01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.10.2010 № 19/221-09
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів: Калатай Н.Ф.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Трохимчук О.І.
від відповідача 1 - не з'явився.
від відповідача 2 -Ніценко А.С
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Каховка Пром-Агро"
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.04.2010
у справі № 19/221-09 ( .....)
за позовом Відкрите акціонерне товариство комерційний банк "Надра"
до Дочірнє підприємство "КВМ"
ЗАТ "Каховка Пром-Агро"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 227052152,05 грн.
Відкрите акціонерне товариство комерційний банк “Надра” (далі - ВАТ КБ “Надра”, Позивач) звернулось до господарського суду Київської області до Дочірнього підприємства “КВМ” (далі -ДП “КВМ”, Відповідач 1), Закритого акціонерного товариства “Каховка Пром-Агро” (далі -ЗАТ “Каховка Пром-Агро”, Відповідач 2), з урахуванням уточнень до позовних вимог, про стягнення 264504736,80 грн. заборгованості та солідарно з поручителя ДП «КВМ» 13000,00 грн.
У свою чергу, ЗАТ “Каховка Пром-Агро” подало до господарського суду Київської області зустрічний позов до ВАТ КБ “Надра” та ДП “КВМ” про визнання недійсним договору поруки від 03.06.2009 р., який судом було прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом.
Рішенням господарського суду Київської області від 08.04.2010 року первісний позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Відповідача-2 на користь Позивача 258157502,73 грн. заборгованості та судові витрати у справі, а в частині стягнення 4000,00 грн. заборгованості провадження у справі припинено. В іншій частині позову, рішенням суду відмовлено. Крім того, цим же рішенням суду першої інстанції було відмовлено в задоволенні зустрічного позову.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ЗАТ “Каховка Пром-Агро” подало на нього до Київського міжобласного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, яка була прийнята судом апеляційної інстанції до свого провадження.
Під час розгляду вказаної апеляційної скарги, у зв'язку з поданим клопотанням, ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.06.2010 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ЗАТ “Каховка Пром-Агро” було зупинено, на підставі ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) -до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Постановою Вищого господарського суду України від 08.09.2010 року у справі № 19/221-09 касаційну скаргу ВАТ КБ “Надра” задоволено. Ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.06.2010 року у справі № 19/221-09 скасовано, а справу направлено до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2010 року розгляд апеляційної скарги призначено на 19.10.2010 року.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суддів.
19.10.2010 року представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
19.10.2010 року представником відповідача-2 заявлено клопотання, в якому останній просить призначити судово-бухгалтерську експертизу, дане клопотання колегією судді відхилено, оскільки представником позивача долучено до матеріалів справи всі розрахунки та меморіальні ордери, які є належним документальним підтвердженням розміру заборгованості по всім договорам укладених між сторонами, тому відсутні будь-які підстави для призначення судово-бухгалтерської експертизи.
В судове засідання 19.10.2010 року представник відповідача-1 не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином. Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача-1, враховуючи, що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ВАТ КБ «Надра» та товариством з обмеженою відповідальністю «Каховка Пром -Агро», правонаступником якого, згідно п. 1.1. Статуту, є ЗАТ «Каховка Пром -Агро» були укладені кредитні договори про надання кредитної лінії з траншевим режимом кредитування № 25/6/2007/840-К/6 від 30.01.2007 р., № 25/6/2007/840-К/14 від 09.02.2007 р., № 25/6/2007/840-К/15 від 09.02.2007 р., № 27/5/2008/980-К/19 від 05.03.2008 р. та кредитна угода № 25/6/2007/840-К/13 від 09.02.2007 р. зі змінами та доповненнями внесеними сторонами шляхом підписання окремих додаткових угод до договорів.
У відповідності з умовами укладених кредитних договорів, банк надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредити зі сплатою відсоткової ставки, узгодженої сторонами за користування кредитними коштами. Здійснювати погашення отриманих траншів в межах кредитної лінії згідно графіків,які будуть викладені в Додаткових угодах, підписаних сторонами.
