01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
04.10.2010 № 56/28
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача: Козінцев Є.В. (за дов.),
від відповідача: Дума Ю.М. (за дов.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "КОБ і К"
на рішення Господарського суду м.Києва від 26.07.2010
у справі № 56/28 ( .....)
за позовом Приватне підприємство "КОБ і К"
до Відкрите акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-2"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 16000,00 грн.
В червні 2010 року позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача (з врахуванням Доповнення, уточнення та збільшення позовних вимог від 21.06.2010) про стягнення 28 398, 00 грн., з яких: 16 000, 00 грн. - заборгованості за виконані будівельно-оздоблювальні роботи на об'єкті «Реконструкція та надбудова будинку апеляційного суду м. Києва», 1 290, 52 грн. - пені, 9 680, 00 грн. - інфляційних, 1 428, 16 грн. - 3% річних.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.07.2010 у даній справі в задоволенні позову відмолено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд його скасувати та прийняти нове, яким позов ПП «КОБ І К» задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та неправильно застосовано норми процесуального права.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що: по-перше, його не було належним чином повідомлено про час та місце судового засідання на якому було прийнято оскаржуване рішення, в чому вбачається порушення норм процесуального права; по-друге, в оскаржуваному рішенні містяться протиріччя щодо встановлених судом обставин справи. Зокрема вказує на те, що судом встановлено факт вчинення між сторонами усного правочину щодо виконання будівельно-оздоблювальні робіт, однак з іншої сторони при застосуванні строків позовної давності суд посилається на те, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо строків здійснення оплати. Тобто в даному випадку, як стверджує позивач, судом зазначено, що між сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (оскільки суд визнав факт такого правочину), а така істотна умова правочину як строк здійснення оплати вартості виконаних підрядних робіт, на думку суду, не погоджена; по-третє, при ухваленні оскаржуваного рішення судом не було застосовано норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегією суддів встановлено наступне.
На підставі усної домовленості з приводу виконання підрядних робіт, Приватне підприємство «КОБ І К» (виконавець) виконало на замовлення Відкритого акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» (субпідрядника) будівельно-оздоблювальні роботи на об'єкті «Реконструкція та надбудова будинку апеляційного суду м. Києва» на загальну суму 16 000, 00 грн., що підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт за травень 2007 року (форма - Кб-2в) та Довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за травень 2007 року (форма - Кб-3), які підписані представниками позивача і відповідача та скріплені печатками обох підприємств (а.с. 20-24).
Як вбачається з акту приймання виконаних робіт, позивачем підрядні роботи були здійснені на об'єкті Апеляційний суд міста Києва, замовником робіт виступає Апеляційний суд міста Києва, генеральним підрядником виступає - Холдингова компанія «Київміськбуд», субпідрядником виступає Відкрите акціонерне товариство «Трест «Київміськбуд-2».
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Статтею 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 статті 180 Господарського кодексу визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Підписання позивачем та відповідачем акту приймання виконаних підрядних робіт та довідки про вартість підрядних робіт, свідчить про виникнення між сторонами відносин які регулюються положеннями закону що виникають з договору підряду.
Згідно з частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до частини 1 статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Отже істотними умовами договору будівельного підряду є предмет договору, строк виконання та вартість виконаних робіт.
Вчинення відповідного правочину сторонами підтверджується актом приймання підрядних робіт та довідкою про вартість робіт, копії яких є в матеріалах справи.
Підписуючи вищезазначені акт та довідку, сторони погодили предмет, строк виконання та вартість робіт, яка складає 16 000, 00 грн.
Однак, оплата робіт, які виконувались позивачем у травні 2007 року ВАТ «Трест «Київмісьбуд-2» здійснена не була, що також не заперечується останнім.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Аналізуючи положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, судова колегія прийшла до висновку, що обов'язок здійснення оплати у боржника виникає лише з моменту направлення відповідної вимоги кредитора.
Оскільки в акті прийняття виконаних робіт, сторонами не зазначено строк та порядок оплати робіт, право вимоги та відповідно підстави стверджувати про наявність обов'язку у відповідача сплатити вартість отриманого товару чинним законодавством (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України) обумовлене направленням іншій стороні відповідної вимоги.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 16 000, 00 грн. за виконані роботи, що також не заперечується позивачем.
Оскільки позивачем не надано суду доказів направлення відповідачу вимоги про сплату вартості поставленого товару у розмірі 16 000, 00 грн. станом на моменту звернення позивача до суду, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав вважати наявним порушення відповідачем прав позивача.
Крім того, судова колегія звертає увагу, що надіслання сторонам копії позовної заяви і доданих до неї документів є виконанням позивачем процесуального обов'язку, покладеного на нього статтею 56 Господарського процесуального кодексу України, а не пред'явленням вимоги боржникові.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у Листі Вищого господарського суду від 11.04.2005 № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році», а саме, у відповідь на питання чи може вважатися надіслання позивачем копії позовної заяви відповідачеві вимогою виконання обов'язку в розумінні частини другої статті 530 Цивільного кодексу України (пункт 11), у Листі Вищого господарського суду від 20.10.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року», в якому зазначено, що передбачене статтею 56 ГПК надсилання копії позовної заяви і доданих до неї документів є процесуальним обов'язком позивача як учасника судового процесу і не підпадає під ознаки вимоги щодо виконання боржником обов'язку, про яку йдеться у зазначеній нормі Цивільного кодексу України (пункт 6).
Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Виходячи зі встановлених обставин справи з урахуванням, що суд при прийнятті рішення обмежений предметом та підставами заявленого позову, а вимоги позивача про стягнення заборгованості обґрунтовуються несплатою відповідачем вартості отриманих ним робіт на загальну суму 16 000, 00 грн., строк оплати за які між сторонами не погоджувався, а позивач з вимогою про сплату заборгованості в порядку, передбаченому частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, до звернення з позовом до суду не звертався, підстави для задоволення позову в частині стягнення 16 000, 00 грн. відсутні.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у розмірі 9 680, 00 грн., 3% річних у розмірі 1 428, 16 грн. та пеню у розмірі 1 290, 16 грн.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі статтею 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафні санкції визначаються частиною першої статті 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судом не встановлено факту порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати вартості отриманих робіт, на підставі акту приймання виконаних підрядних робіт за травень 2007, то позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, пені та 3% річних є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Висновок суду першої інстанції щодо застосування позовної давності, судова колегія вважає обґрунтованим з врахуванням наступного.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з матеріалів справи, акт приймання виконаних підрядних робіт та довідка про вартість виконаних робіт за травень 2007 року сторонами підписана без визначення дати підписання.
Частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України передбачає, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (частина 1 статті 251 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (частини 1, 3 статті 254 Цивільного кодексу України).
У зв'язку з тим, що на акті та довідці за травень 2007 року відсутня дата їх підписання, то вони вважаються підписаними в останній день місяця за які вони складені, тобто 31.05.2007.
Отже, право вимоги у позивача виникло починаючи з 01.06.2007.
Та оскільки, загальний строк позовної давності встановлено тривалістю у три роки, строк протягом якого позивач мав право звернутись з вимогою про сплату заборгованості сплинув 01.06.2010. А позов було подано 04.06.2010.
Випадки зупинення та переривання позовної давності передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що строк позовної давності переривався чи зупинявся.
Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В Запереченнях на позовну заяву від 08.07.2010 (а.с. 45-46) ВАТ «Трест «Київміськбуд-2» просило відмовити в позові ПП «КОБ І К» з підстав спливу позовної давності.
Враховуючи сплив позовної давності та заяву відповідача про її застосування, позов задоволенню не підлягає.
Посилання апелянта на те, що в оскаржуваному рішенні містяться протиріччя щодо встановлених судом обставин справи, спростовується викладеним у постанові.
Твердження позивача про те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не було застосовано норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, судова колегія вважає безпідставними, оскільки в позові було відмовлено, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування даної статті.
Судова колегія не погоджується з твердженням позивача про те, що його не було повідомлено належним чином про час та місце судового засідання на якому було прийнято оскаржуване рішення, з врахуванням наступного.
Особи, які беруть участь у розгляді справ, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеній в позовні заяві (абзац 3 пункту 3.63 Роз'яснень Президії ВАСУ від 18.09.1997 № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування ГПК України»).
В позовній заяві, Свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи зазначено наступну адресу ТОВ «КОБ І К»: 03148, м. Київ, вул. Рикова, 2-А. Інших адрес позивача в матеріалах не значиться. Крім того, така адреса зазначена позивачем в апеляційній скарзі.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду м. Києва від 07.06.2010 про порушення провадження у справі (а.с. 2-3) та ухвала від 21.06.2010 про відкладення розгляду справи (а.с. 42-43), направлені судом першої інстанції за юридичною адресою ТОВ «КОБ І К» (03148, м. Київ, вул. Рикова, 2-А), не була вручена адресату та повернута відділом поштового зв'язку до суду з довідкою про те, що ТОВ «КОБ І К» «за зазначеною адресою вибув».
За таких обставин, судова колегія прийшла до висновку, що ухвала Господарського суду м. Києва від 12.07.2010, якою розгляд справи було призначено на 26.07.2010, була направлена позивачу саме за адресою, вказаною в позовній заяві (03148, м. Київ, вул. Рикова, 2-А). Тому Господарським судом м. Києва було вчинено всі необхідні процесуальні дії для належного повідомлення ТОВ «КОБ І В» про час та місце судового засідання.
З врахуванням викладеного, судова колегія не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Апеляційна скарга не спростовує висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 26.07.2010 по справі № 56/28 є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОБ І К» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду м .Києва від 26.07.2010 у справі № 56/28 залишити без змін.
Матеріали справи № 56/28 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова вступає в силу з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді