля, а також те, що Страхувальник - Управління з експлуатації майнового комплексу Міністерства фінансів України бажало виплати страхового відшкодування на рахунки СТО ТОВ «Автолайф центр» суду не надано та не досліджувалось ним. З урахуванням викладеного, відповідач зазначає про наявність у нього сумнівів відносно того, що страхове відшкодування виплачено позивачем саме тій СТО, яку має на увазі Управління з експлуатації майнового комплексу Міністерства фінансів України (страхувальник) в заяві на страхове відшкодування.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.10.2010р.
Представник відповідача у судовому засіданні 20.10.2010р. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2010р. у справі №4/313 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Представник позивача у судове засідання 20.10.2010р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника позивача за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
03.12.2007р. між позивачем, як страховиком, та Державним підприємством «Управління з експлуатації майнового комплексу» Міністерства фінансів України було укладено договір добровільного страхування автотранспорту №006-6437 на строк з 04.12.2007р. по 03.12.2008р., у відповідності до якого застраховано автомобіль Volkswagen Phaeton реєстраційний номер НОМЕР_1.
Згідно з довідкою ДАІ (форма-2) 04.06.2008р. в м. Києві на вул. Дніпровський узвіз трапилась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобілів Volkswagen Phaeton (р.н. НОМЕР_1), що належить Державному підприємству «Управління з експлуатації майнового комплексу» Міністерства фінансів України, під керуванням ОСОБА_1., та Hyundai Sonata (р.н. НОМЕР_2), що належить Центру забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України (відповідач по справі), під керуванням ОСОБА_2. ДТП сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2. п.п.16.13 Правил дорожнього руху України.
В результаті ДТП застрахованому позивачем транспортному засобу (автомобілю Volkswagen Phaeton (р.н. НОМЕР_1) були завдані пошкодження загальною вартістю 53 125,51 грн., що підтверджується звітом про оцінку автомобіля №182 від 10.06.2008р.
12.06.2008р. Печерським районним судом м. Києва було винесено постанову по справі №3-8018/08, якою ОСОБА_2. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Державне підприємство «Управління з експлуатації майнового комплексу» Міністерства фінансів України, як страхувальник, звернулась до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування на користь станції технічного обслуговування (далі - СТО).
07.08.2008р. позивач, як страховик, виплатив страхове відшкодування у сумі 53 125,51 грн. на користь СТО Товариства з обмеженою відповідальністю «Автолайф центр», що підтверджується платіжним дорученням №6205 від 07.08.2008р.
Місцевий господарський суд задовольнив позов, зазначивши про те, що згідно з ч.1 ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до позивача в межах фактичних затрат, перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за нанесений збиток в розмірі 53 125,51 грн.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим, з наступних підстав.
Відносини у сфері страхування врегульовані Законом України „Про страхування”, який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
Згідно зі ст. 1 вищеназваного Закону страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів, цих фондів.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.
Відповідно до ст.ст. 3-5 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Тобто, цей закон є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з п. 37.1. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.
В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
З урахуванням наведених правових норм, а також приймаючи до уваги вищевикладені обставини справи, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача по відшкодуванню збитків в розмірі 53 125,51 грн. і ця сума повинна бути стягнута з відповідача.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, відносно того, що місцевим господарським судом не було досліджено документи, які б свідчили про фактичне виконання ремонту застрахованого автомобіля саме СТО ТОВ «Автолайф центр», а також не з'ясовано, чи дійсно страхувальник - Управління з експлуатації майнового комплексу Міністерства фінансів України, бажало виплати страхового відшкодування на рахунки СТО ТОВ «Автолайф центр», є необґрунтованими, з наступних підстав.
Передусім, необхідно зазначити, що право страховика (позивача) здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику або за його письмовою заявою сплачувати рахунки, подані ним із СТО, передбачено в п.5.2.10 Договору добровільного страхування автотранспорту №006-6437 від 03.12.2007р.
Окрім того, в заяві про виплату страхового відшкодування від 04.06.2008р., копія якої наявна в матеріалах справи, чітко зазначено про те, що Управління з експлуатації майнового комплексу Міністерства фінансів України (страхувальник) просить страхове відшкодування виплатити за рахунками СТО.
В матеріалах справи наявна копія наряду-замовлення, з якого вбачається, що СТО ТОВ «Автолайф центр» надано послуги з ремонту транспортного засобу (автомобілю Volkswagen Phaeton (р.н. НОМЕР_1) (том справи - 1, аркуші справи - 85-90).
Наказом Міністерства транспорту України від 11.11.2002р. №792 були затверджені Правила надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів, які регулюють правові норми взаємовідносин між замовником і виконавцем послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів та їхніх складових, а також вимоги щодо контролю за відповідністю наданих послуг. Правила поширюються на суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності, які надають послуги з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів та їхніх складових.
Згідно з п.26 названих Правил наряд-замовлення є розрахунковим документом, що засвідчує надання послуги.
При цьому, в наряд-замовленнях фіксується обсяги, трудомісткість і вартість послуг, складові частини (матеріали), які надані та які оплачуються замовником послуг, тощо.
Перелік послуг, наданих згідно з наявним у матеріалах справи нарядом-замовленням (ремонтні роботи, заміна деталей та ін.) відповідають пошкодженням, яких зазнав застрахований позивачем транспортний засіб (автомобіль Volkswagen Phaeton (р.н. НОМЕР_1) вналідок ДТП, яка мала місце 04.06.2008р.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не було надано доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тому апеляційна скарга відповідача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на відповідача (апелянта).
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, -
1. Апеляційну скаргу Центру забезпечення службової діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2010р. у справі №4/313 - без змін.
2. Матеріали справи №4/313 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді
25.10.10 (відправлено)