01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.10.2010 № 12/86
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів:
при секретарі:
Представники сторін:
позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 18.07.2008;
відповідача: Азорська Г.А., довіреність № 14 від 25.01.2010;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2010
у справі № 12/86 ( .....)
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго"
про стягнення 24087,22 грн.
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» про стягнення 24087,22 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2010 у справі № 12/86 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Індіго”на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 14715,00 грн. витрат на компенсацію ремонту, 5783,00 грн. компенсації за послуги евакуатора, 3587,82 грн. інфляційних, 837,67 грн. 3% річних, 325,32 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити Суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_3 в задоволенні позову повністю.
Скарга мотивована тим, що судом були порушені та неправильно застосовані норми процесуального та матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2010 апеляційну скаргу прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 12/86. Розгляд скарги призначений на 04.10.2010 о 10:50.
29.09.2010 від позивача на адресу Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив в якому просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2010 у справі № 12/86 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Індіго» - без задоволення.
04.10.2010 представник Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» в судове засідання не з'явися.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 розгляд апеляційної скарги у справі № 12/86 відкладено на 12.10.2010 об 11:50.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
15.06.2007 між Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» укладено договір страхування транспортних засобів № 206-01281-07 (надалі - Договір).
Згідно умов Договору позивач застрахував тягач VOLVO FH 12, 1998 р., державний номер НОМЕР_1 та напівпричіп KOGEL SN 24, 1997 р., державний номер НОМЕР_2, що належить йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого Ірпінським МРЕВ ДАІ 15.08.2001.
З матеріалів справи вбачається, що тягач VOLVO FH 12 та напівпричіп KOGEL SN 24 при здійсненні перевезення вантажу 13.12.2007 о 06.30 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду на 293 кілометрі автодороги Київ-Чоп у селі Синів, водієм якої був ОСОБА_5 на підставі довіреності № 1955 від 06.07.2004.
Про факт дорожньо-транспортної пригоди та механічні ушкодження, які отримали транспорті засоби, свідчать довідки, видані інспектором Рівненської роти ДПС ОДДЗ Соновим О.М.
На виконання п. 11 Договору позивач звернувся з заявами до відповідача від 13.12.2007 № 1040/07 та № 1041/07 про настання страхового випадку та надав всі необхідні документи для виплати страхового відшкодування на основі договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України “Про страхування” договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно ст. 20 Закону України “Про страхування” страховик зобов'язаний: при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом;
Пунком 12.2.5 Договору встановлено, що підтвердження настання страхового випадку і визначення розміру страхового відшкодування здійснюється, в тому числі, на підставі оригіналів документів, що підтверджують факт оплати за виконані відновлювальні (ремонтні) роботи.
Відповідно до п. 13.1 Договору після одержання всіх необхідних документів рішення про виплату або відмови у виплаті страхового відшкодування приймається страховиком у термін до 10-ти робочих днів з дати отримання останнього документу.
16.04.2008 відповідач здійснив позивачу оплату за пошкодження тягача у розмірі 87174,66 грн. та відмовив у виплаті страхового відшкодування за напівпричіп.
В зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо надання страхового відшкодування позивач відремонтував напівпричіп за свій кошт, про що свідчить платіжне доручення № 23 від 27.02.2008 на суму 14715,00 грн.
Відповідно до п. 3.3.3 Договору страховик також відшкодовує додаткові витрати, спричинені страховим випадком, а саме: пов'язані з транспортуванням пошкодженого ТЗ до найближчого місця ремонту у випадку неможливості його пересування по дорогах загального користування своїм ходом.
Позивач самостійно сплатив послуги евакуатора, доказом чого є платіжне доручення № 288 від 18.12.2007, хоча згідно п. 3.3.3 договору страховик має здійснювати виплату страхового відшкодування, що пов'язане з транспортуванням пошкодженого транспортного засобу.
Таким чином відповідач відмовив позивачу в виплаті страхового відшкодування за ремонт напівпричіпа та послуги евакуатора.
В апеляційній скарзі відповідач наводить підставами на яких було відмовлено у здійсненні страхового відшкодування за пошкодження напівпричіпу, але суд не може погодитись з ними з таких підстав.
Згідно п. 12.2.7 Договору підтвердження настання страхового випадку і визначення розміру страхового відшкодування здійснюється на підставі наступних документів: документу, що засвідчує право водія керувати застрахованим транспортним засобом (посвідчення водія, довіреність, шляховий лист).
На виконання вказаного положення Договору позивачем надано відповідачу як страховику довіреність на ім'я ОСОБА_5 від 06.07.2004 на право керування автомобілем VOLVO FH 12, 1998 р., державний номер НОМЕР_1, посвідчену нотаріально.
У вказаній довіреності не зазначено терміну дії, у зв'язку з чим вона є чинна до припинення її дії згідно положень ст. 247 Цивільного Кодексу України.
Підтвердженням її чинності станом на час ДТП є сам зміст довіреності.
Відповідно до п. 2.1 р. 2 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, в редакції станом на час виникнення страхового випадку (13.12.2007) передбачалось, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил - технічний талон), а у разі відсутності в транспортному засобі його власника, крім того, - свідоцтво про право спільної власності на цей транспортний засіб чи тимчасовий реєстраційний талон.
Але можливість посвідчення повноважень особи, яка керує транспортним засобом, довіреністю, прямо передбачена договором, укладеним між сторонами - п. 12.2.7 Договору.
Таким чином посилання відповідача на вимоги п. 2.1 р. 2 Правил дорожнього руху не можуть бути прийняті до уваги, так-як умови надання страхового відшкодування визначаються саме договором страхування, а не Правилами дорожнього руху.
Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі стосовно необхідності дотримання вимог Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 р. № 1388, суд зазначає наступне.
Станом на час виникнення страхової події вказана вище Постанова була чинна, проте, згідно її змісту, вона не стосується правовідносин сторін.
Згідно з п. 1 Правил дорожнього руху, то ними встановлюється єдиний на території України порядок державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.
Отже, Правила дорожнього руху визначають вимоги до реєстрації транспортних засобів, тому факт проведення державної реєстрації належних позивачу транспортних засобів є підтвердженням дотримання вимог Правил.
Між тим, відносин виплати страхового відшкодування вказані Правила не стосуються, тому посилання на цей нормативно-правовий акт не може бути прийнятий як доказ на підтвердження заперечень відповідача.
Таким чином у відповідача були відсутні підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, так-як позивачем надано всі документи, передбачені п. 12 Договору.
Отже, сума страхового відшкодування, що підлягає оплаті, становить 20498,00 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За таких обставин Господарським судом міста Києва правомірно було задоволено позовні вимоги в частині стягнення інфляційних в розмірі 3587,82 грн., 3% річних в розмірі 837,67 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 4019, 09 грн., то в цій частині суд першої інстанції законо відмовив в задоволенні позовних вимог, так-як згідно Договору сторони не передбачили можливість стягнення пені за невчасне виконання страховиком свого обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГПК України сторони мають право, зокрема, подавати докази та брати участь в їх дослідженні.
Водночас ч. 1 ст. 33 ГПК України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
До того ж згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
За таких умов рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2010 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2010 у справі № 12/86 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Індіго» - без задоволення.
2. Матеріали справи № 12/86 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
14.10.10 (відправлено)