Відповідно до п. 3.2.3 кредитних договорів № 25/6/2007/840-К/6 від 30.01.2007 року, № 25/6/2007/840-К/14 від 09.02.2007 року, № 25/6/2007/840-К/15 від 09.02.2007 року та п. 5.2.2. кредитної угоди № 25/6/2007/840-К/13 від 09.02.2007 року, відповідач 2 зобов'язаний здійснювати щоквартальне в строк до 15 числа, наступного за розрахунковим кварталом, погашення нарахованих відсотків до моменту вводу в експлуатацію заводу по переробці сої (до 31.03.2008 року) та щомісячно - починаючи з дати вводу об'єкта в експлуатацію (квітень - 2008 року) за кредитною лінією в строк до 5 (п'ятого) числа місяця наступного за звітним (якщо 5 (п'яте) число припадає на вихідний (святковий, неробочий) день, то не пізніше першого робочого дня, що слідує за вихідним днем) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Позивача.
Згідно п. 3.2.3. кредитного договору № 27/5/2008/980-К/19 від 05.03.2008 року, позичальник зобов'язаний сплатити відсотки, що будуть нараховані за користування кредитними коштами за період з лютого 2008 року по липень 2008 року, не пізніше 31.08.2008 року, з 01.08.2008 року здійснювати щоквартальну сплату відсотків в строк до 30/31 числа місяця, наступного за розрахунковим кварталом.
Однак, в порушення умов укладених кредитних договорів, відповідач-2 не виконує своїх зобов'язань по погашенню кредитів та сплаті відсотків за користування кредитами у строки, передбачені Графіками повернення кредитів та сплати відсотків, визначених у додаткових угодах до договорів.
Підпунктом 3.3.8. пункту 3.3. кредитних договорів № 25/6/2007/840-К/6 від 30.01.2007 року, № 25/6/2007/840-К/14 від 09.02.2007 року, № 25/6/2007/840-К/15 від 09.02.2007 року, № 27/5/2008/980-К/19 від 05.03.2008 року передбачено, що банк має право вимагати дострокового погашення траншів виданих в межах кредитної лінії і нарахованих відсотків за ними у випадку хоча б одноразового порушення позичальником строку повернення відсотків за кредитом та/або кредиту (його частини), а також у разі порушення позичальником будь-яких інших умов цього договору та договорів, що забезпечують виконання зобов'язань позичальника за цим договором.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи, заборгованість відповідача 2 перед банком по поверненню кредитних коштів за всіма вказаними вище договорами становить 155593194,02 грн. та заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами складає 18366534,46 грн., виходячи з розрахунків наведених позивачем у позовній заяві, заяві про збільшення позовних вимог та враховуючи часткову оплату процентів в розмірі 2000,00 грн. та погашення суми кредитів у розмірі 2000,00 грн., здійснених відповідачем 2 під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Згідно пп. 5.3.6. кредитної угоди № 25/6/2007/840-К/13 від 09.02.2007 року, банк відповідно до ч. 2 ст. 348 Господарського кодексу України має право зупинити подальшу видачу траншів кредиту у разі, якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань за договором, розміру відсоткової ставки за користування кредитними коштами або інших умов кредитування, а також у випадку порушення позичальником будь-яких інших умов договору, або договору щодо забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором.
У відповідності до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 2 пеню за порушення строків сплати відсотків та погашення кредитів, розрахованої станом на 25.08.2009 р., на підставі п. 4.1. кредитних договорів № 25/6/2007/840-К/6 від 30.01.2007 р., № 25/6/2007/840-К/14 від 09.02.2007 р., № 25/6/2007/840-К/15 від 09.02.2007 р., № 27/5/2008/980-К/19 від 05.03.2008 р. та п. 7.1 кредитної угоди № 25/6/2007/840-К/13 від 09.02.2007 р., за весь час прострочення платежу.
Пунктом 4.1 вказаних вище кредитних договорів передбачено, що за несвоєчасне повернення кредитної лінії та/або відсотків за нею, в тому числі пред'явлених до дострокового погашення позичальник сплачує банку пеню у розмірі діючої на період прострочення подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 7.1. кредитної угоди №25/6/2007/840-К/13, у разі порушення позичальником строків повернення кредиту, сплати відсотків та комісій, інших платежів на умовах цієї кредитної угоди позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла протягом строку прострочення, за кожен день прострочення за весь період прострочення.
