01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.10.2010 № 2/160
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів:
при секретарі:
Представники сторін:
позивача: Калінчук В.В., довіреність № 044/24-47 від 12.01.2010;
відповідача: Ніколаєнко В.В., довіреність № 1875 від 07.06.2010;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2010
у справі № 2/160 ( .....)
за позовом Комунального підприємства "Спецжитлофонд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс"
про стягнення 4461,80 грн.
Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна житло - сервіс» про стягнення 4461,80 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2010 у справі № 2/160 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна житло - сервіс» на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» 1018,25 грн. заборгованості, 2929,96 грн. неустойки, 102,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна житло - сервіс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» задовольнити частково в частині неустойки в розмірі 768,50 грн.
Скарга мотивована тим, що судом не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені та неправильно застосовані норми процесуального та матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 2/160. Розгляд скарги призначений на 18.10.2010 о 10:30.
15.10.2010 на адресу Київського апеляційного господарського суду від Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» надійшов відзив в якому просить залишити рішення без змін, а скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна житло - сервіс» - без задоволення.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.10.10 № 01-23/1/5 у справі № 2/160 у зв'язку з виробничою необхідністю (знаходження судді Євграфової Є.П. на ВКК) введено до складу колегії суду суддю Калатай Н.Ф.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
07.10.2005 Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення “Спецжитлофонд” та Товариство з обмеженою відповідальністю “Україна житло-сервіс” уклали Договір оренди житлового приміщення від № 3894 ( надалі - Договір).
Приміщення відповідно до Договору було передано позивачем відповідачу за актом прийому-передачі житлового приміщення (Додаток № 1 до Договору).
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”(в редакції, яка діяла станом на момент укладення Договору), цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Згідно з ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”(в редакції, яка діяла станом на момент укладення Договору), термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Пунктом 5.1. Договору визначено, що термін дії договору з 07.10.2005 до 01.04.2006.
З матеріалів справи вбачається та не заперечувалось сторонами, що відповідної заяви про припинення Договору від сторін не надходило, тобто даний Договір пролонгувався на той же самий строк і на тих же самих умовах наступним чином: з 02.04.2006 до 25.09.2006, з 26.09.2006 до 21.03.2007, з 22.03.2007 до 14.09.2007, з 15.09.2007 до 10.03.2008.
Враховуючи викладене вище, строк дії Договору був продовжений, зокрема остання пролонгація відбулась з 15.09.2007 до 10.03.2008.
Статтею 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (надалі - Закон) визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Пунктом 2.8. Договору оренди, орендні платежі сплачуються орендарем по день фактичної передачі орендодавцю житлового приміщення за актом прийому - передачі.
За умовами ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Після закінчення терміну дії договору житлове приміщення передається орендодавцю (Позивачу) за актом прийому - передачі (п. 5.3. Договору).
Як було встановлено судом і не заперечувалось сторонами, дія Договору була продовжена, зокрема остання пролонгація відбулась з 15.09.2007 до 10.03.2008.
Оскільки строк дії договору закінчився 10.03.2008, позивачем 11.03.2008 було направлено відповідачу засобами поштового зв'язку заяву № 044/24-2555 про припинення строку дії Договору.
В матеріалах справи відсутній акт прийому - передачі при поверненні орендованого за Договором приміщення від відповідача позивачу як того вимагає п. 5.3 Договору.
З матеріалів справи вбачається, що підчас розгляду справи позивачем була подана заява про уточнення позовних вимог, де частково було змінено підставу позову і позивач просив суд стягнути з відповідача замість матеріальних збитків, плату за фактичне користування скаржником житловим приміщенням поза строком дії договору за період з 11.03.2008 по 31.10.2009 у сумі 1018,25 грн. та 2929,96 грн. неустойки.
Таким чином позовні вимоги згідно заяви позивача були зменшені.
В апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що зазначеною вище заявою було одночасно змінено підставу і предмет позову. Але твердження відповідача не відповідає дійсним обставинам справи, так-як позивач не змінював обставини, якими він обґрунтовував підставу позову, а саме користування скаржником житловим прімішенням поза строком дії Договору.
Отже, відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу плату за фактичне користування житловим приміщенням поза строком дії Договору в розмірі 1018,25 грн.
Таким чином Господарським судом міста Києва правомірно було задоволено вимоги позивача щодо стягнення з відповідача плату за фактичне користування житловим приміщенням поза строком дії Договору в розмірі 1018,25 грн.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи, після закінчення строку дії Договору, відповідач, всупереч вимогам закону та умовам Договору, нежитлове приміщення, орендоване ним за Договором, не звільняв та позивачу не повернув.
Господарським судом міста Києва було задоволено вимоги позивача по стягненню з відповідача неустойки в розмірі 2929,06 грн. за період користування приміщенням з березня 2008 року по жовтень 2009 року (включно).
Але в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що відповідно ст. 232 Господарського кодексу України та ст. 258 Цивільного кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано. До того ж скаржник зазначає, що до стягнення неустойки застосовується позовна давність в 1 рік, тому розмір неустойки повинен бути стягнутий в розмірі 768,50 грн.
В той же час в матеріалах справи є доказ того, що 13.01.2010 відповідачем частково сплачено позивачу суму в розмірі 1018,25 грн. за фактичне користування приміщенням поза строком дії Договору.
Стаття 264 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням боржником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу або іншого обов'язку.
Таким чином ст. 264 Цивільного кодексу України встановлює підстави, за наявності яких починається новий перебіг строку позовної давності, незалежно від строку, який сплив до часу виникнення цих обставин, за умови, якщо до виникнення цих підстав не сплив строк позовної давності.
Отже, перебіг позовної давності щодо стягнення з відповідача неустойки переривався та відраховувався з 13.01.2010.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГПК України сторони мають право, зокрема, подавати докази та брати участь в їх дослідженні.
Водночас ч. 1 ст. 33 ГПК України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
До того ж згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
За таких обставин рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2010 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2010 у справі № 2/160 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна житло - сервіс» - без задоволення.
2. Матеріали справи № 2/160 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
22.10.10 (відправлено)