01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.10.2010 № 38/226
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Луценко В.Г. (представник за довіреністю);
від відповідача 1. - не з'явився;
від відповідача 2. - Самойленко А.В. (представник за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства фінансів України
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.07.2010
у справі № 38/226 ( .....)
за позовом ТОВ "Науково-виробниче підприємство "ЕС.Т.КОМ"
до Державного казначейства України
Міністерства фінансів України
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 127499,75 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.07.2010 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ЕС.Т.КОМ» задоволені в повному обсязі. Стягнуто з держави Україна в особі Державного казначейства України та Міністерства фінансів України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ЕС.Т.КОМ» за рахунок Державного бюджету України суму боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції в сумі 103496,70грн. та 3% річних в сумі 24003,05грн., державне мито в сумі 1274,99грн. та витрати на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в розмірі 236,00грн.
Рішення мотивоване неналежним виконанням відповідачами рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2005 року у справі №41/279, яке залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.06.2006 року, яким стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Севастопольській Маяк», правонаступником якого являється позивач 1 604 600,00грн. матеріальної шкоди, 1 700,00грн. державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Матеріальна шкода виникла внаслідок заподіяння шкоди і відповідно до п. 16 ст. 2 Бюджетного кодексу України кваліфікується як державний борг. Згідно ст. 174 Цивільного кодексу України держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.
У зв'язку із тим, що відповідачі зазначений борг не погасили суд стягнув інфляційні та 3% річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Міністерство фінансів України подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2010 року скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ст. 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» бюджетні призначення на виконання рішення суду у справі №41/279 та на реалізацію ст. 625 Цивільного кодексу України не встановлені, що унеможливлює виконання рішення суду по справі №41/279.
Також апелянт стверджує, що судом невірно зроблено висновок щодо призначення «державний борг» - ст.ст. 1, 2 та 3 Законом України «Про державний внутрішній борг України».
Окрім того, відповідно до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначених у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
На думку апелянта, судом не враховано той факт, що на сьогоднішній день відсутні законні підстави для виконання рішення суду по справі №41/279, так як витрачання на ці цілі коштів державного бюджету буде кваліфікуватись як бюджетне правопорушення, за що вказані боржники будуть притягнути до відповідальності.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ЕС.Т.КОМ» заперечує проти апеляційної скарги та просить залишити рішення господарського суду міста Києва від 08 липня 2010 року у справі №38/226 без змін, посилаючись на те, що зміст п. 16 ст. 2 Бюджетного кодексу України встановлює, що державний борг - загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави,що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. Бюджетний кодекс України прийнятий та вступив в силу в 2001 році, пізніше ніж Закон України «Про державний внутрішній борг України» - 1991 рік.
Також ТОВ «НВП «ЕС.Т.КОМ» посилається на рішення по справі №41/279, яким встановлено, що зобов'язання держави в існуючих правовідносинах, яке виникало внаслідок заподіяння шкоди є цивільно-правовим та відповідно до ст. 2 п. 16 Бюджетного кодексу України кваліфікується як державний борг. Згідно вимог ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Щодо відсутності законних підстав для здійснення виконання рішення боржником по справі №41/279, то Також ТОВ «НВП «ЕС.Т.КОМ» вважає таке твердження помилковим, так як статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2010 року апеляційну скаргу Міністерства фінансів України прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 38/226.
Державне казначейство України двічі свого представника в судове засідання не направило, про причини неявки суд не повідомило, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлене.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням господарського суду міста Києва від 22.11.2005 року у справі №41/279, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.06.2006 року, стягнуто з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Севастопольській Маяк» 1 604 600,00 грн. матеріальної шкоди, 1700,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу /а.с. 18-27/.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2006 року Відкрите акціонерне товариство «Севастопольський маяк» замінено правонаступником Позивачем /а.с. 17/.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.2008 року замінено боржника по справі Головне управління Держаного казначейства України на його правонаступника Відповідача 1 та роз'яснено рішення суду, що боржником по справі є Держава в особі Відповідача 1 та Відповідача 2 /а.с. 15-16/.
Вказаними рішеннями судів першої та касаційної інстанції встановлено, що зобов'язання Держави в існуючих правовідносинах, яке виникло внаслідок заподіяння шкоди, є цивільно-правовим та відповідно до п. 16 ст. 2 Бюджетного кодексу України кваліфікується як державний борг. Зобов'язання щодо відшкодування шкоди за судовим рішенням у відповідачів виникло 06.06.2006 року з моменту вступу рішення суду в закону силу.
21.05.2010 року Позивачем була направлена Відповідачам вимога №37 щодо сплати суми основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 1708096,70 грн. та 3% річних у розмірі 24003,05 грн. Відповідачі вказану вимогу не задовольнили /а.с. 13/.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 16 ст. 2 Бюджетного кодексу України державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування) - це загальна сума заборгованості держави (Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.
Зобов'язання держави, яке виникло внаслідок заподіяння шкоди, відповідно до ст.2 Бюджетного кодексу України кваліфікується як державний борг.
Відповідно до Указу Президента України «Про Державне казначейство України» від 27.04.1995 року № 335/95 систему Державного казначейства України становлять Головне управління Державного казначейства України та його територіальні органи - управлінь Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах, які є юридичними особами
Указом Президента України від 20.04.2005 року №676/2005 «Питання Міністерства фінансів України» Державне казначейство України реорганізовано шляхом його перетворення в урядовий орган державного управління у складі Міністерства фінансів України та передбачено здійснення Кабінетом Міністрів України заходів, пов'язаних з реорганізацією Державного казначейства України.
Відповідно до Положення про Державне казначейство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року, казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Основними завданнями казначейства є забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів та контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями.
Відповідно до покладених на казначейство завдань останнє проводить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює за дорученням Мінфіну погашення та обслуговування державного боргу в національній та іноземній валюті.
З цих підстав, суд першої інстанції дійшов висновку, боржником за рішенням суду є Держава в особі Державного казначейства України та Міністерства фінансів України.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції в сумі 103496,70 грн. та 3% річних в сумі 24003,05 грн. задоволено.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відповідно до ст. 7 Бюджетного кодексу України принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.
Зі змісту ст. 23 зазначеного Кодексу вбачається, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.
Законами України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», «Про Державний бюджет України на 2010 рік» бюджетні призначення на відшкодування юридичним особам матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями державних органів у випадку, передбачених статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України та статтею 49 Закону України «Про місцеві адміністрації» не передбачені, рахунки, з яких би здійснювалось таке відшкодування в Держаному казначействі та Міністерстві фінансів України.
Як вже зазначалось вище, згідно положень п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України вбачається, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто нарахування інфляційних та 3% річних відбувається за наявності грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Судом першої інстанції під час розгляду справи №38/226 встановлено та підтверджується матеріалами справи рішенням господарського суду міста Києва від 22.11.2005 року у справі № 41/279, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.06.2006 року, стягнуто з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Севастопольській Маяк» 1 604 600,00 грн. матеріальної шкоди.
Відповідно до п. 16 ст. 2 Бюджетного кодексу України державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування) - це загальна сума заборгованості держави (Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.
З аналізу зазначених норм Цивільного та Бюджетного кодексів України вбачається, що грошове зобов'язання та державний борг є різними поняттями за своєю правовою природою. Нарахування інфляційних та 3% річних на державний борг є помилковим.
У відповідності до роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 року «Про судове рішення» згідно з статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Давши оцінку доказам та дійшовши висновку про правомірність нарахування інфляційних та 3% річних, суд першої інстанції, в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, не надав належної оцінки чи є зазначене грошовим зобов'язанням в розумінні Цивільного кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що господарський суд задовольняючи позов всупереч ст.ст. 47, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України помилково дійшов висновку про правомірність застосування до цих відносин відповідальність в порядку п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, та прийнято з неповним дослідженням всіх обставин справи.
За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2010 року у справі № 38/226 підлягає скасуванню в повному обсязі, з прийняттям нового, яким в задоволені позовних вимог відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 08.07.2010 року у справі № 38/226 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ЕС.Т.КОМ» (код 30624262, 95051, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, провулок Елеваторний, 10 А) в доход Державного бюджету України 637,50грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.
Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.
2. Матеріали справи № 38/226 повернути господарському суду міста Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.
Головуючий суддя
Судді
15.10.10 (відправлено)