Проте, враховуючи, що ухвалою господарського суду Херсонської області від 24.04.2009 року порушено справу про банкрутство відповідача 2 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, тому, виходячи з приписів ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платеспроможності боржника або визнання його банкрутом», якою передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), то відповідно суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, про те, що пеня за порушення строків сплати кредитів та відсотків за користування кредитами підлягає стягненню станом на 23.04.2009 року у загальній сумі 188713,97 грн., у відповідності з розрахунком позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані відповідачу також інфляційні втрати, які в загальній сумі складають 297284,09 грн. Інфляційні витрати є складовою частиною боргу, що утворилася внаслідок знецінення грошових коштів, а тому підлягає стягненню. Крім того, між позивачем та відповідачем 2 були укладені договори на відкриття й оплату документарного акредитиву № 331 від 25.04.2006 року, № 355 від 12.07.2006 року, № 544 від 27.11.2007 року № 564 від 20.12.2007 року, № 547 від 30.01.2008 року, № 553 від 22.01.2008 року, № 593 від 07.02.2008 року, № 599 від 19.03.2008 року, № 620 від 17.04.2008 року, № 653 від 11.06.2008 року.
Частиною першою статті 1088 Цивільного кодексу України передбачено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням, зокрема, акредитивів.
Згідно ст. 1093 Цивільного кодексу України, у разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара. У разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку. У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.
Відповідно до п. 1.1. на відкриття й оплату документарного акредитиву № 331 від 25.04.2006 року, банк за дорученням ТОВ «Каховка Пром-Агро»відкриває безвідкличний документарний акредитив на суму 1399500,00 доларів США, строком дії до 25.05.2006 року і строком платежу 22.04.2007 року.
До договору № 331 сторонами було укладено чотири додаткові угоди, зокрема Додатковою угодою № 4 до договору, строк платежу був визначений 23.04.2009 року.
Згідно п. 2.2.3. Договору №331 ТОВ «Каховка Пром-Агро» зобов'язується повністю компенсувати банку суми Акредитиву шляхом перерахунку в доларах США на рахунок Банку.
Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог п. 2.2.3. договору, відповідач 2 не компенсував позивачу 1399500,00 доларів США, що станом на 13.08.2009 року є еквівалентом 1112030,00 грн.
У відповідності з п. 2.2.2., щомісячно в останній робочий день місяця банку оплачується комісійна винагорода за обслуговування Акредитива у розмірі 12,5% річних від суми акредитива. Винагорода нараховується з дати відкриття акредитиву до дати повного погашення заборгованості. Проте, в порушення зазначеного пункту договору відповідач 2 з дати відкриття акредитиву не сплачує винагороду банку. Станом на 25.08.2009 року заборгованість за винагородою складає 1145196,19 грн.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем 2 12.07.2006 року було укладено договір на відкриття і сплату документарного акредитиву № 355.
Згідно умов даного договору, банк за дорученням клієнта, на підставі заяви № 1 про відкриття документарного акредитиву від 12.07.2006 року, відкриває безвідкличний документарний акредитив на суму 3965250,00 доларів США, строком дії до 09.09.2007 року і на підставі заяви № 2 про відкриття документарного акредитиву від 12.07.2006 року відкриває безвідкличний документарний акредитив на суму 3965250,00 доларів США, строком дії до 09.09.2007 року (п. 1.1. договору № 355). До даного договору № 355 сторонами було укладено три додаткові угоди.
Згідно п.2.2.1. договору № 355, відповідач 2 зобов'язався повністю компенсувати банку суми Акредитиву шляхом перерахунку в доларах США на рахунок Банку. Проте в порушення вимог п. 2.2.1 договору № 355 відповідач 2 не компенсував 732477,55 доларів США, що станом на 25.08.2009 року є еквівалентом 58158416,15 грн.
