01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
14.10.2010 № 33/270
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Подзігун Р.І. - представник, дов. б/н від 25.01.2010р.;
від відповідача -Чабан К.І. - представник, дов. № 08-03-28/130-10 від 01.04.2010р.;
від третьої особи - не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належно;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг"
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.07.2010
у справі № 33/270 ( .....)
за позовом ВАТ "Інвестиційно-фінансовий консалтинг"
до ВАТ Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"
третя особа відповідача ОСОБА_3
про стягнення 29608,60 грн. в порядку регресу
Відкритим акціонерним товариством «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» (надалі позивач) заявлений позов про стягнення з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (надалі відповідач) 29 608,60 грн. збитків, розмір якого становить сума страхового відшкодування, сплаченого Закритим акціонерним товариством страховою компанією «ВУСО» за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 018257-02-10-01 від 15.05.2008р., укладеного між ЗАТ СК «ВУСО» - страховиком та ОСОБА_4 - страхувальником. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статті 27 Закону України «Про страхування» та статтями 993, 1191 Цивільного кодексу України, з огляду на ті обставини, що ЗАТ СК «ВУСО» на користь ОСОБА_4 було сплачено страхове відшкодування у розмірі 29 608,60 грн., у зв'язку з чим, у ЗАТ СК «ВУСО» виникло право регресу до відповідача на суму виплаченого страхового відшкодування. При цьому, 23.12.2009р. згідно Договору про відступлення права вимоги ВАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» набуло належне ЗАТ СК «ВУСО» право вимоги до ВАТ Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» щодо виплаченої суми страхового відшкодування гр. ОСОБА_4 в порядку регресу з боржника - ОСОБА_3
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2010 року у даній справі ВАТ «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» в задоволені позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду мотивовано приписами статей 3, 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», п. 22.1 статті 22 та статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ч. 1 статті 1192 Цивільного кодексу України, з огляду на недоведеність з боку позивача заявленої до стягнення з відповідача суми збитків.
Позивач - Відкрите акціонерне товариство «Інвестиційно-фінансовий консалтинг», не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2010р. у даній справі, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- позивач наголошує на тому, що відповідачем в порушення вимог п. 34.1 статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 526 Цивільного кодексу України не було визначено розміру збитків завданих з вини третьої особи - ОСОБА_3;
- заявник, зауважує на тому, що звіт автотоварознавця про оцінку завданих збитків є не єдиним засобом визначення розміру матеріального збитку, оскільки сторонами при укладанні Договору добровільного страхування наземного транспорту № 018257-02-10-01 від 15.05.2008р. було визначено рахунок СТО, як підставу для здійснення страхового відшкодування;
- при цьому, залучений до матеріалів справи рахунок-фактура ПП «Укр-автомастер» № 210 від 01.07.2008р. чітко встановлює розмір завданого гр. ОСОБА_4 матеріального збитку та складений відповідно до умов Договору страхування, і відповідно, є належним доказом завданого матеріального збитку.
- посилаючись на вимоги статті 993 Цивільного кодексу України та статтю 27 Закону України «Про страхування» відповідач наголошував на тому, що згадані норми передбачають право регресу страховика за договором майнового страхування до особи відповідальної за завдані збитки, а не до винної у їх настанні, як було зазначено у рішенні суду першої інстанції.
31.08.2010 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва - без змін, з мотивів у ньому викладених.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2010 року було прийнято апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» до провадження та призначено розгляд справи на 09.09.2010р.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2010р. та від 28.09.2010р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи неодноразово відкладався.
У судовому засіданні 14.10.2010 року присутній представник позивача усно підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача усно заперечував щодо доводів апеляційної скарги та просив рішення суду І інстанції залишити без змін з мотивів, у ньому викладених.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.06.2008 року близько 08 год. 30 хв. в м. Києві на вул. Г.Космосу, 1, трапилась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулося зіткнення автомобіля Фіат (д.н. НОМЕР_2), який належить на праві власності ОСОБА_4 та застрахованого ЗАТ СК «ВУСО» за договором добровільного страхування транспортних засобів № 018257-02-10-01 від 15.05.2008р. та автомобіля Опель (р.н. НОМЕР_3) під керуванням ОСОБА_3, цивільно-правова відповідальність якої була застрахована ВАТ Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» згідно поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів НОМЕР_4 (строк дії з 07.02.2008р. по 06.02.2009р.).
Дорожньо-транспортна пригода відбулася з вини водія автомобіля Опель (р.н. НОМЕР_3) ОСОБА_3, що підтверджується довідкою ДАІ Святошинського РУГУ МВС України в м. Києві та постановою Святошинського районного суду міста Києва від 01.07.2008 року у справі № 3-20708/2008.
На виконання умов договору добровільного страхування транспортних засобів № 018257-02-10-01 від 15.05.2008р. та на підставі заяви ОСОБА_4. від 23.06.2008р., рахунку № 210 від 01.07.2008р. та страхового акту № 5442-02 ЗАТ СК «ВУСО» виплатила на користь застрахованої особи - ОСОБА_4. - 29 608,60 грн. страхового відшкодування, що підтверджується платіжним дорученням № 13605 від 22.08.2008р.
Згідно частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Оскільки цивільно-правова відповідальність учасника ДТП та винної особи - ОСОБА_3, застрахована ВАТ Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», ЗАТ СК «ВУСО» на підставі статей 993, 1191 Цивільного кодексу України звернулось до ВАТ Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» з листом від 21.12.2008 року вих. № 2153 про виплату в порядку регресу суми страхового відшкодування у розмірі 29 608,60 грн.
При цьому, апеляційна інстанція зауважує наступне:
Право ЗАТ Страхова компанія «ВУСО» вимагати відшкодування шкоди, що виникла в результаті виплати ним сум для виконання обов'язку або з вини боржника (регресата), походить зі змісту статті 993 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічна норма міститься і в частині 1 статті 1191 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 228 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
Крім того, перехід права вимоги від страхувальника до страховика передбачений і статтею 27 Закону України «Про страхування», відповідно до якої до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Пунктом 37.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає, що відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів», особою, відповідальною за завдані ОСОБА_4. збитки, є ВАТ Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2009 року між Закритим акціонерним товариством Страхова компанія «ВУСО» та Акціонерним товариством «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» укладено Договір уступки права вимоги, згідно умов якого ЗАТ СК «ВУСО» уступило право вимоги виплаченої ОСОБА_4. суми страхового відшкодування в порядку регресу з боржника ОСОБА_3
Згідно приписів п. 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 515 Цивільного кодексу України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
При цьому, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (п. 1 статті 516 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, апеляційна інстанція погоджується з висновком, викладеним в рішенні Господарського суду м. Києва щодо недоведеності з боку позивача заявленої до стягнення суми збитків, з огляду на наступне:
У відповідності до вимог ч. 2 статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно частини 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством та інші визначені витрати по транспортуванню транспортного засобу.
Крім того, відповідно до частини 18 статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування, а нормою статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Таким чином, розмір страхового відшкодування, який має сплатити відповідач в даному випадку, визначається виходячи від вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, та франшизи.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля Фіат (реєстраційний номер № НОМЕР_1), в результаті його пошкодження при ДТП, було визначено ПП «Укр-автомастер» в рахунку № 210 від 01.07.2008р., на підставі якого ЗАТ СК «ВУСО» на користь ОСОБА_4. і було виплачено страхове відшкодування в розмірі 29 608,60 грн.
Проте, в даному рахунку ПП «Укр-автомастер» № 210 від 01.07.2008р. не визначено реальної вартості втраченого майна з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, та франшизи.
Преамбулою Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що цей Закон визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.
Відповідно до частини 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Окрім цього, апеляційна колегія зауважує наступне:
Вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу КТЗ згідно Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. N 142/5/2092, визначається за формулою : (Сврз = Ср + См + Сс * (1-Ез)), де Сврз - вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу КТЗ, Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
Відповідач - ВАТ Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» є особою, відповідальною за збитки на підставі, в межах та на умовах полісу цивільної відповідальності та Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Так, статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлений певний порядок здійснення відшкодування шкоди, що пов'язана з пошкодженням транспортного засобу.
При цьому, будь-які домовленості між страховиком та страхувальником згідно Договору КАСКО щодо способу визначення розміру збитків та суми страхового відшкодування, не створює для ВАТ НАСК «Оранта» правових наслідків, з огляду на те, що Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що останнє відшкодовує саме оцінену шкоду.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, за відсутністю належних доказів на підтвердження реальної вартості втраченого майна, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду І інстанції щодо недоведеності з боку позивача заявленої до стягнення з відповідача суми збитків, і відповідно, позовні вимоги про стягнення з відповідача 29 608,60 грн., задоволенню не підлягають.
Також, апеляційна інстанція визнає помилковими доводи позивача стосовно того, що відповідач зобов'язаний був самостійно визначити розмір збитків завданих з вини третьої особи - ОСОБА_3 на підставі звіту автотоварознавця, як це передбачено п. 34.1 статті 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Інвестиційно-фінансовий консалтинг» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2010 року у справі № 33/270 - без змін.
3. Справу № 33/270 скерувати до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
18.10.10 (відправлено)