01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
05.10.2010 № 34/98
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куровського С.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
позивача: Негреша М.О. (дов. від 02.03.2010)
відповідача: Демченко Я.О. (дов. №10/00-92 від 13.11.2009)
третьої особи 1: не з'явився
третьої особи 2: не з'явився
третьої особи 3: Мітіна Т.В. (дов. від 26.01.2010)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Жасмин-Тур” та
Приватного підприємства “Веста-Сервіс”
на рішення Господарського суду м.Києва від 02.07.2010
у справі № 34/98 ( .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Жасмін-Тур"
до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум"
третя особа позивача Приватне підприємство "Веста-Сервіс" Державне підприємство "Вікторія-Трансгаз" ВАТ "Готельний комплекс "Либідь"
про визнання договору недійсним
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2010 р. у справі № 34/98 було відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Жасмин-Тур” до Публічного акціонерного товариства “Банк Форум”, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватного підприємства “Веста-Сервіс”, Державного підприємства “Вікторія-Трансгаз” та Відкритого акціонерного товариства “Готельний комплекс “Либідь” про визнання договору недійсним.
Не погодившись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якій просить рішення скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
Позивач вважає, що рішення судом першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Третя особа Приватне підприємство “Веста-Сервіс”, також не погодилось з рішенням суду першої інстанції у даній справі і звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
Третя особа, також вважає, що рішення судом першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційні скарги відповідач апеляційні вимоги не визнав, зазначив, що вони є безпідставними та необґрунтованими, рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, прийняте за результатом повного та всебічного з'ясування обставин і документів, що мають значення для справи. Просив залишити апеляційні скарги без задоволення, рішення - без змін.
Ухвалою від 12.08.2010 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 16.09.2010 р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/1 від 15.09.2010 р. в зв'язку із зайнятістю судді Рєпіної Л.О. у розгляді справ у складі іншої судової колегії для розгляду справи № 34/98 призначено колегію у складі головуючого-судді Кондес Л.О., суддів Куровського С.В. (суддя-доповідач), Нєсвєтової Н.М.
16.09.2010 р. розгляд справи за клопотанням третіх осіб був відкладений на 05.10.2010 р.
05.10.2010 р. в судове засідання з'явились представники сторін і третьої особи-3. Представники третіх осіб 1 і 2 в судове засідання не з'явились. Про дату, час та місце слухання справи повідомлялись належним чином. В зв'язку з вказаним та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі вказаних представників.
Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду 05.10.2010 р. від позивача надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею справою 32/426 за позовом Приватної компанії з обмеженою відповідальністю “Брекстон Венчерз Лімітед” до ТОВ “Жасмін-Тур” про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ “Жасмін-Тур” від 08.08.2008 р.
Відповідно до ч. 1 ст.79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
За результатом розгляду справи Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що немає підстав для задоволення даного клопотання в розумінні ст. 79 ГПК України, оскільки розгляд даної справи на підставі зібраних доказів та їх аналізу в сукупності є можливим і до вирішення вищенаведеної іншої справи господарським судом міста Києва.
Ст. 102 ГПК України зазначає, що апеляційна скарга (подання) на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) в апеляційну інстанцію.
Тоді як відповідно до ст. 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.
З огляду на викладене, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 79 ГПК України та аналізу змісту позовних вимог по даній справі, колегія суддів не вважає за необхідне зупиняти розгляд апеляційної скарги по даній справі, оскільки розгляд апеляційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст. 102 ГПК України, а таке зупинення призведе лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено неможливості розгляду даної справи до розгляду іншої справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи-3, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.
29.08.2008 між позивачем (Позичальник), в особі директора Майбоженка Олега Володимировича, що діяв на підставі статуту та відповідачем (Банк) в особі Заступника директора Першої Київської філії АКБ “Форум”Шульги Влади Вікторівни, що діяла на підставі довіреності посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колєсник С.А. за реєстраційним №7544 від 13.11.2007 укладено Кредитний договорів, за умовами якого Банк надає Позичальнику кредит у сумі 9 500 000 доларів США, а саме: на рефінансування кредитної заборгованості в АБ “Синтез” по кредиту Горенко Алли Миронівни у сумі 2 604 231 доларів США, та в АКБ “Укрсоцбанк” по кредиту ВАТ “Готель “Ставутич” у сумі 6 895 769 доларів США.
Пунктом 1.2 Кредитного договору визначено, що кредитні кошти надаються строком до 28 серпня 2009 року.
За користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 14% річних.
Згідно з п.2.1 Кредитного договору забезпеченням повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами є договорів іпотеки земельної ділянки площею 2,1474 га, що розташована за адресою: на перетині проспекту Генерала Ватутіна та бульвару Перова у Дніпровському районі м. Києва, та належить ДП “Віторія-Трансгаз”на праві власності, договір поруки укладений з ДП “Вікторія-Трансгаз”, договір поруки укладений ПП “Веста-Сервіс”, договір поруки укладений з ВАТ “Готельний комплекс “Либідь”, договір поруки укладений з Скоробогатовим Мстиславом Петровичем.
Відповідно до п.6.1 Позичальник гарантує, що на моменту укладення цього договору він має право на укладання цього договору і виконання своїх зобов'язань по ньому в зв'язку з наявністю для цього повноважень від співвласників (засновників, учасників, акціонерів, тощо), будь-яких інших третіх осіб і відсутні будь-які обставини, що обмежують його право укласти і виконати цей договір (п.п.6.1.2); фізична особа, яка зазначена в преамбул цього договору і підписала його від імені Позичальника, наділена достатніми для цього повноваженнями, що не скасовані і не обмежені, всі внутрішні процедури Позичальника, необхідні для реалізації цих повноважень виконані в повному обсязі і належним чином (п.п.6.1.3).
