01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
30.09.2010 № 48/351
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Бунчучний В.А. дов. №4/7646 від 04.12.2009 року
від відповідача: Комар А.Ю. дов. №220/574/д від 31.03.2010 року
від третьої особи: 1) Андреєва О.Г. дов. №29-22/89 від 18.03.2010 року
2) не з'явився
3) не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство "Конструкторське бюро "Південне" ім.М.К.Янгеля"
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.08.2010
у справі № 48/351 ( .....)
за позовом Державне підприємство "Конструкторське бюро "Південне" ім.М.К.Янгеля"
до Міністерство оборони України
третя особа відповідача Кабінет Міністрів України
Державне казначейство України
Національне космічне агентство України
про визнання недійсною частини державного контракту та стягнення збитків
На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Державного підприємства “Конструкторське бюро “Південне” ім.. М.К.Янгеля” до Міністерства оборони України про визнання недійсною частини державного контракту №251/6/13-05 УБП від 15.07.2005 р., а саме: абзац 3 пункту 27, абзац 3 пункту 28, абзац 4 пункту 28, абзац 5 пункту 28 та стягнення збитків у розмірі 2 896 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що абзац 3 пункту 27 та абзаци 3, 4, 5 пункту 28 Контракту суперечать чинному законодавству України, а тому позивач, посилаючись на ч. 1 ст. 4, ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України, вказує на їх недійсність. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення збитків у розмірі 2 896 000,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.07.2010 р. залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Кабінет Міністрів України, Державне казначейство України та Національне космічне агентство України.
29.07.2010 р. представник позивача зменшив розмір позовних вимога саме просив визнати недійсною частину державного контракту №251/6/13-05 УБП від 15.07.2005 р., а саме: абзац 3 пункту 28, абзац 4 пункту 28, абзац 5 пункту 28, та стягнути збитки у розмірі 2 896 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.08.2010 р. у справі №48/351 в задоволенні позові відмовлено.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем не наведено в чому полягає невідповідність абзаців 3, 4, 5 пункту 28 Контракту вказаним нормам.
Погоджена сторонами умова про оплату виконаних робіт після надходження бюджетних коштів, не змінює правової природи виникнення у відповідача обов'язку оплатити виконані роботи, а у випадку коли строк виконання зобов'язання не визначено (в т.ч. при визначені події, яка може не настати) не є підставою для недійсності таких положень, оскільки такі правовідносини підпадають під правове регулювання ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Крім цього, пов'язання строку виконання грошового зобов'язання до надходження коштів з державного бюджету не суперечить вказаним нормам законодавства.
Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникають з правочину не можуть бути підставами для недійсності такого правочину.
За таких обставин, в задоволенні позову в частині визнання недійсними абзаців 3, 4, 5 пункту 28 Контракту суд першої інстанції відмовив.
Крім того, в рішенні суду зазначено, що відсутність протиправної поведінки та вини відповідача виключає можливість задоволення позову в частині стягнення з Міністерства збитків з визначених у позові підстав.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2010 р. у справі №48/351 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги докази, надані позивачем щодо протиправної поведінки, заподіяння збитків, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника - відповідача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2010 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.09.2010 року.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/4 від 22.09.2010 року у зв'язку з виробничою необхідністю - зайнятістю судді Чорної Л.В. при розгляді інших справ та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі №48/351 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Іваненко Я.Л., Алданова С.О. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 29 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з задоволенням клопотання позивача про відкладення та нез'явленням у судове засідання 23.09.2010 року представників третьої особи 2, третьої особи 3, колегією суддів ухвалою від 23.09.2010 року розгляд справи було відкладено на 30.09.2010 року.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2010 року у справі №48/351 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача та представник третьої особи 1 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від 13.08.2010 року у справі №48/351.
Представники третьої особи 2, третьої особи 3 в судове засідання 30.09.2010 року не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте третя особа 2, третя особа 3 не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 30.09.2010року за відсутності представників третьої особи 2, третьої особи 3.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи 1, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
15.07.2005 р. між Міністерством (замовник) та Підприємством (виконавець) було укладено Державний контракт №251/6/13-05 УБП з оборонного замовлення на виконання дослідно-конструкторської роботи "Розробка технології утилізації ГЧ та двигунів тактичних ракет та оперативно-тактичних ракет" (шифр "Ракета") (за кошти Державного бюджету України) (надалі -"Контракт").
