01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
29.09.2010 № 18/226
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Мельниченко Ю.А. дов. б/н від 14.09.2010 року
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Орендне підприємство "6-й Київський авторемонтний завод"
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.07.2010
у справі № 18/226 ( .....)
за позовом 1 Спеціальний регіональний центр швидкого реагування оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України
до Орендне підприємство "6-й Київський авторемонтний завод"
про стягнення 12330,35 грн.
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги 1 Спеціального регіонального центру швидкого реагування оперативно - рятувальної служби цивільного захисту МНС України до Орендного підприємства “6-й Київський авторемонтний завод” про стягнення з відповідача 11 009,60 грн. основного боргу, 1 320,75 грн. пені, витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
08.07.2010 р. позивачем у судовому засіданні була подана заява про зменшення позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача 10 938,64 грн. заборгованості, 1 320,75 грн. пені, витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем належним чином не виконано свої зобов'язання згідно договору №17 від 02.02.2009 року щодо оплати вартості обслуговування у розмірі 10 938,64 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.07.2010 р. у справі № 18/226 позов задоволено частково. Стягнуто з Орендного підприємства “6-й Київський авторемонтний завод” на користь 1 Спеціального регіонального центру швидкого реагування оперативно-рятувальної служи цивільного захисту МНС України 10 938 (десять тисяч дев'ятсот тридцять вісім) грн. 64 коп. основного боргу, 1 320 (одна тисяча триста двадцять) грн. 75 коп. пені, 123 (сто двадцять три) грн. 30 коп. витрат по сплаті держмита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На підставі цього рішення повернуто з Державного бюджету України на користь 1 Спеціального регіонального центру швидкого реагування оперативно-рятувальної служи цивільного захисту МНС України надмірно сплачене державне мито у сумі 09 (дев'ять) грн. 62 коп., перераховане платіжним дорученням №208 від 20.04.2010 р., яке залишене в матеріалах справи.В іншій частині позову провадження у справі припинено.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 08.07.2010 р. у справі №18/266 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання позивачем своїх зобов'язань за договором №17 від 02.02.2009 року, при тому що позовними вимогами по даній справі є саме вартість виконаних позивачем робіт.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.09.2010 року.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/4 від 14.09.2010 року у зв'язку з виробничою необхідністю - зайнятістю суддів Пашкіна С.А., Моторного О.А. при розгляді інших справ, розгляд апеляційної скарги у справі №18/226 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Алданової С.О., Чорної Л.В. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 29 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2010 року прийнято справу №18/226 для здійснення апеляційного провадження у наступному складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Алданова С.О., Чорна Л.В.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від 08.07.2010 року у справі №18/226.
Представник відповідача в судове засідання 29.09.2010 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка відповідача не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 29.09.2010року за відсутності представника відповідача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
02.02.2009 р. між Центральним аварійно-рятувальним загоном оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України (правонаступник - 1 Спеціального регіонального центру швидкого реагування оперативно - рятувальної служби цивільного захисту МНС України) та ОП “6-й Київський авторемонтний завод” було укладений договір №17 на постійне та обов'язкове обслуговування.
Предметом договору №17 є організація та здійснення позивачем аварійно-рятувального обслуговування відповідача з метою своєчасного реагування та виконання аварійно-рятувальних робіт при виникненні на об'єкті відповідача надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків.
Відповідно до розділу 4 договору вартість функціонування структурних підрозділів “Аварійно-рятувальної служби” у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайної ситуації або загрози її виникнення у кількості двох спеціальних автомобілів та десяти рятувальників складає 11 971,64 грн.; плата за обслуговування здійснюється відповідачем до 10 числа наступного місяця за попередній місяць шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача.
Відповідно до п. 6 договору №17 від 02.02.2009 року за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно вимог чинного законодавства України. За порушення терміну оплати відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від суми нарахування місячного, за кожень день прострочення відповідно до вимог чинного законодавства.
Спір виник внаслідок того, що відповідачем належним чином не виконано свої зобов'язання згідно договору №17 від 02.02.2009 року щодо оплати вартості обслуговування, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 10 938,64грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, оплату послуг позивача не здійснив. Вина відповідача повністю підтверджена, дослідженими доказами та матеріалами справи.
Судовою колегією критично оцінюються посилання апелянта на недоведеність факту надання послуг та відсутність підстав для сплати коштів відповідачем з огляду на наступне.