Відповідно до п. 2.2.5 договору № 355 (з урахуванням Додаткової угоди № 3 від 30.01.2007 року), відповідач 2 зобов'язувався щомісячно сплачувати винагороду Банку за обслуговування акредитиву в розмірі 7 відсотків річних. Проте, в порушення зазначеного пункту відповідач 2 з січня 2009 року не сплачує винагороду банку. Станом на 25.08.2009 року заборгованість за винагородою складає 3905370,18 грн.
Між позивачем та відповідачем 2 30.01.2008 року було укладено договір на відкриття й оплату документарного акредитиву № 547.
Відповідно до п. 1.1. договору № 547, банк за дорученням ЗАТ «Каховка Пром-Агро» та на підставі заяви № 2 про відкриття документарного акредитиву від 30.01.2008 року відкриває безвідкличний документарний акредитив на суму 97101 євро, строком дії до 15.03.2008 року та строком платежу - 360 днів від дати платежу по акредитиву. До Договору № 547 сторонами також було укладено дві додаткові угоди.
Згідно п. 2.13. договору № 547, відповідач 2 зобов'язався повністю компенсувати Банку суми Акредитиву шляхом перерахунку в євро на рахунок банку. Проте, в порушення вимог п. 2.13 договору № 547, відповідач 2 не компенсував 97101 євро, що станом на 25.08.2009 року є еквівалентом 1104817,12 грн.
Відповідно до п. 2.11 договору № 547, відповідач 2 зобов'язувався щомісячно сплачувати винагороду банку за обслуговування акредитиву в розмірі 11,5 відсотків річних. Однак, в порушення зазначеного пункту договору, відповідач 2 з лютого 2009 року не сплачує винагороду банку. Станом на 25.08.2009 року заборгованість за винагородою складає 85150, 45 грн.
22.01.2008 року між позивачем та ЗАТ «Каховка Пром-Агро» було укладено договір на відкриття й оплату документарного акредитиву № 553.
Відповідно до п.1.1. договору № 553, банк за дорученням клієнта, на підставі заяви № 1 про відкриття документарного акредитиву від 22.01.2008 року, відкриває безвідкличний документарний акредитив на суму 79081,51 євро, строком дії до 01.08.2008 року та строком платежу - 360 днів від дати платежу по акредитиву.
Згідно п. 2.13. договору № 553 ЗАТ «Каховка Пром-Агро» зобов'язується повністю компенсувати банку суми Акредитиву. Проте, в порушення п. 2.13. договору № 553, відповідач 2 не компенсував позивачу суму акредитиву в розмірі 74081,51 євро, що станом на 25.08.2009 року є еквівалентом 842900,90 грн.
Відповідно до п. 2.11. договору № 553, відповідач 2 зобов'язувався щомісячно в останній робочий день місяця сплачувати комісійну винагороду банку за обслуговування акредитиву. Проте, в порушення зазначеного пункту договору, відповідач 2 з січня 2009 року не сплачує винагороду банку. Станом на 25.08.2009 року заборгованість за винагородою складає 87905,62 грн.
Між сторонами 07 лютого 2008 року було укладено договір на відкриття й оплату документарного акредитиву № 593. Відповідно до п.1.1. договору № 593, банк за дорученням клієнта, на підставі заяви № 1 про відкриття документарного акредитиву від 07.02.2008 року, відкриває безвідкличний документарний акредитив на суму 44375 євро, строком дії до 05.08.2008 р. та строком платежу - 360 днів від дати платежу по акредитиву. Проте, в порушення п. 2.13. договору № 593, відповідач 2 не компенсував позивачу суму акредитиву в розмірі 44375 євро. що станом на 25.08.2009 року є еквівалентом 504899,64 грн. Також, відповідачем 2 в порушення п. 2.11. договору з січня 2009 року не сплачується комісійна винагорода банку. Станом на 25.08.2009 року заборгованість за винагородою складає 60963,26 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.2008 року сторони уклали договір на відкриття й оплату документарного акредитиву № 599. Відповідно до п.1.1. договору № 599, банк за дорученням клієнта, на підставі заяви № 1 про відкриття документарного акредитиву від 19.03.2008 року відкриває безвідкличний документарний акредитив на суму 371700 євро, строком дії до 17.06.2008 року та строком платежу - 360 днів від дати платежу по акредитиву.
В порушення п. 2.13. договору № 599, відповідач 2 не компенсував позивачу суму акредитиву в розмірі в розмірі 371700 євро, що станом на 25.08.2009 року є еквівалентом 4229210,03 гривень. Крім того, відповідачем 2 в порушення п. 2.11. договору з січня 2009 року не сплачується комісійна винагорода банку. Станом на 25.08.2009 р. заборгованість за винагородою складає 307474,06 грн.
17.04.2008 року між позивачем та ЗАТ «Каховка Пром-Агро» було укладено договір на відкриття й оплату документарного акредитиву № 620.
Відповідно до п.1.1. договору № 620, банк за дорученням ЗАТ «Каховка Пром-Агро» на підставі заяви № 4 про відкриття документарного акредитиву від 17.04.2008 року відкриває безвідкличний документарний акредитив на суму 133125 євро, строком дії до 16.07.2008 року та строком платежу - 360 днів від дати платежу по акредитиву. Проте, в порушення п. 2.13. договору № 620, відповідач 2 не компенсував позивачу суму акредитиву в розмірі 133125 євро, що станом на 25.08.2009 року є еквівалентом 1514698,91 грн.
Згідно п. 2.11 договору № 620, відповідач 2 зобов'язувався щомісячно сплачувати винагороду банку за обслуговування акредитиву. Однак, в порушення зазначеного пункту договору, відповідач 2 з лютого 2009 року не сплачує винагороду Банку. Станом на 25.08.2009 року заборгованість за винагородою складає 93342,99 грн.
11.06.2008 року сторонами було укладено договір на відкриття й оплату документарного акредитиву № 653. Відповідно до п. 1.1. договору № 653, банк за дорученням ЗАТ «Каховка Пром-Агро» на підставі заяви № 5 про відкриття документарного акредитиву від 11.06.2008 р. відкриває безвідкличний документарний акредитив на суму 23910 доларів США, строком дії до 08.12.2008 року та строком платежу - 360 днів від дати відкриття акредитиву.
Згідно п. 2.13. договору № 653, відповідач 2 зобов'язався повністю компенсувати Банку суми Акредитиву. В порушення п. 2.13. договору № 653, станом на 25.08.2009 року відповідач 2 не компенсував позивачу суму акредитиву в розмірі 23912 доларів США, що є еквівалентом 189861,28 грн.
Окрім цього, відповідно до п. 2.11 договору № 653, відповідач 2 зобов'язувався щомісяця в останній робочий день місяця, сплачувати комісійну винагороду банку за обслуговування Акредитиву. Проте, в порушення зазначеного пункту договору № 653, відповідач 2 не сплатив банку комісійну винагороду в розмірі 14235,06 грн.
20.12.2007 року між сторонами було укладено договір на відкриття й оплату документарного акредитиву № 564. Відповідно до п.1.1. договору № 564, банк за дорученням ЗАТ «Каховка Пром-Агро» на підставі заяви про відкриття документарного акредитиву від 20.12.2007 року відкриває безвідкличний документарний акредитив на суму 239999,00 доларів США. Крім того, на підставі п. 2.11 договору № 564, відповідач 2 зобов'язувався щомісяця в останній робочий день місяця, сплачувати комісійну винагороду банку за обслуговування Акредитиву. Але, в порушення зазначеного пункту договору № 564, відповідач 2 не сплатив банку комісійну винагороду в розмірі 24886,55 грн.
27.11.2007 року сторони уклали договір на відкриття й оплату документарного акредитиву № 544. Відповідно до п.1.1. договору № 544, банк за дорученням клієнта на підставі заяви про відкриття документарного акредитиву від 05.12.2007 року відкриває безвідкличний документарний акредитив на суму 20000 євро.
У відповідності з п.2. 11 договору № 544, відповідач 2 зобов'язувався щомісяця в останній робочий день місяця, сплачувати комісійну винагороду банку за обслуговування Акредитиву. В порушення умов договору № 564, відповідач 2 не сплатив банку комісійну винагороду в розмірі 2206,15 грн.
Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, як випливає з матеріалів справи, на день розгляду справи, заборгованість відповідача 2 перед банком по компенсації сум акредитивів за всіма вказаними вище договорами становить 77656834,06 грн. та заборгованість по виплатам комісійної винагороди складає 5739015,68 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 2 пеню за порушення строків сплати акредитивів та комісійної винагороди, розрахованої станом на 25.08.2009 року, на підставі п. 5.1. договорів на відкриття й оплату документарного акредитиву № 331 від 25.04.2006 року, № 355 від 12.07.2006 року, № 544 від 27.11.2007 року № 564 від 20.12.2007 року, № 547 від 30.01.2008 року, № 553 від 22.01.2008 року, № 593 від 07.02.2008 року, № 599 від 19.03.2008 року, № 620 від 17.04.2008 року, № 653 від 11.06.2008 року, за весь час прострочення платежу.
Відповідно до п. 5.2. договорів на відкриття й оплату документарного акредитиву, у випадку невиконання або неналежного виконання клієнтом будь-яких грошових зобов'язань, визначених договором, в тому числі, у випадку прострочення його виконання, клієнт зобов'язується виплатити банку пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення.
Проте, враховуючи, що ухвалою господарського суду Херсонської області від 24.04.2009 р. порушено справу про банкрутство відповідача 2 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, тому, виходячи з приписів ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платеспроможності боржника або визнання його банкрутом», якою передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), туму суд першої інстанції дійшов цілком законного висновку про те, що пеня за порушення строків сплати акредитивів та комісійної винагороди, підлягає стягненню станом на 23.04.2009 року у загальній сумі 219851,98 грн., у відповідності з розрахунком позивача.
У відповідності з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позивачем за порушення строків сплати акредитивів та комісійної винагороди, нараховані відповідачу також інфляційні втрати, які в загальній сумі складають 96074,47 грн.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, як було вірно вставлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами даної справи, Відповідач свої зобов'язання по поверненню кредитних коштів, сплаті відсотків за користування кредитними коштами, по поверненню сум акредитивів та виплаті комісійної винагороди належним чином не виконав. На день розгляду справи загальна заборгованість за кредитними договорами про надання кредитної лінії з траншевим режимом кредитування № 25/6/2007/840-К/6 від 30.01.2007 р., № 25/6/2007/840-К/14 від 09.02.2007 р., № 25/6/2007/840-К/15 від 09.02.2007 р., № 27/5/2008/980-К/19 від 05.03.2008 р., кредитній угоді № 25/6/2007/840-К/13 від 09.02.2007 р. та договорам на відкриття й оплату документарного акредитиву № 331 від 25.04.2006 р., № 355 від 12.07.2006 р., № 544 від 27.11.2007 р. № 564 від 20.12.2007 р., № 547 від 30.01.2008 р., № 553 від 22.01.2008 р., № 593 від 07.02.2008 р., № 599 від 19.03.2008 р., № 620 від 17.04.2008 р., № 653 від 11.06.2008 р. складає 257355578,22 грн.
Таким чином, колегія суддів цілком підтримує висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення 257355578,22 грн. підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, а тому підлягають частковому задоволенню.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.
У відповідності з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
З огляду на викладене, колегія суддів перевіривши уточнений розрахунок позивача, вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплати відсотків у сумі 188713,97 грн. та пені за несвоєчасну сплату акредитивів та комісійної винагороди в сумі 219851,98 грн. підлягають задоволенню, виходячи з уточненого розрахунку позивача та позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасне повернення кредиту, сплату відсотків, сплату акредитивів та комісійних винагород у загальній сумі 393358,56 грн. також підлягають задоволенню, є цілком законний та обґрунтований.
Відповідно до вимог статті 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу.
Об'єднання позовів дає можливість досягти процесуальної економії; ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення, порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.
Дозволяється об'єднувати вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких ґрунтуються ці вимоги. Отже, можна об'єднати вимоги, якщо обставини, на яких вони ґрунтуються, підтверджуються тими самими доказами.
Таке об'єднання можливе за наявності сукупно таких умов:
а) позовні вимоги мають бути однорідними;
б) позови мають бути пред'явлені тим самим позивачем до того самого відповідача (відповідачів) або різними позивачами до того самого відповідача.
Однорідними вимогами слід вважати такі, що одночасно:
а) являють собою однаковий спосіб захисту права ;
б) мають ті самі (з одного договору) чи однорідні (з різних, але аналогічних договорів) підстави виникнення.
Загальною підставою об'єднання вимог Позивача є порушення договірних зобов'язань Відповідачем-2 перед Позивачем за рядом аналогічних договорів. У зв'язку з чим, перелік доказів порушення зобов'язань, необхідних для пред'явлення в суд, є також ідентичним.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідач 1 звернувся до позивача з листом від 03.06.2009 року, в якому поручився за виконання відповідачем 2 зобов'язань за наступними договорами: кредитними договорами про надання кредитної лінії з траншевим режимом кредитування № 25/6/2007/840-К/6 від 30.01.2007 р., № 25/6/2007/840-К/14 від 09.02.2007 р., № 25/6/2007/840-К/15 від 09.02.2007 р., № 27/5/2008/980-К/19 від 05.03.2008 р., кредитній угоді № 25/6/2007/840-К/13 від 09.02.2007 р. та договорам на відкриття й оплату документарного акредитиву № 331 від 25.04.2006 р., № 355 від 12.07.2006 р. № 547 від 30.01.2008 р., № 553 від 22.01.2008 р., № 593 від 07.02.2008 р., № 599 від 19.03.2008 р., № 620 від 17.04.2008 р., № 653 від 11.06.2008 р.
Відповідно до п. 4 листа ДП «КВМ» поручитель відповідає перед банком за виконання ЗАТ «Каховка Пром-Агро» обов'язку по зазначеним договорам в сумі 1000,00 грн. по кожному договору. Оскільки відповідач 2 не виконав зобов'язання по жодному з зазначених договорів, 24.07.2009 р. позивач звернувся до відповідача 1 з вимогою № 24/06 виконати зобов'язання, забезпечені порукою. зазначену вимогу відповідач 1 залишив без відповіді та задоволення.
Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 солідарно 13000,00 грн. заборгованості є обґрунтовані та підтримуються колегією суддів.
Окрім цього, представником позивача долучено до матеріалів справи всі розрахунки та меморіальні ордери, які підтверджують розмір заборгованості по кожному договору укладеному між сторонами та договорів на відкриття й оплату документарного акредитива.
Договір на відкриття й оплату документарного акредитива № 653 від 11.06.2008 р., укладений між Банком та Боржником, включаючи всі зміни та доповнення, до цього Договору, що оформлені додатковими угодами до нього;
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Приписами частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.
У відповідності з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлені, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору.
Відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Отже, приписами цивільного законодавства щодо порядку укладання договорів поруки передбачена лише одна вимоги дійсності правочину -це додержання письмової форми.
Таким чином, безпідставними є твердження позивача про те, що договір поруки є недійсним, оскільки його форма не відповідає приписам цивільного законодавства.
Також не відповідає вимогам цивільного законодавства посилання позивача за зустрічним позовом на Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки зазначений Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг, тоді як у даному випадку сторонами укладено договір поруки, направлений на забезпечення виконання грошових зобов'язань, що регулюється нормами Цивільного кодексу України.
Отже, з огляду на викладене суд першої інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги, ЗАТ «Каховка Пром-Агро» про визнання недійсним з моменту укладення договору поруки від 03 червня 2009 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ДП «КВМ» не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а відтак задоволенню не підлягають.
За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду Київської області від 08.04.2010 року у справі № 19/221-09.
Доводи наведені позивачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення господарського суду Київської області від 08.04.2010 року у справі № 19/221-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 19/221-09 повернути до господарського суду міста Київської області.
3. Копію постанови направити сторонам.
Головуючий суддя
Судді Калатай Н.Ф.
20.10.10 (відправлено)