01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.10.2010 № 13/147
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закрите акціонерне товариство "Київстар Дж.Ес.Ем."
на рішення Господарського суду м.Києва від 15.06.2010
у справі № 13/147 ( .....)
за позовом Закрите акціонерне товариство "Київстар Дж.Ес.Ем."
до ТОВ "ВІССОН"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 40126,05 грн.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "Київстар Дж.Ес.Ем." до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віссон" про повернення авансу у зв'язку з розірванням правочину як безпідставно набутих грошей в сумі 37.590,49 грн. інфляційних втрат в сумі 2.007,33 грн. та 3 % річних в сумі 528,23 грн. (всього - 40.126,05 грн.).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2010 р. у справі № 13/147 (далі - Рішення суду) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Апелянт зазначає, що свою відмову повернути позивачу 37.590,49 грн. здійсненої останнім авансової оплати за Додатковою угодою 1/33734 відповідач виклав у Листі за вих. № 240 від 13.08.2009 р. та мотивував одноосібним визнанням вказаних коштів відповідачем штрафними санкціями за розірвання позивачем договору. Така правова позиція, на думку апелянта, суперечить нормам статей 546, 549, частини 1 статті 651, частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України, оскільки Договір з 14 серпня 2009 року припинив свою дію у відповідності до пункту 12.2. розділу 12 Договору, а відповідачем було частково виконано роботи за Додатковою угодою № 1/33734 на суму 4.754,40 грн. та повернуто частину авансової оплати у сумі 20.575,44 грн., а тому 37.590,49 грн. (62.920,32 грн. - 4.754,40 грн. - 20.575,44 грн. = 37.590,49 грн.) є майном позивача, що перебуває у відповідача без правової підстави і згідно з нормами статей 625, 1212, 1213 Цивільного кодексу України підлягає поверненню позивачу.
Скаржник також відзначає, що Додаткові угоди № 2/33735, № 3/33736, № 4/35327, № 5/37789 до Договору були припинені їх виконанням відповідно до Актів № 1 за Додатковими угодами № 2/33735, № 4/35327, № 5/37789, Додаткових угод № 2,1/33735, № 3.1/33736, № 4.1/35327, а зобов'язання позивача та відповідача за Додатковою угодою 1/33734 були припинені розірванням Договору.
На думку апелянта, місцевий суд, встановивши факт розірвання Договору, дійшов до хибного висновку, що правовим наслідком розірвання Договору є порушення зобов'язань. Відмовляючи у задоволені позовних вимог позивача, місцевий суд, за твердженням апелянта, не застосував норму частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що правовим наслідком розірвання Договору є припинення зобов'язань, чим порушив норми матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Київстар Дж.Ес.Ем.” і порушено апеляційне провадження у справі № 13/147.
У судовому засіданні 12.10.2010 р. представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги та проси її задовольнити.
Представники відповідача у судовому засіданні 12.10.2010 р. заперечували проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в її задоволенні.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як підтверджується матеріалами справи, 25.02.2008 р. між сторонами було укладено договір № 29619, предметом якого сторони визначили загальні засади виконання, приймання та здійснення розрахунків за виконані відповідачем будівельні роботи.
Пунктами 1.1, 1.2 та 5.1 договору № 29619 від 25.02.2008 р. сторони визначили, що склад, обсяги, строки виконання та вартість будівельних робіт по кожному об'єкту позивача визначаються сторонами у додаткових угодах, технічному завданні чи дефектному акті та кошторисній документації.
Сторони уклали додаткові угоди № 1/33734 від 05.06.2008 р. на суму 157.300,80 грн., № 2/33735 від 05.06.2008 на суму 17.119,20 грн., № 3/33736 від 05.06.2008 р. на суму 74.294,40 грн., № 4/35327 від 16.07.2008 р. на суму 235.632,00 грн. та № 5/37789 від 19.09.2008 р. на суму 11.919,60 грн.
В подальшому додаткова угода № 4/35327 від 16.07.2008 р. на суму 235.632,00 грн. була змінена укладанням угоди № 4.1/35327 від 04.11.2008 р. і сума склала 86.568,00 грн.
Позивач 20.06.2008 р. сплатив перший авансовий платіж в розмірі 62.920,32 грн. (п/д № 32431) та другий - в сумі 94.252,80 грн. за додатковою угодою № 4/35327 від 16.07.2008 р.
Відповідачем виконані роботи за додатковими угодами № 1/33734 на суму 4.754,40 грн. (акт № 1 від 28.01.2009 р.), № 2/33735 на суму 15.564,00 грн. (акт від 04.08.2008 р.), № 4/35327 від 16.07.2008 р. (№4.1/35327 від 04.11.2008 р.) на суму 86.568,00 грн.
Інші додаткові угоди - № 3/33736 від 05.06.2008 р. та № 5/37789 від 19.09.2008 р. - залишились невиконаними.
Додатковою угодою №1/33734 від 05.06.2008 р. сторони погодили виконання комплексу будівельних робіт у виробничому корпусі інженерно-офісного центру позивача за адресою: місто Київ, вулиця Дегтярівська, 53, відповідно до кошторису та дефектного акта позивача.
Пунктом 2 додаткової угоди №1/33734 від 05.06.2008 р. визначено, що роботи виконуються відповідачем згідно дефектного акта позивача.
Виконання відповідачем будь-яких інших робіт, крім визначених дефектним актом, додатковою угодою № 1/33734 від 05.06.2008 р. не передбачається.
Відповідно до пункту 7 додаткової угоди № 1/33734 від 05.06.2008 р. відповідач повинен був приступити до виконання робіт з дня перерахування позивачем авансового платежу та закінчити весь комплекс робіт протягом 44 днів.
Позивач платіжним дорученням № 32431 перерахував на поточний рахунок відповідача 20.06.2008 р. 62.929,32 гривні попередньої оплати відповідно до умов пункту 6 додаткової угоди № 1/33734 від 05.06.2008 р., проте відповідач до виконання своїх зобов'язань не приступив.
З пояснень відповідача, наведених у відзиві, та пояснень його представника у судових засіданнях вбачається, що відповідач був готовий розпочати та виконати ремонтно-будівельні роботи у встановлені договором строки, але позивач фактично не допустив працівників відповідача до приміщень, де повинні були виконуватись ці роботи.
На підтвердження наведених обставин відповідачем надано суду листи позивача №6007/07/03 від 02.07.2008 р., № 6421/07/03 від 14.07.2008 р. та № 6500/07/03 від 16.07.2008 р., якими останній вимагав від відповідача проект проведення робіт (ПВР) для отримання у позивача дозволу на початок проведення робіт.
Колегію суддів встановлено, що договором № 29619 від 25.02.2008 р. та додатковою угодою № 1/33734 від 05.06.2008 р. до цього договору на відповідача не покладено обов'язку розробки будь-якої проектної чи іншої документації, а також не покладено обов'язку отримати у позивача дозволу на початок проведення робіт. Більше того, відповідні обов'язки передачі затвердженої документації покладено пунктом 3.2.4 договору № 29619 від 25.02.2008 р. саме на позивача.
Відповідно до ст. 318 ГК України за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх.
Рішенням Господарського суду міста Києва № 23/48 від 26.01.2010 р. встановлено, що замовник вимагав від підрядника виконання робіт і послуг не передбачених договором та додатковими угодами.
Вказане судове рішення зі згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України має преюдиційне значення для даної справи.
Як підтверджено матеріалами справи, позивач 30.07.2009 р. направив відповідачу повідомлення про розірвання договору № 29619 з підстав п. 12.2, а саме замовник має право в односторонньому порядку розірвати договір, направивши повідомлення при цьому оплативши все належним чином виконане підрядником.
Крім того, замовник вказав, що договір вважається розірваним і припиняє дію з 14.08.2009 р. і в силу ст. 1212 ЦК України підрядник має повернути 58.165,92 грн. як такі, що зберігаються без достатньої правової підстави.
У відповідь підрядник направив лист № 240, отриманий замовником 13.08.2009 р. вх. № 7121, в якому зазначив про стан виконання договору та додаткових угод, їх ціну та, посилаючись на абз. 2 п. 6.3 Договору, повідомив про застосування штрафних санкцій за ДУ № 1-33734 в сумі 15.254,66 грн., ДУ №3 -33736 в сумі 7.429,44 грн., ДУ № 4-35327 в сумі 14.906,40 грн. та, залишивши в цілому 37.590,48 грн., повернув частину авансу в сумі 20.575,44 грн., що підтверджено банківською випискою від 13.08.09 АКІБ “Укрсиббанк, відділення № 924”.
Позивач просив застосувати строк позовної давності до штрафних санкцій за Договором та додатковими угодами.
Втім, як вірно встановлено місцевим судом, відповідач вже реалізував умови п. 6.3 договору.
Як встановлено судом, відповідач не зобов'язаний надавати позивачу не передбачені договором послуги. Крім того, наявні у справі матеріали переписки сторін свідчать, що підряник докладав зусиль для початку виконання передбачених договором робіт, проте замовник фактично унеможливив їх виконання у встановлені договором строки.
Прямим наслідком недопущення працівників підрядника до приміщень, в яких повинні були виконуватись ремонтно-будівельні роботи, стало порушення термінів виконання підрядником своїх зобов'язань.
Розірвавши договір, позивач вважав за правомірне отримати авансовий платіж.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 320 ГК України підрядник має право не братися за роботу, а розпочату роботу зупинити у разі порушення замовником своїх зобов'язань за договором, внаслідок якого початок або продовження робіт підрядником виявляються неможливими чи значно ускладненими.
Відповідно до абз. 2 п. 6.3 договору у випадку немотивованої відмови замовника від виконання компанією робіт замовник зобов'язаний оплатити підряднику вартість належним чином виконаних робіт на момент такої відмови та сплатити на користь підрядника штраф у розмірі 10 % від вартості невиконаних робіт.
Як встановлено колегією суддів, відповідач утримав з авансового платежу штраф у розмірі 10 % від вартості невиконаних робіт, повернувши іншу частину замовнику, що відповідає умовам договору та приписам законодавства.
Ні договір, ні нормативно-правові акти не встановлюють особливий (спеціальний) алгоритм сплати штрафних санкції з коштів, отриманих як аванс.
Позивач просить стягнути 37.590,49 грн. безпідставно набутих коштів, які він вважав такими у зв'язку з припиненням зобов'язань розірванням договору, та нарахував на них три відсотки річних та інфляційні втрати відповідно до ст.ст. 625, 1214 ЦК України.
З цього приводу колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 873 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Скориставшись своїм правом на одностороннє розірвання договору і додаткових угод замовник унеможливив виконання підрядних робіт, а враховуючи, що повідомлення лише констатувало факт розірвання договору, то за таких обставин відмова від договору і виконання підрядником робіт, на думку колегії суддів, є немотивованою.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонам не вдалось реалізувати право на вирішення спору щодо штрафу в порядку п. 7.2 договору шляхом дружніх переговорів.
Оскільки договір № 29619 не був визнаний у встановленому порядку недійсним чи неукладеним, підстави для набуття (збереження) відповідачем грошових коштів у розмірі 10% від суми невиконаних робіт (фактично, згідно з розрахунком відповідача, за трьома додатковими угодами до розірваного Договору, т. с. 1, а. с. 54) відповідали вимогам закону та договору.
На думку апелянта, місцевий суд, встановивши факт розірвання Договору, дійшов хибного висновку, що правовим наслідком розірвання Договору є порушення зобов'язань. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, місцевий суд, за твердженням апелянта, не застосував норму частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що правовим наслідком розірвання Договору є припинення зобов'язань, чим порушив норми матеріального права.
Однак, відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Зі змісту Повідомлення позивача від 30.07.2009 р. № 6432 про розірвання договору № 29619 (т. с. 1, а. с. 50) вбачається, що позивач має намір розірвати договір на підставі п. 12.2 розділу 12 Договору, який визначає виключно право позивача на розрвання договору шляхом повідомлення відповідача про це за 14 днів. Посилань на будь-які фактичні підстави для розірвання договору (невиконання робіт, неякісне виконання тощо) вказане повідомлення не містить. Позивачем не надано й доказів виставлення відповідачеві будь-яких претензій щодо виконання робіт. Отже, мотиви такої відмови позивачем документально не визначені.
Як зазначалось вище, в Договорі (абз. 2 п. 6.3) передбачено, що в разі невмотивованої відмови позивача від виконання робіт ТОВ «Віссон» у замовника виникає обов'язок оплатити вартість належним чином виконаних робіт на момент такої відмови та сплатити штраф у розмірі 10% від вартості невиконаних робіт. Застосування цього положення не вимагає доказу вини замовника. Враховуючи те, що на момент розірвання договору в розпорядженні відповідача була сума авансу, яка повністю покривала належний до сплати позивачем штраф, залишення такої суми відповідачем (з поверненням надлишкової решти позивачеві) не є порушенням договірних відносин чи чинного законодавства.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності є факт вчинення господарського правопорушення та наявність вини порушника. Обов'язок доведення відсутності вини у правопорушенні покладається на особу, яка допустила відповідне правопорушення.
Невиконання підряду та умов договору позбавило відповідача на отримання вигоди від робіт і доходу, на який він справедливо розраховував.
Відповідачем доведено та документально підтверджено, що невиконання робіт і розірвання договору і, відповідно, додаткових угод є немотивованою ініціативою замовника.
За таких обставин, заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача спірної суми - фактично, утриманого відповідачем штрафу - як безпідставно набутих коштів задоволенню не підлягають.
Судові витрати відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.
Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2010 р. у справі № 13/147 прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для розгляду спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Київстар Дж.Ес.Ем.” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2010 р. у справі № 13/147 - без змін.
2. Матеріали справи № 13/147 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді