01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
13.10.2010 № 53/192
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Новікова М.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальне підприємство "ЖЕО-110" Голосіївської районної в м. Києві ради
на рішення Господарського суду м.Києва від 25.06.2010
у справі № 53/192 ( .....)
за позовом ВАТ "Укрліфтсервіс"
до Комунальне підприємство "ЖЕО-110" Голосіївської районної в м. Києві ради
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 768355,64 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2010 року у справі № 53/192 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «ЖЕО-110» Голосіївської районної в м. Києві ради на користь Відкритого акціонерного товариства «Укрліфтсервіс» 576367,04 грн. суми основного боргу, 97195,45 грн. інфляційних витрат, 17595,00 грн. 3% річних, 100,00 пені та 6912,57 грн. витрат по сплаті державного мита та 212,32 грн. витрат інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Комунальне підприємство «ЖЕО-110» Голосіївської районної в м. Києві ради звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва у справі № 53/192 від 25.06.2010р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Розпорядженням в.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2010р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П.,.
13.10.2010р. через відділ документального забезпечення надійшло клопотання від представника третьої особи, в якому зазначає, що 13.10.2010р. представник Науменко С.В. бере участь у судовому засіданні Солом'янського районного суду м. Києва, тому просить суд провести судове засідання без представника КП ГІОЦ.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Відповідно до частини 1 ст. 11 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Згідно з частиною 2 зазначеної статті, підставою виникнення взаємних цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що 01 жовтня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством “Укрліфтсервіс”та Комунальним підприємством “ЖЕО-110”Голосіївської районної в м. Києві ради було укладено договір № 216-06 (далі -Договір), за умовами якого позивач, як підрядник, взяв на себе зобов'язання організувати та виконати роботи з технічного обслуговування ліфтів на об'єктах відповідача, а відповідач, як замовник, зобов'язався прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість.
Умови укладеного між сторонами договору свідчать, що своєю правовою природою вказаний договір є договором підряду.
Згідно з п. 9.1. Договору він набуває чинності з 01.10.2006р. і діє до 31.12.2006р.
Відповідно до п. 9.2. Договору якщо за два місяця до закінчення строку договору жодна із сторін не заявить про припинення його дії, то він вважається продовженим на наступний рік із обов'язковим підтвердженням обсягів робіт.
Договірна вартість робіт за місяць розраховується (Додаток № 1) згідно з “Порядком визначення вартості технічного обслуговування ліфтів”, затвердженим наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 03.09.1999р. № 214 (п. 2.1. Договору).
В доданому до матеріалів справи Додатку № 1 до договору № 21-06 від 01.10.2006р. сторони погодили відомість обсягів робіт на щомісячне технічне обслуговування та ремонт ліфтів.
Крім того, як вбачається з Додатку № 1 до договору № 21-06 від 01.10.2006р. в якому сторони погодили відомості обсягів робіт на щомісячне технічне обслуговування та ремонт ліфтів станом на 01.01.2008р. та станом на 2009р.
Вартість робіт згідно з Договором визначена узгодженням сторін на день його укладання складає 11 026,17 грн., ПДВ -2 205,23 грн. Разом з урахуванням ПДВ -13 231,40 грн. (п. 2.2. Договору).
Відповідно до п. 5.1. Договору в кінці поточного місяця підрядник дає замовнику акти виконаних робіт із зазначенням їх вартості. Акти складаються у 4-х примірниках. Оформлення акту виконаних робіт замовник здійснює до 25 числа поточного місяця.
Відповідач підписує акти, засвідчує підпис печаткою і у триденний строк повертає примірник актів позивачу (п. 5.2. Договору).
Згідно з п. 5.3. Договору на підставі підписаних актів замовник оплачує виконані роботи не пізніше 10-го числа наступного місяця.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання виконаних підрядних робіт, належним чином засвідчені копії.
Також, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором частково розрахувався за виконані роботи, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 576 367,04 грн.
Позивач на адресу відповідача 12.12.2008р. направив вимогу про сплату заборгованості № 1139 від 11.12.2008р., яку відповідач отримав 15.12.2008р.
Дана вимога залишена відповідачем без відповіді.
Таким чином загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем на день розгляду справи у суді підтверджується обліковими даними позивача та розрахунком і складає 576 367,04 грн.
Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовник), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику.
Пунктом 1.1. вказаного вище порядку зазначено, що «даний порядок встановлення вартості технічного обслуговування ліфтів та систем диспетчеризації (далі - Порядок) визначає механізм встановлення вартості технічного обслуговування ліфтів та систем диспетчеризації у житлових будинках.
Дія цього Порядку поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, які виконають роботи з технічного обслуговування ліфтів та систем диспетчеризації».
Як вбачається з матеріалів справи, дана обставина відповідачу відома оскільки при укладанні Договору № 216-06 сторони було підписано додаток № 1(відомість обсягів робіт на щомісячне технічне обслуговування ліфтів) в якому вказується, що порядок розрахунку виконується саме за вищезазначеним порядком, яким сторони чітко передбачили ціну договору. До того ж при зміні тарифів на послуги сторонами підписувався додаток № 1 до Договору № 216-06 в новій редакції який у відповідності до умов є невід'ємною його частиною.
Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Судом встановлено, що сторони погодили строк виконання зобов'язання щодо оплати вартості виконаних робіт (п. 5.3 договору), проте відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов договору за виконані роботи розрахувався частково з порушенням строків, встановлених в договорі.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Також, сторонами надано до матеріалів справи акт звірки взаєморозрахунків з 12.06.2007р. по 31.03.2010р. між ВАИт «Укрліфтсервіс» та КП «ЖЕО-110» за договором № 216-06 від 01.10.2006р., з якого вбачається, що сума заборгованості становить суму у розмірі 576 376,04 грн. та не заперечується сторонами.
За таких умов, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача основної суми заборгованості у розмірі 576 367,04 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 97 195,45 грн. інфляційних витрат, 17 595,00 грн. 3% річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, на день пред'явлення позову відповідач свої зобов'язання не виконав, суму заборгованості згідно умов Договору не сплатив.
Згідно ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за прострочення відповідачем грошового зобов'язання підлягають стягненню 97 195,45 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 17 595,00 грн., розмір яких визначений за розрахунком позивача.
Заперечення відповідача про застосування до вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних спеціального строку позовної давності в один рік не заслуговують на увагу, оскільки спеціальна позовна давність застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Інфляційні та річні не є за своєю правовою природою неустойкою (штрафом, пенею). Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. Відтак до стягнення інфляційних та річних застосовуються загальні строки позовної давності.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 77 198,15 грн., яка нарахована позивачем відповідачу за прострочення виконання грошового зобов'язання за період прострочення з 2007 року по 2010 рік. Місцевий суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до п. 6.1 договору сторони погодили, що при порушенні строку оплати за виконані роботи, вказаного в п. 5.3 цього договору, замовник сплачує підряднику пеню згідно Закону України № 543-96-Вр від 22.11.96 року в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд відзначає, так як вірно вказує відповідач, позивач неправомірно здійснив нарахування пені за весь час прострочення виконання зобов'язань з оплати виконаних робіт, тобто з липня 2007р. по лютий 2010р.
Однак, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання щодо оплати вартості виконаних робіт, тобто дії відповідача є порушенням вимог договору, отже є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 616 Цивільного кодексу України, суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.
Згідно ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з урахуванням встановлених обставин щодо стану виконання відповідачем спірного зобов'язання, даних про розмір заподіяних позивачу збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем цього зобов'язання, розміру прострочених сум відповідно до вимог ст. 233 ГК України пеня зменшена до 100,00 грн.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які і посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2010р. у справі № 53/192 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Комунальне підприємство «ЖЕО-110» Голосіївської районної в м. Києві ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2010р. у справі № 53/192 - без змін.
2. Матеріали справи № 53/192 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді