01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
13.10.2010 № 45/120
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Хомов С.Г.;
відповідача: Гребінник О.О.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "ВТС-Трейд"
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.08.2010
у справі № 45/120 ( .....)
за позовом ТОВ "Кременчуцький автоскладальний завод"
до ТОВ "ВТС-Трейд"
про розірвання договору та стягнення 871160,06 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю „Кременчуцький автоскладальний завод” (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „ВТС-Трейд” (далі - відповідач) заборгованості у розмірі 871 160,06 грн. (з них: 499 780,00 грн. - основний борг, 123 904,90 грн. - збитки від інфляції, 208 300,20 грн. - пеня, 39 174,96 грн. - 3% річних) за Договором №247/1 від 14.12.2007р. та розірвання названого договору, обґрунтовуючи це тим, що на виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату відповідачеві за замовлений товар, тоді як відповідач здійснив лише часткову поставку товару з простроченням строку поставки, а також частково повернув кошти за непоставлений товар у розмірі 499 780,00 грн. Позивач зазначив про те, що у зв'язку із втратою інтересу до виконання відповідача, відмовляється від договору та вимагає повернення суми передоплати, на яку товар не поставлено та суму санкцій за неналежне виконання умов договору.
Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про неузгодженість між сторонами товару, який повинен був поставити відповідач, у зв'язку з чим, на думку відповідача, його вина у порушенні умов Договору відсутня. Окрім того, відповідач наголошував про невірний розрахунок пені, оскільки позивач здійснив його без урахування вимог п.6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2010р. у справі №45/120 позов було задоволено частково, розірвано договір №247/1 від 14.12.2007р., укладений між позивачем та відповідачем, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 499 780,00 грн. основного боргу, 43 342,44 грн. пені, 123 904,90 грн. інфляційних втрат, 39 174,96 грн. 3% річних, 7 062,02 грн. державного мита та 191,31 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2010р. у справі №45/120 скасувати в частині задоволення позовних вимог.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, зокрема, відносно визначення конкретного товару, який підлягав поставці, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.10.2010р.
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2010р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Суліма В.В.
В судовому засіданні 13.10.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2010р. у справі №45/120 скасувати в частині задоволення позовних вимог.
Представник позивача в судовому засіданні 13.10.2010р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
14.12.2007р. між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як продавцем, було укладено договір №247/1 (далі - Договір), у відповідності до якого (п.п.1.1, 4.1, 3.1, 5.3, 6.2) продавець зобов'язався передати у власність покупцю товар. При цьому, продавець зобов'язувався поставити товар покупцеві протягом 30 днів з моменту отримання передоплати. Орієнтовна сума Договору - 6 000 000,00 грн. Покупець здійснює передоплату у розмірі 100% вартості товару за ціною, вказаній у специфікації. За порушення строків поставки товару, продавець повинен сплатити покупцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неотриманого товару за кожен день прострочки (том справи - 1, аркуші справи - 10-13).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору здійснив передоплату на користь відповідача у загальному розмірі 600 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (том справи - 1, аркуші справи - 15-19).
Однак, відповідач здійснив поставку товару лише на суму 50 220,00 грн. та повернув грошові кошти в сумі 50 000,00 грн. Решта товару поставлена не була, грошові кошти не повернуті.
19.08.2009р. позивач звернувся до відповідача з претензією №571 від 17.08.2009р., в якій вимагав сплатити суму боргу з урахування інфляційної складової заборгованості, 3% річних та пені (том справи - 1, аркуші справи - 20-25).
У встановлені діючим законодавством порядку та строки відповідач відповіді на претензію не надіслав, грошові кошти не повернув.
Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, зменшивши заявлену до стягнення позивачем суму пені з урахуванням вимог ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Відповідач, не погоджуючись із рішенням суду, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на відсутність вини у простроченні виконання грошового зобов'язання, просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2010р. у справі №45/120 в частині задоволення позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.
В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).
В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідач не виконав свої договірні зобов'язання в частині дотримання порядку та строків поставки позивачу товару, внаслідок чого позивач значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору і подальше виконання відповідачем зобов'язань втратило інтерес для позивача. З урахуванням наведеного, позивач просив суд розірвати спірний Договір.
Відповідно до норм ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Приймаючи до уваги, що відповідачем допущено істотне порушення умов Договору, оскільки не здійснено поставку в обумовлені строки, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимоги позивача щодо розірвання Договору.
Посилання відповідача на те, що його вина у простроченні виконання зобов'язань за Договором відсутня, оскільки сторонами не було узгоджено чіткий перелік товару, який відповідач повинен був поставити позивачу, не можуть бути прийняті судом до уваги, з наступних підстав.
Насамперед, необхідно зазначити, що відповідачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження звернення до позивача з метою з'ясування найменування, кількості, комплектності товару, який підлягав поставці.
Окрім того, отримавши протягом 2008 року грошові кошти від позивача у загальному розмірі 600 000,00 грн., відповідач повернув з них лише 50 000,00 грн. за винятком вартості поставленого товару на суму 50 220,00 грн. Решта у загальному розмірі 499 780,00 грн. не була повернута позивачеві. Тобто, відповідач протягом 2008-2010 років користувався коштами, які були перераховані йому позивачем як передоплата за товар згідно Договору №247/1 від 14.12.2007р., і не вчиняв жодних дій по їх поверненню або поставки товару на вказану суму.
Належних та допустимих доказів на спростування вищенаведеного ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду надано не було.
Згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються, зокрема, також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Зважаючи на те, що Договір, за яким відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, є розірваним внаслідок істотного порушення відповідачем його умов, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстава, на якій відповідач отримав ці кошти, відпала, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний повернути позивачеві 499 780,00 грн.
Згідно з п.6.2 Договору за порушення строків поставки товару, продавець повинен сплатити покупцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неотриманого товару за кожен день прострочки.
Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки і процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань за спірним Договором, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних також є обґрунтованим.
При цьому, апеляційний суд погоджується з доводами відповідача та висновком суду першої інстанції про те, що при здійсненні розрахунку пені, яка підлягає стягненню з відповідача, позивачем не було враховано вимоги ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, внаслідок чого невірно визначено період прострочення.
В ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові, тоді як згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2010р. у справі №45/120 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ВТС-Трейд” залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2010р. у справі №45/120 - без змін.
2. Матеріали справи №45/120 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя
Судді
21.10.10 (відправлено)