01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.10.2010 № 5/061-10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дзюбка П.О.
суддів:
За участю представників:
від позивача:
Шитюк Б.М. дов. №9 від 01.02.2010р.
від відповідача:
Святогор О.А. дов. від 24.12.2009р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Автомагістраль"
на рішення Господарського суду Київської обласіт від 24.06.2010
у справі № 5/061-10 ( .....)
за позовом ТОВ "Юнігран"
до Приватне підприємство "Автомагістраль"
про стягнення 115485,73 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Юнігран” (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Приватного підприємства “Автомагістраль” (далі - відповідач) про стягнення 115485,73 грн., з яких: 82567,42 грн. основного боргу, 20961,55 грн. пені, 3041,34 грн. 3% річних та 8915,42 грн. інфляційних втрат.
Під час розгляду справи позивачем 24.06.2010р. було подано заяву, якою в порядку ст. 22 ГПК України зменшено розмір позовних вимог оскільки відповідачем під час розгляду справи частково було погашено заявлену до стягнення суму основного боргу. Згідно зазначеної заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача залишок заборгованості в розмірі 31283,71 грн., 20961,55 грн. пені, 8915,42 грн. інфляційних втрат та 3041,34 грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду Київської області від 24.06.2010 року (підписане 25.08.2010р.) у справі № 5/061-10 позов задоволено частково. Стягнуто з приватного підприємства “Автомагістраль” на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Юнігран” 31283,71 грн. заборгованості, 8915,42 грн. інфляційних витрат, 3041,34 грн. трьох відсотків річних, 19723,04 грн. пені, 1142,56 грн. державного мита, 233,48 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПП “Автомагістраль” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати дане рішення в частині стягнення пені та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові. Апеляційна скарга мотивована тим що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини справи, а саме те що термін виконання зобов'язання договором не визначено, а вимога позивача було надіслана на неіснуючу адресу (місцезнаходження) відповідача.
Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому відхиляє вимоги скарги та просить суд залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.
Представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені.
Апеляційний суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважних представників сторін, з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для справи, встановив, що рішення Господарського суду Київської області необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення із наступних мотивів:
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що Заявник, в порушення вимог ст.33 ГПК України, не довів ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень, при апеляційному провадженні.
Як правильно з'ясовано судом першої інстанції та не заперечується сторонами, між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу від 27.02.2006р. № 27/02-06 (далі - договір), відповідно до умов якого, позивач - постачальник зобов'язується передати у власність відповідача - покупця щебінь гранітний (далі - продукцію), а останній зобов'язався прийняти дану продукцію і оплатити її на умовах договору (п. 1.1 договору).
Згідно п. 1.2 договору кількість кожної партії продукції узгоджується сторонами в заявках і вказується в накладних.
Розрахунки покупця з постачальником за продукцію здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 4.1. договору).
Сторонами в договорі передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання умов договору винна сторона несе відповідальність відповідно до діючого законодавства України. За прострочення оплати продукції покупець сплачує поставнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен календарний день затримки до моменту остаточного розрахунку. Претензії повинні направлятися на адресу другої сторони рекомендованим письмом. Дата поштового штемпеля про отримання на конверті відправника буде вважатися датою пред'явлення претензії (п.7 договору).
Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 10.1 договору).
Отже, в силу ст. ст. 11, 509 ЦК України між сторонами у справі виникли цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач в період з 09.09.2008р. по 12.05.2009р. поставив, а відповідач отримав по видатковим накладним №РН-0003347 від 09.09.2008р., №РН-0003576 від 21.09.2008р., №РН-0003579 від22.09.2008р., №РН-0003595 від 23.09.2008р., №РН-0003661 від 24.09.2008р., №РН-0003672 від 25.09.2008р., №РН-0003792 від 30.09.2008р., №РН-0003839 від 05.10.2008р., №РН-0003854 від 06.10.2008р., №РН-0003859 від 07.10.2008р., №РН-0003910 від 09.10.2008р., №РН-0004004 від 13.10.2008р., №РН-0004071 від 16.10.2008р., №РН-0004110 від 17.10.2008р., №РН-0004162 від 20.10.2008р., №РН-0004223 від 21.10.2008р., №РН-0001068 від 12.05.2009р. продукцію на загальну суму 859535,42 грн.
Відповідач частково розрахувався за отриманий товар перерахувавши на рахунок позивача 560000,00 грн.. Отже, місцевим господарським судом встановлено, що враховуючи вищенаведене основний борг відповідача за договором становив 299535,42 грн.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, остаточний строк чи термін здійснення розрахунку за поставлений товар сторонами погоджений не був.
Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивач відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України направив на адресу відповідача претензію від 06.07.2009р. № 316 з вимогою погашення наявної заборгованості за договором в розмірі 299535,42 грн.
Сторонами у справі в договорі було погоджено, що дата поштового штемпеля про отримання на конверті відправника буде вважатися датою пред'явлення претензії (п. 7.3 договору).
Відповідно до повідомленням про вручення поштового відправлення №55798690 зазначена претензія була отримана відповідачем 15.07.2009р.. Крім того, отримання вказаної претензії відповідачем у справі підтверджується його відповіддю на неї, в якій він зазначає про намір розрахуватися за поставлену продукцію в найближчі місяці.
Однак, відповідач вказану вимогу задовольнив частково погасивши наявну заборгованість на суму 216968 грн. Решта суми боргу в розмірі 82567,42 грн. залишилась не погашеною, що стало підставою звернення позивачем до суду з даним позовом.
Під час розгляду справи в місцевому господарському суді відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості в сумі 51283,71 грн., що підтверджується банківськими виписками №8555 від 29.03.2010р. та №8816 від 27.04.2010р., копія яких наявні в матеріалах справи.
Позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просив суд стягнути з відповідача залишок заборгованості в розмірі 31283,71 грн. (різниця між перерахованими коштами та загальною вартістю поставленої продукції), 20961,55 грн. пені, 8915,42 грн. інфляційних втрат та 3041,34 грн. 3% річних.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, місцевим господарським судом встановлено, що всупереч вищезазначених положень чинного законодавства та положень договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань, а саме не здійснив повного розрахунку за поставлену продукцію, у зв'язку з чим на час розгляду справи в місцевому суді відповідач мав заборгованість перед позивачем в розмірі 31283,71 грн.
Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на викладене Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 31283,71 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, пені тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).
Апеляційний суд, перевіривши суму інфляційних втрат та 3% річних погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення інфляційних втрат в сумі - 8915,42 грн. та 3% річних в сумі -262,90 грн.
Крім того, позивач на підставі п 7.2 договору просить суд за прострочку оплати продукції стягнути з відповідача пеню за період з 23.07.2009р. по 16.02.2010р. (209 календарних днів) та складає 20961,55 грн.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст.. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, що з врахуванням наведених вище норм права, належна до стягнення пеня повинна бути нарахована за період з 23.07.2009р. по 20.01.2010р. - 182 дні (шість місяців) виходячи із подвійної облікової ставки НБУ в сумі 19723,04 грн.. При цьому, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову в решті суми пені є правомірним.
Доводи наведені ПП “Автомагістраль” в апеляційній скарзі, а саме те що термін виконання зобов'язання договором не визначено, а вимога позивача було надіслана на неіснуючу адресу (місцезнаходження) відповідача тому нарахування позивачем пені та стягнення її судом є неправомірним, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, зокрема відповіддю відповідача на претензію.
З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу приватного підприємства “Автомагістраль” залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2010р. у справі № 5/061-10 залишити без змін.
3.Матеріали справи № 5/061-10 повернути до Господарського суду Київської області.
Головуючий суддя
Судді
23.10.10 (відправлено)