01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.10.2010 № 4/318
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: представник не з'явився,
від відповідача: представники - Черей О.В., Пужакова О.В. за довіреностями,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Т. і Е."
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.07.2010
у справі № 4/318 ( .....)
за позовом ТОВ "Т. і Е."
до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання договору про відкриття кредитної лінії № 163-В/07 недійсним
В червні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Т. і Е.” (надалі - ТОВ „Т.і Е.”, позивач ) звернулося до Господарського суд м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” (надалі - ПАТ „Альфа-Банк”, відповідач) про визнання недійсним Договору про відкриття кредитної лінії № 163-В/07, укладеного між позивачем та відповідачем.
Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначений Договір укладений з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, позивач вказує на відсутність у відповідача та позивача індивідуальних ліцензій на здійснення операції з валютними цінностями, наявність якої передбачено п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", згідно з яким індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
У відзиві відповідач проти позовних вимог заперечив та зазначив, що відповідачу видано банківську ліцензію № 61 від 03.12.2001 року, невід'ємною частиною якої є дозвіл від 25.06.2007 р. № 61-4 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати відповідач з валютними цінностями.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.07.2010 року у даній справі у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Зокрема, в обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що місцевий господарський суд не взяв до уваги доводи позивача щодо незаконності умов Договору про відкриття кредитної лінії в частині, яка передбачає сплату процентів за користування кредитними коштами в іноземній валюті, тобто використання іноземної валюти в якості засобу платежу за користування кредитними коштами.
У відзиві відповідач проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 13.07.2010 року - без змін.
Позивачем не використано наданого йому законом права на участь свого представника у судових засідання. Однак, матеріали справи містять докази належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням №04119 0879942 про завчасне вручення представнику позивача ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження від 30.08.2010 року. Крім того, ухвалою від 29.09.2010 року розгляд справи було відкладено у зв'язку з неявкою у судове засідання представника позивача.
За таких обставин, судова колегія вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними у справі доказами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників відповідача, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.06.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Т. і Е.” та Закритим акціонерним товариством “Альфа - Банк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Альфа - Банк”, був укладений Договір про відкриття кредитної лінії № 163-В/07 (надалі - договір).
За умовами пунктів 1.1. та 1.2. Договору відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти у вигляді невідновленої кредитної лінії у сумі 10 000 000,00 доларів США.
Позивач прийняв на себе зобов'язання щодо перерахування відповідачу процентів за користування кредитом п.1.3. Договору; за користування кредитом складає - 14% річних.
Пунктом 1.4. Договору визначено, що строк дії кредитної лінії закінчується “06”червня 2009 року.
Пунктом 4.2. Договору встановлено, що кредит надається окремими частинами траншами, що дорівнюється ліміту кредитної лінії, кожний транш надається на підставі окремої Додаткової угоди.
Між позивачем і відповідачем були укладені Додаткові угоди № 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10, якими відповідач надав відповідачу кредитних коштів в сумі 10 000 000 доларів США.
Позивач просить визнати кредитний договір недійсним, у зв'язку з тим, що у позивача та відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором, передбачених ч.2, ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в іноземній валюті, внаслідок чого, з урахуванням приписів ст. 198 Господарського кодексу України, ст. 524 Цивільного кодексу України, неправомірним є вираження грошових зобов'язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України.
Крім того, позивач стверджує, що наявність в оспорюваному Договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем долару США як засобу платежу за Договором про відкриття кредитної лінії № 163-В/07 від 07.06.2007р. суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. ст. 189, 198 Господарського кодексу України, ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 35 Закону України "Про Національний банк України".
Дослідивши матеріали справи, всі обставини справи у їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія погоджується зі висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.
Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст.628 ЦК України.
Відповідно до положень Договору, підписавши вказаний Договір, позивач засвідчив те, що він погоджується з усіма умовами Договору, а також підтвердив свою здатність виконувати умови Договору.
Крім цього, для отримання кредитних коштів позивач мав можливість обрати будь-яку іншу з належною діловою репутацією банківську або кредитну установу, зареєстровану у передбаченому законодавством порядку та яка має відповідні дозволи, ліцензії тощо, але звернувся з цього приводу саме до Відповідача, що підтверджує усвідомлення позивачем своїх дій при укладенні Кредитного договору.
Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язанням допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Статтею 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”№2121-ІІІ від 07.12.2000р. визначено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банківських -кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Частиною 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно з ч.2 ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” Банк (відповідач), крім перелічених у частині першої цієї статті операцій, має право здійснювати такі, зокрема, операції та угоди, як операції з валютними цінностями.
Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 №15-93 визначено, що валютними цінностями є зокрема, валюта України, іноземна валюта та інші.
Відповідно до Постанови від 18.06.2003р. №254 Національного банку України “Про затвердження Положення про організацію операційної діяльності в банках України” операцією банку є дія або подія, внаслідок якої відбуваються зміни у фінансовому стані банку та яка відображається за балансовими або позабалансовими рахунками банку, що фактично відбулося при наданні кредиту та відбувається при сплаті заборгованості за ним.
Наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 №193 “Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 “Вплив змін валютних курсів” передбачено, що операцією в іноземній валюті є господарська операція, вартість якої визначена в іноземній валюті або яка потребує розрахунків в іноземній валюті.
Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93 встановлено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України, на що також посилається позивач у позовній заяві.
За умовами підпункту "в" пункту 4 статті 5 зазначеного Декрету, індивідуальної ліцензії потребують операції по наданню та отриманню резидентами кредитів в іноземної валюті, якщо строки та суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
На дійсний час вимоги або які-небудь обмеження відносно обмеження сум та строків повернення кредитів в іноземної валюті законодавством не встановлені, тому здійснення резидентами операцій по отриманню або наданню кредитів в іноземної валюті не потребують індивідуальної ліцензії НБУ.
Крім цього, в п.1.5 Постанови Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. №483 “Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу” зазначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповн6оваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, які є в наявності у Відповідача.
Як свідчать матеріали справи, відповідачу було видано Банківську ліцензію №61 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п. 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, зареєстровану Національним банком України від 03.12.2001р., невід'ємною частиною якої ж Дозвіл № 61-6 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, зареєстрованому Національним банком України від 25.06.2007р. за №61, в якому зазначений Перелік операцій, які має право здійснювати закрите Закціонерне товариство “Альфа-Банк”.
Судова колегія бере до уваги також лист Національного банку України від 28-313/21278 від 29.05.2001р. щодо здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів у іноземній валюті.
Таким чином, доводи позивача щодо порушення відповідачем чинного законодавства в частині неправомірного використання іноземної валюти, що, на думку позивача, є підставою для визнання Договору недійсним, спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Банк (Відповідач) зі своєї сторони виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надав Позивачу кредит.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивач своїм підписом на Договорі засвідчив свою згоду з усіма його умовами.
Статтями 203, 207, 208, 209, 210, 638, 639, 640 ЦК України передбачені загальні вимоги для укладання правочину (договорів). Статтею 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Статтею 204 ЦК України закріплено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто, при підписанні Договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладання договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, дійсність договору підтверджена його фактичним виконанням, а тому судова колегія не вбачає підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами відповідно до положень ст.ст.33,34 ГПК України обґрунтованості своїх позовних вимог.
Доводами апеляційної скарги не спростовано зазначені вище обставини та висновки місцевого господарського суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 13.07.2010 року по справі №4/318 є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Т. і Е.” на рішення Господарського суду м. Києва від 13.07.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 13.07.2010 року у справі № 4/318 - без змін.
3. Матеріали справи №4/318 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді
20.10.10 (відправлено)