Відповідно до пункту 1 Контракту виконавець зобов'язується у відповідності до Технічного завдання виконати дослідно-конструкторську роботу (ДКР) по темі "Розробка технології утилізації ГЧ та двигунів тактичних ракет та оперативно-тактичних ракет" (шифр "Ракета"), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконану роботу. Повний обсяг роботи, окремі її етапи та терміни виконання вказані у відомості виконання ДКР (Додаток № 1 до цього Контракту). Передбачена договором робота виконується згідно показників Державного оборонного замовлення на 2005 рік за КПКВ 2101210 КЕКВ 1171, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. №410-003.
Згідно пунктів 12, 13 Контракту виконавець зобов'язується виконати дослідно-конструкторську роботу "Розробка технології утилізації ГЧ та двигунів тактичних ракет та оперативно-тактичних ракет" (шифр "Ракета") у терміни та з якістю відповідно до умов даного Контракту. Виконавець має право отримати оплату за виконані роботи на умовах та в порядку, визначеному даним Контрактом.
Згідно пунктів 14, 15 Контракту замовник зобов'язується після виконання робіт прийняти виконані роботи. Прийом-передача робіт здійснюється за актом про виконані роботи, який підписується повноважними представниками Сторін, погоджується Представництвом замовника 227 ВП МО України і є невід'ємним додатком до цього Контракту. Замовник зобов'язується сплатити виконавцю належну йому за виконані роботи оплату на умовах та в порядку, визначеному даним Контрактом.
Розділом IV Контракту "Терміни виконання" встановлено, що терміни виконання Контракту або його етапів (підетапів), що визначені Відомістю виконання ДКР, можуть змінюватися за письмовою домовленістю Сторін з оформленням узгоджувального протоколу. Датою виконання обов'язків за Контрактом в цілому і за окремими етапами (підетапами) вважається дата затвердження акту про прийняття роботи (етапу, підетапу). Представник замовника не пізніше наступного дня після отримання затвердженого замовником акту видає виконавцю посвідчення за встановленою формою, яке є підставою для пред'явлення платіжного доручення-вимоги (рахунку-фактури (пункти 16, 18).
Порядок приймання та здавання роботи встановлений у пунктах 19, 20 Контракту, згідно з якими виконавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити замовника, 227 ВП МО України про готовність кожного етапу (підетапу), передбачених Контрактом або роботи в цілому. Повідомлення виконавця про готовність роботи і кожного етапу до здачі повинно бути підписане керівником виконавця, або уповноваженою ним особою. виконання, здавання та приймання робіт проводиться в порядку, встановленому ТЗ (додаток №3 до цього Контракту), з урахуванням вимог ГОСТ В 15.203-79. Замовник за узгодженням з виконавцем має право уточнювати порядок здавання та приймання робіт.
Згідно пункту 24 Контракту фінансування робіт за даним Контрактом здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Загальна вартість робіт за даним Контрактом (сума Контракту) без ПДВ становить 1 500 000 (один мільйон п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок.
Відповідно до пункту 28 Контракту оплата вартості кожного виконаного етапу роботи або роботи в цілому за винятком виданого авансу проводиться замовником за рахунком головного виконавця, який пред'являється з доданням оригіналу акту про приймання робіт та посвідчення за встановленими формами. Після одержання замовником від виконавця зазначених у цьому пункті рахунків і всіх належних документів. Замовник здійснює їх перевірку та повідомляв виконавця про прийняття або відмову. У випадку відмови в прийнятті рахунків замовник письмово повідомляє виконавця про причини такої відмови з зазначенням мотивованих підстав (абз.1).
Замовник має право повернути рахунки виконавцю без оплати у наступних випадках: при виконанні робіт з перевищенням вартості робіт над сумою Контракту; при наданні рахунків на оплату без надання документів, передбачених цим пунктом; при неналежному оформленні документів (відсутності печаток, підписів, тощо) (абз. 2).
При прийнятті (акцентуванні) замовником зазначених рахунків. Замовник здійснює розрахунки за виконані роботи шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця за умови наявності необхідних коштів на відповідній статті кошторису замовника (з якої здійснюється фінансування робіт згідно даного Контракту) (абз. 3).
У випадку відсутності зазначених коштів на відповідній статті кошторису замовника, з якої здійснюється фінансування робіт відповідно до даного Контракту, в тому числі по причині ненадходження відповідного фінансування, термін здійснення зазначеної оплат переноситься до моменту надходження зазначених коштів з Державного бюджету України. При настанні зазначених обставин замовник звільняється від обов'язку здійснити оплату виконаних робіт, відшкодування здійснених виконавцем витрат та понесених виконавцем збитків в тому числі моральної шкоди та не отриманої вигоди (абз 4).
Оплата виконаних робіт у цьому випадку здійснюється після надходження у встановленому порядку Замовнику відповідних коштів (абз. 5).
Згідно з "Протоколом погодження фактичних витрат на виконанні роботи до Державного контракту №251/6/13-05 УБП від 15.07.2005 з оборонного замовлення на виконання дослідно-конструкторської роботи "Розробка технології утилізації ГЧ та двигунів тактичних ракет та оперативно-тактичних ракет" (шифр "Ракета") (за кошти Державного бюджету України)" та "Структурою ціни на науково-технічну продукцію" по темі "Розробка технології утилізації ГЧ та двигунів тактичних ракет та оперативно-тактичних ракет" (шифр "Ракета"), "Пояснювальної записки до структури ціни на НТП" фактична ціна роботи становить 1 203 600,00 грн.
Термін дії Контракту встановлюється: з моменту підписання до 31.12.2005 р. (розділ Х).
Узгоджувальним протоколом №1 від 12.10.2005 р. до державного контракту №251/6/13-05 УБП від 15.07.2005 р. сторони вирішили внести зміни до відомостей виконання робіт щодо строку виконання робіт та узгодили термін виконання з 15.07.2005 р. до 25.12.2005 р.
Узгоджувальним протоколом №2 від 26.12.2005 р. до державного контракту №251/6/13-05 УБП від 15.07.2005 р. сторони встановили терміни виконання робіт за контрактом наступним чином: термін виконання -з 15.07.2005 р. до 30.06.2006 р.
Узгоджувальним протоколом №3 від 30.06.2006 р. до державного контракту №251/6/13-05 УБП від 15.07.2005 р. сторони встановили терміни виконання робіт за контрактом наступним чином: 1-й етап -15.07.2005 р. - 30.04.2007 р., 2-й етап -15.07.2005 р. - 30.11.2007 р.
Пунктом 2 Узгоджувального протоколу №3 від 30.06.2006 р. термін дії контракту встановлюється з 15.07.2005 р. до 31.12.2007 р.
Спір виник у зв'язку із тим, що, на думку позивача, абзаци 3, 4, 5 пункту 28 Контракту суперечать чинному законодавству України, а тому позивач, посилаючись на ч. 1 ст. 4, ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України, вказує на їх недійсність.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Правочином, відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);.
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом ( п. 7 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 “Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, надалі -Постанова ВСУ).
Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
По-перше, відповідно ч. 1 ст. 4 Господарського кодексу України не є предметом регулювання цього Кодексу: майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України; земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря; трудові відносини; фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.
Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 2 ст. 1 Цивільного кодексу України встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновокм суду першої інстанції, що вказані положення є загальними щодо застосування до правовідносини, які регулюються Цивільним та Господарським кодексами, а позивачем не наведено в чому полягає невідповідність абзаців 3, 4, 5 пункту 28 Контракту вказаним нормам.
По-друге, регулювання строку (терміну) виконання зобов'язання, в т.ч. грошового, здійснюється, зокрема, статтею 530 Цивільного кодексу України.
В даному випадку положеннями абзаців 3, 4, 5 пункту 28 Контракту настання строку оплати робіт за Контрактом пов'язується з певною подією, а саме надходження бюджетних коштів.
Згідно ч. 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Таким чином, вказана норма визначає, що строк виконання зобов'язання може визначатись подією, яка неминуче настане.
Згідно із ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Подією є явище, що виникає незалежно від волі людей; а дією є життєвий факт, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею, діяльності людей, які, у свою чергу, поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону (правопорушення).
Погоджена сторонами умова про оплату виконаних робіт після надходження бюджетних коштів, не змінює правової природи виникнення у відповідача обов'язку оплатити виконані роботи, а у випадку коли строк виконання зобов'язання не визначено (в т.ч. при визначені події, яка може не настати) не є підставою для недійсності таких положень, оскільки такі правовідносини підпадають під правове регулювання ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
По-третє, згідно ч. 6 ст. 2 Закону України "Про оборону України" фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок і в межах коштів, визначених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Сторонами укладено Контракт на виконання державного оборонного замовлення, а згідно ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державне оборонне замовлення" фінансування оборонного замовлення здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються у Державному бюджеті України на відповідний рік. Розподіл коштів з визначенням їх обсягів за напрямами оборонного замовлення, зазначеними у частині шостій статті 1 цього Закону, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Отже, пов'язання строку виконання грошового зобов'язання до надходження коштів з державного бюджету не суперечить вказаним нормам.
По-четверте, позовні вимоги в частині визнання недійсними абзаців 3, 4, 5 пункту 28 Контракту Підприємство мотивує невиконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті робіт за Контрактом.
Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).
Тобто, виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникають з правочину не можуть бути підставами для недійсності такого правочину.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в задоволенні позову в частині визнання недійсними абзаців 3, 4, 5 пункту 28 Контракту необхідно відмовити, оскільки у суду відсутні правові підстави для задоволення позову з заявлених Підприємством підстав.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що додатковою підставою для відмови в задоволенні позову в частині визнання недійсними абзаців 3, 4, 5 пункту 28 Контракту є пропущення позивачем строку позовної давності, визначеного ст. 257 Цивільного кодексу України (Контракт укладено 15.07.2005 р., а позов подано 03.06.2010 р.), а представником відповідача заявлено про це в судовому засіданні (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 2 896 000,00 грн. колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права(реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) збитків;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;
4) вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
В обґрунтування протиправної поведінки відповідача позивач вказує на те, що абзаци 3, 4, 5 пункту 28 Контракту є недійсними, а Міністерством неправомірно було включено їх до умов Контракту.
Однак, судом не встановлено підстав недійсності абзаців 3, 4, 5 пункту 28 Контракту, а позивачем не доведено зворотнього.
За змістом статті 628 Цивільного кодексу України умови (пункти) Контракту, визначені на розсуд обох сторін і погоджені ними (в т.ч. позивачем). Доказів зворотнього позивачем не надано.
Таким чином, позивачем не доведено наявності протиправної поведінки відповідача.
В обґрунтування вини відповідача позивач вказує на його ухилинення від прийняття виконаних робіт.
Колегія суддів ззаначає, що оскільки Контракт за своєю правовою природою є договором підряду ( підряд на виконання дослідно-конструкторських робіт), то виконавець не позбавлений можливості, у разі належного виконання робіт, передати їх замовнику у визначеному приписами ст. 853 Цивільного кодексу України порядку.
Крім того, рішенням господарського суду міста Києва від 10.06.2008 р. у справі №42/226 в задоволенні позову Підприємства до Міністерства про зобов'язання прийняти виконані роботи та підписати акти виконаних робіт відмовлено.
При цьому відсутність в Державному бюджеті України коштів на виконання державного оборонного замовлення в 2005 році (в т.ч. в частині фінансування Контракту) виключає наявність вини відповідача у таких діях.
До того ж, жодна із сторін в порядку передбаченому статтями 848, 849 Цивільного кодексу України від Контракту не відмовлялася, а Контракт є чинним.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку, що наведені обставини свідчать про відсутність протиправної поведінки та вини відповідача, що виключає можливість задоволення позову в частині стягнення з Міністерства збитків .
За таких обставин, рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2010 року по справі №48/351 прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Державного підприємства “Конструкторське бюро “Південне” ім.. М.К.Янгеля”, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства “Конструкторське бюро “Південне” ім.. М.К.Янгеля” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2010 року по справі №48/351 залишити без змін.
Матеріали справи № 48/351 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді