01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.10.2010 № 6/356
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Серединський Г.М.,
від відповідача -Качанистий В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірньої компанії „Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”
на рішення Господарського суду м. Києва від 06.09.2010
у справі № 6/356 ( .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми „Техпроект”
до Дочірньої компанії „Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”
про визнання недійсним додаткової угоди та зобов"язання виконання обов"язку
Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича фірма „Техпроект” (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії „Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (відповідач) про визнання недійсною додаткову угоду від 01.07.2004 про зупинення дії договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004 та зобов'язання відповідача передати позивачу право користування майном згідно з додатком № 1 до договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004 за актом приймання-передачі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2010 у справі № 6/356 позов задоволено повністю. Стягнуто з Дочірньої компанії „Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” на користь Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми „Техпроект” 170,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Дочірня компанія „Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” звернулась з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення суду від 06.09.2010 скасувати і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову. Апелянт вважає рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2010 було прийнято апеляційну скаргу до провадження з призначенням розгляду на 12.10.2010.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2010 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача у виступі просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірньої компанії „Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” - без задоволення.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту -ГПК України) апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд прийшов до наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 24.03.2004 між позивачем та відповідачем було укладено договір про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 (а. с. 13-20), за умовами якого сторони зобов'язалися об'єднати свої вклади та вести спільну інвестиційну та виробничу діяльність з метою розвитку розробки Вишневського газоконденсатного родовища шляхом: додаткового проектування розробки Вишневського родовища; стабілізації видобутку вуглеводнів на свердловинах №№ 1, 3, 6, 7, 21, 22 Вишневського родовища; капітального ремонту свердловин №№ 1, 3, 6, 7, 21, 22 Вишневського родовища; підготовки та впровадження програм, спрямованих на підвищення віддачі продуктивних пластів та продуктивності свердловин; буріння, облаштування та експлуатація нових свердловин на Вишневському родовищі відповідно до проекту розробки; видобутку та реалізації видобутих вуглеводнів; отримання прибутку в інтересах сторін (п. 1.1 договору).
Відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України (ЦК України) за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ч. 2 ст. 1131 ЦК України).
В ч. 1 ст. 1133 ЦК України зазначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
У відповідності до п. 3.2 договору вкладом відповідача у спільну діяльність є право користування майном, згідно з додатком № 1 до даного договору, оцінка якого проводиться відповідно до Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.
Для досягнення мети, визначеної у ст. 1 цього договору, відповідач зобов'язався надати у якості вкладу у спільну діяльність право користування майном згідно з додатком № 1 до даного договору (п. 5.3.1 договору).
В додатку № 1 до договору № 493 сторони визначили перелік основних засобів, на які відповідач повинен передати право користування.
Пунктом 4.3 договору передбачено, що ведення спільних справ та поточне керівництво спільною діяльністю здійснює позивач як оператор.
Основні обов'язки та компетенція позивача визначено сторонами в п. п. 4.9 - 4.11, 4.13, 5.2 договору № 493 від 24.03.2004.
Пунктом 9.2 договору сторони погодили, що даний договір укладений строком на 10 років. У випадку, якщо сторони за 1 рік до закінчення дії договору не попередять одна одну про небажання продовжувати його дію, термін дії договору продовжується на наступні 10 років.
Матеріали справи свідчать, що позивач листом № 15/06-2 від 15.06.2010 (а.с. 23) звернувся до Дочірньої компанії „Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, в якому просив відповідача протягом 7 днів передати позивачу в якості вкладу в спільну діяльність право користування майном, переліченим в додатку № 1 до договору № 493.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).
Листом № 20/1-01/1-3979 від 25.06.2010 (а.с. 24) відповідач повідомив позивача, що відповідно до угоди від 01.07.2004 про зупинення дії договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004 дія договору припиняється з дати укладення даної угоди, у зв'язку з чим ДК „Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” не має будь-яких зобов'язань щодо передачі в якості внесків в спільну діяльність права користування майном, переліченим в додатку № 1 до договору про спільну діяльність.
Виходячи зі змісту угоди від 01.07.2004 про зупинення дії договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004, сторони домовились, що з дати укладання даної угоди дія договору № 493 від 24.03.2004 припиняється.
Спір між сторонами виник, оскільки на думку позивача, додаткова угода від 01.07.2004 про зупинення дії договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004 позивачем не укладалася та повноважним представником позивача не підписувалася, про цю додаткову угоду позивач дізнався з листа відповідача, ця угода в графі підпису представника позивача містить факсимільне відтворення підпису за допомогою засобу механічного копіювання, при цьому відсутня письмова згода сторін про застосування таких засобів. Отже, позивач вважає, що оскаржувана додаткова угода суперечить ст. 207 ЦК України і на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсною. Оскільки договір № 493 є чинним, яким встановлено обов'язок відповідача передати право користування майном згідно з додатком № 1, і відповідач ухиляється від виконання цього обов'язку, позивач просить зобов'язати відповідача передати позивачу право користування майном, перелік якого наведений в додатку № 1 до договору № 493.
В процесі розгляду справи Господарським судом міста Києва було призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
Відповідно до висновку судово-технічної експертизи № 6248/10-11 від 05.08.2010 у справі 6/356, складеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, експертом було встановлено, що в угоді від 01.07.2004 про зупинення дії договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004 підпис від імені представника товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми „Техпроект”, який міститься у графі „СТОРОНА-1”, нанесений рельєфним кліше підпису - факсиміле.
Відповідно п. 3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 11.11.1998 № 02-5/424 ”Про деякі питання практики призначення експертизи”, визначення способу проведення експертизи належить до компетенції експерта, колегія суддів вважає, що експертне дослідження № 6248/10-11 від 05.08.2010 проведено кваліфікованим експертом відповідно до вимог Закону України ”Про судову експертизу”, належним чином обґрунтовано та не спростоване сторонами у справі, а тому висновок судової експертизи оцінюється, як один з належних доказів у справі.
У відповідності до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленні частинами першої-третьої, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК України).
Пунктом 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” передбачено, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки в договорі № 493 сторони не передбачили можливість використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису, то угода від 01.07.2004 про зупинення дії договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004 була укладена з порушенням норм Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсною.
Частиною першою ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору…
При цьому, договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Беручи до уваги те, що дія договору № 493 від 24.03.2004 не припинена, даним договором передбачено обов'язок відповідача передати право користування майном згідно з додатком № 1 до договору № 493, відповідач ухиляється від виконання цього обов'язку, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу позивача про зобов'язання відповідача передати позивачу право користування майном, перелік якого наведений в додатку № 1 до договору № 493.
Посилання апелянта, що Господарський суд м. Києва неправомірно не взяв до уваги твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, колегією суддів до уваги не приймаються, враховуючи наступне.
Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Стаття 268 ЦК України встановлює перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, до якого вимога про визнання договору недійсним не входить та іншими законодавчими актами не передбачена.
До вимоги про визнання недійсною додаткової угоди застосовується загальний строк позовної давності.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Матеріали справи свідчать, що позивач дізнався про порушення свого права, а саме про існування додаткової угоди від 01.07.2004, коли отримав від відповідача лист № 20/1-01/1-3979 від 25.06.2010, в якому було зазначено про зупинення дії договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність № 493 від 24.03.2004.
На підставі викладеного, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що строки позовної давності не пропущено, оскільки позивачем позовну заяву подано до суду 15.07.2010.
Доводи, наведені ДК „Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується відповідача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він просить скасувати рішення суду першої інстанції.
Таким чином, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги ДК „Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2010 - відсутні.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Дочірньої компанії „Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2010 у справі № 6/356 - без змін.
Матеріали справи № 6/356 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді