01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
14.10.2010 № 51/639
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: Фурсов В.В, - спеціаліст
від відпвоідача-1: не з»явився
від відпводача-2: не з»явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України"
на ухвалу Господарського суду м.Києва від 10.09.2010
у справі № 51/639 ( .....)
за позовом Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України"
до ТОВ "Торгова компанія "Інтермаркет"
ТОВ "Кодфіш Холдінгс"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання недійсним (нікчемним) договору оренди
Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» в особі Філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Львові звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтермаркет», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кодфіш Холдінг» про визнання недійсним (нікчемним) договору оренди, укладеного 18.03.2009 між відповідачем-1 та відповідачем-2.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.09.2010 р. у справі № 51/639 провадження у справі було припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору.
Не погодившись з ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати, вважаючи її прийнятою з порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевий суд дійшов хибного висновку про відсутність між позивачем та відповідачами по справі спору з приводу договору оренди від 18.03.2009р, оскільки про наявність спору між сторонами свідчить сам факт подання AT „Укрексімбанк" до відповідачів позову в даній справі (як іпотекодержателем за Договором іпотеки № 6005Z187 від 25.11.2005 року, без згоди якого Відповідач 1 неправомірно передав в оренду Відповідачу 2 нерухоме майно - предмет іпотеки за вказаним Договором іпотеки) в сукупності, зокрема, з тим, що відповідачі, уклавши договір про розірвання оскаржуваного Договору оренди за згодою сторін, тим самим підтвердили, що вважають його (Договір оренди) правомірним.
В судове засідання представники відповідачів не з»явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.
Вислухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, враховуючи строки розгляду справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників відповідачів.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, колегія встановила наступне:
25.11.2005 між позивачем та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інермаркет» в нотаріальній формі був укладений договір іпотеки № 6005Z187, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 8455 (далі -договір іпотеки).
Відповідно до п. 1.1 Договору іпотеки в редакції договору № 6 від 16.09.2008 про внесення змін до Договору іпотеки іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги іпотекодержателя (Позивач) до іпотекодавця (Відповідач-1), що випливають з Генеральної угоди № 6005N1 від 25.11.2005, укладеної між іпотекодавцем та іпотекодержателем з наступними змінами та доповненнями з урахуванням усіх кредитних та інших договорів, які є додатками до вказаної угоди на даний час та стануть такими додатками в майбутньому, в межах загальної суми 240 000 000,00 грн. по наданню певних сум грошей в обмін на зобов'язання іпотекодавця щодо повернення заборгованої суми, сплати процентів та інших платежів, строком остаточного погашення іпотекодавцем усіх заборгованостей до 31.12.2015 включно.
Згідно з п. 1.3 Договору іпотеки в редакції договору № 5 від 04.07.2008 про внесення змін до Договору іпотеки предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у кредитному договорі зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, є земельна ділянка (кадастровий номер 21002035) несільськогосподарського призначення загальною площею 17 338 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Наукова - Княгині Ольги, та будівля (літ. А-2) загальною площею 6 771,3 кв. м (реєстраційний номер 12562255), що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Княгині Ольги, 120.
Будівля (літ. А-2) належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на будівлю, виданого 25.10.2005 Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради.
18.03.2009 між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 був укладений договір оренди, згідно з п. 1.1 якого орендодавець (Відповідач-1) передає, а орендар (Відповідач-2) приймає за плату на певний строк у користування окреме індивідуально визначене майно - будівлю торгового центру, розташовану за адресою: м. Львів, вул. Княгині Ольги, 120, загальною площею 6 771,3 кв. м.
Відповідно до п. 10.1 договору оренди від 18.03.2009 строк оренди за цим договором складає 1090 днів з моменту підписання акту приймання-передачі об'єкту.
29.05.2009 за виконавчим написом приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В. звернене стягнення на земельну ділянку (кадастровий номер 21002035) несільськогосподарського призначення загальною площею 17 338 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Наукова - Княгині Ольги, та будівлю (літ. А-2) загальною площею 6 771,3 кв. м (реєстраційний номер 12562255), що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Княгині Ольги, 120.
У виконавчому написі зазначено, що за рахунок коштів, одержаних від реалізації вказаного майна, задовольняються вимоги Позивача за Генеральною угодою № 6005N1 від 25.11.2005 у розмірі 33 738 232,81 доларів США та 7 356 728,05 гривень, а також 9 950,00 грн. плати за вчинення цього виконавчого напису.
Докази пред'явлення зазначеного виконавчого напису до виконання в матеріалах справи відсутні.
24.09.2009 між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 укладена угода про розірвання договору оренди від 18.03.2009 та підписано акт здачі-повернення об'єкту оренди.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання нікчемним договір оренди від 18.03.2009, посилаючись на ч. 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Суд першої інстанції при винесені оскаржуваної ухвали дійшов висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі з огляду на те, що договір оренди був розірваний, а майно, що передавалося Відповідачу-2 Відповідачем-1 в користування за даним договором, було повернуте останньому 24.09.2009, тобто до звернення Позивача до суду.
Також місцевим судом встановлено, що на момент звернення до суду Позивач набув права на підставі виконавчого напису нотаріуса звернути стягнення на нерухоме майно, що було передане Відповідачу-2 за договором оренди від 18.03.2009.
Господарський суд м. Києва дійшов висновку про те, що оскільки Позивачем не доведено, що на момент звернення до суду з позовом між ним та відповідачами існував спір в розумінні господарсько-процесуального законодавства з приводу договору оренди від 18.03.2009, суд не має правових підстав для розгляду та прийняття рішення по суті позовних вимог.
Колегія не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для припинення провадження у справі за відсутністю предмету спору, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). Зазначена норма означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі.
Частина друга статті 236 ЦК України, згідно з якою якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил частини першої статті 236 ЦК України. Натомість частина друга статті 236 ЦК України конкретизує норму абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме частина друга статті 236 ЦК України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.
Момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, а також припинення можливості настання у майбутньому прав та обов'язків за такими правочинами, імперативно встановлені частинами першою та другою статті 236 ЦК України, і не можуть бути змінені судом. Тому в разі задоволення судом позову про визнання правочину недійсним в рішенні не слід вказувати ні момент, з якого правочин є недійсним, ні про припинення можливості настання прав та обов'язків за правочином у майбутньому. (П.19.Інформаційного листа Вищого господарського суду від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України")
Крім того, Вищим арбітражним судом України у листі від 24.01.1997 року № 01-8/25 на питання: „Чи можливе прийняття арбітражним судом рішення про визнання договору недійсним, якщо сторони домовились про його розірвання до розгляду справи по суті?" Вказав: „Недійсна ж угода за загальним правилом вважається недійсною з моменту її укладення (стаття 59 Цивільного кодексу України) і не створює будь-яких правових наслідків. Таким чином, якщо сторони домовились про розірвання договору до вирішення спору, пов'язаного з визнанням цього договору недійсним, арбітражний суд повинен вирішити такий спір по суті незалежно від домовленості сторін" (вказується у зв'язку зі збереженням актуальності після набрання законної сили новою редакцією Цивільного кодексу України).
Питання про наявність або відсутність порушення прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача може вирішуватися місцевим господарським судом виключно за результатами розгляду справи по суті, тобто в рішенні по справі, але не в ухвалі, і відсутність такого порушення може бути підставою для відмови в позові, та аж ніяк не для припинення провадження у справі.
Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про, те що місцевим судом допущено неправильне застосування норми процесуального права, а саме п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга є обгрунтованою та підлягає задоволенню, ухвала про припинення провадження у справі № 51/630 скасуванню.
Керуючись ст.ст.101, 103-105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі Філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м.Львові на ухвалу Господарського суду м.Києва
від 10.09.2010р. по справі № 51/639 задовольнити.
Ухвалу Господарського суду м. Києва від 10.09.2010 р. у справі № 51/639 скасувати.
Справу № 51/639 направити до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді
18.10.10 (відправлено)