01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
28.09.2010 № 34/320
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
від відповідача - Донченко Т.Г.- представник, дов. № 04/84 від 08.06.2010,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астіка"
на рішення Господарського суду м.Києва від 16.07.2010
у справі № 34/320 ( .....)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астіка"
до Публічного акціонерного товариства "БМ Банк"
про визнання недійсним кредитного договору
На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 14.09.2010 розгляд апеляційної скарги відкладено на 28.09.2010.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2010 у справі № 34/320 у позові відмовлено повністю.
Рішення мотивовано тим, що, як встановлено судом, при укладенні оспорюваного договору сторонами було досягнуто згоду з такої його істотної умови, як строк дії договору; у статті 203 ЦК України мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми, тому визнавати кредитний договір недійсним на тих підставах, що він не містить певних умов, зокрема, умов про відповідальність банку та порядок припинення дії договору, не можна; усі вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання кредитного договору.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2010 у справі № 34/320 скасувати у повному обсязі з підстав неправильного застосування норм матеріального права.
Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.
Скаржник стверджує, що позивачем на момент укладання договору № 2009-23/DC від 16.10.2009, не було виявлено його волі щодо строку дії такого договору, що має своїм наслідком недійсність.
На думку скаржника, враховуючи те, що в оскаржуваному договорі не передбачено строк його дії, з урахуванням вимог ч.1 ст. 252 ЦК України, висновок суду про досягнення сторонами згоди з такої істотної умови, як строк дії договору, є неправомірним.
Як вважає скаржник, суд не врахував, що оскаржуваний договір не містить такої суттєвої умови, як відповідальність банку за порушення взятих на себе зобов'язань, що є порушенням ч.2 ст. 345 ГК України та є підставою для визнання договору недійсним відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скарги, посилаючись, зокрема, на виконання зобов'язань у повному обсязі та перерахування 22.10.2009 кредитних коштів в сумі 30 710 000,00 грн. на поточний рахунок скаржника згідно з його заявкою у листі за № 17 від 22.10.2009; те, що сторони спірного договору узгодили, як конкретно визначені строки виконання договірних зобов'язань, так і визначили, що договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань; відсутність в договорі умови про відповідальність банку щодо видачі кредиту не є істотною і відсутність у договорі цієї умови не може служити підставою для визнання кредитного договору недійсним.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.
Позивачем подано до суду першої інстанції позов з вимогами визнати недійсним договір невідновлюваної кредитної лінії № 2009-23/DC від 16.10.2009, укладений між позивачем та відповідачем, відповідно до ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України, посилаючись на порушення при укладенні договору ст. 638 ЦК України, ч.ч. 3, 7ст.180, ч.2 ст. 345 ГК України.
16.10.2009 між сторонами укладено договір № 2009-23/DC невідновлюваної кредитної лінії, пп. 1.1 п.1 якого передбачено, що відповідач, за договором банк, зобов'язується надавати на умовах цього договору, а позивач, за договором позичальник, зобов'язується отримувати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит в розмірі 30 710 000,00 грн. та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Позивач звернувся до відповідача із листом від 22.10.2009 за № 17 з проханням видати 30 710 000,00 грн. згідно з договором № 2009-23/DC на його поточний рахунок.
Згідно із витягом із особового рахунку відповідача за 22.10.2009 зазначена сума кредиту була перерахована на поточний рахунок позивача.
18.01.2010 сторонами укладено додатковий договір № 1 до договору № 2009-23/DC, яким, зокрема, погоджено умову про зміну строку повернення кредиту з15.01.2010 на 17.02.2010.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одного з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з ч.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У ч.2 ст. 345 ГК України встановлено, зокрема, що у кредитному договорі передбачається відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода; при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Отже, положеннями статті 180 ГК України не встановлено обов'язковою умовою договору умову про відповідальність сторін.
У ч.7 ст. 180 ГК України встановлено визначення строку дії господарського договору, - це є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
В п.п. 1.3, 1.6.1.3, 10,1 договору № 2009-23/DC в редакції додаткового договору № 1 від 18.01.2010, передбачено, що кредит повертається не пізніше 17.02.2010; за процентами, що нараховані та будуть нараховані за період з 16.10.2009 по 16.02.2010 включно, строк сплати - 17.02.2010; цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань по цьому договору.
Отже, сторонами за договором № 2009-23/DC погоджено строк дії договору відповідно до ст. 180 ГК України, так само погоджені предмет та ціна.
Таким чином, відсутні підстави, встановлені нормами законодавства для визнання недійсним договору № 2009-23/DC.
Із доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та наступні обставини.
Обставини справи № 34/320, зокрема, укладення додаткового договору № 1 від 18.01.2010 до договору № 2009-23/DC від 18.01.2010, лист відповідача № 17 від 22.10.2009 про видачу кредиту, одержання кредиту, спростовують твердження скаржника про те, що не було виявлення його волі щодо строку дії договору.
У ч.2 ст. 345 ГК України не встановлено обов'язковість у кредитному договорі такої умови, як відповідальність сторін, що відповідає положенням ч.3 ст. 180 ГК України, якою встановлена обов'язковість погодження при укладенні господарського договору лише предмету, ціни та строку договору.
Крім того, слід зазначити, що така обставина, як відсутність істотної умови договору, не є підставою визнання його недійсним, адже Законом безпосередньо передбачено наслідки відсутності в договорі істотних умов, а саме, згідно з ч.8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся); якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Матеріалами справи підтверджено, що договір № 2009-23/DC є укладеним, крім того, цей договір виконано позивачем та, частково, відповідачем, у частині одержання кредиту.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2010 у справі № 34/320 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
2. Справу № 34/320 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
14.10.10 (відправлено)