01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
12.10.2010 № 35/63
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Пашкова О.А.;
від відповідача -Задвернюк М.І.;
від третьої особи - не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом"янської районної у м. Києві ради
на рішення Господарського суду м.Києва від 28.05.2010
у справі № 35/63 ( .....)
за позовом Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом"янської районної у м. Києві ради
до Релігійна громада Української Православної Церкви парафії на честь Святителя Іоасафа Білгородського у Подільському районі м. Києва
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 18 175, 82 грн.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом"янської районної у м. Києві ради до Релігійної громади Української Православної Церкви парафії на честь Святителя Іоасафа Білгородського у Подільському районі м. Києва про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом'янського району міста Києва № 942/3 від 10.02.2009 року, у розмірі 18175,82 грн., з яких: 15283,25 грн. -заборгованість по орендній платі, 1080,33 грн. -пеня, 1812,24 грн. -компенсація плати за землю, та стягнення судових витрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2010 року порушено провадження у справі № 35/63 розгляд справи призначено на 15.02.2010 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва №35/63 від 09.03.2010 року, на підставі ст.ст. 60, 64, 65 Господарського процесуального кодексу України, прийнято зустрічний позов до розгляду разом з первісним позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 35/63 від 15.03.2010 року, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі Солом'янську районну державну адміністрацію, в якості третьої особи на стороні відповідача за зустрічним позовом.
Рішенням господарського суду м. Києва від 28.05.2010 року у справі № 35/63 в задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено.
Визнано недійсним Договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом'янського району міста Києва № 942/3 від 10.02.2009 року, укладений між Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві ради (м. Київ - 186, вул. Соціалістична, 6, р/р 2600957377 у ВАТ АБ «Укргазбанк»м. Києва, МФО 320478, код ЄДРПОУ 35756919) та Релігійною громадою Української Православної Церкви парафії на честь Святителя Іоасафа Білгородського у Подільському районі м. Києва (02136, м. Київ, вул. Тираспільська, 43/1, кв. 18, р/р 26005109 у «Райффайзен Банк Аваль» в м. Києві, МФО 300335, код ЄДРПОУ 24920567).
Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 28.05.2010 року Комунальне підприємство “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” Солом'янської районної у місті Києві ради подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 28.05.2010 року скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити первісний позов повністю.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт наголошує на тому, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2010 року апеляційну скаргу Комунального підприємства “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” Солом'янської районної у місті Києві ради прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 12.10.2010 року.
07.10.2010 року від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення.
В засідання суду, призначене на 12.10.2010 року третя особа не з'явилась, повноважних представників не направила та не повідомила суд про причини їх неявки, хоча про час та дату слухання справи була повідомлена судом належним чином.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника третьої особи за наявними в справі матеріалами враховуючи, що остання повідомлена судом належним чином про час та дату слухання справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10 лютого 2009 року між Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у м. Києві ради (далі - Орендодавець) та Релігійною громадою Української Православної Церкви Святителя Іосафа Білгородського у Шевченківському районі м. Києва (далі -Орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Солом'янського району міста Києва (далі - Договір).
Відповідно до умов Договору (п. 1.1.), Орендодавець та Орендар на підставі Розпорядження Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації № 2492 від 29.12.2007р., № 150 від 10.02.2009 передає, а Орендар приймає в оренду нежиле приміщення (поверхню будівлю), для розміщення складських потреб, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Іскрівська, буд. № 5.
Згідно п. 2.1 Договору об'єктом оренди є: нежиле приміщення (поверхня будівля), загальною площею 113,0 кв. м. (підвал).
Вартість об'єкту оренди згідно її звітом про експертну оцінку станом на станом на 04.12.2008 становить 351 797.93 грн. (п. 2.2 Договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору, за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку та порядку використання орендної плати, затвердженої рішенням Солом'янською районною в м. Києві радою від 20.12.2006р. № 101, або за результатами конкурсу на право оренди об'єкту комунальної власності розпорядження № 181 від 06.02.2008 р. Орендна плата на момент укладання Договору встановлюється у розмірі 4%, 15% від вартості майна і становить 2 970,57 грн. на місяць.
Згідно п.3.2. Договору, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.
Відповідно до п. 1 Додаткової угоди до Договору від 27.02.2009, Орендна плата встановлюється у розмірі 3 %, 7% від вартості майна і становить 1 533,28 грн. на місяць.
Відповідно до п. 6.2. Договору, за несвоєчасне внесення платежів нарахована пеня у розмірі 0,5 % за кожний день прострочення.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, на виконання вимог Договору Орендодавець (в особі директора Мартиняк О.М.) передав, а Орендар (в особі священика ОСОБА_1) прийняв об'єкт оренди, що підтверджується актом прийому -передачі від 01.04.2008р.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що Відповідач проводить оплату несвоєчасно та не в повному обсязі, чим грубо порушує умови Договору, тобто здійснює платежі в розмірах, менших ніж передбачено договором, що призводить до виникнення заборгованості, і що є односторонньою відмовою орендаря від виконання зобов'язання.
30.10.2008 відбулися зміни щодо назви Відповідача, а саме з Релігійна громада Української Православної Церкви «Святителя Іосафа Білгородського»у Шевченківському районі м. Києва була перейменована на Релігійну громаду Української православної Церкви парафії на честь Святителя Іосафа Білгородського у Подільському районі м. Києва були зареєстровані у Статуті парафії розпорядженням Київською міською державною адміністрацією, крім того, зазначені зміни були внесені і до Свідоцтва про державну реєстрацію, у зв'язку з чим було замінено й печатку.
Указом Митрополита Київського і всієї України за № 1652 від 18.12.2007р. настоятелем храму Релігійної громади було призначено, Ієрея Віталія Бойко.
Відповідно до п. 2.8 Статуту парафії настоятель заключає угоди від її імені. Однак, спірний договір від імені єпархії був підписаний звільненим у 2007 з посади священика ОСОБА_1 Крім того, відповідач акцентував свою увагу на тому, що Договір укладався з використанням старої печатки, яку так і не було передано новому настоятелеві храму. У зв'язку з зазначеним у «Експрес-об'яві»№ 60 від 31.03.2008р. було поміщено оголошення про те, що Статут, свідоцтво про реєстрацію та печатка єпархії з 18.12.2007р. вважаються недійсними. (копія оголошення міститься в матеріалах справи), крім того до Подільського РУ ГУ МВС України було направлено звернення стосовно вище зазначеного.
Станом на дату підписання Договору (10.02.2009р.) ОСОБА_1 не являвся головою релігійної громади, крім того ще з 2007 року був звільнений з посади та виходячи з цього не був наділений повноваженими на підписання будь -яких договорів від імені парафії.
Крім того, у зустрічні позовній заяві відповідач зазначив, що ним, як повноважним представником Відповідача, не підписувався акт прийому -передачі визначеного в Договорі приміщення.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Пунктом 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, визначено, що правочин, вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до п. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочинну не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними», угода може бути визнана недійсною лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом; до того ж суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.209р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними» підставою недійсності правочину (ч. 1 ст. 215 ЦК України) є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Статтею 20 вказаного Закону визначено, що відомості, які містяться в реєстрі, є відкритими та загальнодоступними і надаються у вигляді витягу з Єдиного державного реєстру та довідки про наявність або відсутність у ньому (реєстрі) інформації, яка запитується. А отже, відповідно до вимог ст. 34 ГПК допустимими доказами, які можуть підтверджувати необхідні дані про керівника чи місцезнаходження юридичної особи, є зазначені витяг чи довідка. (п.105 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. №15 «Про судову практику в справах про банкрутство».
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»державну політику у сфері оренди здійснюють :Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності. З цього випливає, що Позивач не є органом місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Отже, сторона, з якою укладено угоду, повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, при цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження ( п. п. 9, 9.1 Роз'яснення ВГСУ від 12.03.99 р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»).
Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні спірного Договору повноваження представника позивача не були належним чином встановлені та підтверджені відповідними доказами.
Позивачем був наданий відзив на зустрічну позовну заяву, в яких останній не погоджується з доводами викладеними відповідачем у зустрічній позовній заяві обґрунтовуючи це наступним чином.
Вперше приміщення 116 м.кв. за адресою вул. Іскрівська 5 було передано Відповідачу ще 29.03.2004 року відповідно до Розпорядження №3 92 від 29.03.2004 року, та в подальшому розпорядженнями № 542 від 27.03.2007 року та №150 від 10.02.2009 року термін дії договорів продовжувався (додатковою угодою площа змінилась на 113 м.кв). Зазначені Розпорядження прийняті Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією, та Відповідачем не оскаржувались.
Позивач не наділений повноваженнями на самостійне укладення договорів на оренду приміщення чи додаткові угоди, а також на продовження договорів. Спірний договір оренди укладений на підставі розпорядження Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду»Солом»янської районної у м. Києві ради є безпідставними та необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Зустрічні позовні вимоги Релігійної громади Української православної церкви «Святителя Іосафа Білгородського»у Подільському районі м. Києва є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом не було надано належних та допустимих доказів, що підтверджують схвалення правочину особою. Надана позивачем за первісним позовом до матеріалів справи квитанція за лютий 2009 про оплату відповідачем за оренду за спірним договором 5941,14 грн., не може слугувати доказом на підтвердження факту схвалення відповідачем укладеного правочину (Договору), оскільки, остання не містить доказів оплати за оренду повноважної особи відповідача.
Отже, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого та правомірного висновку, що первісні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, зустрічна позовна заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Виходячи з викладеного, колегія суддів на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2010 року у справі № 35/63 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 35/63 повернути до господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам та третій особі.
Головуючий суддя
Судді
13.10.10 (відправлено)