Причиною виникнення спору у даній справі є те, що на думку позивача Кредитний договір підписано без відповідного рішення загальних зборів учасників Товариства, а відтак цей договір є таким, що укладений з перевищенням особою, яка його підписала від імені позивача своїх повноважень, а також те, що при укладенні Кредитного договору сторонами не було дотримано вимог статті 99 Конституції України, статей 192, 524, 533 ЦК України, статті 3, частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”(далі -Декрет).
Проте, суд не може погодитись з даною позицією позивача з наступних підстав.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Підставою недійсності господарського зобов'язання за статтею 207 Господарського кодексу України є його невідповідність вимогам закону, вчинення з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, укладення зобов'язання з порушенням господарської компетенції (правосуб'єктності).
Обсяг цивільної дієздатності особи, що вчиняє правочин від імені юридичної особи, визначається відповідно до установчих документів юридичної особи та закону; вчинення дій, що свідчать про прийняття правочину до виконання, вважається схваленням правочину у разі вчинення правочину особою з перевищенням наданих їй повноважень.
Згідно п.п. 8.1, 15.1 Статуту вищим органом товариства є Загальні збори його Учасників, які складаються з Учасників товариства або призначених ними представників. Одноособовим Учасником товариства є приватна компанія з обмеженою відповідальністю “Брекстон венчерз лімітед”, що має 100% частики Товариства.
Положеннями п. 15.7 Статуту передбачено, що Загальними зборами приймається рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані Загальними зборами до компетенції виконавчого органу.
Так, на підставі Статуту та чинного законодавства, що передбачає інститут представництва, 04.08.2008 компанією “Брекстон венчерз лімітед” було видано довіреність, якою уповноважила та призначила Носенка О.В. представляти інтереси Товариства на Загальних зборах ТОВ “Жасмін-Тур”, приймати рішення від імені Товариства, як засновника, надавати згоду від імені Товариства, як засновника, виконавчому органу на укладання з відповідачем кредитного договору на суму 9 500 000 (дев'ять мільйонів п'ятсот тисяч) доларів США з визначенням на свій розсуд всіх істотних умов, а також вирішувати питання щодо вчинення будь-яких інших дій, які не можуть бути вчинені виконавчим органом без попередньої згоди із вищим органом управління.
Дана довіреність має нотаріальне посвідчення державним нотаріусом Лондона, Англія, перекладена на українську мову і засвідчено справжність підпису перекладача приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Відповідно до наданих повноважень, 08.08.2008 було складено протокол № 5 Загальних зборів учасників ТОВ “Жасмін-Тур”, згідно яким:
Носенка О.В. було обрано головою Загальних зборів;
ухвалено рішення про отримання кредиту в АКБ “Форум” на суму 9 500 000 (дев'ять мільйонів п'ятсот тисяч) доларів США;
уповноважено директора Товариства Майбоженко О.В. на укладання кредитного договору від імені товариства з визначенням решти істотних умов цього договору на власний розсуд.
Відтак, Майбоженко О.В. мав необхідний обсяг цивільної дієздатності при вчинені правочину від імені ТОВ “Жасмін-Тур”.
Будь-яких інших документів, які підтверджували б обмеження повноважень директора Товариства на момент укладення оспорюваного договору позивачем суду надано не було.
При цьому, відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до статті 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Частиною 3 статті 92 ЦК України передбачено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
В п. 9.2 роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.03.99 року N 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” визначено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).
Пунктом 6 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України, від 31.01.2001, № 01-8/97 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)”) передбачено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення.
Відтак, видача, отримання кредиту та його використання ТОВ “Жасмін-Тур” свідчать про схвалення позивачем умов Кредитного договору.
Що ж стосується валюти Кредитного договору, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов'язань передбачений ГК України. Зокрема, частиною 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.
Так, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти -гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно з статтею 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Статті 47 та 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет, стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.
Частиною 1 статті 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
При цьому, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (частина 2 статті 5 Декрету).
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (частина 4 статті 5 Декрету).
Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (підпункт “в” пункту 4 статті 5 Декрету);
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт “г” пункту 4 статті 5 Декрету).
На сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.
Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 “Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті” у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України “Про Національний банк України”, статей 2, 47, 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, статей 1, 4, 34 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійсненну валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.
Як убачається з матеріалів справи, 03.12.2001 відповідачу видана Національним банком України банківська ліцензія №62, згідно з якою Банку надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”. Окрім того, у матеріалах справи наявний виданий Національним банком України дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність” згідно з додатком до цього дозволу. Так, відповідно до додатку до цього дозволу Банк має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
З вищевикладеного вбачається, що відповідач на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Додатково слід зазначити, що порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028; далі -Положення), яке було розроблено Національним банком України відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету, а також статей 7 і 44 Закону України “Про Національний банк України”(пункти 1.1, 1.2 Положення).
Відповідно до пункту 1.5 вказаного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.
Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.
Крім того, суд зауважує, що відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсними кредитних договорів, у яких містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою.
Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Кредитного договору.
Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не було надано належних доказів на підтвердження викладеного в позові, тому, суд першої інстанції вірно визначив вимоги позивача як необґрунтовані і такі, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно і всебічно з'ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушення норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення відсутні, тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Жасмин-Тур” залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Веста-Сервіс” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2010 р. в справі № 34/98 - без змін.
Справу № 34/98 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя
Судді
21.10.10 (відправлено)