Умовами Договору (розділ 2) встановлений вичерпний перелік обов'язків, що повинен виконати Позивач, а саме:
1. Здійснювати добір основного особового складу відповідного кваліфікаційного рівня та стану здоров'я, придатного до роботи в екстремальних умовах. Постійно підтримувати необхідний фізичний, психологічний рівень підготовки рятувальників та високий рівень професіоналізму для проведення аварійно-рятувальних робіт;
2. Забезпечувати функціонування структурних підрозділів у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайної ситуації або загрози її виникнення;
3. створювати та підтримувати у належному стані відповідні матеріально - технічні резерви для проведення аварійно-рятувальних робіт;
4. Організовувати ремонт та технічне обслуговування аварійно - рятувальних засобів, зазначених у Табелі оснащення.
Надзвичайних ситуацій протягом дії договору не виникало.
Згідно п. 4 договору оплата за обслуговування здійснюється відповідачем до 10 числа наступного місяця за попередній місяць шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача.
Дані обов'язки були виконані в повному обсязі позивачем, що підтверджується документами, а саме рапортами начальника підрозділу про виконання умов договору, оригінали, яких були надані в судовому засіданні апеляційної інстанції для огляду та залучені до матеріалів справи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач позовні вимоги належними та допустимими засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи документи свідчать про безспірність та обґрунтованість позовних вимог позивача. Тому, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 10 938,64грн..
Проте, судова колегія не погоджується з судом першої інстанції щодо необхідності припинення провадження в частині стягнення з відповідача 70,96грн., з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
У п. 17 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" Вищий господарський суд України на запитання, якими є правові наслідки зменшення розміру позовних вимог, відповів таке. Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
Таким чином, з моменту зменшення (уточнення) позовних вимог, мала місце нова ціна позову.
Проте, судом першої інстанції було помилково розцінена ця процесуальна дія, як відмова позивачем від позову в частині стягнення 70,96грн.
Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відмова оформляється заявою.
Відповідно до ст. 78 ГПК заяви позивача про відмову від позову, про визнання позову відповідачем повинні бути подані в письмовій формі. Щодо форми заяви про зміну підстав чи предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог ГПК не визначає форми (усної чи письмової), в якій ці заяви викладаються.
Такої заяви матеріали справи не містять.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Згідно Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 23.08.1994 року №02-5/612 “Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК зокрема у таких випадках):
- припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань;
- спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання
З огляду на вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку про скасування рішення господарського суду м. Києва від 08.07.2010 року у справі №18/226 в частині припинення провадження у справі .
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).
Розмір пені, передбачений статтею 1 Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 6 договору №17 від 02.02.2009 року за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно вимог чинного законодавства України. За порушення терміну оплати відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від суми нарахування місячного, за кожень день прострочення відповідно до вимог чинного законодавства.
Судом першої інстанції помилково було стягнуто пеню за період з квітня 2009 року по 26 квітня 2010 року (понад 10 місяців).
Колегією суддів апеляційної інстанції здійснено розрахунок пені, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача пеня в розмірі 374,35 грн. (враховуючи вимоги ст. 232 ГК України - 6 місяців). В частині стягнення пені в розмірі 946,40 грн. відмовити.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 04.03.1998, № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга Орендного підприємства “6-й Київський авторемонтний завод” підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва від 08.07.2010 року у справі №18/226 скасуванню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача підлягають стягненню на користь Позивача судові витрати, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції в розмірі 329,65 грн. (в тому числі державне мито у розмірі 113,13 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 216,52грн.), державне мито в сумі 56,56 грн. за подання апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Орендного підприємства “6-й Київський авторемонтний завод” задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2010 у справі № 18/226 скасувати.
Резолютивну частини рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2010 року у справі № 18/226 викласти в наступній редакції:
1) Позов задовольнити частково.
2) Стягнути з Орендного підприємства “6-й Київський авторемонтний завод”(інд. 03065, м. Київ, бул. Івана Лепсе, 10, код ЄДРПОУ 21534645) на користь 1 Спеціального регіонального центру швидкого реагування оперативно-рятувальної служи цивільного захисту МНС України (інд. 04114, м. Київ, вул. Вишгородська, 150, код ЄДРПОУ 33945453) 10 938 (десять тисяч дев'ятсот тридцять вісім) грн. 64 коп. основного боргу, 374 (триста сімдесят чотири грн.) 35 коп. пені, 113 (сто тринадцять) грн. 13 коп. витрат по сплаті держмита та 216 грн. (двісті шістнадцять грн.) 52 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 56,56 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.
3) Повернути довідкою Орендному підприємству “6-й Київський авторемонтний завод”(інд. 03065, м. Київ, бул. Івана Лепсе, 10, код ЄДРПОУ 21534645) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито за подання апеляційної скарги у сумі 3,35грн., перераховане до Державного бюджету України згідно платіжного доручення №557 від 28.07.2010р.(оригінал платіжного доручення №557 від 28.07.2010р. знаходиться в матеріалах справи).
В частині стягнення пені в розмірі 946,40 грн. відмовити.
Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
Матеріали справи №18/226 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді